Туроператор « Миракль» : « Сахалин, ожерелье Курильской гряды» , июль – август 2021 г.
« В деревню, к тетке, в глушь, в Саратов» . Старая истина, которая стала сверх злободневной сейчас. Уезжал из Москвы под влиянием не только удовольствия посмотреть Сахалин с Курильскими островами. Может быть, еще больше с желанием хоть на время бежать из Москвы. Настолько обрыдло засилие вымогателей и мошенников всех мастей, систем и размеров. Воруют не только чиновники от мала до велика. Жульничают, грабят население все подряд: ремонтные мастерские, службы быта, ТСЖ, юридические консультации, банковская система во главе с АСВ и покровительствующий ему Центробанк. Что еще печальнее – суды начиная с мирового судьи и кончая самим Верховным. (Подтверждающие факты см. в моих статьях, опубликованных электронными сми). Последнее время крупные города, особенно столицы, захлестнуло цунами мошеннических телефонных звонков с предложением помочь (читай – ограбить).
Самый свежий пример. Буквально перед отъездом телефонный звонок. Называет меня по имени отчеству, представляется Марией Ивановной из собеса: « Сделал ли я прививку от коронавируса? » . (Согласитесь, приятно, когда о тебе заботятся, даже из собеса). Конечно, отвечаю с гордостью. « Вот молодец, теперь можно ехать куда угодно. Но, надеюсь, не за рубеж, где эта зараза продолжает свирепствовать? » . Нет, по России. « Но после прививки надо бы переждать с месячишко» . И это предусмотрено. Билет через неделю, как раз будет месяц. « Тогда все в порядке, счастливого пути» . И только отключив телефон, задумался, зачем это Марьванне понадобилось узнавать, когда меня не будет дома (коли из собеса и знает мои данные, наверняка знает, что живу один). Пытаюсь перезвонить по высветившемуся номеру: недоступен, затем вообще отключился. Связываюсь с собесом. Никто мне не звонил и никакой Марьванны у них отродясь не было. Значит, готовят себе почву домушники.
Короче, сбежал на край земли – и не ошибся. Ситуация здесь настолько другая, что в пору Москву в социальном плане назвать периферией, а отдаленные районы страны центрами, средоточием хотя бы элементарной порядочности. Нет – нет, не стану утверждать, что в крупных городах сплошь жулье. Конечно, в той же Москве немало добропорядочных граждан. Но все они последние годы буквально тонут в океане выкормышей « Банды Ельцина» , как их метко окрестил Зюганов. « И такая дребедень каждый день» , с которой не может справиться даже Путин. Помните, лет десять назад на общероссийской пресс-конференции ему задали вопрос: « Владимир Владимирович, когда вы избавитесь от взяточников в правительстве? » . « А с кем я тогда буду работать? » - последовал незамедлительный ответ. Не менее интересна в этом плане и последняя всенародная пресс-конференция. Вопрос: Владимир Владимирович, когда мы избавимся от засилья всевозможных мошенников, особенно телефонных? » . « Министр об этом знает» , - опять следует молниеносный ответ.
Почему такое происходит? Истина проста как лысина: от полнейшей, всеобъемлющей безнаказанности. По всем известным мне фактам мошенничества пытался добиться хоть какой-то действенности. Как журналист, поднимаясь по иерархическим ступенькам, пытался достучаться до самых верхов, обязательно отсылал свои статьи « для принятия мер» во все министерства и ведомства, мыслимые и немыслимые инстанции вплоть до Премьера и Президента. В ответ – никакого ответа. Лишь однажды пришла отписка из канцелярии Президента: « Суды у нас независимы» . То есть, могут хоть на головах ходить? А что тогда остается делать нам, простым смертным: заворачиваться в простыню и тихо ползти на кладбище?
Однако вернемся на Сахалин и Курилы. Люди здесь на удивление добросовестны и доброжелательны. Скажем, две сестрички кореянки Татьяна и Екатерина на Итурупе в кафе « Восточная кухня» за три дня ни разу не повторились с блюдами и все вкуснейшее, именно восточное. Поднимаясь по трапу на теплоход « Игорь Фархутдинов» споткнулся и сильно расквасил нос. Тут же вокруг меня закружился хороводом обслуживающий персонал. Принесли кучу салфеток, чтобы остановить кровь. Палубный матрос не только донес рюкзак до каюты, но потом полез на сетку под трапом, достал и принес на ресэпшен крышку от объектива фотоаппарата. Несколько раз заглядывала в каюту с вопросом, как себя чувствую, бортпроводница Наталья. Что-то не понравилось в наклейке, повела к администратору Анастасии Александровне, которая уже профессионально обработала и заклеила мой злосчастный нос.
Но больше всего общался, конечно, с сотрудниками принимающей стороны « ООО Тур – бизнес клуб « Амист» . Здесь « все равны, как на подбор» , даже трудно кого-то выделить. Скажем, все три Татьяны на Сахалине. Одним словом, красавицы, в том числе делами своими. Да что штатные, даже внештатные вольнонаемные. Например, водитель на Итурупе Федор (нас в поездке сопровождало семь джипов) увидев, что в отличие от остальных (с костылем да еще близорукий) не нашел ни одного из вымываемых океаном камешка агата, на следующий день привез и подарил свой. Другой на Шикотане, видя, что нос повесил, так как с костылем не решился подниматься на сопку, посадил в джип и по бездорожью все же поднял меня наверх. К сожалению, как зовут, записал не в блокнот, как остальных, а в спешке на бумажку, которую дома не смог найти. Прости, пожалуйста, друг, который даже сфотографировал меня на том месте, с которого Робинзон Крузо, согласно советскому кинофильму, часами высматривал в подзорную трубу корабль на горизонте. А еще балкарец с Кавказа Назир высказал такую истину, до которой до сих пор не могут додуматься даже в Правительстве во главе с Президентом. « Бардак не только в Москве, у нас его тоже хватает. Потому как исчезла идея. Для чего живем, за что боремся? Не знает никто. Вот и прет на поверхность всякая нечисть. Именно потому к нам с таким остервенением цепляются западные « друзья» . И пока мы как шелудивая собака будем собирать репьи из мошенников, « друзья» от нас никогда не отстанут» . Это сказал самый обыкновенный (необыкновенный) водитель джипа.
За день до конца тура окончательно решил « Амист» поставить на верхнюю строчку пьедестала почета рядом с патагонской принимающей туристической компанией « Румбо Сур» . Которая за двадцать с лишним суток, передавая меня с рук на руки более чем десятку туристических групп, без знания с моей и их стороны хоть одного общего языка не только туристами, но и гидами, не допустила ни одного сбоя. И вдруг на Сахалине в самом конце облом. Вместо предусмотренного договором, подписанного самим же « Амистом» , энергетического центра Сахалина еще со времен древних айнов останца « Лягушка» меня забросили вместе с другой группой (моя улетела, я по обоюдному договору, составленному еще в Москве, остался плюсом на два дня дополнительно) на развалины маяка, которые я терпеть не могу. Не пошел даже на действующий на островах, предпочел остаться внизу поснимать цветочки. « Да, произошел срыв, но мы вам покажем « Лягушку» перед вылетом, время будет» , пообещала менеджер. И не показали. Не прошло три года? Но все равно « Амист» на Сахалине безусловно лучшая туристическая фирма. « Миракль» договора заключает только с лучшими.
Владимир Антонов
Туроператор «Міракль»: «Сахалін, намисто Курильської гряди», липень – серпень 2021 р.
«У село, до тітки, в глуш, в Саратов». Стара істина, яка стала понад злободенною зараз. Виїжджав із Москви під впливом не лише задоволення подивитися Сахалін із Курильськими островами. Може, ще більше з бажанням хоч на якийсь час тікати з Москви. Так обридло засилля здирників і шахраїв усіх мастей, систем та розмірів. Крадуть не лише чиновники від малого до великого. Шахраюють, грабують населення все підряд: ремонтні майстерні, служби побуту, ТСЖ, юридичні консультації, банківська система на чолі з АСВ і Центробанк, що заступає йому. Що ще сумніше – суди починаючи зі світового судді та кінчаючи самим Верховним. (Підтвердження фактів див. у моїх статтях, опублікованих електронними ЗМІ). Останнім часом великі міста, особливо столиці, захлеснуло цунамі шахрайських телефонних дзвінків із пропозицією допомогти (читай – пограбувати).
Найсвіжіший приклад. Літерально перед від'їздом телефонний дзвінок. Називає мене на ім'я по батькові, представляється Марією Іванівною з соцзабезу: «Чи зробив я щеплення від коронавірусу? ». (Погодьтеся, приємно, коли про тебе дбають, навіть із соцзабезу). Звісно, відповідаю з гордістю. «От молодець, тепер можна їхати куди завгодно. Але, сподіваюся, не за кордон, де ця зараза продовжує лютувати? ». Ні, по Росії. «Але після щеплення треба було б перечекати з місячком». І це передбачено. Квиток за тиждень, якраз буде місяць. «Тоді все гаразд, щасливого шляху». І тільки відключивши телефон, задумався, навіщо це Марьванні знадобилося дізнаватися, коли мене не буде вдома (коли з соцзабезу і знає мої дані, напевно знає, що живу один). Намагаюся передзвонити за номером, що висвітився: недоступний, потім взагалі відключився. Зв'язуюсь із соцзабезом. Ніхто мені не дзвонив і жодної Марьванни у них зроду не було. Отже, готують собі ґрунт домушники.
Короче, втік на край землі – і не схибив. Ситуація тут така інша, що в пору Москву в соціальному плані назвати периферією, а віддалені райони країни центрами, осередком хоча б елементарної порядності. Ні – ні, не стверджуватиму, що у великих містах суцільно шахраї. Звичайно, у тій же Москві чимало доброчесних громадян. Але всі вони останні роки буквально тонуть в океані вигодувань «Банди Єльцина», як влучно охрестив Зюганов. «І така дрібниця кожен день», з якою не може впоратися навіть Путін. Пам'ятаєте, років десять тому на загальноросійській прес-конференції йому запитали: «Володимире Володимировичу, коли ви позбавитеся хабарників в уряді? ». «А з ким я тоді працюватиму? » - була негайна відповідь. Не менш цікавою в цьому плані є і остання всенародна прес-конференція. Питання: Володимире Володимировичу, коли ми позбудемося засилля всіляких шахраїв, особливо телефонних? ». «Міністр про це знає», - знову слідує блискавична відповідь.
Чому таке відбувається? Істина проста як лисина: від цілковитої, всеосяжної безкарності. За всіма відомими мені фактами шахрайства намагався домогтися хоч якоїсь дієвості. Як журналіст, піднімаючись ієрархічними сходами, намагався достукатися до самих верхів, обов'язково відсилав свої статті «для вжиття заходів» у всі міністерства та відомства, мислимі та немислимі інстанції аж до Прем'єра та Президента. У відповідь – жодної відповіді. Лише одного разу надійшла відписка з канцелярії Президента: «Суди у нас незалежні». Тобто можуть хоч на головах ходити? А що тоді залишається робити нам, простим смертним: загортатись у простирадло і тихо повзти на цвинтарі?
Однак повернемося на Сахалін та Курили. Люди тут на диво сумлінні та доброзичливі. Скажімо, дві сестрички кореянки Тетяна та Катерина на Ітурупі у кафе «Східна кухня» за три дні жодного разу не повторилися зі стравами і все найсмачніше, саме східне. Піднімаючись трапом на теплохід «Ігор Фархутдінов», спіткнувся і сильно розквасив ніс. Тут же довкола мене закружляв хороводом обслуговуючий персонал. Принесли купу серветок, щоб зупинити кров. Палубний матрос не тільки доніс рюкзак до каюти, але й поліз на сітку під трапом, дістав і приніс на ресепшен кришку від об'єктива фотоапарата. Кілька разів заглядала в каюту з питанням, як почуваюся, бортпровідниця Наталя. Щось не сподобалося у наклейці, повела до адміністратора Анастасії Олександрівни, яка вже професійно обробила та заклеїла мій злощасний ніс.
Але найбільше спілкувався, звичайно, зі співробітниками приймаючої сторони ТОВ Тур – бізнес клуб «Аміст». Тут «усі рівні, як на підбір», навіть важко виділити когось. Скажімо, всі три Тетяни на Сахаліні. Одним словом, красуні, в тому числі справами своїми. Та що штатні, навіть позаштатні вільнонаймані. Наприклад, водій на Ітурупі Федір (нас у поїздці супроводжувало сім джипів) побачивши, що на відміну від інших (з милицею та ще короткозорий) не знайшов жодного з вимиваних океаном камінця агата, наступного дня привіз і подарував свій. Інший на Шикотані, бачачи, що ніс повісив, бо з милицею не наважився підніматися на сопку, посадив у джип і по бездоріжжю все ж таки підняв мене нагору. На жаль, як звуть, записав не в блокнот, як решту, а поспіхом на папірець, якого вдома не зміг знайти. Пробач, будь ласка, друг, який навіть сфотографував мене на тому місці, з якого Робінзон Крузо, згідно з радянським фільмом, годинами видивлявся в підзорну трубу корабель на горизонті. А ще балкарець із Кавказу Назір висловив таку істину, до якої досі не можуть здогадатися навіть в Уряді на чолі з Президентом. «Бардак не лише у Москві, у нас його теж вистачає. Бо зникла ідея. Навіщо живемо, за що боремося? Ніхто не знає. Ось і пре на поверхню всяка нечисть. Саме тому до нас із таким розлюченістю чіпляються західні «друзі». І поки ми як шелудивий собака збиратимемо реп'яхи з шахраїв, «друзі» від нас ніколи не відстануть». Це сказав звичайнісінький (незвичайний) водій джипа.
За день до кінця туру остаточно вирішив «Аміст» поставити на верхній рядок п'єдесталу пошани поруч із патагонською туристичною компанією «Румбо Сур». Яка за двадцять з гаком днів, передаючи мене з рук на руки більш ніж десятку туристичних груп, без знання з моєї та їхньої сторони хоч однієї спільної мови не лише туристами, а й гідами, не допустила жодного збою. І раптом на Сахаліні наприкінці облом. Замість передбаченого договором, підписаного самим же «Амістом», енергетичного центру Сахаліну ще з часів стародавніх айнів останку «Жаба» мене закинули разом з іншою групою (моя полетіла, я за взаємним договором, складеним ще в Москві, залишився плюсом на два дні додатково) на руїни маяка, які я терпіти не можу. Не пішов навіть на діючий на островах, вважав за краще залишитися внизу зняти квіти. "Так, стався зрив, але ми вам покажемо "Жабу" перед вильотом, час буде", - пообіцяла менеджер. І не показали. Чи не минуло три роки? Але все одно «Аміст» на Сахаліні, безумовно, найкраща туристична фірма. «Міракль» договору укладає лише з найкращими.
Володимир Антонов
