Полювання ще неволі або що таке не щастить і як з ним боротися-2. Частина 4

07 червня 2018 Час поїздки: з 19 травня 2018 до 27 травня 2018
Репутація: +15097½
Додати до друзів
Написати листа

Нарешті не потрібно вставати ні світло, ні зоря! Можна спати скільки хочеться! Аж до 6! Або навіть до пів на сьому! Прихопивши зі сніданку нектаринчиків, вирушили знову підкорювати м. Чалиш, маючи намір добратися до прапора. Зять, за нашої відсутності, вже встиг туди зганяти, і ніяких лісників там не було.

Ішли стежкою вздовж урвища, насолоджуючись краєвидами, і якось непомітно зайшли далі, ніж треба, не згорнувши там, де треба. Під нами з-за дерев було вже видно біленький вилизаний відокремлений пляж 7-ми зіркового готелю.

Полізли до телефону. На карті цієї стежки немає взагалі. Але ж вона є! Тому не стали повертатися і пішли далі.

А далі ми вийшли до бухти, зовсім дикої і тому прекрасної, порослої кущами квітучого олеандру.

Ось тут ми поплавали з великим задоволенням, включаючи печерки.

Вперше в Середземному морі я побачила хоч якихось риб.


Тільки струсивши з себе воду, почули голоси, що наближалися, тому поспішили одягнутися і посунути далі. Спробували обігнути мис берегом. Там була мілина з зростаючими мідіями. Зовсім ще маленькими. А великих і немає! І по пляжах не носять ні рапани, ні мідії. Куди тоді вони діваються? Поплавали ще й тут, насолоджуючись самотністю та чистою водою. Вгамували трошки тугу по Криму.

Далі по березі йти стало неможливо і ми видерлися на стежку. Ну як стежку? Місцями можна було йти вільно, а здебільшого доводилося продиратися крізь усілякі колючки-шкарябки. Жодного маркування стежки не було. Лише зрідка траплялися прив'язані до гілочки шматочки тканини, ну або викладені стовпчики каміння, звані турами. Тому поблукати довелося. На схилі були помічені кози.

Може, це зовсім і не людські стежки, а козячі? Хоча якісь козли виклали тури?

Десь попереду має бути піратська бухта. Але стежка до неї на карті йде зверху та обривається. Не факт, що ми до неї дістанемося цим шляхом. І справді, пройшовши ще трохи, залізли в такі хащі! Поторкавшись, не знайшли вже навіть козячої стежки. Довелося повертатись.

Бухточка тим часом наповнилася катерами з дайверами. Добре, що ми рано встаємо. Зараз там робити було вже нічого!

Друга половина дня пройшла тихо-мирно. Звичайний нудний день пакетний турист. Бар-обід-бар-пляж-барбарбарбарбарбарбар-бар-бар-вечеря-бар-ліжко. З дітьми, дякувати Богу, було все гаразд. Зять встигав і з малою погратися, поки мама засмагала, і похитати по околицях, поки вони спали. Добіг навіть до пляжу, звідки йшла стежка до Фазеліса. Але не знав, де саме вона починається. Ми не встигли йому розповісти. Але ж треба ще й самим відвідати Фазеліс! Призначили цей захід наступного ранку. Ми залишалися ще три дні, і провести їх ми збиралися з максимальною користю.


Тому вирушили знову до Гінзи. Довелося трохи почекати, поки менеджер підгортав інших туристів. Він їм продав екскурсію Демре-Міра-Кекова за 90 доларів на 4. На мою думку, дуже непогано! І, як і нам, пообіцяв рафтинг по 10 доларів. В інших агентствах це щастя коштувало цілих 15! Тому ми, побоюючись каверзи, вирішили уточнити, що ж входить у вартість? А то приїдемо, а за обід та спасжилет треба буде платити додатково. Можна, звичайно, обійтися і без того, і без іншого. А ще ми думали, що метал відбувається в каньйоні Гейнюк, що досить близько від Кириша. Чому ж тоді екскурсія триває цілий день? Виявилося, що зовсім не там, а десь за Анталією. Охохонюшки! Знову кататись півдня. А у вартість входив і обід і спасжилет із каскою. Додатково лише гідрокостюм. Чудово! Зять теж хотів, але одного дня ми не могли поїхати – дочка одна з нашим дитятком не впорається. Тому розділилися – зять мав їхати у п'ятницю, а ми у суботу. А о сьомій ранку неділі у нас зворотній виліт.

У дітей завалявся полтос 88 року, із Грантом у дитинстві. Вдома його спихнути не виходило – надто низький курс за нього давали. Тому я спробувала збагрити його тут. Простягнула менеджеру. Він скривився і запитав, чи я не маю іншої купюри? Я витримала паузу і вже збиралася лізти в сумку за іншими грошима, але він здався першим і простягнув двадцятку здачі, оскільки на нього вже чекали наступні туристи. Ну а шо? Тільки їм можна об'їгорювати?

Уранці ми знову вирушили в похід. Тепер у інший бік. Пройшовши трохи пляжем, вийшли на дорогу в Чам'юві. Тут ми були п'ять років тому в нашому першому відвідуванні Туреччини. Власне, селища як такого ми минулого разу й не бачили.

Наш готель був розташований на околиці, ближній до Фазелісу. А в інший бік ми й не ходили ніколи. Не встигли. Але готель, розташований поруч із нашим, добре пам'ятали. І зовсім не очікували побачити його занедбаним.

Я думала, що тільки у нас можна побачити таке сумне видовище. Зі входу в нічний клуб віяло могильною вогкістю. Брр! Жах!

Дойшовши до кінця селища, легко знайшли дорогу до Фазеліса. Начебто не було цих п'яти років. Знову ми тут топаємо. Ось і маленький білий пляж.

Маленький-маленький, а сміття, як на великому! Поплавали трохи і пішли далі. Не змінилося нічого. Ті самі саркофаги,

та сама печера.

Стоп! А це що? На стежці лежала (чи сиділа? ) черепаха. Я спершу подумала, що керамічна. У мене така у сухому струмку на дачі сидить. Завмерла! Коли я зрозуміла, нарешті, що вона жива, стала до неї підкрадатися, щоб зробити знімок. А вона як ламане в кущі! Довелося ловити та повертати назад на доріжку.

Більше, крім ящірок, ми не зустріли нікого. Було досить хмарно, і фотки вийшли так собі. 5 років тому було сонячно і кращі фотки. І вода мокріша.


На березі стояла квиткова будка. Цікаво, хто там купує квитки? До речі, дорогою до Каппадокії ми зупинялися в кількох місцях. Туалети скрізь були безплатними. І лише в караван-сараї на вході був стіл із табличкою типу «один пис – 1 ліра». Але нікого за столом не спостерігалося і, відповідно, ніхто й не платив. Тут, у Фазелісі, мабуть, та сама система. Якщо дуже хочеться, можна купити білет. Нам не хотілося.

Нагулявшись, пішли назад. Неподалік маленької білої бухти причалило кілька яхт, і вона втратила свою привабливість. Переодягатися туди-сюди було ліньки. Люблю, коли нікого немає.

Потопаючи тротуарчиком у Чам'юві, спостерігали захоплююче видовище. Два дива техніки – щось середнє між мощіком та електромобільчиком, їхали наввипередки посеред дороги. Пасажири, два здоровенних мужики слов'янської національності, мало не виваливались із задніх сидінь, намагаючись штовхнути опонента, рукою чи ногою – не має значення. Пацани розважаються! А напередодні у Кіріші ми бачили подібне МС, за кермом якого сидів мужик із бабою на колінах! Капець!

Сьогоднішня друга половина дня відрізнялася від вчорашньої нової розваги. Діти відпросилися на пару годин у Кемер з метою відвідати Вайкікі. Вони, за нашої відсутності, вже спромоглися там побувати, але мала не дала їм вдумливо пошопитися, тому цього вечора мені довелося виконувати бабусинський обов'язок. Ми і в морі купалися, і в дитячому басейні, і в їдальні розважали за вечерею публіку. Коли матуся з татком нарешті повернулися, тягнучи з собою великий вайкіковскій пакет, я розважалася досхочу і з радісним криком «Мама приїхала! » вручила їм дитину. Терміново до бару допити недопите!

Далі буде.

Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал
Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді
Семизвездочный отель Махх рояль, кажется
Вход на тропу к Фазелису
По дороге к Фазелису
Здесь находится вход в пещеру
Фазелис
Фазелис
Фазелис
Фазелис
Фазелис
Фазелис
Фазелис
Фазелис
Фазелис
Фазелис
Фазелис
По дороге из Фазелиса
По дороге из Фазелиса
Бухта, куда приезжают отдыхать местные жители. Сразу за Чамьювой
Канабис
кактусы зацвели. Дома тоже уже цветут
Заброшенный отель
Заброшенный отель
Куры на территории отеля. Они в Турции повсеместно, как коровы в Индии. Священное турецкое животное курица! :))))))
Ниваки возле отеля Л'Океаника. Вадькина мечта вырастить на даче нечто подобное
Схожі розповіді
Коментарі (14) залишити коментар
Показати інші коментарі …
аватар