Карантинна Каппадокія очима українського туриста. Частина 2

09 июня 2021 Время поездки: с 20 мая 2021 по 27 мая 2021
Репутация: +6981
Добавить в друзья
Написать письмо

Початок тут.

День 2. Вночі у мого номера виявився ще один додатковий "бонус" – відсутність звукоізоляції. Крізь сон я чула все, що відбувалось навколо мене: у сусідів, в загальному коридорі, на сходах. Але, в рамках пошуку позитиву, уявляю, що це був такий реалістичний сон ))

Ранній підйом, автобус за бажаючими політати обіцяв заїхати о 4-й ранку. З дзеркала на мене дивилось невиспане обличчя (трохи схоже на моє) з червоними запаленими очима. Нуууу, зате сьогодні збудеться моя давнішня мрія про політ на повітряній кулі!

Автобус прибув вчасно. Поїхали збирати інших "літунів" по готелях. Прибули на місце старту. Сидимо. Чогось чекаємо. Дочекались. Представник фірми підійшов, вибачився і сказав, що сьогодні польоту не буде, бо метеорологи не дають добро – швидкість вітру перевищує норму. Нас розвозять по готелям. Мрія не збулась ((

Вирішую до сніданку прогулятися по Гьореме, бо вчора з тою спекою мозок фіксував тільки наявність тіні у предметів, оминаючи увагою все інше. Зараз +11°, через кілька годин буде +31°, саме час насолодитися холодом ))

Історична довідка. Невідомо, коли Гьореме було заселено вперше, але відомо, що тут існувало поселення вже між 1800 і 1200 рр. до н.е. Протягом багатьох століть ця територія займала центральне місце у війнах між конкуруючими імперіями. Що зрештою привело тубільців до поселень у скелях, а в римську епоху християн, що відступали з Риму, до скельних церков та монастирів. 

Підіймаюсь на оглядовий майданчик (касир не спить, три ліри на ремонт Провалу збирає чітко):

Звідси добре видно фортецю в сусідньому містечку Uçhisar, яка є найвищим місцем у Каппадокії. Учхісар у перекладі означає "три фортеці" та являє собою 60-метрову скелею на висоті 1400 метрів над рівнем моря. Здалеку гора нагадує пориту мишами сирну голову.

А такий варіант для фотосесії бачила вперше. Мама позувала, кружляла, танцювала, а тато з синами режесували та фільмували все за допомогою квадрокоптеру. Креативний підхід!

Місцеві мирно посапували, поки божевільні туристи бігали навколо ))

Око Фатіми ви будете бачити скрізь. Як в одиничному екземплярі, так і в сотнях штук на деревах та будинках. Вважається, що цей амулет захищає від чужих поганих думок і емоцій, але вішати його потрібно на видному місці.

Полюю на віддзеркалення:

Котяча історія. Мале кошеня бігає вздовж зачинених дверей і жалісно нявкає. Доросла кішка синхронно ходить по вулиці та щось сердито йому винявкує. Все як у людей ))

Моїм особистим відкриттям в Туреччині став чай. Я, кофеман зі стажем, з великим задоволенням і, без перебільшення, літрами пила чай, бо він мало того, що смачний, так ще й добре тамує спрагу.

Поки снідала та проглядала прогноз погоди, який обіцяв з наступного дня різке похолодання і суцільні дощі (сюрпрааааайз!), зрозуміла, що плани потрібно корегувати. Музей почекає, треба йти в долини, бо хто знає, чи можна буде туди залізти в дощ.

Güvercinlik Vadisi або Голубина долина починається від самого Гьореме. Її загальна протяжність складає 4,095 км.

Тут у мене несподівано з’являється персональний екскурсовод. Знайомтесь – це Тимко (звісно, його ім’я, то виключно моя версія). Не пропускаючи жодної калюжі він спочатку в них весело бовтається, а потім біжить витрусити все те на мене – мабуть, допомагає освіжитися ))

Тимко не пропускав жодної можливості потрапити в кадр, але відпрацьовував фотосесію, вказуючи напрямок руху:

Дорога йшла в затінку, хвіст Тимка працював як навігатор, спека ще не відчувалась – насправді людині не дуже багато потрібно для відчуття повного та всеосяжного щастя.

Як на мене, то тутешні скелі не менше за Долину любові заслуговують на ідентичну назву ;)

Конячки випасаються:

Поступово дорога виходить з тіні:

Починаються підйоми, прикрашені попередженням про можливе осипання каміння:

Верхів’я гір схожі на кашкети військових, що вишукувались на плацу ))

Сховались з Тимком в тіні печери, щоб трохи перепочити від сонячної та фізичної активності:

Десь там, за самими верхівками скель Голубиної долини, височить Erciyes Dagi:

Зачинене кафе з літньою площадкою:

Поки я влаштовувала фотосесії навколишнім краєвидам, Тимко часу не гаяв – знаходив тінь та солодко посапував, користуючись моментом.

Скелі тут як окремий витвір природного мистецтва:

Дорога вирулює до містечка Uçhisar (саме його фортецю ми бачили сьогодні зранку з оглядового майданчика). Тут, увага, до Учхісару ми не заходимо, беремо стежкою ліворуч.

Гра "знайди пташечку":

Десь на цьому етапі maps.me перестає мене локалізувати, вказівники відсутні, а перегрітий на сонці мозок нічого особливого не помічає, насолоджуючись пейзажами:

Лише на самому верху, до мене якось повільно доходить, що взагалі-то долина – це те, що внизу, а я видерлась на самий верх. Які проблеми, подумаєте ви – бери й спускайся! Ага. Проблема в тому, що туф дуже ковзкий і при спуску нога просто пливе вниз, не зчіпляючись з поверхнею землі.

Стою, оцінюю власні сили. Ех, Тимко, Тимко, ти хоч би гавкнув на мене, щоб не лізла куди не слід )) Що ж, на ковзких зимових гірках є тільки один метод спуску – на власній дупці. Сіла та попливла, амортизуючи ногами. Так народилось моє золоте каппадокійське правило – підіймайся тільки там, де зможеш спуститися.

Все, можна видихати, спливла!

Тимко чекає свою навіжену двоногу, яка полюбляє дивні способи спуску з гори ))

Уважний читач, якщо він звісно не загубився в попередньому словоблудді, вже давно має питання – а чому власне долина має назву Голубиної?

Відповідаю. Назва долини походить від тисяч голуб'ячих будинків, які були висічені в м'якому туфі з давніх часів (їх також називали колумбаріями "columbarium"). Голубники вирізали скрізь, де дозволяв простір, включаючи покинуті печерні будинки та церкви. 

Місцеві фермери стверджують, що репутація каппадокійських фруктів як найсолодших та найсоковитіших у Туреччині повністю пояснюється голубиним послідом, який активно використовується для підживлення рослин. Так от, саме в цій частині долини і сконцентрована найбільша кількість голубників.

Екстрим наче завершився, тож гуляємо далі.

Корівки випасаються:

За поворотом виявилось, що одна з корівок вирішила поласувати травою саме на нашій стежці. Тимко чомусь почав жалісно скулити. Може у нього "коровофобія"?

Спроба вмовити корівку зійти з нашого шляху успіхом не увінчалась. Тимко відступив та сховався в кущах. Я вирішила обійти вперту тваринку по доріжці. Ага. У відповідь корова виконала складний кульбіт і так садонула мене тулубом, що мій вільний політ змогло зупинити лише дерево, що так вдало росло вздовж стежки. Оооооо, турецькі корови мають до біса крутий норов!

Тимко вилазити з кущів та йти далі категорично відмовився. Іду сама та сумую за своїм другом-екскурсоводом ((

Варіант голубників з прикрасами та без:

Дорога поволі починає підйом:

Відкривається черговий вид на місто Uçhisar з однойменною фортецею:

Офіційний фініш Голубиної долини. Ми на найпопулярнішому в Учхісарі оглядовому майданчику:

Поряд розташувався місцевий музей з вельми загрозливою фігурою голуба біля входу:

Іду пропивати гроші ))

У місцевих поїлка безкоштовна:

В далечині видніється ще одне велике голубине поселення:

Пристроююсь в затінку з літром соку та відпочиваю ))

Продовження тут.

Чтобы добавить или удалить фотографии в рассказе, перейдите в альбом этого рассказа
Ранкове Гьореме
Головний оглядовий майданчик
Головний оглядовий майданчик
Фортеця Учхісар
Око Фатіми
Віддзеркалення
Котяча історія ))
Смачнючий турецький чай
Голубина долина
Голубина долина
Голубина долина
Голубина долина
Мій персональний екскурсовод :)
Голубина долина
Голубина долина
Тимко відпочиває з видом на долину
Голубина долина
Голубина долина
Голубина долина
Голубина долина
Голубина долина
Голубина долина та фортеця Учхісар
Голубина долина
Голубина долина
Голубина долина
Голубники Голубиної долини
Голубники Голубиної долини
Голубники Голубиної долини
Вид на містечко Учхісар
Вид на Голубину долину
Містечко Учхісар
Пропиваю гроші ))