Як я потрапив до музею Натуральної Історії
Загалом сьогоднішня історія мала бути зовсім не про музей. У першій половині дня сонце світило будь здоровим, залишивши на мені лише легкі бавовняні тканини та сонцезахисні окуляри. Мій проект мав технічну назву «ближче до природи», до програми якої входило всебічне охоплення Національного парку. Про острів Дьюгарден, гадаю, чули всі. Але згідно з королівськими проектами давніх часів, одноголосно підкріпленими сьогоднішніми керуючими шведським природним надбанням, сам острів – це лише Південний Дьюгарден, а крім нього є і Північний, і парк Хага, і маєток Ульріксдал. Загалом, як розумієте, план був грандіозним і навіть Наполеон, дізнавшись про нього, стримано аплодував би в долоні. Але, на жаль, про цю частину подорожі доведеться написати наступного разу через брак фактів. Всі мої плани, а разом з ними і репутація, були 2 рази наполегливо змиті дощем у найближчу придорожню канаву, не гірше за обгортку від недорогої шоколадки. Довелося робити привал, перерву та технічну зупинку. Але де! Посоромившись мочити єдину карту під зливою я їхав навмання і трохи правіше. Побачивши напівкруглу вежу в приємних тонах, я тримав курс на неї, сподіваючись, що там мені запропонують дах над головою та трішки душевного тепла. Моя чудова футболка обвисла на тілі як даруючи дискомфорт та мокрі відчуття. Припарковавши велосипед біля технічного входу, я вирішив знайти його центральний портал, щоб підтвердити натяки своєї підсвідомості. Так і є. З-за повороту переді мною випливла гігантська будівля музею Натуральної історії. Будівля була настільки симпатичною, великою і чарівною, що я вирішив зайти всередину провентилювати обстановку. Стара добра звичка – карт набрати, та пороху понюхати – чи є сенс тягтися сюди наступного разу. Буквально за кілька хвилин хмари за мною зімкнулися темними рядами і, як по команді, відкрили вогонь із бронзбойтних гармат. Вода лилася звідусіль, машини зменшили оберти, а люди миттєво зникли з поля зору. . Потрібно було чимось зайняти, поки сили природи вдосталь себе потішать своїми могутніми здібностями. Між нами, при виборі орієнтирів у Стокгольмі цей музей у списку must see у мене не значився. Млява репутація, та й ціна 100+100 на сам музей і кінозал Cosmonova не пахнули бюджетним рішенням. Плюс хтось відписався, що відділення музею з величезним скелетом динозавра закрито на реставрацію. Але після свого відвідування я вже подумую про те, щоб видалити свій обліковий запис з нелюбимого мною. Скільки разів я обпалювався, витрачаючи дорогоцінний час на перегляд 78 відгуків відвідувачів і так і не міг зрозуміти, чи варто мені йти туди чи ні. Чесно кажучи, весь мій сайт замислювався як «наша відповідь Чемберлену», де людина може отримати важливі факти і на основі їх прийняти виважене рішення. Не полінувавшись, я і зараз відкрив відгуки про музей і бачу лише пару сплесків захоплення, серед в'язкого болота «бувало і краще» або «не вартує своїх грошей». Таке відчуття, що люди були в іншому музеї. Думаю цих слів достатньо, щоб зрадити мене анафемі і щоб TripAdvisor забанив мою активність і почав з мовчазними погрозами дзвонити ночами. Хоча… та хто я такий! Опинившись усередині, я зрозумів, що треба йти кров з носа. Вже підозріло він великий і симпатичний навіть усередині. Потеребив свою істерту кишеню я вивудив від туди 110 крон. "Не багато", - подумав я жмуривши око на цінник. Ну не збирався я сьогодні по музеях, от і картку не завбачливо не прихопив. І тут настала ідея, яку я називаю «фінський гамбіт». Справа в тому, що на території Фінляндії за останні два роки я зазнавав злісної образи на вході практично кожного музею. Усі в мені з порога бачили студента та пропонували знижені квитки на вхід. Чисто через фінансову вигоду цього підступного упередженого ставлення я терпів знущання і стійко виносив принизливі погляди. Складність ідеї «фінського гамбіту» була в тому, що я ось уже як три дні не торкався спиртного та бритвенного верстата. Але безвихідь варіантів не залишала. На запитання щодо привілеїв іноземним студентам дівчина на касі радісно закивала головою. Квиток в 105 крон був студентським варіантом повної версії за 150 крон і включав музей і відвідування кінозалу Cosmonova. Але ось не завдання. Сеанси в кінозалі все ведуться шведською мовою. Для можливості прослуховування оригінал потрібно принести або придбати за 15 крон навушники. Такої підступності я не очікував. Будучи готовим здатися віроломству долі, я, як можна театральніше, став згрібати і без того зам'ятий папірець у 100 крон. Жаліслива касирка не витримала такого видовища і поспішила ці навушники мені подарувати, під заставу договору «тільки ні кому». Як ви розумієте, про такий поворот подій і неймовірне везіння я навіть не мріяв при вході в музей. Тож розповіді про музей бути, причому з усіма фотографіями та розкішними коментарями! за матеріалами мого сайту owntrip net. ua
