Полювання пущі неволі або що таке не щастить і як з ним боротися.

31 травня 2018 Час поїздки: з 19 травня 2018 до 27 травня 2018
Репутація: +15097½
Додати до друзів
Написати листа

Цього року у Вадика ювілей. І не якихось нещасних 50, а цілих 60! І, зрозуміло, треба провести цей день якось нестандартно. Чи не обличчям в олів'ї. Почали про це замислюватися ще з осені попереднього року. А чому б не пройтися слідами Поліни пілігримською стежкою? Типу "старість мене вдома не застане, я в дорозі, я в дорозі". Тим більше що з квітня Віззейр обіцяв запустити прямий рейс Київ-Лісабон. Ну, або, як варіант, полетіти з пересадкою в Варшаві, але прямісінько в Порту. Так було б дещо дешевше. І взяти з собою досвідченого бродильника, Вєркиного чоловіка. Під цю лавочку ми приготували собі біопаспорти, хоча старим закордонам ще жити цілих 5 років.


Між справою в листопаді з'їздили до Шрі-Ланки, а коли повернулися, виявили, що Віззейр передумав літати до Лісабона у травні, а вильоти з Києва до Варшави перенесли з вечора на ранок (або навпаки), що робило стиковку абсолютно незручною. Ех, прощай Португалія! І куди ж податися? Думай, крокодил, думай! Варіантів, звісно, ​ ​ багато. Тільки треба якось виправдати покупку нових паспортів і їхати до нелюбої Європи.

О! Греція! Там ми ще не були і вона досить приваблива для нас. Тільки треба взяти із собою дочку. Грецьку вона колись знала, але вже забула, зате англійську у неї на висоті. Тільки дочки додається ще зять (що добре), і онука (що не дуже добре). А без машини у Греції робити нічого. Зять цілком годиться у водії. Тільки куди тепер подіти Вєркиного чоловіка? У Греції дитяче автокрісло обов'язково, на колінах не прокотить. Отже, п'ятий дорослий – зайвий. Орендувати семимісцеву машину практично вдвічі дорожче. Так, проблемка! Як би потактовніше сказати старому дружбану, що він уже не потрібен?

Але, як це зазвичай буває, проблема вирішилася сама собою. Поки ми чекали на дитячий паспорт, квитки злетіли вдвічі. Порахувавши передбачувані витрати (квитки, готелі, оренда машини та бензин), вирішила, що 500 євро з носа на тиждень без харчування – це занадто. Що ми у тій Греції не бачили?

Ех, гори воно все! Поїдемо до Туреччини – дешево та сердито. Вєркін чоловік вирішив не їхати (фух, гора з плечей! ). А дочка вже так спалахнула поїздкою, що скидати її з хвоста совісті не вистачило.

За раннім бронюванням, за півтора місяці до вильоту, у Анекса було придбано тур до бюджетної п'ятірочки з вильотом із Запоріжжя. Не скажу, що прямий дешево - 900 доларів з нас двох, і 975 з двох з половиною. І, як це зазвичай зі мною буває, вкотре переконалася, що раннє бронювання – це повна лажа! Через тиждень-другий, тур на двох став дешевшим на сотню доларів, та ще курс впав. Ех, карма в мене така, чи що, наступати на ті самі граблі?


Але, як виявилося, це були ще квіточки. Зайшовши в черговий раз на сайт Анекса, щоб зіпсувати собі настрій, випадково помітила, що прилітаємо ми зовсім і не в Запоріжжя, а вже в Харків! От уже щастить, то щастить! В істериці пишу до ТА, а вони ні сном, ні духом. Але заспокоїли, що нас безкоштовно доставлять до Запоріжжя. Ось щастя! З однорічним дитиною зайвих п'ять годин тарахтіти в автобусі! Але робити нічого, гроші вже сплачені. Як виявилось, запорізький аеропорт раптово вирішили закрити на ремонт.

У день вильоту за нами заїхав найнятий водій, щоб відвезти до аеропорту Запоріжжя. Точніше, це був ще й не день, а 4 ранку. Дорога до Запоріжжя є повною відсутністю дороги. Мало хто наважується заробляти на цьому гроші. Але якщо вже наважуються, то наважуються. За відрізок бездоріжжя у 230 км було запрошено 1600 гривень. Спочатку ми хотіли попросити відвезти нас одного родича на службовій машині, але він незадовго до того дуже вдало зламав руку і, таким чином, був позбавлений наших прохань.

На щастя, манюня не вередувала і всі три години бездоріжжя провела у мамки під цицькою. Велика річ – грудне вигодовування!

Перевізник "Атлас глобал". Цілком нічого. Виліт не затримали. Стюардеси-турки води напоїли – і на тому спасибі. Внучка політ пережила нормально, а ось дочка захитало. Вона з дитинства на це страждає.

Аеропорт Анталії. Чекаємо на багаж. Ми здали 2 одиниці – чемоданчик і нулячу сумку, виграну мною на ТП у нелегкій сутичці з кращими авторами. Самостійно замотувати ми полінувались, а платити 70 грн жаба задавила. Чекаємо-с. Поїхали сумочки-валізи, добряче пошарпані. Приїхала ручка з биркою, але без валізи. Афігети! Дякувати Богу, не наша ручка. Приїхала наша сумочка – візюкана, але ніби ціла. А ось і валізка! Колеса були вирвані з м'ясом та віссю! Що ж! Було-було, але ще такого не було! Колеса втрачали. Вадик спеціально поставив посилену вісь та нові колеса. Минулого разу нам вирвали кодовий замок. Але це не смертельно – на собачки блискавки повісили маленький замочок. А ось тепер, схоже, валізка віджила своє – відновленню не підлягає. І, гадаю, перев'язка плівкою його не врятувала б. Зятю довелося тягнути пораненого за ручку. Очевидно, в аеропортах стоять спеціальні агрегати для виривання валіз ручок-колес.


Пішли до автобуса. Він уже сповнений. Нахабний народ розсаджувався по одному. Довелося тіснити. Дочку нудить. Малу розважаємо поперемінно із зятем, але періодично їй хочеться до мами, починає канючити. Дорога до Кириша тягнеться безкінечно. Нарешті, до третьої години пополудні ми прибули в нашу Дайму результат.

На обід ми запізнилися, але поселили миттєво. Номери нам дали в одному корпусі і навіть на одному (четвертому) поверсі, але у різних кінцях коридору. Діти пішли спати, а ми бігом до бару біля басейну. Вибір напоїв вражав, але хотілося лише пива, бо ввечері напередодні від'їзду ми непогано посиділи у кафе із друзями. Вгамувавши спрагу, переодяглися і пішли на море. Ну так, чисто привітатись. Там виявили ще один бар та тип столовки. Вона працювала до 16 і ми встигли перекусити. У морі водичка була градуса 23. Не те щоб дуже, але цілком. Відзначившись на морі та в барі, пішли назад переодягатися. Була у нас одна важлива справа.

Туреччину ми вибрали не просто так. Це було б банально та нудно. Ми вирішили провести ДР незабутньо – взяти екскурсію до Каппадокії та політати там на повітряній кулі. З цією метою ми вирушили шукати місцеве турагентство.

Готуючись до поїздки, я трохи поцікавилася ціною питання. Виходило дуже вже нехило - по сто п'ятдесят з носа дводенна екскурсія плюс ще стільки ж політ. Проте! Але шістдесят років буває не щодня і навіть щороку. Тому вирішили не тиснутись.

П'ять років тому, коли ми вперше завітали до Туреччини, екскурсії купили у Гінзи, рекомендованої бувалими турправдинцями. Хвалили також і Максвеллтур, проте ж минулого разу нам попалася тільки Гінза, у неї і купили і залишилися, в принципі, задоволені. Зараз за маршрутом руху першим нам потрапило якесь незнайоме агентство чи Марс, чи Марш. Зайшли. Каппадокія продавалася за 80. Ух ти! Чи не 150! Вже легше. Але пішли далі. Побачили назву "Гінза". Там нам запропонували вже за 90. Але ж це Гінза! Хоча глянули на взятий буклетик і виявили, що там написано ТА «Free Moon». Дивно-незрозуміло! Далі ми побачили вивіску Максвелла. Зайшли ще й туди. Там взагалі нам сказали, що дводенний тур коштує 110 баксів, але політати на кулі ми не встигнемо, потрібно брати 3-денний тур за 145. Ну ні! На це я не можу піти! 3 дні без оллінклюзиву!


Далі по курсу побачили ще одну Гінзу та зайшли для очищення совісті. Тут нас одразу запитали, які ціни нам пропонували? Я ухильно відповіла, що різні. Чудово розмовляючий російською менеджер запропонував нам розкішну ціну в 75 доларів з людини і сказав, що у них реальна Гінза, а є агентства, які косять під них. Зрозуміло, що ми вирішили взяти тур у нього. Але тут він кудись зателефонував і сказав, що там ще треба заплатити за вхідні квитки ще 10 доларів. Ось же жук! Розвів таки! Ну та гаразд. Зате він запропонував нам рафтинг по 10 доларів. Я хотіла для зятя замовити, але, дізнавшись ціну, теж захотіла. Якщо, звичайно, виживемо після кульки.

Отже, наступного дня, точніше ніч, ми їдемо до Каппадокії. Виїзд о 3.15. Охохонюшки! І за що це мені?

Повернувшись до готелю, знайшли мою дочку в дуже плачевному стані. Їй усе ще було дуже погано. Її періодично рвало, причому у невідповідних місцях. А вечеря вже почалася. Про їжу їй думати було гидко, але треба щось з'їсти. Я пішла до їдальні взяти їй якихось фруктів. Апельсини, кавуни. Те що потрібно. Наклавши в тарілку кавуна, спробувала вийти зі їдальні, але була зупинена пильним відбирачем їжі. Пояснила, що дочка не може навіть дійти сюди. Якийсь інший мужик, мабуть старший, дозволив мені винести тарілку. Сяк-так впхнувши пару шматочків, доця пішла в номер, поки її не встигло вивернути.

Як би там не було, але прокинулася я до світанку. Ну, коли вже прокинулася, побігла на море зустрічати сонечко. Так собі світанок. На трієчку.

Після сніданку ми пішли обстежити ближню гірку Чалиш на території національного парку Олімпос.

Наприкінці селища побачили обмінник. Курс не радував – лише 4.035. За офіційного – 4.44. Пограбування! Дійшли до початку стежки. Жодних кордонів, всупереч моїм очікуванням, ми не зустріли і безперешкодно гуляли сосновим лісом. Ну, не зовсім гуляли. Топали вгору стежкою з язиком на плечі.

Кримус вульгаріс. У сенсі звичайний Крим. Ті самі пейзажі, ті ж запахи.

Ні, брешу. Місцями домішувався ще якийсь солодкуватий аромат, і віяло вже не Кримом, а Гоа чи Шрі-Ланкою. Дуже приємна прогулянка. Повітря просто незвичайне! І сміття нема. Ну майже. Іноді валялися порожні пляшки з-під води. Ото ж народ! Ну, приніс ти її повну, порожню ж легше забрати!


По стежці вибралися до широкої дороги, що веде на вершину з прапором. Але на карті було написано щось на кшталт «пункт контролю» і я побоялася зустріти там якихось лісників, які зажадали з нас гроші, тому ми туди не пішли, а вирішили спуститися в Кемер і поїхати звідти назад у Кіріш. Так буде швидше. Та й грошей треба трохи поміняти. На карті було ще відгалуження до піратської бухти, але ми вирішили залишити на потім. На 11.30 у нас зустріч із готельним гідом. Нам він триста років не потрібен, але сходити про всяк випадок треба.

Вигляд на Кемер з гірки

Прийшли до Кемера. Ми тут були п'ять років тому, але, здається, нічого, крім вежі й не бачили. Потрібно заповнити прогалину. Знайшли і Мунлайт бич та алею з магазинами.

Мунлайт бич

Кемер

Години нам вистачило, щоб оглянути все. Потрібно знайти обмінник. Знайшли. Курс 4.125. Вже краще, але все одно щось замало буде! Знайшли ще один. Та сама пісня. Бігати шукати далі час підтискало. Довелося змінити десятку. У маршрутці висіла табличка із цінами. До Кіріша по 3 ліри.

Повернулися в готель і, загорнувши до бару, вирушили на зустріч із гідом. Ним виявилася приємна дівчинка Юля. Вона цілу годину розповідала про екскурсії. Добре, що ми взяли з собою по келих пива. Допивши своє, Вадик інтелігентно заснув. Він це вміє. А я ні. Довелося слухати. Ціни не були вищими в 2 рази, ніж у місцевих, але вищими. Наприклад, Памуккале 55, а у Гінзи 30. Щоправда, тільки сьогодні і тільки для нас вона може зробити знижку в 2 долари! Каппадокію не пропонували, а я й не питала. Віддавши свої ваучери та страховки типу для реєстрації, ми злиняли.

Діти на зустрічі не були присутніми і я трохи переживала. Намагалася кілька разів шкребтися до них у номер, але вони не відгукувалися, а на дверях висіла табличка «не турбувати». Пішли з Вадиком на море. Я зайшла у воду, пропливла певну відстань і побачила підозрілі… навіть не можу підібрати назву. Фігню якусь побачила. Повернула назад і наткнулася на плівку бридкої жижі. Мене пересмикнуло. Розгрібаючи воду попереду себе, кулею вискочила з моря і бігцем у душ. Фу, млинець! Мабуть, з яхти парашу вилили! А діти на березі хлюпаються! Капець! Сказала про це Вадику, і ми пішли до басейну. Там я нарешті зустріла своїх діточок. Доча вже прийшла в норму, на моє найбільше полегшення.


Повалялися біля басейну, поглядаючи у бік аквапарку. Він, до речі, для нас є безкоштовним. А чому б не піти туди одразу після обіду? Зять вирішив до нас приєднатися, коли дівчаткам буде час спати. Доча, звичайно, засмутилася, але що вдієш? Такою є її важка материнська частка!

Пообідавши, пішли до аквапарку. На вході у мене попросили показати вміст сумки. Знайшовши там два апельсини, які я винесла зі столівки та благополучно про них забула, охоронець їх відібрав і сказав, що вони полежать у нього. Ну, нехай полежать.

Аквапарк був дуже нічого! Взявши двомісну плюшку, полізли на найвищий поверх. Звідти були дві круті гірки.

Скотилися спочатку з однієї. Сподобалось. Пішли на другу. Це була супер крута! Але там так розвертало, що Вадьку підкачало трохи. Коли плюшка підлітала до краю, здавалося, що ми зараз вилетимо нафіг! Не вилетіли, але наприкінці плюшку перевернуло разом із нами у воду. Потім каталися по черзі. Спостерігати із шезлонгу теж було прикольно.

Один хлопець випав з плюшки, ще не доїхавши до краю. Так, весело! А ще трохи віддалік спостерігала картину – там три гірки типу трамплінів, що окремо стоять.

Народ з'їжджав із них на пузі мордою вперед і, злітаючи на пристойну висоту, падав у басейн, хто як встигав згрупуватися. Відвал голови!

Підійшов зять. Я йому показала на ті гірки і сказала - глянь на ідіотів! Він сказав "ага! " і втік кататися. А я ще прокотилася на гірках простіше, обдерла спину на стиках, оскільки вони були безплюшкові. На закуску залишила гірку під назвою "казан". Я б її назвала інакше – «унітаз». Спочатку мене прогнали трубами, а потім змили в глибоку ємність, де я нахлибалася води з хлоркою. Фу! Досить з мене!

І тут Вадик згадав, що нам треба було забрати у готельної гідші до 17.00 свої страховки. А нам же їхати в таку далечінь, та ще й літати! Страховки взяти з собою буде не зайвим. Зирнула на годинник – без десяти. Бігом на рецепшн. На виході поцікавилася де мої апельсини, здані на зберігання? Охоронець почухав потилицю і поліз у сміттєвий бак. Я покотилася зі сміху та пішла далі.


На рецепшені зіткнулася із зятем. Спочатку не зрозуміла, думала, він прийшов забрати ваучери, хоча звідки він дізнався? Він же був на зустрічі. І лише потім звернула увагу, що він притискає до підборіддя бинтик. Виявилося, що він поліз кататися з тих шалених гірок, де їдуть мордою вперед і пірнають. Третій раз закінчився для нього плачевно - він тріснувся бородою об край гірки і тепер йому потрібна медична допомога. Тому він прийшов до готельної гідші поговорити про страховку. А страховка з франшизою 30 доларів! Я це бачила, але значення не надала. На який ляд нам страховка? Це так для душевної рівноваги! Та нічого се! Віддай тридцятник не за собачий хрін! Та я за такі бабки муху на склі заганяю! Чи не травма! Ну, шкіру розрубав! Я в дитинстві теж тріснулася підборіддям про лід і розорала шкіру. Я навіть матері нічого не сказала.

Прибігла доча з хныкучою малою, яку, мабуть, підняли раніше. Вона вирішила, щоби зашивали. Вручила мені дитинчата, і їх відвезли до лікарні.

Поки я котила коляску на пляж, мала кричала благим матюком. Ніякі мої розваги, які використовуються вдома, не діяли. Але біля води вона заспокоїлася і із захопленням допомагала мені кидати каміння у воду. Купати я її не стала, бо не знайшла у візку запасного памперса. Обмежилися замочкою ніжок.

Мама з мене була так собі. Народивши, в академ я не йшла, продовжувала вчитися, і за наявності двох бабусь дитина якось виросла. Чадолюбством я не відрізняюся, але онука – це зовсім інше, ніж власна дитина. Прийшла двічі-тричі на тиждень години на 3, награлася і з почуттям виконаного обов'язку пішла додому спокійно спати. Краса!

Однак минуло вже дві години! Та де вони? Вже вечеря почалася! А нам потрібно встигнути напитися і проспатися до 3-ї години ночі! Пішли до їдальні. Нагодувати наше дитятко – атракціон не для людей зі слабкими нервами. Їсть вона з апетитом, ось тільки сидіти в стільці не хоче - вилазить, скаче. Після кожної ложки тягне до рота хоч щось – іграшку або просто руку. Вдома вона вже навернулась одного разу на підлогу. Після цього я її годую лише посадивши в клітку (манеж). Не дуже гігієнічно, проте безпечно.

Діти з'явилися вже на початку дев'ятої. Справ на 5 хвилин, а промурижили їх більше 3-х годин. Лікар нескінченно довго розмовляв зі страховою компанією, що ставила сто разів одні й ті самі питання. Ну і, звичайно ж, перш за все взяли тест на алкоголь. Добре, що зять не пив. І це пльовий випадок. А якщо не приведи Господи, щось серйозне? Загнеш, поки тебе врятують! Та ще 30 доларів спочатку заплати! Та у нас за ці гроші тебе зашиють із ніг до голови! Хоча… Гаразд, не говоритиму про те, чого не знаю. І знати не хочу!

Продовження слідує

Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал
Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді
Анталия под крылом самолета
Это не аквапарк. Просто горки. Аквапарк левее
Гора Чалыш. Вид из Кириша
Кириш
Вид из Кириша на гору Тахталы
Вид на Кириш с горки Чалыш
Вид на 7-ми звездочный отель в Кирише
Вид на Кириш с горки
Национальный парк Олимпос
Вид на Кемер с горки
Кемер
Гора Чалыш. Вид со стороны Кемера
Кемер
Мунлайт бич в Кемере
Кемер
Кемер
Кемер
Кемер
Схожі розповіді
Коментарі (38) залишити коментар
Показати інші коментарі …
аватар