Всем привет!
Как и полагается в конце года, человек предается воспоминаниям, вот и я решила поделиться воспоминаниями о том, как встречала уходящий 2018 год. А встречала я его на cудне, а точнее – на пароме, в мини-круизе из Таллинна в Стокгольм и обратно. Надо сказать, что маршрут этот (из Таллинна в Стокгольм) для нас не новый, многократно откатанный и знакомый. Но встречать Новый год в море нам еще не доводилось.
Паромы компании « Tallink» в таллиннском порту
Билеты на паром бронировали самостоятельно и заранее, еще в сентябре, на сайте паромной компании " Tallink" . Стоило это удовольствие 350 евро на троих – включая один завтрак (каждому) и новогодний ужин, отказаться от которого никак было нельзя. Отдельно замечу, что ужин проходит в две смены: одна пораньше в 20:30, а вторая попозже – в 22:30, так вот на ту смену что " попозже" места были разобраны еще в сентябре! Пришлось выбирать " ранний ужин" . Впрочем, об ужине расскажу ниже.
Зимний Таллинн сказочно прекрасен
И вот, в назначенное время, 30 декабря 2017 года, мы всей своей небольшой компанией погрузились на борт и, попрощавшись с Таллинном на целый год (ведь вернемся-то уже в следующем) отчалили в Швецию. На пароме все привычно и знакомо: первым делом ищем свою каюту, где оставляем вещи, съестные и алкогольные припасы, купленные в супермаркете неподалеку от паромного терминала, и направляемся в бистро – похлебать горячего супчику для сугрева (по 5 евро с носа – хлеб и соль бесплатно и неограниченно). Далее по накатанной схеме: поход по местным паромным бутикам и инспекция алкомаркета, где временами бывают хорошие скидки на некоторые виды алкоголя. Помню, как-то мы купили литр виски « Lauders» за 10 евро (обычно стоит 20) и литр джина « Gordon' s traveler’ s edition» тоже за 10 евро и т. д. К сожалению, в новый год скидки были только на водку, но водку мы и дома попьем – наша водка не хуже, чем всякие там « Абсолюты» . Применительно к украинской водке, я – 96% патриот. Убедившись, что не прогадали, затарившись шампанским на суше (венгерский « Torley» 3 евро против 5 евро на пароме за такую же бутылку); отправились в парфюмерный бутик, который по аромату найдет без труда даже салага, впервые оказавшийся в море.
Косметический бутик на пароме « Batic Queen»
В бутике дамы в предвкушении праздника, не стесняясь, выливали на себя литры пробных элитных аромакомпозиций и мазали кремами все открытые участки тела, а мужчины, кстати, от них не отставали. Многие флаконы пробников были опустошены до дна, а все без исключения пассажиры приятно пахли : ) Я тоже решила быть в тренде и скромно сделала два пшика " Chanel №5"... Да, ладно, что там – 4 пшика! ! ! Убойная сила! Благоухало почти до нового года! Далее, поглазев на всякие сувениры и посидев в шоу-баре, решили поужинать бутербродами в каюте и лечь спать пораньше, ведь завтра нас ожидала насыщенная программа – целый день прогулок по Стокгольму, а затем бурная новогодняя ночь на пароме.
Двухместная каюта
Утром, за завтраком, я невольно стала законодательницей нового « тренда» , когда четким, отточенным движением уверенно заворачивала в бумажную салфетку бутерброды со шведского стола. Сидевшая за соседним столиком парочка оказалась русскоязычной, но нашу компанию они видимо приняли как минимум за эстонцев. Поэтому мадам, до этого уныло ковырявшая лист салата на тарелке, с громким шипением: " Смотри! Смотри! " ткнула в спутника локтем и кивнула в мою сторону. Спутник ее оказался мужчина немногословный, но сообразительный, и уже через несколько минут раздобыл необходимый инвентарь: тарелку нарезки, полбуханки хлеба и пачку салфеток, а мадам оказалась до того искусная в упаковке бутербродов, что могла бы дать мне фору. В общем, к тому времени, как я допила третью чашку кофе и направилась к выходу – « в тренде» была вся столовая. Все, от немца до китайца, наворачивали бутрики. Ну, и правильно, поди знай что у них там, в Стокгольме. 31 декабря все-таки, воскресенье, Новый Год.
Красная рыбка на паромном завтраке — это святое! : )
После завтрака идем на паромный ресепшен, где меняем евро на шведские кроны и покупаем билеты на общественный транспорт. Всем советую озаботиться этим еще на пароме, иначе половину своего времени в Стокгольме потратите на поиски банкомата или обменника. На ресепшене зачастую знают русский, ну или в самом крайнем случае говорят по-английски так же плохо, как и вы : р Кстати, там же можно купить русскоязычную экскурсию по Стокгольму (20 евро/чел). Экскурсия очень хорошая и подробная: три часа возят на автобусе по городу, а потом еще час водят пешком по старому центру. Рекомендую.
Стокгольмские « хрущевки» неподалеку от паромного терминала. В общем-то, привычная глазу архитектура
Итак, Стокгольм, 31 декабря 2017 года. На улице было по-весеннему тепло, и я даже сняла шапку. Решили прогуляться до центра пешком. Пройдя мимо однотипных стокгольмских « хрущевок» и здания Военного архива, мы вышли к музейному острову... И тут о себе стала напоминать моя третья чашка кофе, выпитая за завтраком, а это, знаете ли, проблема. Потому что всем хорош город Стокгольм, да вот с общественными туалетами в нем напряженка : ( Ну, ладно, не все так плохо – впереди маячат башенки Музея северных стран, а где музей – там и туалет ; ) Слава богам, музей был открыт и туалет тут же, да вот незадача – он платный. Автомат на двери кабинки требует мзду - 20 (! ) крон МОНЕТКОЙ. А где ж ты эту монетку возьмешь, если у тебя на руках одни банкноты? Иду на кассу прошу разменять – не меняют. Ну, что за жлобство! Второй раз испытываю разочарование от посещения Nordiska museet! Плохой музей: и экспозиция там слабенькая, и персонал жадный, и туалет платный и дорогой... Не ходите туда, нечего там делать! > : (
Nordiska museet снова не оправдал ожиданий
От гнева и огорчения меня попустило и я решила, что донесу чашку кофе до Королевского дворца, где есть, по крайней мере, два бесплатных музея со всеми необходимыми путешественнику атрибутами: туалетом, Wi-Fi и сувенирным магазином с магнитами. Мы продолжили нашу прогулку вдоль колоритной набережной, любуясь пришвартованными лодками и катерами. Совсем не чувствовалось, что на дворе зима, и что вообще-то мы на севере, да еще и в последний день уходящего года. Горожане занимались своими обычными делами – потели на пробежке, выгуливали собак, ели мороженое... О новогодних праздниках напоминала только праздничная иллюминация, да кое-где выброшенные елки на мусорниках.
Вид на набережную Страндвеген со стороны музейного острова Юргорден
В городском парке стокгольмцы катались на коньках. Каток (искусственный) у них бесплатный и я тоже захотела покататься, но оказалось что хоть каток-то и бесплатный, а прокат коньков – платный, да еще и большая очередь из желающих за прокат коньков заплатить, но мы же не в очереди стоять приехали в последний день уходящего года! Кто ж знал, что надо еще и коньки с собой возить!
Стокгольмцы катаются на коньках вокруг памятника королю Карлу XIII
По пути ко дворцу встретили колонну гвардейцев, направляющихся, видимо, на смену караула. Они маршировали с барабанами, лошадьми и трубами прямо по проезжей части, но никто из водителей не испытывал должного почтения к королевской гвардии, а одна несознательная машинка даже попыталась подрезать лошадь за что незамедлительно получила медной дудкой по капоту.
Гвардейцы, в сопровождении конной полиции маршируют по дороге
Следуя за гвардейцами, мы вышли к мосту, под которым, как я вспомнила, находится музей средневекового Стокгольма, он бесплатный, в нем мы еще не были и там наверняка есть туалет. Чашка кофе в желудке одобрительно булькнула, а мои спутники которым, в общем-то, было все равно куда идти, не возражали. Но оказалось, что хоть шведы уже и весь грог выпили, и елки повыбрасывали, и Новый год для них как бы не праздник, а 31 декабря – все равно выходной! Тридцать первого декабря закрыты все бесплатные музеи и большинство платных!
« Певец солнца» – скульптура Карла Миллеса, стоит напротив входа в музей средневекового Стокгольма.
Невозможно описать словами отчаяние, охватившее меня в тот момент – мир в глазах потускнел и приобрел желтоватый оттенок. В общем, было весело... наблюдать за мной со стороны, как я носилась от будки к будке автоматического туалета, предлагающей решить мою проблему теперь всего лишь уже за 10 крон МОНЕТКОЙ, но монетки у меня по-прежнему не было. Была надежда лишь на то, что из будки кто-то выйдет и я успею перехватить дверь, но чуда не случилось. Уже почти смирившись с тем, что произойдет непоправимое, я заметила небольшую очередь перед одной из зеленых будок. Оказалось, что там собрались такие же братья по несчастью, как и я – туристы, объединенные естественной нуждой и отсутствием монеток. Видимо, у кого-то из путников нашелся заветный кусочек металла, и он, выходя из туалета, не захлопнул за собой дверь чтобы и другие страждущие могли облегчиться (дай Бог ему здоровьячка). А так как это было единственное место в Гамла Стане, где был открыт доступ к « священному Граалю» – очередь из « паломников» к нему не иссякала. Мир и дружба царили в очереди из людей разных стран и рас, каждый выходящий из уборной, широко улыбаясь, галантно придерживал дверь и передавал « эстафету» следующему. В общем, закончилось все « хеппи эндом» как и полагается в любой новогодней сказке.
В нижнем левом углу фото светится полукруглой арочкой окошко той самой заветной будочки
Когда окружающая действительность снова заиграла яркими красками, мы со спутниками присели на лавочке во дворе финской церкви – заесть стресс припасенными бутербродами и согреться огненной водой из дорожной фляжки. И я подумала о том, что уж 31 декабря 2017 года в Стокгольме я точно никогда не забуду. Разделавшись с бутербродами и переждав пару китайских делегаций (все-таки зимой их гораздо меньше, чем летом) мы совершили традиционный ритуал: погладили « лунного мальчика» (самый маленький памятник в Швеции) и « угостили» его конфеткой. Говорят, что если потереть макушку « мальчика» – обязательно вернешься в Стокгольм.
« Лунный мальчик» , которому нужно оставлять гостинцы и тереть макушку
Проходя мимо здания Парламента, мой супруг сфотографировал красивое окошко и тут же был остановлен полицейским, в салатовой жилетке. Полицейский сказал, что Парламент фотографировать нельзя (вот те раз, а столько раз уже фотографировали! ). И потребовал, чтобы мы показали ему фотографию. Удовлетворив свое любопытство страж порядка отпустил нас восвояси, милостиво разрешив оставить фотку, но еще раз повторив что вообще-то " низзя" : )
Стокгольмские окошки
Мы продолжили свою прогулку по Дроттнинггатан – это торговая улица со множеством сувенирных магазинчиков. Но искали не сувениры (хотя без очередной сумки с лосем не обошлось), а конфетный магазин. Знаете, это один из тех немногих моментов, когда я почувствовала себя динозавром. Оказалось, что в этом вопросе я безнадежно отстала от жизни. Задача была найти магазин, чтобы конфеты продавались на развес, ассорти по фиксированной цене. Чтобы это были желейные жевательные конфеты, но не только. Можно и шоколадные но без оберток, но завернутые в фольгу. Желательно чтобы лакричных конфет было немного – 10 видов достаточно и т. п. И мы таки нашли искомое – в аккурат напротив Голубого зала, где вручают Нобелевскую премию, за углом кинотеатра. Магазинчик небольшой, но ассортимент его умилил и меня – видавшую виды сладкоежку. Конфеты стоят 1.20 евро за 100 гр. ; на входе берете бумажный пакет, ложку и гребете все, что понравится.
В конфетном магазине
Меж тем, нам пора было возвращаться на паром. На Сергельсторг ( Т-Сентрален) загорелись новогодние огоньки, у входа в метро плясали люди, прославляя Кришну, чуть поодаль парень с печальным лицом и немытыми волосами раздавал листовки с призывом придти ко Христу, а рядом активные бабушки собирали подписи под требованием к Риксдагу выйти из НАТО. До свидания, Стокгольм! В 2017 году мы с тобой уже не увидимся! Мы спустились в метро и без приключений доехали до паромного терминала. Вернувшись в каюту, я предложила всем немного поспать, потому что уходящий год лично меня слегка утомил, а ведь он еще не закончился!
Сергельсторг
Отдохнув и принарядившись, выходим « в свет» . На пароме все в движении: в барах поют менестрели, в шоу-руме разыгрывают лотерею, а у ресторанов собираются голодающие « первой смены» . Снова зашли в парфюмерный. Я вспомнила, что надела « праздничную» кофточку, а « Chanel» осталась на повседневной... В честь праздничка решила побаловать себя чем-то новеньким и затестила « Donna» от Valentino – божественно! Теперь можно и на ужин!
Наш ресторан в ожидании новогоднего ужина
Ну, вот, наконец открылись двери и народ поспешил к еде. Мы заприметили для себя столик, но рассадка была принудительная. Каждому пассажиру на входе в ресторан выдавали листок, где был указан номер столика и место. Нас троих посадили за пятиместный стол, присоединив к нам пару шведов, чем расстроили и нас, и их. Кисло улыбнувшись и поприветствовав друг друга дежурным: « Хеллоу! » все разбежались на поиски еды. Еды было немного. И она была только из закусок: несколько видов селедки, какая-то капуста и недовинегрет, состоящий только из картошки и свеклы. Тююю... На завтраке еды было больше! Беру селедку, « винегрет» иду на место – за столом уже сидят « наши» шведы с круглыми глазами и печальными лицами, они себе вообще ничего не взяли. Не, ну так нельзя, надо как-то спасать праздник. И тут у нашего столика появился ангел в виде официантки с бутылками вина. Я заказала себе белое, типа к рыбе, а шведы взяли красное – потому что не закусывали. Отсалютовав друг другу бокалами, мы приступили к трапезе. После второго бокала, я краем глаза зафиксировала, что вынесли канапе, после третьего – где-то позади подали горячее, а после четвертого бокала к нам перестала подходить официантка. А шведы до сих пор не ели. Только пили. Но так как официантка к нам больше не подходила, то их лишили и этого. Заскучав, и выпив вино мужа, я решила вступить в битву за горячее и стала в очередь. Горячего определенно не хватало. Чем ближе я продвигалась к заветной цели, тем явственней слышался скрип металлических ложек о дно пустеющих кастрюлек. Все очень переживали. Впередистоящая шведская дама в уггах и декольтированном летнем платье так сильно расстроилась, когда увидела как официант уносит опустевшие кастрюльки, что аромат ее переживаний не смог замаскировать даже акционный « Cerruti 1881» , а я пожалела, что променяла « Пятерку» на « Донну» . Наконец, принесли новые кастрюльки, но я смогла пробиться только к говядине под клюквенным соусом, а может это даже была лосятина – не было времени читать подписи. Прихватив со стола блюдо побольше я, понимая что не решусь повторно на подобный подвиг, решила брать сразу на всех, и на « наших» шведов тоже, на всякий случай. Увидев меня с « добычей» у стола, « наши» шведы испугались, наверное, подумали что это я все себе. Я предложила им угоститься, но они почему-то отказались, а может быть у меня плохое английское произношение, и они меня не поняли. В общем, мне не хотелось в этом разбираться. Мне хотелось пить. Видимо, подходило время десерта, и я заметила что за углом официант начал откупоривать « Моёт» . Я подошла к официанту и взяла два бокала – себе и племяннице. Выпивка в моих руках вызвала интерес у « нашего» шведа мужского пола, я указала ему правильное направление, и он принес по паре бокалов для себя и своей скво. Наверное, коктейль из вина и шампанского запустил какой-то химический процесс в скандинавском организме , и « наших» шведов наконец-то пробило на хавчик. К тому времени, как я разыскала сладкое, шведы проглотили по тарелке « винегрета» . А когда мы встали из-за стола, они, с румянцем на щеках и прощальным возгласом « Хэв э грейт холидей! » , устремились в очередь, чтобы успеть к последней раздаче горячего.
Славно отужинали.
Можно было бы еще посидеть за ужином и попробовать научить шведов петь песню « Несе Галя воду» или хотя бы « В лесу родилась елочка» , но надо было приберечь силы для встречи Нового года. Тем более что на пароме его встречают три раза: по российскому, эстонскому и шведскому времени. Мы поднялись в каюту за шампанским для дам и виски – для мужчины, потому что мой супруг единственный, из нашей компании, кто остался после ужина трезвый. Дело приближалось к 11 вечера по эстонскому/украинскому времени, и мы направились в концертный зал, где проходила основная развлекательная программа. Народу было – негде яблоку упасть! Ведь после отплытия из Стокгольма число круизеров увеличилось. На борт поднялись шведские граждане, желающие вместе с нами отчалить в новый год. На сцене зажигала музыкальная группа из Болгарии, на танцполе веселился народ. Без десяти секунд одиннадцать начался обратный отсчет и ровно в 23:00 (по Эстонии) болгары, с присущим им чувством юмора, исполнили соответствующую случаю новогоднюю песню: « Земля в иллюминаторе видна! » , поздравляя присутствующих россиян с новым, 2018 годом. Мы открыли шампанское, а муж, хлебнув из фляжки, подобрел и спросил не сделать ли мне подарок, и не купить ли наконец « Chanel» , пока магазин не закрылся. Так как до следующего нового года оставался еще целый час, то наша делегация направилась в бутик. В бутике было безлюдно, а продавцы уже подсчитывали кассу. Конечно, « Chanel №5» – это моя давнишняя мечта, но это классика, которая никогда не исчезнет с полок магазинов и дютиков, так что у меня всегда будет возможность сделать пару « пшиков» . Поэтому я остановилась на « Donna» Valentino, которая выдержав испытание ужином и битвой за горячее, раскрылась на мне нотами болгарской розы и ириса... И к тому же стоит дешевле!
На девятой палубе парома
Оставшиеся полчаса до очередного нового года мы коротали на открытой 9 палубе, оккупированной добродушными эстонцами, отмечавшими праздник 10 бутылками шампанского и 1 бутылкой водки. За пять минут до нашего общего с эстонцами Нового года, мы вернулись в шоу-рум. В 00:00 со сцены прозвучали поздравления в адрес Эстонии, Украины и Болгарии, а мы хлебнули шампанского, но так, чтобы осталось еще на один новый год. Музыканты на эстонском языке пропели про « Танцующих утят» , на которых все быть похожими хотят, а мы опять вернулись на открытую палубу, где эстонцы гоготали, как уже вполне оформившиеся гуси.
Мариехавн, Аландские острова, Финляндия
Когда, наконец, в час ночи болгарский бенд поздравлял шведскую часть аудитории песней « Happy New Year! » из репертуара АВВА, а мы с племянницей пытались влить в себя остатки шампанского, которое уже не лезло, небо за стеклами иллюминаторов осветилось заревом фейерверков. Мы подходили к Аландским островам (Финляндия), чтобы сделать десятиминутную остановку в порту Мариехавна. Взяв с собой недопитое шампанское, мы снова выкатились на девятую палубу – посмотреть на салют и сфотографироваться на фоне страны, которую посетили первой в наступившем 2018 году. Тем временем однопалубники немного протрезвели, частично и по нашей вине. Дело в том, что имея десятилетний опыт туристических поездок в Эстонию, мы научились практически без акцента произносить: « Хэад ут аастат! » (« Счастливого нового года! » ) и « Палью ыннэ! » (« Поздравляю! » ). Осознание того, что мы не говорим по-эстонски, после полуторачасовой продуктивной (как им казалось) беседы, вызывало у эстонцев когнитивный диссонанс. Но тут открылась пустовавшая доселе дискотека, на палубу выскочила трезвая злая барменша и стала орать на ломаном английском, чтобы мы убирались, а если хотим остаться – то покупали алкоголь только у нее, потому что со своим нельзя! При этом она схватила бутылку с остатками нашего шампанского и направилась к мусорному баку. Но рядом находившаяся племянница не дала в обиду ни себя, ни шампанское. Все поняли, что праздник окончен, потому что даже если бы мы и хотели отоварить свой палубный талон на корабельное вино и сидр, то уж точно не у этой мегеры. Эстонцы были такого же мнения, поэтому пожелав друг другу еще раза четыре « Хеад ут! » , « Палью ынне» и « Хеад оёд! » мы разошлись по каютам.
На горизонте – Таллинн
Первого января нам не надо было идти на завтрак, поэтому решили спать до упора. До девяти утра. В половину десятого мы выползли в зону ресепшена. Муж ушел за кофе. Молодежь законнектилась в Интернете. Я присела у окошка, в меланхолической тоске и удивлении, что весь вчерашний коктейль из вина, шампанского и сидра (мы таки отоварили корабельный талон в одном из баров, на обратном пути в каюту! ) совсем не дает о себе знать. Вот что значит качественная попойка! На горизонте все яснее становились очертания старого доброго Таллинна. Муж принес кофе, а вместе с ним – маленькую белую коробочку « Chanel №5» . А это – больше чем слова. Как сказала одна из моих подруг: « Chanel» – это признание в любви! »
Дорогие друзья!
Подводя итоги уже уходящего, 2018 года, который мы так весело встретили на пароме, я могу сказать, что мечты сбываются! И приметы тоже. В 2018-ом мы еще два раза сплавали в Стокгольм, так что примета с « лунным мальчиком» работает. А встреченный суетливо новый год, окутанный « ароматом любви» , подарил мне много встреч с родными и близкими людьми, которых я давно не видела. Желаю, чтобы в наступающем новом году сбылись все ваши заветные желания, чтобы вас окружали только добрые, искренние и любящие люди! Счастья! Здоровья! Денег (ну, куда уж без них)! И, конечно же, интересных путешествий и ярких впечатлений!
С Новым годом!
Всім привіт!
Як і належить наприкінці року, людина вдається до спогадів, от і я вирішила поділитися спогадами про те, як зустрічала 2018 рік, що минає. А зустрічала я його на судні, а точніше – на поромі, у міні-круїзі з Таллінна до Стокгольма і назад. Треба сказати, що цей маршрут (з Таллінна в Стокгольм) для нас не новий, багаторазово відкатаний і знайомий. Але зустрічати Новий рік у морі нам ще не доводилося.
Пороми компанії «Tallink» у талліннському порту
Квитки на пором бронювали самостійно та заздалегідь, ще у вересні, на сайті поромної компанії "Tallink". Коштувало це задоволення 350 євро на трьох – включаючи один сніданок (кожному) та новорічну вечерю, відмовитися від якої ніяк не можна було. Окремо зауважу, що вечеря проходить у дві зміни: одна раніше о 20:30, а друга пізніше – о 22:30, тож на ту зміну що "пізніше" місця були розібрані ще у вересні! Довелося вибирати "ранню вечерю". Втім, про вечерю розповім нижче.
Зимовий Таллінн казково прекрасний
І ось, у призначений час, 30 грудня 2017 року, ми всією своєю невеликою компанією занурилися на борт і, попрощавшись із Таллінном на цілий рік (адже повернемося вже наступного) відправилися до Швеції. На поромі все звично й знайомо: насамперед шукаємо свою каюту, де залишаємо речі, їстівні та алкогольні припаси, куплені в супермаркеті неподалік від поромного терміналу, і прямуємо в бістро – посьорбати гарячого супчику для сугріва (по 5 євро з носа – хліб і сіль) безкоштовно та необмежено). Далі за накатаною схемою: похід за місцевими поромними бутіками та інспекція алкомаркету, де часом бувають гарні знижки на деякі види алкоголю. Пам'ятаю, якось ми купили літр віскі Lauders за 10 євро (зазвичай коштує 20) і літр джину Gordon's traveler's edition теж за 10 євро і т. д. На жаль, у новий рік знижки були тільки на горілку, але горілку ми й удома поп'ємо – наша горілка не гірша за будь-які там «Абсолюти». Щодо української горілки, я – 96% патріотів. Переконавшись, що не помилилися, затарившись шампанським на суші (угорський «Torley» 3 євро проти 5 євро на поромі за таку саму пляшку); вирушили в парфумерний бутік, який за ароматом знайде легко навіть салага, що вперше опинився в морі.
Косметичний бутік на поромі «Batic Queen»
У бутіку пані в передчутті свята, не соромлячись, виливали на себе літри пробних елітних аромакомпозицій та мазали кремами всі відкриті ділянки тіла, а чоловіки, до речі, від них не відставали. Багато флаконів пробників були спустошені до дна, а всі без винятку пасажири приємно пахли : ) Я теж вирішила бути в тренді і скромно зробила два пшики "Chanel №5". . . Так, гаразд, що там – 4 пшики! ! ! Вбивча сила! Пахло майже до нового року! Далі, подивившись на всякі сувеніри і посидівши в шоу-барі, вирішили повечеряти бутербродами в каюті і лягти спати раніше, адже завтра на нас чекала насичена програма – цілий день прогулянок Стокгольмом, а потім бурхлива новорічна ніч на поромі.
Двомісна каюта
Вранці, за сніданком, я мимоволі стала законодавицею нового «тренду», коли чітким, вигостреним рухом впевнено загортала у паперову серветку бутерброди зі шведського столу. Пара, що сиділа за сусіднім столиком, виявилася російськомовною, але нашу компанію вони мабуть прийняли як мінімум за естонців. Тому мадам, до цього сумовито копирсаючий лист салату на тарілці, з гучним шипінням: "Дивись! Дивись! " тицьнула в супутника ліктем і кивнула в мій бік. Супутник її виявився чоловік небагатослівний, але кмітливий, і вже за кілька хвилин роздобув необхідний інвентар: тарілку нарізки, півбуханки хліба і пачку серветок, а мадам виявилася настільки майстерною в упаковці бутербродів, що могла б дати мені фору. Загалом, на той час, як я допила третю чашку кави і попрямувала до виходу – «в тренді» була вся їдальня. Усі, від німця до китайця, навертали бутрики. Ну, і правильно, піди знай, що в них там, у Стокгольмі. 31 грудня таки, неділя, Новий Рік.
Червона рибка на поромному сніданку — це святе! : )
Після сніданку йдемо на поромний ресепшен, де міняємо євро на шведські крони та купуємо квитки на громадський транспорт. Всім раджу подбати про це ще на поромі, інакше половину свого часу в Стокгольмі витратите на пошуки банкомату чи обмінника. До речі, там же можна купити російськомовну екскурсію по Стокгольму (20 євро/чол). Екскурсія дуже хороша і докладна: три години возять автобусом містом, а потім ще годину водять пішки по старому центру. Рекомендую.
Стокгольмські «хрущовки» неподалік поромного терміналу. Загалом звична оку архітектура
Отже, Стокгольм, 31 грудня 2017 року. Надворі було по-весняному тепло, і я навіть зняла шапку. Вирішили прогулятися до центру пішки. Пройшовши повз однотипні стокгольмські «хрущови» та будівлі Військового архіву, ми вийшли до музейного острова. . . І тут про себе стала нагадувати моя третя чашка кави, випита за сніданком, а це, знаєте, проблема. Тому що всім хороше місто Стокгольм, та ось із громадськими туалетами в ньому напружено : ( Ну, гаразд, не все так погано - попереду маячать вежі Музею північних країн, а де музей - там і туалет ; ) Слава богам, музей був відкритий і туалет тут же, та ось невдача – він платний. Автомат на дверях кабінки вимагає винагороди - 20 (! ) крон Монеткою. А де ж ти візьмеш цю монетку, якщо в тебе на руках одні банкноти? Іду на касу прошу розміняти – не міняють. Ну що за жлобство! Вдруге зазнаю розчарування від відвідування Nordiska museet! Поганий музей: і експозиція там слабенька, і персонал жадібний, і туалет платний і дорогий. . . Не ходіть туди, нема чого там робити! >: (
Nordiska museet знову не виправдав очікувань
Від гніву та прикрості мене попустило і я вирішила, що донесу чашку кави до Королівського палацу, де є, принаймні, два безкоштовні музеї з усіма необхідними мандрівнику атрибутами: туалетом, Wi-Fi та сувенірним магазином з магнітами. Ми продовжили нашу прогулянку вздовж колоритної набережної, милуючись пришвартованими човнами та катерами. Зовсім не відчувалося, що на дворі зима, і що взагалі ми на півночі, та ще й в останній день року, що минає. Городяни займалися своїми звичайними справами – потілі на пробіжці, вигулювали собак, їли морозиво. . . Про новорічні свята нагадувала лише святкова ілюмінація, де-не-де викинуті ялинки на смітниках.
Вигляд на набережну Страндвеген з боку музейного острова Юргорден
У міському парку стокгольмці каталися на ковзанах. Ковзанка (штучний) у них безкоштовна і я теж захотіла покататися, але виявилося що хоч ковзанка і безкоштовна, а прокат ковзанів - платний, та ще й велика черга з бажаючих за прокат ковзанів заплатити, але ми ж не в черзі стояти приїхали в останній день року, що минає! Хто ж знав, що треба ще й ковзани із собою возити!
Стокгольмці катаються на ковзанах навколо пам'ятника королю Карлу XIII
По дорозі до палацу зустріли колону гвардійців, які прямували, мабуть, на зміну варти. Вони марширували з барабанами, кіньми та трубами прямо по проїжджій частині, але ніхто з водіїв не відчував належної поваги до королівської гвардії, а одна несвідома машинка навіть спробувала підрізати коня за що негайно отримала мідною дудкою по капоту.
Гвардійці, у супроводі кінної поліції марширують дорогою
Слідуючи за гвардійцями, ми вийшли до мосту, під яким, як я згадала, знаходиться музей середньовічного Стокгольму, він безкоштовний, у ньому ми ще не були і там, напевно, є туалет. Чашка кави в шлунку схвально булькнула, а мої супутники яким, загалом, було все одно куди йти, не заперечували. Але виявилося, що хоч шведи вже і весь грог випили, і ялинки повикидали, і Новий рік для них не свято, а 31 грудня – все одно вихідний! Тридцять першого грудня закриті всі безкоштовні музеї та більшість платних!
«Співач сонця» – скульптура Карла Міллеса, стоїть навпроти входу в музей середньовічного Стокгольму.
Неможливо описати словами відчай, що охопив мене в той момент - світ в очах потьмянів і набув жовтого відтінку. Загалом, було весело. . . спостерігати за мною збоку, як я носилася від будки до будки автоматичного туалету, що пропонує вирішити мою проблему тепер лише за 10 крон Монеткою, але монетки в мене як і раніше не було. Була надія лише на те, що з будки хтось вийде, і я встигну перехопити двері, але дива не сталося. Вже майже упокорившись тим, що станеться непоправне, я помітила невелику чергу перед однією із зелених будок. Виявилося, що там зібралися такі ж брати по нещастю, як і я – туристи, об'єднані природною злиднями та відсутністю монеток. Мабуть, у когось із мандрівників знайшовся заповітний шматочок металу, і він, виходячи з туалету, не зачинив за собою двері, щоб і інші страждаючі могли полегшитися (дай Бог йому здоров'ячка). Бо це було єдине місце в Гамла Стані, де був відкритий доступ до «священного Граалю» – черга з «прочан» до нього не вичерпалася. Мир і дружба панували в черзі з людей різних країн і рас, кожен, хто виходив із вбиральні, широко посміхаючись, галантно притримував двері і передавав «естафету» наступному. Загалом, закінчилося все «хепі ендом», як і належить у будь-якій новорічній казці.
У нижньому лівому кутку фото світиться напівкруглою арочкою віконце тієї самої заповітної будочки
Коли навколишня дійсність знову заграла яскравими фарбами, ми з супутниками присіли на лавці у дворі фінської церкви – заїсти стрес припасеними бутербродами та зігрітися вогненною водою з дорожньої фляжки. І я подумала про те, що 31 грудня 2017 року в Стокгольмі я точно ніколи не забуду. Розробившись із бутербродами і перечекавши пару китайських делегацій (все-таки взимку їх набагато менше, ніж влітку) ми зробили традиційний ритуал: погладили «місячного хлопчика» (найменший пам'ятник у Швеції) і «пригостили» його цукеркою. Кажуть, якщо потерти маківку «хлопчика» – обов'язково повернешся до Стокгольма.
«Місячний хлопчик», якому потрібно залишати гостинці і терти маківку
Проходячи повз будівлю Парламенту, мій чоловік сфотографував гарне віконце і тут же був зупинений поліцейським, у салатовому жилеті. Поліцейський сказав, що Парламент фотографувати не можна (ось ті рази, а стільки разів уже фотографували! ). І вимагає, щоб ми показали йому фотографію. Задовольнивши свою цікавість правоохоронець відпустив нас додому, милостиво дозволивши залишити фотку, але ще раз повторивши що взагалі-то "низзя" : )
Стокгольмські вікна
Ми продовжили свою прогулянку Дроттнінггатаном – це торгова вулиця з безліччю сувенірних магазинчиків. Але шукали не сувеніри (хоча без чергової сумки з лосем не обійшлося), а цукерковий магазин. Знаєте, це один із тих небагатьох моментів, коли я відчула себе динозавром. Виявилося, що у цьому питанні я безнадійно відстала від життя. Завдання було знайти магазин, щоб цукерки продавалися на вагу, асорти за фіксованою ціною. Щоб це були желейні жувальні цукерки, але не лише. Можна і шоколадні, але без обгорток, але загорнуті у фольгу. Бажано, щоб лакричних цукерок було небагато – 10 видів достатньо тощо. І ми таки знайшли шукане – якраз навпроти Блакитного залу, де вручають Нобелівську премію, за рогом кінотеатру. Магазинчик невеликий, але асортимент його зворушив і мене - ласунку. Цукерки коштують 1.20 євро за 100 грн. ; на вході берете паперовий пакет, ложку та гребете все, що сподобається.
У цукерковому магазині
Миж тим, нам пора було повертатися на пором. На Сергельсторг (Т-Сентрален) спалахнули новорічні вогники, біля входу в метро танцювали люди, прославляючи Крішну, трохи віддалік хлопець із сумним обличчям і немитим волоссям роздавав листівки із закликом прийти до Христа, а поруч активні бабусі збирали підписи під вимогою до Рікс. НАТО. До побачення, Стокгольме! 2017 року ми з тобою вже не побачимось! Ми спустилися в метро і без пригод доїхали до поромного терміналу. Повернувшись у каюту, я запропонувала всім трохи поспати, тому що рік, що минає, особисто мене злегка втомив, адже він ще не закінчився!
Сергельсторг
Відпочивши і нарядившись, виходимо «у світ». На поромі все рухається: у барах співають менестрелі, у шоу-румі розігрують лотерею, а біля ресторанів збираються голодуючі «першої зміни». Знову зайшли до парфумерного. Я згадала, що одягла «святкову» кофтинку, а «Chanel» залишилася на повсякденній. . . На честь свята вирішила побалувати себе чимось новим і затестила «Donna» від Valentino – божественно! Тепер можна і на вечерю!
Наш ресторан в очікуванні новорічної вечері
Ну, ось, нарешті відчинилися двері і народ поспішив до їжі. Ми помітили собі столик, але розсадка була примусова. Кожному пасажиру на вході до ресторану видавали листок, де було вказано номер столика та місце. Нас трьох посадили за п'ятимісний стіл, приєднавши до нас пару шведів, чим засмутили і нас, і їх. Кисло посміхнувшись і привітавши один одного черговим: Хеллоу! всі розбіглися на пошуки їжі. Їди було небагато. І вона була тільки із закусок: кілька видів оселедця, якась капуста та недовинегрет, що складається лише з картоплі та буряків. Тююю. . . На сніданку їжі було більше! Беру оселедця, «вінегрет» іду на місце – за столом уже сидять «наші» шведи з круглими очима та сумними обличчями, вони собі взагалі нічого не взяли. Ні, так не можна, треба якось рятувати свято. І тут у нашого столика з'явився янгол у вигляді офіціантки з пляшками вина. Я замовила собі біле, типу риби, а шведи взяли червоне – бо не закушували. Відсалютувавши один одному келихами, ми приступили до трапези. Після другого келиха, я краєм ока зафіксувала, що винесли канапе, після третього – десь позаду подали гаряче, а після четвертого келиха до нас перестала підходити офіціантка. А шведи досі не їли. Тільки пили. Але оскільки офіціантка до нас більше не підходила, їх позбавили і цього. Занудьгувавши, і випивши вино чоловіка, я вирішила вступити в битву за гаряче і стала в чергу. Гарячого виразно не вистачало. Чим ближче я просувалася до заповітної мети, тим виразніше чувся скрип металевих ложок об дно каструльок, що пустували. Усі дуже переживали. Попередня шведська дама в уггах і декольтованій літній сукні так сильно засмутилася, коли побачила як офіціант забирає спорожнілі каструльки, що аромат її переживань не зміг замаскувати навіть акційний «Cerruti 1881», а я пошкодувала, що проміняла «Дон. Нарешті, принесли нові каструльки, але я змогла пробитися тільки до яловичини під журавлинним соусом, а може, це навіть була лосятина – не було часу читати підписи. Прихопивши зі столу блюдо побільше я, розуміючи, що не наважуся повторно на подібний подвиг, вирішила брати одразу на всіх, і на «наших» шведів теж, про всяк випадок. Побачивши мене зі здобиччю біля столу, наші шведи злякалися, напевно, подумали що це я все собі. Я запропонувала їм почастуватися, але вони чомусь відмовилися, а може, у мене погана англійська вимова, і вони мене не зрозуміли. Загалом мені не хотілося в цьому розбиратися. Мені хотілося пити. Мабуть, підходив час десерту, і я помітила, що за рогом офіціант почав відкорковувати «Мойт». Я підійшла до офіціанта і взяла два келихи – собі та племінниці. Випивка в моїх руках викликала інтерес у нашої шведа чоловічої статі, я вказала йому правильний напрямок, і він приніс по парі келихів для себе і своєї скво. Напевно, коктейль з вина і шампанського запустив якийсь хімічний процес у скандинавському організмі і «наших» шведів нарешті пробило на хавчик. На той час, як я розшукала солодке, шведи проковтнули тарілкою «вінегрета». А коли ми встали з-за столу, вони, з рум'янцем на щоках та прощальним вигуком «Хев е грейт холідей! », кинулися в чергу, щоб встигнути до останньої роздачі гарячого.
Славно повечеряли.
Можна було б ще посидіти за вечерею та спробувати навчити шведів співати пісню «Несе Галя воду» або хоча б «У лісі народилася ялинка», але треба було приберегти сили для зустрічі Нового року. Тим більше, що на поромі його зустрічають три рази: за російським, естонським та шведським часом. Ми піднялися в каюту за шампанським для жінок і віскі – для чоловіка, тому що мій чоловік єдиний, з нашої компанії, хто залишився після вечері тверезий. Справа наближалася до 11 вечора за естонським/українським часом, і ми попрямували до концертної зали, де проходила основна розважальна програма. Народу було – ніде яблуку впасти! Адже після відплиття зі Стокгольму кількість круїзерів збільшилася. На борт піднялися шведські громадяни, які бажали разом із нами відправитися у новий рік. На сцені запалював музичний гурт із Болгарії, на танцполі веселився народ. Без десяти секунд одинадцять почався зворотний відлік і рівно о 23:00 (за Естонією) болгари, з властивим їм почуттям гумору, виконали відповідну нагоду новорічну пісню: «Земля в ілюмінаторі видна! », вітаючи присутніх росіян з новим, Ми відкрили шампанське, а чоловік, сьорбнувши з фляжки, підібрав і запитав чи не зробити мені подарунок, і чи не купити нарешті «Chanel», поки магазин не закрився. Оскільки до наступного нового року залишалася ще ціла година, то наша делегація попрямувала до бутіку. У бутіку було безлюдно, а продавці вже підраховували касу. Звичайно, «Chanel №5» – це моя давня мрія, але це класика, яка ніколи не зникне з полиць магазинів та дютиків, так що у мене завжди буде можливість зробити пару «пшиків». Тому я зупинилася на «Donna» Valentino, яка витримала випробування вечерею та битвою за гаряче, розкрилася на мені нотами болгарської троянди та ірису. . . І до того ж коштує дешевше!
На дев'ятій палубі порома
За півгодини до чергового нового року ми коротали на відкритій 9 палубі, окупованій добродушними естонцями, що відзначали свято 10 пляшками шампанського і 1 пляшкою горілки. За п'ять хвилин до нашого спільного з естонцями Нового року ми повернулися до шоу-руму. О 00:00 зі сцени пролунали вітання на адресу Естонії, України та Болгарії, а ми сьорбнули шампанського, але так, щоб залишилося ще на один новий рік. Музиканти естонською мовою проспівали про «Танцюючих каченят», на яких все бути схожими хочуть, а ми знову повернулися на відкриту палубу, де естонці гохотіли, як гуси, що вже цілком оформилися.
Марієхавн, Аландські острови, Фінляндія
Коли, нарешті, о першій ночі болгарський бенд вітав шведську частину аудиторії піснею «Happy New Year! » з репертуару АВВА, а ми з племінницею намагалися влити в себе залишки шампанського, яке вже не лізло, небо за склом ілюмінаторів висвітлилося загравою феєрверків. Ми підходили до Аландських островів (Фінляндія), щоб зробити десятихвилинну зупинку в порту Марієхавна. Взявши з собою недопите шампанське, ми знову викотилися на дев'яту палубу – подивитися на салют і сфотографуватися на тлі країни, яку відвідали першою у 2018 році. Тим часом однопалубники трохи протверезіли, частково і з нашої вини. Справа в тому, що маючи десятирічний досвід туристичних поїздок до Естонії, ми навчилися практично без акценту вимовляти: "Хеад ут аастат! " («Щасливого нового року! ») та «Паллю инне! » («Вітаю! »). Усвідомлення того, що ми не говоримо естонською, після півторагодинної продуктивної (як їм здавалося) бесіди, викликало у естонців когнітивний дисонанс. Але тут відкрилася дискотека, що пустувала досі, на палубу вискочила твереза зла барменша і стала кричати ламаною англійською, щоб ми забиралися, а якщо хочемо залишитися - то купували алкоголь тільки в неї, тому що зі своїм не можна! При цьому вона схопила пляшку із залишками нашого шампанського і попрямувала до сміттєвого бака. Але племінниця, що знаходилася поруч, не дала в образу ні себе, ні шампанське. Усі зрозуміли, що свято закінчено, бо навіть якби ми й хотіли отоварити свій палубний талон на корабельне вино і сидр, то точно не в цієї мегери. Естонці були такої ж думки, тому побажавши один одному ще рази чотири «Хеад ут! », «Паллю инне» та «Хеад оед! » ми розійшлися каютами.
На горизонті – Таллінн
Першого січня нам не треба було йти на сніданок, тож вирішили спати до упору. До дев'ятої ранку. О пів на десяту ми виповзли в зону ресепшена. Чоловік пішов за кавою. Молодь законнектилася в Інтернеті. Я присіла біля вікна, в меланхолічній тузі і здивуванні, що весь вчорашній коктейль з вина, шампанського та сидру (ми таки отоварили корабельний талон в одному з барів, на зворотному шляху до каюти! ) зовсім не дається взнаки. Ось що означає якісна пиятика! На горизонті все ясніше ставали контури старого доброго Таллінна. Чоловік приніс каву, а разом із нею – маленьку білу коробочку «Chanel №5». А це – більше ніж слова. Як сказала одна з моїх подруг: «Chanel» – це освідчення! »
Дорогі друзі!
Підбиваючи підсумки вже 2018 року, який ми так весело зустріли на поромі, я можу сказати, що мрії збуваються! І прикмети також. 2018-го ми ще двічі сплавали до Стокгольма, тож прикмета з «місячним хлопчиком» працює. А зустрічений метушливо новий рік, оповитий «ароматом кохання», подарував мені багато зустрічей із рідними та близькими людьми, яких я давно не бачила. Бажаю, щоб у новому році збулися всі ваші заповітні бажання, щоб вас оточували тільки добрі, щирі і люблячі люди! Щастя! Здоров'я! Грошей (ну, куди вже без них)! І, звичайно ж, цікавих подорожей та яскравих вражень!
З Новим роком!