Впечатления что о гостинице, что о курорте, проще и полнее всего описать двумя словами: поганый совок.
В гостинице восемь этажей, мы жили на шестом: я с подругой в 613, мой брат в 614. Оба номера двухместные. Мой брат заказывал одноместный, но там что-то у гостиницы не склалось - они кого-то другого не туда поселили.
В гостинице вообще и в номерах в частности холодно. Народ поражался тому, что холодно даже мне, ибо знал мою привычку одеваться очень легко даже в морозы и помнил, что зимой на открытом катке я катался в футболке без рукавов. Складывается впечатление, что постояльцы являются частью отопительной системы, так как к утру в номере становится тепло, но за день номер опять остывает.
Накатавшись и вернувшись, будьте готовы либо подождать потным и вонючим часа три-четыре, либо мёрзнуть под душем. Вода из горячего крана будет течь не то чтобы холодной. Она будет тёплой, но температура её будет ниже температуры человеческого тела, поэтому помёрзнуть придётся. Через три-четыре часа уже можно будет мыться - вода будет реально горячей и к ней даже захочется добавить холодной.
Сушилок нет, ну да и фиг бы с ними, была бы вентиляция в номере, однако в номере нет и вентиляции. Единственная вентиляционная решётка есть в санблоке, но эффекта от её наличия я не заметил. Влаге деваться некуда, стёкла (стеклопакеты! Вы не поверите - стеклопакеты! ) перманентно запотевшие, поэтому будьте готовы, что вкладыши в ботинки не высохнут и горнолыжный костюм тоже, так что либо берите всё в двух экземплярах, либо катайтесь в полусухом, как я (любите брют? Обломитесь). Майки, которых я взял на каждый день, сохнут ровно сутки.
Мебель осталась от СССР, весь номер обделан облупленными панелями из ДСП. Кровати из того же ДСП выглядят так, будно выдержат прямое попадание ядерной бомбы, но страшно скрипучие. Прибавьте к этому советскую же звукоизоляцию - о вашей любви узнают все.
Санблок остался от СССР. Душ не вешается - всегда нужно держать рукой. Брат говорил, что у него вешается - как повезло брату, как не повезло нам. Душ "не с той стороны текёт". Как ни закрывай занавеску, после мытья на полу будет лужа. Ну, с той стороны, с какой положено, он, в принципе, текёт, что хорошо, но и со всех других сторон тоже фонтанирует неслабо, что плохо. Фотографии душа в работе у меня нет, ибо я не смог найти такого положения душа, при котором не было бы риска залить фотоаппарат. Зато есть фотография санблока, по которой профессиональный акробат наверняка оценит тот трюк, который нужно выполнить, чтобы сесть на унитаз, упёртый лицом в душевую лохань. Стульчак унитаза был раньше расколот, а затем отремонтирован двумя саморезами, которые гостеприимно втыкаются торчащими остриями в жопу всякому, кто на него садится, ибо ввёрнуты с изнанки наружу. Купить новый стульчак, видимо, не позволял бюджет: всё-таки в Москве такой комплект из стульчака с крышкой стоит около 50 рублей.
Впрочем, очевидцы говорят, что в "Горных вершинах" санблоки ещё хуже. Мы познакомились с ребятами оттуда, так они моются только в душевой бассейна и по делам предпочитают ходить тоже куда-нибудь в другое место.
Потолок в номере залит и отваливается кусками. Не знаю, как умудрились его залить, но факт.
В самом поганом турецком отеле в номере будет телевизор и телефон для связи с ресепшном, но не таков отель "Домбай". Телевизоры есть в холлах, а телефон мобильный надо иметь.
В двухместном номере одна розетка. Зарядка к телефону брата там умерла, а наши зарядки стали работать как в том анекдоте про милицейскую мигалку. Вызванный электрик сделал так, что наша розетка при втыкании зарядки стала трещать. Дежурная по этажу, которой я отдал заряжаться телефоны и аккумулятор к фотоаппарату, сказала, что просто у мобильных короткие вилки и они не дотягиваются до контактов. Надо позвонить супругам Соне и Эриксону и брату их, Сименсу - пусть подумают над своим поведением, бракоделы.
Верхний свет, пропавший на второй день, чинят до сих пор.
Столовая. Завтрак ("завтрок", как написано в расписании) и ужин включён. Такого я даже в СССР не ел. Или ел, но моя память вытеснила этот кошмар в подсознание, чтобы защитить мою психику от повреждений. Приходить надо рано, иначе съедобное кончится, а остальное будет холодное. Умудряются испортить всё, что только можно, даже рис. Претензий не было только к макаронам и пюре. Да, холодное, но хоть есть можно. Сосиски, судя по вкусу, стоят 18 рублей за кило или около того. По всему залу столовой висят объявы "если вам понравилось, мы предложим добавки".
Как-то утром брат, познакомившийся накануне с хорошей девушкой и пребывавший теперь в состоянии любви ко всему миру (иначе я не могу объяснить его поступок), решил попросить добавки мяса. Подошедшая официантка сказала, что это на добавку нельзя, а можно только бифштекс. Мы уже знали, что "бифштекс" на местном диалекте означает "котлета, изготовленная из чего-то, что можно назвать "мясной пастой" с поверхностью, обожжённой до пуленепробиваемого состояния", поэтому отказались.
Как-то раз я обнаружил, что сижу на куче мокрой капусты, насыпанной на стул - не догадался осмотреть его, когда садился. Её там разместили явно не посетители, что следует из технологии питания в этой столовой: сначала на столы ставятся салаты и тарелки с хлебом, потом в зал запускаются питающиеся, которые садятся за те места, где салаты ещё не съедены и заказывают себе второе блюдо из тех, что предлагает официантка.
Ещё в отеле есть платная дискотека в подвале. Называется "Зажигалка". Один динамик они совершенно бесплатно выставили на улицу и постояльцы отеля могли до раннего утра наслаждаться грохотом современных и не очень хитов отечественной и зарубежной эстрады. На второй или третий день (ночь) я настолько насладился хитами, что мне захотелось, чтобы их послушала и местная милиция, а заодно объяснила этим визажистам, что если у них совести нет, то есть жилищный кодекс. Рассказывать, как я вызывал, но так и не вызвал милицию, я не стану, а резюме такое: надейтесь, что на Домбае вас не станут убивать и грабить, ибо если что - ограбят и убьют совершенно спокойно.
После облома с милицией я пошёл на ресепшн, хотя не верил, что что-то получится, так как полагал, что не меня одного это достало, а раз это продолжается, значит всех предыдущих ходоков просто далеко посылали. На ресепшне не было ресепшионистки, но рядом случился мужик, который сказал, что послал за администратором, чтобы натянуть того по самые гланды за динамик на улице. Я остался посмотреть. Минут через десять появился усталого вида мужчина в годах, который представился замдиректором. Через несколько секунд после того, как он понял, почему его хотят натянуть по самые гланды, он послал охранника велеть дискотеке вырубить динамик на улице. Мне сразу стало неинтересно и я пошёл обратно в номер, пока мужик у меня за спиной рассказывал замдиректору, как это было нехорошо и как он в Питере отымеет за это гостиницу и турфирму жалобами, на что замдиректор соглашался и любезно предлагал воспользоваться его бланками и факсами.
В отеле есть прокат оборудования, кафе, бар и баня. Кафе внешне напоминает приличный московский ресторан средней руки, вроде "Тараса Бульбы", только без посетителей и, в основном, без персонала. Пару раз у стойки кафешки оказывался какой-то парень, который долго выяснял каждый раз по написанной от руки бумажке, сколько же стоит заказанное нами пиво. По-моему, нужной информации он там не находил и говорил наугад. Бар (он же "бильярдная", он же "каминный зал") на том же этаже. Есть несколько кривых бильярдных столов. На вопрос, сколько стоит литровая бутылка колы, бармен честно ответил "не знаю".
Баню мы заказывали трижды, но были только дважды: первый раз банщик, который вроде как живёт в этой бане (это не прикол), куда-то вышел подышать воздухом, так что мы помёрзли минут 15 (идти к бане по улице, но недалеко, метров 10, поэтому одеваться не стали) и пошли забирать деньги обратно. Два других раза мы попарились, причём оба раза банщик оставался с нами. Я не любитель бань и традиций на эту тему не знал, но остальные сказали, что это ненормально, как и невыносимо ледяная вода в бассейне бани.
Ещё есть прокат оборудования. Лыжи очень длинные и похожи на беговые. Брат, который давно катается, сказал, что такие были в прошлом веке.
В проспектах к гостинице часто пишут что-нибудь вроде "медицинский кабинет, боулинг, сауна, русская баня, бассейн" и т. п. Это следует понимать, как художественное преувеличение. Сауна и русская баня в данном случае, видимо, два псевдонима одного и того же. Медицинский кабинет для меня выразился в упомянутом выше замдиректора, который любезно нашел у себя рулон лейкопластыря, когда мне нужно было заклеить дыру на ноге. Боулинг и бассейн во всём Домбае есть только в одном месте - в Горных вершинах (гостиница такая). Боулинг содержит четыре дорожки непонятного производства, каждая из которых имеет свои особенности, делающие её неповторимой: одна заметно кривее других, другая ставит на одну кеглю меньше, чем нужно, а потом засчитывает эту кеглю, как сбитую. Третья жрёт шары, не желая их возвращать. 800 рублей за час, плюс 50 рублей с человека. Бассейн ничего, только в семи метрах от одного из бортов глубина уменьшается настолько, что я начинаю задевать дно при плавании, да шкафчики из того же галимого ДСП и не закрываются, да в душе всего одно сливное отверстие на все кабинки, но после всего остального домбая на это как-то не обращаешь внимания.
Всё, что есть в гостинице Домбай, я описал, больше там ничего нет и мне всё равно, что по этому поводу думают рекламные проспекты. Остальное в лучшем случае в посёлке, причём традиционного для Домбая качества (не стоит думать, что гостиница Домбай просто урод в семье стройных голубоглазых блондинов).
Про гостиницу вроде всё.
Курорт.
Есть множество прокатов на улице, где радикально убитое оборудование (не нужно спрашивать такое специально, просто только такое и будет) можно взять за 200-250 рублей в сутки, что дёшево. Моей подруге такое и взяли. У меня и брата оборудование было своё, что на Домбае большой минус. После первого дня катания в фуникулёре можно услышать разговоры типа "а не взять ли прокатное оборудование, чтобы покататься по этим склонам, а то своё чё-то жалко".
Склоны дикие. Ратраки, в принципе есть, но ездят они больше по своим частным делам, типа доставки горнолыжников на вершину горы (3200), куда нет подъёмников. Брат очень смешно рассказывал, как один ратрак решил-таки поровнять склон, а один из лыжников поехал по выровненному месту, так водитель ратрака высунулся из кабины и давай материть лыжника, что он ему тут трассу портит. Дикость (тут и далее определения брата, так как я впервые на горнолыжном курорте и мне не с чем сравнить). Безопасность нулевая. Трассы не огорожены и не размечены, на опорах кресельных канаток нет матов. Более-менее нормально ехать можно только там, где хорошо раскатано другими лыжниками. Склоны напоминают стиральные доски, ноги убиваются в момент от такой езды. Брат ностальгировал по подготовленным склонам цивилизованных курортов, где на скорости 120 км/ч почти не трясёт.
Шаг вправо-влево от накатанного места означает вылет в снег толщиной сантиметров 20-30, покрытый льдом. Поворот на таком склоне чреват отцеплением лыж. Даже на том, что можно считать трассой (так как они не обозначены, будем считать трассой то место, где больше всего лыжников и иногда ездят ратраки) встречаются камни и целые каменные поляны, при этом какие-то камни можно увидеть немного заранее, а какие-то видишь только тогда, когда они вылетают из-под снега, выбитые лыжей. Брат потом долго оплакивал свои топовые лыжи, которые несколько раз с такими камнями встречались. На всём склоне два туалета, один из которых поганый платный, а второй бесплатный и гораздо хуже. Мужикам хорошо быть кисою, а вот женщинам сложнее.
На горе есть старые подъёмники, выведенные из эксплуатации. Вы думаете, что отцепленные от этих подъёмников тросы вывезли с горы, чтобы в них, не дай бог, не попался и не сломал ногу кто-нибудь из горнолыжников? Подумайте ещё раз.
В первый день я потратил на подъёмники 50$.
Европейских соблазнов, типа "заплати за шесть дней 160 евро и катайся где хочешь" тут нет. В лучшем случае есть абонемент на день. На горе два кресельника, один строили югославы, он стоит 80 за раз или 800 за день, второй стоит 100 за раз или 600 за день и на него всё время очередь, при этом 600 за день тебе могут продать, а могут и не продать - катайся разово.
Слово "скипасс" нельзя употреблять - не поймут. Возле каждого подъёмника стоит абориген с пачкой денег - вот и весь скипасс. Чуваки, которые должны следить за безопасностью на подъёмниках, могут заниматься чем угодно - дремать, трепаться по мобиле, брат даже как-то видел их расписывающими пулю в преф. Я видел, как подъёмник на старте протащил одного мужика, который выпал из кресла, метров десять, прежде чем вопящие люди побудили чувака в кабинке управления подъёмником остановить его. Мужик уселся, чувак врубил подъёмник и снова уткнулся в газету.
Первые два дня я провёл на бугельном подъёмнике внизу. Мужика передо мной подъёмник как-то зацепил за воротник и дотащил до возвратного колеса. Весь подъёмник вопил "остановите", но чуваку, собиравшему деньги, было не до этого. Мужик остался жив только потому, что в последний момент мне удалось-таки вырвать бугель у него из капюшона.
На саму гору доехать стоит 300.200 из посёлка на шикарном австрийском подъёмнике с отцепляемыми кабинами, потом 100 на кресельнике. От австрийского до кресельника идти недолго, но по жуткому камнепаду с уклоном градусов 40. Я спросил у брата, бывает ли что-либо типа галош на горнолыжные ботинки. Он сказал, что сам об этом задумался, ибо в хороших ботинках по такому кошмару ходить жалко, но так как раньше он с "таким пидарством" (цитата) не сталкивался, то не знает. Возвращаться на кресельнике нельзя, так как придётся идти по тому же камнепаду вверх. Нужно спускаться по единственной на горе красной трассе. Берегитесь камней и тросов!
Чуть не забыл про дохлых собак на склоне, а ведь два дня собирался их сфотографировать и сфотографировал-таки. Дело в том, что на открытие второй очереди австрийского подъёмника должен был 24 числа приехать министр развития недоразвитой экономики Герман Греф. Для этого за несколько дней до означенной даты привезли два больших автобуса грефовских холуёв, а колдобистый пустырь, который нужно преодолеть, чтобы добраться до первой очереди подъёмника, засыпали каменистой землёй и галькой размером с крупное яблоко, после чего всё это разровняли, за что министру спасибо - стало гораздо проще ходить, а без него фиг бы кто там шевельнулся.
С автобусами отдельный прикол. Есть такая немецкая фирма - Мерседес, которая делает вполне себе симпатичные и надёжные дорогие автобусы. Её логотип - кольцо с тремя лучами внутри. Именно этот символ был на одном из автобусов с холуями. Есть другая фирма - Шань-Янь, уже китайская. Делает тоже вполне симпатичные автобусы, но цена, сами понимаете, не мерседесовская. Логотип - кольцо, внутри которого два сплющенных эллипса, слегка выступающих за пределы кольца. Этот логотип красовался на другом холуйском автобусе. Прикол в том, что автобусы абсолютно однаковые внешне, а в том месте, где красуется логотип Мерседеса, легко разглядеть следы от выступающих за границы логотипа сплющенных эллипсов.
Так вот, про собак: видимо для того, чтобы Грефа не скушали на вершине, кто-то в тот же день пофигачил собак вокруг подъёмника и поднимающиеся могли иметь удовольствие созерцать трупы на склоне. Воронам тоже понравилось - одну собачку они к вечеру объели до скелета.
Есть можно на горе в куче кафешек. Меню везде одинаковое, а качество разное. Нам больше всего понравилось то ли в Санрайзе, то ли в Эдельвейсе.
Поездка обошлась мне в тридцать с лишним тысяч (20 тысяч перелёт, остальное гостиница), плюс ещё столько же я потратил на месте, плюс подруга потратила ещё 13 тысяч. Это при том, что мы ничего не купили. Это на двоих. В Турции или Альпах каких-нибудь нас бы за эти деньги вылизали до блеска, плюс оборудование так не ухайдакалось бы. Брательник ожидал, что его лыж ему хватит лет на пять, но после Домбая считает, что придётся менять года через два.
В общем, если вы мазохист или если все другие варианты провафлили или если ещё по каким-либо причинам вас занесло на Домбай, правильнее всего действовать так: оставить свои лыжи дома, взять прокатные, по дороге из аэропорта накупиться "Оболони", чтобы было, что жрать вечерами, утром подниматься в гору и брать абонемент на кресельник и ни при каких условиях не ходить на прочие местные развлечения, чтобы не портить себе настроение ещё сильнее.
Враження що про готель, що про курорт, найпростіше і найповніше описати двома словами: поганий совок.
У готелі вісім поверхів, ми жили на шостому: я з подругою 613, мій брат 614. Обидва номери двомісні. Мій брат замовляв одномісний, але там щось біля готелю не склалося - вони іншого не туди поселили.
У готелі взагалі та в номерах зокрема холодно. Народ дивувався з того, що холодно навіть мені, бо знав мою звичку одягатися дуже легко навіть у морози і пам'ятав, що взимку на відкритій ковзанці я катався у футболці без рукавів. Складається враження, що постояльці є частиною опалювальної системи, тому що до ранку у номері стає тепло, але за день номер знову остигає.
Накатавшись і повернувшись, будьте готові або почекати спітнілим і смердючим години три-чотири, або мерзнути під душем. Вода з гарячого крана тектиме не те щоб холодною. Вона буде теплою, але температура її буде нижчою за температуру людського тіла, тому померзнути доведеться. Через три-чотири години вже можна буде митись - вода буде реально гарячою і до неї навіть захочеться додати холодної.
Сушилок немає, ну та й фіг би з ними, була б вентиляція в номері, проте в номері немає і вентиляції. Єдині вентиляційні грати є в санблоці, але ефекту від її наявності я не помітив. Волозі подітися нікуди, шибки (склопакети! Ви не повірите - склопакети! ) перманентно запотілі, тому будьте готові, що вкладиші в черевики не висохнуть і гірськолижний костюм теж, так що або беріть все у двох примірниках, або катайтеся в напівсухому, як я ( любите брют? Майки, яких я взяв щодня, сохнуть рівно добу.
Меблі залишилися від СРСР, весь номер оброблений облупленими панелями з ДСП. Ліжка з того ж ДСП виглядають так, ніби витримають пряме влучення ядерної бомби, але страшно скрипучі. Додайте до цього радянську ж звукоізоляцію - про ваше кохання дізнаються всі.
Санблок залишився від СРСР. Душ не вішається – завжди потрібно тримати рукою. Брат казав, що в нього вішається, як пощастило братові, як не пощастило нам. Душ "не з того боку тече". Як не закривай фіранку, після миття на підлозі буде калюжа. Ну, з того боку, з якого належить, він, в принципі, тече, що добре, але й з усіх інших сторін теж фонтанує неслабо, що погано. Фотографії душа в роботі у мене немає, бо я не зміг знайти такого становища душа, коли б не було ризику залити фотоапарат. Зате є фотографія санблоку, за якою професійний акробат, напевно, оцінить той трюк, який потрібно виконати, щоб сісти на унітаз, упертий обличчям у душову балію. Стульчак унітаза був раніше розколотий, а потім відремонтований двома саморізами, які гостинно встромляються вістрями в дупу, що стирчить, кожному, хто на нього сідає, бо повернуті з вивороту назовні. Купити новий стульчак, мабуть, не дозволяв бюджет: все-таки в Москві такий комплект зі стульчака з кришкою коштує близько 50 рублів.
Втім, очевидці кажуть, що у "Гірських вершинах" санблоки ще гірші. Ми познайомилися з хлопцями звідти, так вони миються тільки в душовій басейну і у справах воліють ходити теж кудись в інше місце.
Стеля в номері залита і відвалюється шматками. Не знаю, як примудрилися залити його, але факт.
У найгіршому турецькому готелі в номері буде телевізор та телефон для зв'язку з ресепшном, але не такий готель "Домбай". ТБ є в холах, а телефон мобільний треба мати.
У двомісному номері одна розетка. Зарядка до телефону брата там померла, а наші зарядки стали працювати як у тому анекдоті про міліцейську мигалку. Викликаний електрик зробив так, що наша розетка при втиканні зарядки почала тріщати. Чергова по поверху, якою я віддав заряджатися телефони та акумулятор до фотоапарата, сказала, що просто у мобільних короткі вилки і вони не дотягуються до контактів. Треба зателефонувати подружжю Соні та Еріксону та братові їх, Сіменсу - нехай подумають над своєю поведінкою, шлюбороби.
Верхнє світло, яке зникло на другий день, чинять досі.
Їдальня. Сніданок ("сніданок", як написано в розкладі) і вечерю включено. Такого я навіть у СРСР не їв. Або їв, але моя пам'ять витіснила цей кошмар у підсвідомість, щоб захистити мою психіку від ушкоджень. Приходити треба рано, інакше їстівне скінчиться, а решта буде холодною. Примудряються зіпсувати все, що можна, навіть рис. Претензій не було лише до макаронів та пюре. Так, холодне, але хоч їсти можна. Сосиски, судячи з смаку, коштують 18 рублів за кіло або близько того. По всьому їдальні висять оголошення "якщо вам сподобалося, ми запропонуємо добавки".
Якось уранці брат, який познайомився напередодні з доброю дівчиною і перебував тепер у стані любові до всього світу (інакше я не можу пояснити його вчинок), вирішив попросити добавки м'яса. Офіціантка, що підійшла, сказала, що це на добавку не можна, а можна тільки біфштекс. Ми вже знали, що "біфштекс" на місцевому діалекті означає "котлета, виготовлена з чогось, що можна назвати "м'ясною пастою" з поверхнею, обпаленою до куленепробивного стану", тому відмовилися.
Якось я виявив, що сиджу на купі мокрої капусти, насипаної на стілець - не здогадався оглянути його, коли сідав. Її там розмістили явно не відвідувачі, що випливає з технології харчування в цій їдальні: спочатку на столи ставляться салати та тарілки з хлібом, потім у зал запускаються ті, що харчуються, які сідають за ті місця, де салати ще не з'їдені і замовляють собі другу страву з тих , що пропонує офіціантка
Ще в готелі є платна дискотека у підвалі. Називається "Запальничка". Один динамік вони абсолютно безкоштовно виставили на вулицю і постояльці готелю могли до раннього ранку насолоджуватися гуркотом сучасних і не дуже хітів вітчизняної та зарубіжної естради. На другий чи третій день (ніч) я настільки насолодився хітами, що мені захотілося, щоб їх послухала і місцева міліція, а заразом пояснила цим візажистам, що якщо у них совісті немає, тобто житловий кодекс. Розповідати, як я викликав, але так і не викликав міліцію, я не стану, а резюме таке: сподівайтеся, що на Домбаї вас не вбиватимуть і грабуватимуть, бо якщо що - пограбують і вб'ють абсолютно спокійно.
Після облома з міліцією я пішов на ресепшн, хоча не вірив, що щось вийде, бо вважав, що не мене одного це дістало, а якщо це триває, то всіх попередніх ходоків просто далеко посилали. На ресепшні не було ресепшіоністки, але поряд стався мужик, який сказав, що послав за адміністратором, щоб натягнути того по гланди за динамік на вулиці. Я лишився подивитись. Хвилин через десять з'явився втомлений чоловік у роках, який представився заступником директора. Через кілька секунд після того, як він зрозумів, чому його хочуть натягнути по самі гланди, він послав охоронця наказати дискотеці вирубати динамік на вулиці. Мені відразу стало нецікаво і я пішов назад у номер, поки чоловік у мене за спиною розповідав заступник директора, як це було погано і як він у Пітері заробить за це готель і турфірму скаргами, на що заступник директора погоджувався і люб'язно пропонував користуватися його бланками і факсами.
У готелі є прокат обладнання, кафе, бар та лазня. Кафе зовні нагадує пристойний московський ресторан середньої руки, на кшталт "Тараса Бульби", тільки без відвідувачів і переважно без персоналу. Кілька разів біля стійки кафешки виявлявся якийсь хлопець, який довго з'ясовував щоразу по написаному від руки папірці, скільки ж коштує замовлене нами пиво. На мою думку, потрібної інформації він там не знаходив і говорив навмання. Бар (він же "більярдна", він "камінний зал") на тому ж поверсі. Є кілька кривих більярдних столів. На запитання, скільки коштує літрова пляшка коли, бармен відповів "не знаю".
Баню ми замовляли тричі, але були тільки двічі: перший раз банщик, який ніби живе в цій лазні (це не прикол), кудись вийшов подихати повітрям, так що ми померзли хвилин 15 (йти до лазні вулицею, але недалеко, метрів 10, тож одягатися не стали) і пішли забирати гроші назад. Два інших рази ми попарилися, причому обидва рази банщик залишався з нами. Я не любитель лазень і традицій на цю тему не знав, але решта сказала, що це ненормально, як і нестерпно крижана вода в басейні лазні.
Ще є прокат обладнання. Лижі дуже довгі та схожі на бігові. Брат, який давно катається, сказав, що такі були у минулому столітті.
У проспектах до готелю часто пишуть щось на кшталт "медичний кабінет, боулінг, сауна, російська лазня, басейн" тощо. Це слід розуміти як художнє перебільшення. Сауна і російська лазня в цьому випадку, мабуть, два псевдоніми одного і того ж. Медичний кабінет для мене висловився у згаданому вище заступник директора, який люб'язно знайшов у себе рулон лейкопластиру, коли мені потрібно було заклеїти дірку на нозі. Боулінг і басейн у всьому Домбаї є тільки в одному місці - в Гірських вершинах (готель такий). Боулінг містить чотири доріжки незрозумілого виробництва, кожна з яких має свої особливості, що роблять її неповторною: одна помітно кривіша за інші, інша ставить на одну кеглю менше, ніж потрібно, а потім зараховує цю кеглю, як збиту. Третя жере кулі, не бажаючи їх повертати. 800 рублів за годину, плюс 50 рублів з особи. Басейн нічого, тільки за сім метрів від одного з бортів глибина зменшується настільки, що я починаю зачіпати дно при плаванні, та шафки з того ж галимого ДСП і не закриваються, та в душі всього один зливний отвір на всі кабінки, але після решти домбаю на це якось не звертаєш уваги.
Все, що є в готелі Домбай, я описав, більше там нічого немає і мені байдуже, що з цього приводу думають рекламні проспекти. Решта в кращому випадку в селищі, причому традиційного для Домбая якості (не варто думати, що готель Домбай просто виродок у сім'ї струнких блакитнооких блондинів).
Про готель начебто все.
Курорт.
Є безліч прокатів на вулиці, де радикально вбите обладнання (не потрібно запитувати таке спеціально, просто таке і буде) можна взяти за 200-250 рублів на добу, що дешево. Моїй подрузі таке й взяли. У мене та брата обладнання було своє, що на Домбаї великий мінус. Після першого дня катання у фунікулері можна почути розмови типу "а чи не взяти прокатне обладнання, щоб покататися цими схилами, а то своє щось шкода".
Схили дикі. Ратраки, в принципі, є, але їздять вони більше за своїми приватними справами, типу доставки гірськолижників на вершину гори (3200), куди немає підйомників. Брат дуже смішно розповідав, як один ратрак вирішив-таки порівняти схил, а один із лижників поїхав по вирівняному місцю, то водій ратрака висунувся з кабіни і давай матеріти лижника, що він йому тут трасу псує. Дикість (тут і далі визначення брата, тому що я вперше на гірськолижному курорті і мені нема з чим порівняти). Безпека нульова. Траси не обгороджені і не розмічені, на опорах канаток крісла немає матів. Більш-менш нормально їхати можна тільки там, де добре розкочено іншими лижниками. Схили нагадують пральні дошки, ноги вбиваються на мить від такої їзди. Брат ностальгував за підготовленими схилами цивілізованих курортів, де на швидкості 120 км/год майже не трясе.
Крок вправо-вліво від накатаного місця означає виліт у сніг товщиною сантиметрів 20-30, покритий льодом. Поворот на такому схилі загрожує відчепленням лиж. Навіть на тому, що можна вважати трасою (оскільки вони не позначені, будемо вважати трасою те місце, де найбільше лижників і іноді їздять ратраки) зустрічаються камені та цілі кам'яні галявини, при цьому якісь камені можна побачити трохи заздалегідь, а які бачиш тільки тоді, коли вони вилітають з-під снігу, вибиті лижами. Брат потім довго оплакував свої топові лижі, які кілька разів з таким камінням зустрічалися. На всьому схилі два туалети, один з яких поганий платний, а другий безкоштовний і набагато гірший. Чоловікам добре бути кисою, а ось жінкам складніше.
На горі є старі витяги, виведені з експлуатації. Ви думаєте, що відчеплені від цих витягів троси вивезли з гори, щоб у них, не дай боже, не попався і не зламав ногу хтось із гірськолижників? Подумайте вкотре.
Першого дня я витратив на підйомники 50$.
Європейських спокус, на кшталт "заплати за шість днів 160 євро і катайся де хочеш" тут немає. У найкращому разі є абонемент на день. На горі два крісельники, один будували югослави, він коштує 80 за раз або 800 за день, другий коштує 100 за раз або 600 за день і на нього постійно черга, при цьому 600 за день тобі можуть продати, а можуть і не продати. катайся разово.
Слово "скіпас" не можна вживати - не зрозуміють. Біля кожного витягу стоїть абориген із пачкою грошей - от і весь скіпас. Чуваки, які повинні стежити за безпекою на підйомниках, можуть займатися чим завгодно - дрімати, тріпатися по мобілі, брат навіть якось бачив їх кулю, що розписує, в преф. Я бачив, як підйомник на старті протягнув одного мужика, який випав з крісла, метрів десять, перш ніж кричучі люди спонукали чувака в кабіні управління підйомником зупинити його. Чоловік сів, чувак врубав підйомник і знову уткнувся в газету.
Перші два дні я провів на бугельному витягу внизу. Мужика переді мною витяг якось зачепив за комір і дотяг до поворотного колеса. Весь витяг волав "зупиніть", але чуваку, що збирав гроші, було не до цього. Чоловік залишився живим тільки тому, що в останній момент мені вдалося вирвати бугель у нього з капюшона.
На саму гору доїхати коштує 300.200 з селища на розкішному австрійському підйомнику з кабінами, що відчеплюються, потім 100 на крісельнику. Від австрійського до крісельника йти недовго, але жахливим каменепадом з ухилом градусів 40. Я запитав у брата, чи буває щось типу калош на гірськолижні черевики. Він сказав, що сам про це задумався, бо в добрих черевиках по такому кошмару ходити шкода, але оскільки раніше він з "такою пидарством" (цитата) не стикався, то не знає. Повертатися на крісельнику не можна, тому що доведеться йти тим же каменепадом вгору. Потрібно спускатися єдиною на горі червоною трасою. Стережіться каменів та тросів!
Ледве не забув про дохлих собак на схилі, а два дні збирався їх сфотографувати і сфотографував-таки. Справа в тому, що на відкриття другої черги австрійського витягу повинен був 24 числа приїхати міністр розвитку недорозвиненої економіки Герман Греф. Для цього за кілька днів до зазначеної дати привезли два великі автобуси грефівських холуїв, а колдобистий пустир, який потрібно подолати, щоб дістатися першої черги витягу, засипали кам'янистою землею і галькою розміром з велике яблуко, після чого все це розрівняли, за що міністру - стало набагато простіше ходити, а без нього фіг би хто там ворухнувся.
З автобусами - окремий прикол. Є така німецька фірма – Мерседес, яка робить цілком собі симпатичні та надійні дорогі автобуси. Її логотип – кільце з трьома променями всередині. Саме цей символ був на одному з автобусів із холуями. Є інша фірма – Шань-Янь, вже китайська. Робить також цілком симпатичні автобуси, але ціна, самі розумієте, не мерседесівська. Логотип - кільце, всередині якого два сплющені еліпси, які злегка виступають за межі кільця. Цей логотип красувався на іншому холуйському автобусі. Прикол у тому, що автобуси абсолютно однакові зовні, а там, де красується логотип Мерседеса, легко розглянути сліди від сплющених еліпсів, що виступають за межі логотипу.
Так ось, про собак: мабуть для того, щоб Грефа не з'їли на вершині, хтось того ж дня пофігачив собак навколо підйомника і ті, хто підіймається, могли мати задоволення споглядати трупи на схилі. Воронам теж сподобалося - одного песика вони надвечір об'їли до скелета.
Їсти можна на горі в купі кафе. Меню скрізь однакове, а якість різна. Нам найбільше сподобалося чи то в Санрайзі, чи то в Едельвейсі.
Поїздка обійшлася мені в тридцять з лишком тисяч (20 тисяч переліт, решта готелю), плюс ще стільки ж я витратив на місці, плюс подруга витратила ще 13 тисяч. Це при тому, що ми нічого не купили. Це на двох. У Туреччині чи Альпах яких-небудь нас би за ці гроші вилизали до блиску, плюс обладнання так не байдуже. Брательник очікував, що його лиж йому вистачить років на п'ять, але після Домбая вважає, що доведеться міняти роки за два.
Загалом, якщо ви мазохіст або якщо всі інші варіанти провафлили або якщо ще з якихось причин вас занесло на Домбай, правильніше діяти так: залишити свої лижі будинку, взяти прокатні, по дорозі з аеропорту накупитися "Оболоні", щоб було, що їсти вечорами, вранці підніматися в гору і брати абонемент на крісельник і за жодних умов не ходити на інші місцеві розваги, щоб не псувати собі настрій ще сильніше.