Начало здесь > > >
Утром, выпив воды, отправились в первую экспедицию. Времени на « отдых» мало, а успеть нужно много. Поэтому я решила сразу рвануть в храм тигра. Для этого мы перешли через дорогу и уселись на остановке. Было 7 утра. Минут через пять около нас тормознуло сонгтео. Я подошла к водиле и сказала волшебную фразу « тайгер кейв» . Кивнул, чтоб садились. Сонгтео, если кто не знает, представляет собой нечто типа пикапчика. Кабина водилы и кузов с двумя параллельными лавками. Есть крыша. Борта при хорошей погоде открыты. В случае дождя опускаются клеенчатые занавеси. Погода была хорошей и мы с ветерком помчались в сторону аэропорта.
Немного до него не доезжая, свернули в глубь материка. Высадив нас непосредственно у храма, и взяв по 150 бат, водитель умчался обратно.
Я была в шортах и в майке, поэтому накинула на себя парео. Остальные были одеты относительно прилично.
Осмотрев храм снаружи, мы двинули к лестнице в 1300 ступеней, ведущей на гору.
Ступенечки были высоковаты, но узковаты. Верка стала тормозить уже после первого пролета. А я ж предупреждала, что будет у нас такая вот горка в программе. Тренируйся, Вера, тренируйся! Она меня заверяла, что тренируется – ходит каждый день пешком на 3-й этаж. Я сказала ей идти в своем ритме. Когда дойдет, тогда дойдет. И мы с Вадиком умотали наверх. Ну как умотали? Уползли, скорее. Просто несколько быстрее черепахи-Верки.
« Тянут ко дну боль и грусть, прежних ошибок груз» (с).
Ну ничего, глядишь, по пути сбросим по пару кило кармы.
На подъем у нас ушло 45 минут. По пути встретили пару-тройку сортиров. Все цивильно. Таблички были занятные. Правда, я их понимала, наверное, по-своему. Вот, например, эта:
Я поняла, что дамочкам в сопровождении двух мужиков подниматься можно в любое время. Но ночевать с ними в пещере категорически низзя!
А эта милая собачка наверху медитирует. Просьба ей не мешать!
Увидев вот этого чувака, мы с Вадиком, не сговариваясь, в один голос выдали: « Витязь в тигровой шкуре! » .
В отчетах читала рекомендации взять с собой побольше воды. Послушалась, дурочка! Она ж тяжелая, блин! А выпила я едва ли грамм 100. На подъеме опытный горный турист в лице Вадика много пить не рекомендует. А на вершине есть краник с питьевой водой. И бочка с дождевой, чтобы умыться.
Сфоткав все вокруг, включая медитирующих собак, я вспомнила, что видела на карте еще какие-то достопримечательности. Монастырь, то-се. Только вот мы были на вершине. А никакого монастыря поблизости не наблюдалось. Вадик сказал, что нужно спуститься, а потом подняться на другую гору. А-а-а! Снова подниматься! Но не уйдем же мы отсюда, не осмотрев все!
Стали спускаться. Верки нигде не видать. Уже в самом низу почувствовала запах сигаретного дыма. А везде ж висят таблички « не курить» . Навстречу шла группа в полосатых купальниках (пардон, футболках). Два мужика были одеты как детдомовцы одинаково. Я заподозрила, что это свои. И это они и курили. Вадик им сказал: « Вы еще и курите! » . На что они ответили: « А мы еще и текилки с утреца хряцнули! » . Во, здоровья у людей! Впрочем, они повернули обратно.
Ноги совершенно не устали, но вот, когда я спустилась вниз, коленки стали подрагивать. Верка сидела на лавочке у фонтанчика. Говорит, что осилила подъем аж до первого сортира. Я сказала, что это была лишь десятая часть пути. Немножко сил у нас еще оставалось, и мы решили попытаться подняться еще и к монастырю. Но по факту все оказалось очень просто. Вверх пришлось идти совсем немного. Потом немного вниз и уже по ровному. Там мы попали, если верить табличке, в вундерленд.
Таки в натуре вери вундер!
Монахи отсутствовали, видимо, были в храме, поэтому мы смогли все хорошенько осмотреть, не нарушая их уединения.
Увидев это, Верка решила, что это точка продаж всякой ритуальной фигни. Как я ржала! Это алтарь, говорю. Наверное.
Скелет в шкафу:
Типа наших мощей, видимо.
А деревья здесь какие!
А грибы!
Ну чисто аватарский лес! Впрочем, фильм я уже подзабыла. Надо бы пересмотреть.
А вот тут и обитают монахи. Наверное.
А вот тут они справляют нужду:
В лес не ходят! Эстеты, блин!
Осмотрев все, пошли обратно. На лестнице встретили парочку молодых русо-туристов. Они у нас спросили, стоит ли туда идти? Ну конечно же стоит! А наверху, спрашиваю, вы были? Нет, говорят, мы толстенькие! И чего сюда было ехать, спрашивается? Бесплатная экскурсия? Хотя, наверное, там три в одном – горячие источники, голубые озера и вот это вот недоразумение (на их взгляд). Я видела на улице эту экскурсию. Стоила она, кажется, 1000 бат с человека. Но в отзывах писали, что голубые озера – это Плитвицкие для бедных. На Плитвицких мы с Вадиком были, поэтому локальными озерами не заинтересовались. А источники с толпой – ну его на фиг! А самостоятельно туда ехать дороговато. У нас (точнее, у меня) несколько другие интересы.
На выходе был еще один храм, который мы едва не пропустили. Заперлись, красотища! Стала фоткать. Один из сидящих в рядок монахов замахал на меня руками – вали, мол, отсель. Ну, мы и свалили. Все посмотрели и сфоткали.
Верка наивно полагала, что обратно мы поедем таким же макаром. Но я ее разочаровала. На карте я видела, что неподалеку (в паре-тройке км) от пещеры тигра находится гипермаркет Биг С. Туда мы и направились. Пешком. Что тут идти? Да и сонгтео нигде не наблюдалось. Впрочем, по дороге оно нам встретилось. Правда, ехало в противоположную сторону. Но женщина, сидевшая за рулем, притормозила. Я на всякий случай спросила, а не отвезет ли она нас в Биг С? Она пожала плечами и сказала, что можно. Только цену она заломила по 50 бат с рыла! Вот еще! Мы уже почти пришли! (мы уже почти дошли до трассы).
По дороге встречались местные пункты питания. В одном из них я, не удержавшись, купила каких-то панкейков за 20 бат. Мои спутники их не оценили. Пришлось мне одной давиться. Потом я увидела на плакате тарелку супа с куриными лапами. Ням-ням! Я курятину не люблю. Только некоторые ее части. Лапы, в частности. Но Верка перла вперед аки бульдозер. Вышли на трассу. Не, ну пора бы позавтракать! Мы ж только воду с утра пили. А уже часов почти 11. Завидев очередную забегаловку, твердо завернула всех внутрь. Заказала риса со свининкой.
Нам подали еще немного нарезанных огурцов и каких-то стручков и стаканы со льдом, чтобы мы могли налить туда свою согревшуюся воду. Верка, впрочем, купила себе какую-то ядовито-красную фигню в бутылочке за 5 бат. Любит она всякую дрянь. Специи подали отдельно, поэтому Верка без проблем поела так, а мы себе наспайсили от души. За все мы заплатили 140 бат.
В Биг С из интересного был литровый ром по 430 бат, готовые и сырые креветки.
Цены на них были разными, и не скажу, что низкими. Но мы набрали всяких сырых понемножку. В том числе и уцененных (которые по факту оказались ничуть не хуже неуцененных).
Подозревая, что снять жилье с кухней нам не удастся, я на всякий случай взяла с собой кипятильник и алюминиевую мисочку. В ней я и предполагала сварить креветки. Кстати, алюминиевый тазик был мне нужен еще и для другого. Поскольку третий сегмент, Бангкок-Краби, выполнялся не Катарами, а Тайскими авиалиниями, я не знала, долетит ли багаж аж до Краби или его придется забирать в Бангкоке. Чтобы не рисковать при такой короткой стыковке, багаж мы не сдавали, а ограничились ручной кладью (7 кг). Но если без всяких пилочек для ногтей я еще могу обойтись, то предоставить бровям колоситься, как им вздумается, я не могла. Поэтому взяла с собой пинцетик, положив его в вышеупомянутый тазик. Проконало! На таможне его (пинцетик) не заметили. Рентген был жестоко обманут.
Вернемся в Биг С. С фруктами там полная беда. Ничего интересного мы не нашли. Представьте себе, но там тоже почти все овощи-фрукты импортные! Например, авокадо – новозеладское! А я-то, глупая, наивно полагала, что в Тае просто фруктовый рай! В ШЛ, помнится, я думала, что все фрукты эспортируются из Тая. Видимо, в ноябре ничего особо экзотического нет нигде! Ну, только манги-ананасы-бананы. Все так банально!
Ну а барахло мы и не смотрели. Хотелось обратно, к морю. Короче, кроме рома и креветок мы почти ничего и не купили.
Вышли на улицу. Чтобы уехать обратно, необходимо было каким-то образом перейти через трассу. Это оказалось непросто. Никакого перехода поблизости не наблюдалось. Пришлось рисковать жизнью и бросаться грудью под поток транспорта.
Перешли. Стоим, ждем. Тормозит сонгтео. Красное. Не спрашивая водилу, грузимся. А он завез нас в Краби-таун! Ёкерный бабай! Я ему говорю: « Ао-Нанг! » . А он взял с нас по 50 бат и показал на другое сонгтео – беленькое. Ну ладно, хоть город немного посмотрели. Нечего там делать. Видели только издали симпатичный храм, да речку. Паадумаешь!
Пересев в другое сонгтео, поехали восвояси. На выходе посмотрели, а сколько же нужно платить. С китайцев водила взял по сотке. Ну и я дала столько же. Получилось, что дорога, что туда, что обратно, отняла у нас по 150 бат.
Поев креветок с пивом и немного отдохнув, мы с Вадиком пошли смотреть закат. Верка осталась отдыхать.
Море – ну чисто наше Азовское! Такое же мутно-зеленое и мелкое. Потому что песок практически аналогичный.
Закат был на твердую четверочку по десятибалльной шкале.
Кстати, прошу прощения за качество фотографий. Техника никудышняя – телефоны да старенькая цифро-мыльница. Улучшать я не умею, да и некогда мне.
После заката пошли к мечети.
Там, как я знала, по вечерам бывает рыночек с дешевой (относительно) едой. Там мы купили шашлычки из говядины по 20 бат, лоточки с кальмарами в кляре и тремя креветками в панировке. И то, и то – по 30 бат. И еще шейк из дракона. За 50 бат (или за 40 – не помню точно).
В отличие от дракона, которого мы купили накануне на рынке, этот был красным в разрезе и, наверное, сладеньким. А тот, вчерашний, белым и несладким. Не пондравился он нам! А таких красненьких в продаже не наблюдалось. Впрочем, как угадать, чего там у него внутри?
Дома сидели на нашей верандочке. Верке пришлось тащить свой стул. Еда нам понравилась. Шашлычки были нежными и сочными. Жирок вкусненьким. Только вот мясо удивительно напоминало свининку! Не, ну ваще! Продавать под мечетью свинину! А еще хиджаб одела!
Впрочем, что я в этом понимаю? Прочитав на карте слово « халяльный» , я заинтересовалась, что оно означает? Я предполагала, что это слово – синоним « кошерного» . Но узнала, что все не так просто! Кошерное может быть халяльным, а может и не быть.
« Бывают сны без сновидений, но не бывает сновидений без сна» (с)
Как-то так!
Продолжение здесь > > >
Початок тут >>>
Вранці, випивши води, вирушили до першої експедиції. Часу на «відпочинок» замало, а встигнути треба багато. Тому я вирішила одразу рвонути до храму тигра. Для цього ми перейшли через дорогу і посідали на зупинці. Було 7 ранку. Хвилин за п'ять біля нас зупинилося сонгтео. Я підійшла до водилі і сказала чарівну фразу "тайгер кейв". Кивнув, щоб сідали. Сонгтео, якщо хто не знає, являє собою щось типу пікапчика. Кабіна водили та кузов з двома паралельними лавками. Є дах. Борта при хорошій погоді відкриті. У разі дощу опускаються клейончасті завіси. Погода була гарною і ми з вітерцем помчали у бік аеропорту.
Трохи до нього не доїжджаючи, завернули в глиб материка. Висадивши нас безпосередньо біля храму і взявши по 150 бат, водій помчав назад.
Я була в шортах і майці, тому накинула на себе парео. Інші були одягнені відносно пристойно.
Оглянувши храм зовні, ми рушили до сходів у 1300 щаблів, що ведуть на гору.
Сходинки були зависокі, але вузенькі. Вірка почала гальмувати вже після першого прольоту. А я ж попереджала, що буде у нас така ось гірка у програмі. Тренуйся, Віро, тренуйся! Вона мене запевняла, що тренується – ходить щодня пішки на 3-й поверх. Я сказала їй йти у своєму ритмі. Коли дійде, то дійде. І ми з Вадиком вмотали нагору. Ну як вмотали? Заповзли, швидше. Просто дещо швидше черепахи-Верки.
«Тягнуть на дно біль і смуток, колишніх помилок вантаж» (с).
Ну нічого, дивишся, по дорозі скинемо по кілька кілограмів карми.
На підйом у нас пішло 45 хвилин. Дорогою зустріли пару-трійку сортиров. Все цивільне. Таблички були цікаві. Щоправда, я їх розуміла, мабуть, по-своєму. Ось, наприклад, ця:
Я зрозуміла, що дамочкам у супроводі двох мужиків підніматися можна будь-коли. Але ночувати з ними в печері категорично низзя!
А ця мила собачка нагорі медитує. Прохання їй не заважати!
Побачивши цього чувака, ми з Вадиком, не змовляючись, в один голос видали: «Витязь у тигровій шкурі! ».
У звітах читала рекомендації взяти з собою більше води. Послухалася, дурненька! Вона ж важка, млинець! А випила я навряд чи грам 100. На підйомі досвідчений гірський турист в особі Вадика багато пити не рекомендує. А на вершині є краник із питною водою. І діжка з дощової, щоб вмитися.
Сфоткавши все навколо, включно з медитуючими собаками, я згадала, що бачила на карті ще якісь пам'ятки. Монастир, те-се. Тільки ось ми були на вершині. А жодного монастиря поблизу не спостерігалося. Вадик сказав, що треба спуститись, а потім піднятися на іншу гору. А-а-а! Знову підніматися! Але ж не підемо ми звідси, не оглянувши все!
Стали спускатися. Вірки ніде не бачити. Вже в самому низу відчула запах сигаретного диму. А скрізь висять таблички «не курити». Назустріч йшла група у смугастих купальниках (пардон, футболках). Два мужики були одягнені, як дитбудинку, однаково. Я запідозрила, що то свої. І це вони й палили. Вадик їм сказав: «Ви ще й курите! ». На що вони відповіли: А ми ще й текілки з ранку хряснули! ». О, здоров'я у людей! Втім, вони повернули назад.
Ноги зовсім не втомилися, але ось, коли я спустилася вниз, коліна стали тремтіти. Вірка сиділа на лавці біля фонтанчика. Каже, що подужала підйом аж до першого сортира. Я сказала, що це була лише десята частина шляху. Небагато сил у нас ще залишалося, і ми вирішили спробувати піднятися ще й до монастиря. Але за фактом все виявилося дуже просто. Вгору довелося йти зовсім небагато. Потім трохи вниз і вже рівно. Там ми потрапили, якщо вірити табличці, у вундерленд.
Такі в натурі віри вундер!
Монахи були відсутні, мабуть, були в храмі, тому ми змогли все оглянути, не порушуючи їх усамітнення.
Побачивши це, Вєрка вирішила, що це точка продажу будь-якої ритуальної фігні. Як я іржала! Це вівтар, говорю. Напевно.
Скелет у шафі:
Типу наших мощей, мабуть.
А дерева тут які!
А гриби!
Ну, чисто аватарський ліс! Втім, фільм я вже забула. Потрібно було б переглянути.
А ось тут і живуть ченці. Напевно.
А ось тут вони потребують:
У ліс не ходять! Естети, млинець!
Оглянувши усі, пішли назад. На сходах зустріли кілька молодих русо-туристів. Вони запитали, чи варто туди йти? Ну звісно ж варто! А нагорі, питаю, ви були? Ні, кажуть, ми товсті! І чого сюди було їхати, питається? Безкоштовна екскурсія? Хоча, напевно, там три в одному – гарячі джерела, блакитні озера і ось це непорозуміння (на їх погляд). Я бачила на вулиці екскурсію. Коштувала вона, здається, 1000 бат із людини. Але у відгуках писали, що блакитні озера – це Плітвіцькі для бідних. На Плітвицьких ми з Вадиком були, тож локальними озерами не зацікавились. А джерела з натовпом – ну його на фіг! А самостійно туди їхати дорогувато. У нас (точніше, у мене) дещо інші інтереси.
На виході був ще один храм, який ми мало не пропустили. Зачинилися, краси! Почала фоткати. Один із ченців, що сидять у рядок, замахав на мене руками – вали, мовляв, звідси. Ну, ми й повалили. Усі подивилися та сфоткали.
Верка наївно вважала, що назад ми поїдемо таким самим чином. Але я її розчарувала. На карті я бачила, що неподалік (у парі-трійці км) від печери тигра знаходиться гіпермаркет Біг С. Туди ми й попрямували. Пішки. Що тут іти? Та й сонгтео ніде не спостерігалося. Втім, дорогою воно нам зустрілося. Щоправда, їхало у протилежний бік. Але жінка, що сиділа за кермом, пригальмувала. Я про всяк випадок спитала, а чи не відвезе вона нас у Біг С? Вона знизала плечима і сказала, що можна. Тільки ціну вона заломила по 50 бат із рила! Ось ще! Ми вже майже прийшли! (Ми вже майже дійшли до траси).
Дорогою зустрічалися місцеві пункти харчування. В одному з них я, не втримавшись, купила якихось панкейків за 20 батів. Мої супутники їх не оцінили. Довелося мені давитися. Потім я побачила на плакаті тарілку супу з курячими лапами. Ням ням! Я курятину не люблю. Лише деякі її частини. Лапи, зокрема. Але Вірка перла вперед, як бульдозер. Вийшли на трасу. Ні, ну пора б поснідати! Ми ж тільки зранку воду пили. А вже годин майже 11. Побачивши чергову забігайлівку, твердо загорнула всіх усередину. Замовила рису зі свининкою.
Нам подали ще трохи нарізаних огірків і якихось стручків і склянки з льодом, щоб ми могли налити туди свою воду, що зігрілася. Вірка, втім, купила собі якусь отруйно-червону фігню в пляшці за 5 бат. Любить вона всяку погань. Спеції подали окремо, тож Вєрка без проблем поїла так, а ми собі напаскудували від душі. За все ми заплатили 140 батів.
У Біг С із цікавого був літровий ром по 430 бат, готові та сирі креветки.
Ціни на них були різними і не скажу, що низькими. Але ми набрали всяких сирих потроху. У тому числі й уцінених (які за фактом виявилися анітрохи не гіршими за невцінені).
Підозрюючи, що зняти житло з кухнею нам не вдасться, я на всяк випадок взяла з собою кип'ятильник і алюмінієву миску. У ній я й передбачала зварити креветки. До речі, алюмінієвий тазик був мені потрібний ще й для іншого. Оскільки третій сегмент, Бангкок-Крабі, виконувався не Катарами, а Тайськими авіалініями, я не знала, чи долетить багаж аж до Крабі чи його доведеться забирати в Бангкоку. Щоб не ризикувати за такої короткої стиковки, багаж ми не здавали, а обмежилися ручною поклажею (7 кг). Але якщо без жодних пилок для нігтів я ще можу обійтися, то надати бровам колоситися, як їм заманеться, я не могла. Тому взяла з собою пінцетик, поклавши його у вищезгаданий тазик. Проконало! На митниці його (пінцетик) не помітили. Рентген був жорстоко обдурений.
Повернемося до Біга С. З фруктами там повне лихо. Нічого цікавого ми не знайшли. Уявіть собі, але там теж майже всі овочі-фрукти імпортні! Наприклад, авокадо – новозеладське! А я, дурна, наївно гадала, що в Таї просто фруктовий рай! У ШЛ, я думала, що всі фрукти еспортуються з Тая. Мабуть, у листопаді нічого особливо екзотичного немає ніде! Ну, лише манги-ананаси-банани. Все так банально!
Ну, а барахло ми й не дивилися. Хотілося назад до моря. Коротше, крім рома та креветок ми майже нічого й не купили.
Вийшли надвір. Щоб виїхати назад, необхідно було якимось чином перейти через трасу. Це виявилося непросто. Жодного переходу поблизу не спостерігалося. Довелося ризикувати життям та кидатися грудьми під потік транспорту.
Перейшли. Стоїмо, чекаємо. Гальмує сонгтео. Червоне. Не питаючи водилу, вантажимося. А він завіз нас до Крабі-тауну! Ёкерний бабай! Я йому говорю: «Ао-Нанг! ». А він узяв із нас по 50 бат і показав на інше сонгтео – біленьке. Ну гаразд, хоч місто трохи подивилися. Нема чого там робити. Бачили лише здалеку симпатичний храм, та річку. Подумаєш!
Пересівши в інше сонгтео, поїхали додому. На виході подивилися, а скільки ж треба платити. З китайців водила взяв по сотні. Та й я дала стільки ж. Вийшло, що дорога, що туди, що назад, відібрала у нас по 150 бат.
Поївши креветок з пивом і трохи відпочивши, ми з Вадиком пішли дивитися захід сонця. Вірка залишилася відпочивати.
Море – ну чисто наше Азовське! Таке ж каламутно-зелене та дрібне. Тому що пісок практично аналогічний.
Захід був на тверду четвірку за десятибальною шкалою.
До речі, перепрошую за якість фотографій. Техніка нікчемна – телефони та старенька цифро-мильниця. Поліпшувати я не вмію, та й ніколи мені.
Після заходу сонця пішли до мечеті.
Там, як я знала, вечорами буває ринок з дешевою (щодо) їжею. Там ми купили шашлички з яловичини по 20 бат, лоточки з кальмарами в клярі та трьома креветками в паніровці. І те, і те – по 30 батів. І ще шийк із дракона. За 50 бат (або 40 – не пам'ятаю точно).
На відміну від дракона, якого ми купили напередодні на ринку, цей був червоним у розрізі і, мабуть, солоденьким. А той, вчорашній, білий і несолодкий. Чи не сподобався він нам! А таких червоних у продажу не спостерігалося. Втім, як вгадати, що там у нього всередині?
Удома сиділи на нашій вераночці. Вірці довелося тягнути свій стілець. Їжа нам сподобалася. Шашлички були ніжними та соковитими. Жирок смачненький. Тільки от м'ясо на диво нагадувало свининку! Ні, ну ващі! Продавати під мечеттю свинину! А ще хіджаб одягнула!
Втім, що я розумію? Прочитавши на карті слово халяльний, я зацікавилася, що воно означає? Я припускала, що це слово – синонім "кошерного". Але дізналася, що все не так просто! Кошерне може бути халяльним, а може й не бути.
«Бають сни без сновидінь, але не буває сновидінь без сну» (с)
Якось так!
Продовження тут >>>
