Карантинна Каппадокія очима українського туриста. Частина 12
Початок тут: Частина 1, Частина 2, Частина 3, Частина 4, Частина 5, Частина 6, Частина 7, Частина 8, Частина 9, Частина 10, Частина 11.
Технічна частина з картами, посиланнями та коротким змістом всіх серій розташована тут.
День 7. Плановий ранній підйом. Маю ні разу не вигуляне платтячко, що прилетіло сюди тільки заради фотосесії на фоні повітряних куль. Нуууууу, що я вам скажу. Магія від Бушри скінчилася )) Ні, бальони літали. Але їх було так катастрофічно мало, що здається, можна було перерахувати на пальцях однієї руки.
Прийшла моя черга вітати з землі новоявлених повітроплавців))
Снідаю та направляюсь на автостанцію. Розклад руху громадського транспорту тут відсутній як клас. Але мені махають рукою на зупинку (якраз напроти банкоматів) та рекомендують почекати там свій автобус. Чекаю. Мимо дефілює поліція на конях.
Довго чекати не довелось. Автобус прибув. Ціни на проїзд притомні. Маска обов’язкова.
Avanos. Якщо судити географічно, то Аванос - це вже не Каппадокія. Тут немає печерних церков, підземних міст чи живописних долин. Та і знаходиться Аванос на річці Кизилирмак, яка служить Каппадокії північною межею. Проте, місто цікаве і популярне у туристів, до того ж включене в більшість стандартних екскурсійних програм.
В часи хеттів (2000 років до н.е.) Аванос служив прикордонним укріпленням. Але після того як на березі річки Кизилирмак (тогочасна назва Марассантія, пізніше Галіс) виявили поклади глини, місто перетворилося на центр гончарства.
Сучасний Аванос зустрічає гостей скульптурною композицією, яка зображує гончара та ткаль килимів за роботою. Поряд розташовані кілька шпаківень з написом "Пташине гніздо" (невже тутешні птахи навчені грамоті?! :))
Пішохідний підвісний міст, що розкачується при ходьбі (особливо цьому радіють дітлахи, додатково на ньому плигаючи).
Kizilirmak або в перекладі "Червона річка" є найдовшою в Туреччині (1350 км). Вона бере витік в горах Кизилдаг та впадає в Чорне море поблизу міста Самсун, утворюючи велику дельту.
Свою назву Кизилирмак отримала через колір води. Прилеглі ґрунти багаті вапняком та залізняком, тому після сильних дощів річка набуває червоного відтінку. В сонячний же день нічого не нагадує про специфічний колір місцевої води.
А як вам такий пейзаж? ;))
Ні, ви не помиляєтесь. Це справжнісінька гондола. Як вона мігрувала з італійської Венеції до турецького Аваносу? Ніяких легенд, драм, загадкових міфів чи історичних алюзій. Тільки суворий та практичний туристичний маркетинг.
В 2011 році в рамках збільшення привабливості та використання туристичного потенціалу річки Кизилирмак компанія "Kapadokya Jet Boat & Gondola" запустила пробні катання на гондолі. Ідея сподобалась та прижилась. От тільки не відомо, як на це відреагували венеціанські конкуренти ))
Гуляю по набережній
Невеличкий парк з конями та цитатами Льва Толстого про те, що рубати дерева - це все одно, як вбивати людей, бо всі ми є божими створіннями.
Звернули увагу на численних гусей та качок, що плавають у річці?
Кільканадцять років тому муніципалітет Аваноса ініціював створення на Кизилирмак штучного острівця для птахів. З тих пір кількість гусей та качок постійно зростає, а їх годування є одним з улюблених туристичних атракціонів.
А починалось все так (світлини звідси).
Трохи далі на річці трапляються невеликі пороги та функціонує дерев’яний водяний млин, реконструйований у 2018 році.
На набережній можна поплигати в класики (не думала, що це інтернаціональне явище!)
Або роздивитись виставку, присвячену минулому та теперешньому Аваноса
Можна почитати найбільш відому фразу про місто від поета Âsik Seyrani: "Навіть сліпі знають дорогу в Аванос, бо вона викладена з битого глиняного посуду".
Або познайомитись з творчістю місцевого інструменталіста та вокаліста Selahattin Küçükdag, якого називають "Анатолійським Солов’єм" за досконале виконання народних пісень. Його статую кілька разів демонтували, а потім знов повертали на місце (мабуть, не всі мери полюбляють турецький фольклор :)).
Дивуюсь, як жінкам в отих чадрах не спекотно, коли я в своєму легесенькому платтячку вже майже зварилась (і це я ще ігнорую вимогу носити на вулиці маску!).
Вирішую, що сьогодні ніхто нікуди не поспішає та влаштовуюсь у затінку на березі річки, ловлячи свою порцію задоволення від неквапливого споглядання за навколишнім життям.
Цікаві види водоплавних птахів
Малятка (які ж вони мі-мі-мі)
Ще один спостерігач за птахами
Але батьки на сторожі!
Вони так колективно шипіли на кота, намагаючись ще й дзьобнути його для профілактики, що той так і не наважився підійти ближче...
А пташок тут дійсно, що на острівці, що навколо, доволі багатесенько.
Гуляємо далі
Дуже здивувала популярність вареної кукурудзи у місті. Ятки, що її варили та продавали траплялись майже на кожному кроці. Подавали готовий продукт у вигляді зернин, приправлених соусом (кетчуп, майонез, перець, гранатовий сироп чи лимон на вибір). А продавець так зрадів можливості бути сфотографованим, що навіть стяг з себе маску та попозував мені на камеру ))
Підіймаюсь до Старого міста. Аванос славиться своїми гончарними та килимоткацькими майстернями, де можна роздивитися весь процес виробництва та при бажанні взяти в ньому участь.
У першій же крамничці запрошують до майстерні, де можна поспостерігати як гончар працює над своїм витвором. До слова, гончарні кола тут механічні, тобто їх постійно треба підштовхувати ногами.
Вся глина, яка використовується у тутешньому виробництві взята з берегів річки Кизилирмак. Її висока якість відома ще з хеттських часів. Cама технологія гончарства також не змінюється вже багато віків: гончарний круг -> полірування за допомогою закругленого металевого інструменту -> повільне підсихання спочатку в майстерні, потім на відкритому повітрі -> обпалювання в дров’яній печі при температурі від 950° до 1200° (іноді випал повторюють, щоб надати горщиках особливо темного кольору).
Хеттські винні глеки з "діркою" посередині, що символізує сонце.
Kibele - богиня родючості в анатолійській міфології. Найдавніші зображення Кібели датують 7000-6500 роками до н.е., тобто у фрігійців, що населяли в той час територію сучасної Каппадокії, існував культ богині-матері (такий собі матріархат стародавнього розливу).
Підіймаюсь далі
Місцевих навчають правильному паркуванню ))
Ще одна сімейна майстерня та виставковий зал просто в житловому будинку
І що я вам скажу, ота творча енергія, що наповнює собою все навкруги, не може залишити байдужим. Навіть, якщо ти до цього глиняний горщик від металевої каструльки ледь відрізняв ))
Блукаю вузесенькими вуличками в пошуках виходу на оглядовий майданчик. MAPS.ME малює дорогу, яка виводить то в чужі дворики, то в глухі кути. Тож виключаю штучний інтелект та включаю жіночу логіку )) Підіймаюсь. Тут вже панує сільська ідилія. А готельні побудови змінюють собою живописні руїни.
Стежина вирулює на самий верх
Під ногами буяє жовте море, яке гугл ідентифікує як Alyssum cuneifolium
Місцеві кульбабки миготять білими плямами на червоному глинистому ґрунті
Краєвиди чудові, але на пекучому сонці ними довго не помилуєшся ((
Спускаюсь назад
Місцеві за мною уважно спостерігають ))
Що цікаво. Отой нав’язливий сервіс, яким так відзначаються турецькі туристичні місця (на жаль, Гьореме в своїй більшості також не є виключенням) - до слова, я не розумію, хто і коли змусив місцевих прийняти, як аксіому, що якщо вчепитися мертвою хваткою в потенційного покупця, то це гарантія того, що в тебе щось придбають?! - так, от на відміну від того ж Гьореме, в Аваносі зовсім інші підходи. Дуже стримано. На відстані. З незмінною повагою. Місцеве диво? Чи це тому, що туристи тут переважно також турки, тільки з інших міст?
Вузенькі вулички. Цікава жіноча статуя біля МакДональдзу. Хто це? Давньогрецька богиня перемоги? Тоді чому з короною та біля фаст-фуду?
Район ошатних приватних будинків
Güray Müze. Перший та єдиний у світі підземний музей кераміки. Його загальна площа 1600 кв.м. Візит коштує 20 лір.
В музеї представлені етапи розвитку кераміки в Анатолії від античності до наших днів. На початку експозиції розташувалась галерея робіт сучасних майстрів.
В секторі картинної галереї молоді художники можуть представити свої роботи та почути думки колег і публіки.
Кафетерій з каміном (шкода, що в зв’язку з карантинними обмеженнями він не функціонує).
Далі опиняємось в залах, де представлені роботи відомих керамічних шкіл та династій.
Ismail Yigit працює в традиційній техніці, хоча і не є "сімейним" керамістом. До слова, квітковий дизайн був свого часу дуже поширеним серед сельджуків та османів. При чому кожна квітка має своє символічне значення. Гвоздика уособлює здоров’я, гранат - родючість і достаток, троянда - любов, а тюльпан вважається схожим на написання ім’я Аллаха в арабській мові.
Turgut Tuna після роботи на порцеляновій фабриці, заснував разом з дружиною власну майстерню. Намагається поєднувати традиційні та сучасні віяння в мистецтві.
Візерунок під назвою "Дерево життя". Цей орнамент відсилає нас до древніх язичницьких вірувань, де головними богами були природні сили. Дерева традиційно символізували життєвий цикл від народження до смерті.
Оці чи то вовки, чи то зайці виглядають доволі потішно, а от інформацію про те, що вони собою уособлюють не знайшла.
Творча команда музею кераміки також представлена в експозиції
Цікаво було бачити кераміку в окремих позолочених рамках. Плитка як витвір мистецтва. Незвично.
Mehmet Gürsoy працює над відродженням керамічного мистецтва Ізника, надихаючись османською художньою традицією 16-го століття.
Популярні у турецьких майстрів і "тваринні" формати
Риба, як символ достатку та здоров’я, теж доволі поширений візерунок у місцевій кераміці
Але квіткові мотиви все-таки зустрічаються найчастіше
Музей, крім своєї художньої складової, має ще дві великі принади. По-перше, тут прохолодно (в спеку - це залізобетонний аргумент для відвідин :)). По-друге, ніхто з персоналу за тобою не вештається, не заглядає через плече, не робить зауважень, коли ти підходиш ближче до експонатів. Тим і користуюсь, впритул роздивляючись техніку нанесення малюнку.
В залі античних артефактів представлена колективна ретроспектива розвитку кераміки в Анатолії. Погодьтесь, що історію людства, з рештою, можна добре дослідити саме по тому, як змінювались її побутові причандалля.
Мінімалістичні горщики ранньої бронзової доби
Зображення тодішніх божків
Посуд середньої бронзової доби. З’являються перші прикраси у вигляді візерунків.
Церемоніальні пристосування, що мали широкий спектр ужитку від пиття вина до участі в жертвоприношеннях.
Лампи часів до нашої ери
І на контрасті вже наша ера, яскраве та різнобарвне 15-е століття
Мініатюри 19-го століття
Цікаво, а як же бути з забороною на зображення будь-яких живих істот в ісламі? Чи тоді було можна?
Невеличка виставка робіт молодих керамістів. Фантазія на тему "Якби земля могла говорити".
В музеї навіть пускають в святе-святих - творчу майстерню, де можна поспостерігати за роботою митців.
Так виглядають чотири етапи розпису керамічного виробу
Магазин при музеї завбільшки з сам музей, ще й фотографування в більшості секторів заборонено (мабуть, щоб конкуренти ідеї не вкрали :)).
Повертаюсь в спекотний день та йду кормити качок на набережній.
Отримую зауваження від поліції за відсутність маски на обличчі. Натягаю. Чимчикую на зупинку. Зверніть увагу, нам потрібен автобус в напрямку Nevsehir (Невшехір), але обов’язково спитайте у водія, чи їде він в Гьореме. Бо я спочатку намагалась запхатись в автобус, що не заїжджає в місто.
Про Гьореме та маркетинг. Як тільки стало зрозуміло, що переважна більшість відпочиваючих тут українці, крамниці та ресторани швидесенько переорієнтувались на потенційного споживача. Українізоване меню, українські пісні, що долинали з відчинених кафетеріїв, продавець морозива, який без акценту кричав: "Смачне морозиво!". Мимо не пройдеш. Бо вдалий маркетинг потрібно підтримати фінансово ))
Була у мене мрія спробувати місцевий testi kebapi (він же pottery kebab). Це приготоване в глиняному горщику м’ясо з овочами. Але головне в процесі не стільки саме блюдо, скільки його подача офіціантом з ефектним розбиванням горщика спеціальним ножем.
Очікування (світлини звідси та звідси)
Ковід-реальність - їжа на виніс у пластикових лоточках. Ех :(( Але було смачно. Хоч і трохи загостро, як на мене.
Місяць, наче те сонце, сяє на повну потужність. Ще один чудовий день добіг до свого завершення. Дякую, Каппадокія! Ти вмієш бути такою різною, що я не втомлююсь відкривати тебе знов і знов...
