Карантинна Каппадокія очима українського туриста. Частина 6
Початок тут: Частина 1, Частина 2, Частина 3, Частина 4, Частина 5.
Технічна частина з картами, посиланнями та коротким змістом всіх серій розташована тут.
День 4. Ранок видався похмурим і холодним. До +8° життя мене не готувало ))
Нявкалка вальяжно вляглася на моє місце в їдальні, довелося моститися поруч:
Ще одна улюблена фотомодель – троянда цікавезного фіолетового відтінку:
Турецькі балкони, як і більшість наших у сезон, заставлені горщиками з розсадою:
Починаю свій день з відвідин Göreme Açik Hava Müzesi (Музею під відкритим небом). Вартість вхідного квитка 100 лір. Окремо оплачується Karanlik Kilise, ціна питання 30 лір. Фотографувати в церквах заборонено (за цим слідкують спеціально навчені люди), на території ж музейного комплексу зйомка дозволена. І не забудьте вдягнути маску!
Віртуально прогулятися музеєм можна за посиланням. Світлини з храмів, використані далі, в основному запозичені тут: джерело 1, джерело 2, джерело 3.
Музей – це величезний монастирський комплекс з церквами, каплицями, жилими та господарчими спорудами. Активно функціонував за своїм прямим призначенням з 4-го по 13-те століття. Вважається, що саме тут була започаткована система монастирської освіти, яка згодом розповсюдилась і на інші регіони Анатолії.
Загалом комплекс має два десятки скельних храмів, але відкриті для відвідування лише деякі з них (інші зачинені через небезпеку обвалу).
До таких зачинених відносять і Rahibeler Manastiri. Цей 6-ти поверховий скельний масив, розташований ліворуч від входу в музей, був колись жіночим монастирем. Ще донедавна в нижню частину споруди пускали відвідувачів, зараз вона повністю закрита.
Aziz Basil Sapeli. Каплиця Святого Василя датована 11-м століттям та присвячена одному з найбільш шанованих в Каппадокії Cвятих. Він, до речі, народився неподалік від цих місць, в містечку Кайсері.
Прикриті ґратами ніші в підлозі – це могили меценатів та інших шанованих людей. Найкраще збережена фреска зображує Святого Георгія, який також народився в Каппадокії. На мене ж найбільше враження справила відкрита гробниця та череп з виразом страждання на ньому (ніколи не думала, що кістки можуть так яскраво передавати емоції).
Elmali Kilise. Яблучна церква побудована приблизно в середині 11-го століття. Має чотири колони та дев’ять куполів. Вхід в неї пролягає через систему тунелів.
Вважається, що храм отримав свою назву через шар, який тримає в руках Архангел Михаїл, бо його могли сплутати з яблуком. А як ми пам’ятаємо, назви церков в регіоні не є автентичними і давались мусульманами по тому, що їм найбільше впадало в око в тій чи іншій церкві.
Фотозамальовки по дорозі:
Azize Barbara Sapeli. Цю каплицю побудували візантійські воїни, присвятивши її своїй покровительці – Святій Варварі. Датується другою половиною 11-го століття.
В цій церкві хочеться звернути увагу на два моменти. По-перше, розпис в ній є яскравим прикладом періоду іконоборства, коли в храмах дозволялось зображувати виключно символи та орнаменти. По-друге, нанесення таких візерунків відбувалось прямо на скелю червоною фарбою (вохрою). Ця техніка є найбільш довговічною, оскільки з часом порода поглинає колір і тоді малюнки не можна навіть здерти.
Aziz Onuphrius Kilisesi. Церква Святого Онуфрія, що датується 11-м століттям, є більш відомою за назвою Yilanli Kilise (Зміїна). Вона невелика за розмірами та вважається недобудованою.
Своє найменування отримала через поваленого Святими дракона, якого вочевидь сплутали зі змієм.
Цікавою є фреска, що зображує Святого Онуфрія, у якого з одягу присутній лише фіговий листочок.
Біля церков зазвичай розташовувались побутові приміщення: трапезні, кухні, комори. Збереглися також глиняні печі – тандири і локальні монастирські виноробні. Зверніть увагу, що стіл і лавки в їдальні знаходяться майже на одному рівні. Це тому, що ченці мали приймати їжу низько вклоняючись до столу, дякуючи в такий спосіб Богу за хліб насущний.
В одній з трапезних на торцевій стіні зображена фреска "Тайна вечеря", де Тіло Христове представлене у вигляді риби.
Гуляємо далі:
Наступна церква, судячи з таблички, носить назву Isimsiz Sapeli. Але споруда з такою назвою, якщо вірити музейній карті, не може знаходиться в цьому місці. Тут має бути Malta Haçli Kilise або церква Мальтійських хрестоносців.
Стародавня система вентиляції:
Розписи в храмі майже не збереглись, тільки хрести на стелі та стінах:
З хрестами, до речі, ще одна дилема. Одна з версій називає їх мальтійськими, бо вони мають подібну форму (звідси пішла і назва церкви). Інша теорія стверджує, що це ранньохристиянські хрести Костянтина. Третій варіант вбачає тут зашифровану монограму імені Христа (ΙΧΘΥΣ або дослівно "риба"), яка вписана в коло – символ вічного циклу життя, смерті та переродження душі.
Десь поряд лунає акапельний церковний спів. Група черниць, які також приїхали на екскурсію, отак імпровізовано та натхненно наповнює тутешню атмосферу чимось душевно-щемливим.
Музейний комплекс, який до того був лиш зібранням артефактів давно минулих днів, раптово пронизується енергією самого життя. Час зупиняється. Картинка оживає. Мурахи по шкірі. Всесвіт бездоганно вміє зводити в просторі людей та обставини для отримання максимально вражаючого ефекту.
Karanlik Kilise. Темна церква була побудована в 11-му столітті. Отримала свою назву через практично відсутнє джерело природного світла, бо мала єдине віконце у нартексі.
Довгий час храм використовувався в якості голубника. Але це той випадок, коли не було б щастя, так нещастя допомогло. Голубиний послід виявився гарним консервантом і кілька років послідуючої реставрації явили світу рідкісний зразок візантійського мистецтва. Для відвідин цього храму потрібен окремий квиток (30 лір).
Azize Katarina Sapeli. Невелика каплиця Святої Катерини датується 11-м століттям. Містить у собі дев’ять гробниць на підлозі та дві у нішах (так звані аркозолії). На час мого відвідування була зачинена.
Çarikli Kilise. Церква з сандалями побудована в кінці 12-го або на початку 13-го століття. Цей храм є наймолодший з усього комплексу.
Назва церкви походить від двох відбитків ніг (сандалій) під фрескою Вознесіння. Відбитки уособлюють останній залишений Ісусом слід перед вознесінням на небо. Фреска Вознесіння вважається точною копією тієї, що знаходиться в однойменній церкві Єрусалима.
Судячи з музейної карти тут розташований монастирський цвинтар – Mezarlar (Graves).
Види на долину та територію монастиря:
Остання відкрита для відвідування церква Tokali Kilise або Церква з пряжкою є однією з найбільших в Каппадокії. Знаходиться за 100 метрів від основної території музею.
Історія цього храму починається у 800-х роках з простого скиту одинокого ченця. Трохи пізніше навколо житла відлюдника будується (чи правильніше казати видовбується?) капличка (зараз ця частина називається Старою церквою). Через кілька років з’являється Нижня церква, яка була задумана як місце поховання меценатів та покровителів храму.
І, нарешті, в 960-хх роках вибудовується велична Нова церква, яка об’єднує вже існуючи храми в один комплекс. Для її розпису був запрошений майстер з Константинополя, який використав у своїй роботі справжнє золото та дорогі блакитні пігменти (синій лазурит).
З 2011 року італійські реставратори приїжджають сюди щоліта та приєднуються до місцевих майстрів, продовжуючи скрупульозно відновлювати старі фрески.
P.S. Церков отримала свою назву через подібність великої земної кулі, зображеної в апсиді, до пряжки (вдивлялась, вдивлялась, але пряжку я там так і не побачила, мабуть, маю недостатньо розвинуту уяву)).
