Турецький Гульбіт
Все-таки, следят за нами наши мобильные устройства, а уж подслушивают - постоянно. Не успели мы, за ужином, на кухне, сформулировать наши требования, как получили лавину рекламы, и все про Турцию. Пакетные, в отель - сразу фтопку, с возрастом все больше хочется смотреть и впечатляться, и все меньше - лежать тюленем. И, вот она - удача! Выскакивает реклама с отдыхом на яхте! И название красивое - круиз из Бодрума по Эгейскому морю! Мы любим все Эгегейское, давайте! Программа обещает быть насыщенной и интересной, да и включено ВСЕ! Стоимость устраивает, билеты на самолет доступны, короче, едем! Точнее, сначала летим, потом плывем.
Рейс не прямой, с пересадкой в Сочи. Трансферное окно небольшое, около полутора часов, багажа у нас не было, только кабинсайз-чемоданчики, так что, размяли ноги и полетели дальше.
Такси от аэропорта до марины Бодрума стоило нам 32 евро, по счетчику, все четко, без нытья и просьб добавить пару евро для детей, как частенько бывает в Европе. Сразу скажу, что через неделю, обратно, из марины в азропорт, такси обошлось нам в 27 евро, видимо, сказалось отсутствие пробок, которые были по дороге туда.
Марина Бодрума - это что-то! Становится понятно, что такое "жизнь кипит" - яхты и катамараны приходят и уходят, шумно работают сервис и доставка, караваны такси ищут свободное место, чтобы высадить пассажиров, торговля и торговцы, ошалелые туристы - народу прорва, а яхт - еще больше. Кто-то пришел заправиться и пополнить запасы пресной воды, и, сразу, уйдет, а кто-то останется на ночь - посидеть в ресторанчиках и потусить в клубах, которых в марине достаточно, кто-то пришел забрать туристов - это про нас.
Наконец-то нашли место для высадки, рассчитались с таксистом, только сели попить пивка - звонок, нас уже ищут и с нетерпением ждут на борту, все в сборе - мы последние. Хорошо, что знаем ориентир - белая мечеть, без этого ориентира мы бы долго искали наш гулет. Поднимаемся на борт, нас встречают приятные, улыбающиеся лица, по бакалу хорошего сухого вина, из старых турецких автохтонов - за знакомство и начало гульбита. Все, погнали! До темноты надо успеть не только выйти из марины, но и добраться до уютной тихой бухты, где можно будет искупаться и бросить якорь на ночевку.
Гулет нам достался хороший, быстрый, шпарил так, что "волосы назад", очень ловко резал волну, качка, почти, не ощущалась - это, еще, и мастерство капитана, конечно.
Не буду описывать каждый день, тезисно отмечу основные моменты нашего гульбита.
Море.
Буду краток. Где бы нас не носило, море везде было потрясающим. Слегка бодрило, но недолго, за полминуты привыкаешь и балдеешь.
Маршрут.
Мы дважды отклонялись от заявленного маршрута: раз, чтобы пополнить запасы алкоголя и раз по погодным условиям. Но каждая локация нам нравилась, и не важно соответствовала она маршруту или нет. Ключевые места мы увидели.
Пляж Клеопатры.
Есть мнение, что этот пляж настоящий, а тот что в Анталии — фейковый новодел для туристов. Еще говорят, что приплывать туда надо рано утром, чтобы избежать столпотворения. Мы приплыли в обед, так что, не избежали. Сама купалка впечатления не произвела, к моменту посещения пляжа, мы уже успели искупаться в таких красивых местах, что не испытали никакого вожделения насчет того, чтобы составить компанию плещущимся в изобилии «головастикам». А вот побродить по руинам стоит — есть очень живописные интерьеры, где можно сделать красивые фото, с видом на море, даже. Загадайте желания на сердцевидных камнях, отнеситесь к этому со всей ответственностью — желания сбываются. На всю экскурсию отведите час-час пятнадцать, не больше. Стоимость входа 100 лир. Вернувшись на яхту, мы отплыли подальше от этого бедлама, и с удовольствием поплавали в чистейшей воде, и без посторонних.
Туристов привозят большими плавучими автобусами
Бухта Bal Suyu (Медовая вода)
Этой бухты не было в программе, мы пришли туда по погодным показаниям, очень удачно укрылись от ветра и увернулись от дождя. Бухта изумительной красоты и чистоты — плавать одно удовольствие, но есть морские ежи. Плавая вдоль берега и не решаясь ступить на дно, обратили на себя внимание каких-то растаманов, которые обитали в палатке на берегу, они выманили нас на берег, показав безопасный путь. Компания была интернациональная и веселая. Один из хиппи поманил нас в гору, какой-то козьей тропой, обещая потрясающие виды. Пришлось пойти, хоть мне и тяжело было. Не зря сходили, действительно красиво. На обратном пути «дитя Солнца» бросился обрывать какой-то куст, приглашая нас присоединиться, говорил, что это надо заваривать и пить, как чай. Я было начал, а потом подумал, и где я их буду заваривать? В Москву повезу? Ну и привезу, лет на 15 строгого режима! Не стали рвать. По возвращении на яхту нас ждала настоящая BBQ вечеринка, прямо на яхте — праздник к нам приходит! Шеф подготовил для гриля баранину и курицу, но начал с хлеба. На сковородке растопил шматок сливочного масла, грамм 250, с чесноком, в это масло он макал куски толсто нарезанного белого хлеба, с одной и с другой стороны, и быстро на гриль, секунд по 15 с каждой стороны. Очень вкусно! Баранина — просто бомба, как он это делает? Причем, без соли — каждый подсаливал по вкусу, или не подсаливал. И овощи — море травы и овощей. Давно я так вкусно не ел! Вечер опять удался!
Бухта Ялычифтлык
Интересная бухта, можно высадиться и прогулятся. Пару лет назад эти леса, окружающие бухту, круто погорели. Тогда все владельцы яхт посылали сюда из Бодрума свои корабли для эвакуации населения. На гулете, рассчитанном на 16 туристов, вывозили человек по 40. Так что лес там в процессе восстановления. В остальном там приятно и уютно. В этой бухте нас настигла невероятная луна, которая творила, при поддержке облаков, нереальные картины.
Развлечения.
Все мы — взрослые люди, должны уметь развлекаться самостоятельно. На борту есть шашки, шахматы, нарды, карты. Вечерами мы или просто общались, или играли в «Уно» — это игра со специальной колодой карт, но она нам не зашла. А на «Ура! » зашла «Мафия» — все оказались такими хитрецами премудрыми, так ловко врали и изворачивались, что угадать кто есть ху было очень трудно. Смеялись до упаду, просто, ржали. Один раз придумали Белую вечеринку, практически у всех нашлось что-то белое в гардеробе, в это и нарядились. Капитан нас поддержал, оделся в парадную форму, и Белая вечеринка превратилась в Капитанский вечер. В бухте ночевала еще пара яхт, и они тоже что-то праздновали. Мы приняли решение быть лучше всех. И когда в половине второго к нам приплыли и попросили быть потише, мы поняли, что справились с задачей.
Еда.
Не даром мы обращались к нашему повару Шеф. Все и всегда было вкусно и разнообразно с преобладанием турецких мотивов — всегда сыр, много йогурта, бобовые вариации, помидоры, салаты. Первый обед удивил нас отсутствием мяса, оказывается турки обедают легко, весь основной удар берет на себя ужин. А на обед мясо можно заменить фасолью под каким-нибудь невероятным соусом и подать ее с пастой. Мы возразили, нас услышали, и на следующий день у нас были на обед чудные бараньи котлетки и пюрешка. Так держать! Шеф баловал нас свежевыжатым апельсиновым соком по утрам и традиционными турецкими медовыми сладостями, которые творил прямо на борту. Конечно были и морепродукты. Однажды мы ели очень вкусные и полезные, я надеюсь, водоросли, которые он собрал из моря во время стоянки. По утрам мы с ним вставали раньше всех, я спал на диване на корме, на открытом воздухе, он заваривал турецкий кофе в маленьких чашечках, и мы сидели, пили кофе, курили — встречали новый день. Кайф! Шефу, однозначно, пять звезд!
Алкоголь.
Сухое вино, кстати, очень достойное, из старых турецких автохтонов, входит в программу. За первые три дня мы уговорили 15 бутылок — все что было. Значительно облегчились и запасы нелегкого алкоголя, взятого в дюти-фри. Первый раз отклоняемся от маршрута, чтобы зайти в какую-то пиратскую бухту и пополнить запасы. В бухте есть склад, магазином это не назовешь, где торгуют только за наличку, без ценников и кассовых аппаратов. Я присутствовал, когда наш турецкий друг торговался с владельцем склада. Боже, как они торгуются — столько эмоций, столько страсти, ни слова не понятно, но очень захватывающе! Вобщем, пьется на яхте изумительно всегда — за обедом, за ужином, за вечерней беседой под фрукты — заходит, как в сухую землю! И, главное, всегда есть возможность освежиться — трап в море не убирают, пять минут — и ты, снова, как огурчик.
Рыбалка.
Рыба есть. И достойная. И я на нее зол — она от меня ушла. Дело было так. Считаю, что если на яхте есть, что закинуть — это надо закинуть. А вдруг? На Сейшелах и Мальдивах яхты были оборудованы специальными креплениями и удилищами для троллинга, там все без проблем. На гулете такого оборудования нет. Тем не менее, когда я заикнулся про рыбалку, морячок-стафф метнулся и принес снасть именуемую донкой — это большая жёлтая катушка, они, почему-то, чаще всего желтые, с отверстиями для хвата рукой и 150 метрами лески, плюс приманка. Никакой механики, все вручную. Принес, быстро закинул и вручил мне — развлекайся. Подергав леску, дабы оценить степень ее натяжения без добычи, я пристроил катушку на какой-то колышек на корме и занялся своими делами (текилой). Раз в двадцать минут я подходил и проверял натяжение — пусто, увы. Через два часа, при заходе в очередную бухту, леску пришлось выбрать, дабы она, при маневрировании, не замоталась о винты других яхт. И что же я обнаружил?! Сначала появились три поводка с мелкими, сантиметра по четыре, цветными силиконовыми кальмарчиками и маленькими крючками, потом два солидных грузила, и завершал цепочку белый, увесистый дельфинчик, сантиметров пятнадцать. На хвосте у дельфинчика болтался обрывок лески, и это все: ничего напоминающего тройник, или, просто хороший крючок! Выходит, я два часа, бесплатно, купал этого дельфина, без малейшего шанса на успех! Обидно. На следующем переходе я попросил заменить снасть — заменили, выдали катушку поменьше, с леской потоньше и покороче, но с блесной. Закинул — тоже бестолковка, блесна легкая, мотается в очень верхнем слое воды, периодически выпрыгивая на поверхность. На третий раз я взял первую, которая побольше, катушку, и на обрывок лески, который за дельфинчиком, привязал блесну, срезанную со второй катушки. Получилось здорово, увесисто и, как-то, по настоящему. И результат не заставил себя ждать, хоть и провальный, но тут я сам виноват. Переход ожидал нас долгий, часа три, вышли в открытое море, где я и размотал свою конструкцию, подергал леску — запомнил, как она без нагрузки. Первая проверка — безрезультатно, еще двадцать минут — и, взявшись за леску, я понимаю, что она натянута самым сумасшедшим образом, что там, вне всякого сомнения, кто-то сидит, и кто-то весьма солидный. И я начал действовать по «Сейшельскому протоколу» (он же «Мальдивский»):
Выпучить глаза и заорать, что есть мочи «ФИШ!!! »
Одновременно, капитан останавливает яхту, а ты начинаешь работать с удилищем.
Подтянул — подмотал — подтянул — подмотал. Леска все время в натяжении — рыбе волю не даем.
Вытягиваем улов.
Первый и второй пункты протокола были выполнены безукоризненно, за исключением момента работы с удилищем — нету удилища! Яхту я остановил и стал руками выбирать сразу ослабевшую леску. Успел выбрать метров пять, как, выбранная леска, в доли секунды снова исчезла в пучине, натянулась и … лопнула, с характерным звоном. Все. Рыбина, видимо, почувствовала слабину и рванула изо всех сил, которых у нее еще было много. Прочность лески на разрыв была 30 кг, так указано на катушке, кэп сказал, что это могла быть барракуда килограммов на 10–15. Прощайте блесна, дельфинчик и грузила. Отак! Что надо было делать? Протокол «Гулет», так его назову:
Севшую на крючок рыбину помотать за яхтой еще полчаса-час, чтоб устала — прочность лески позволяет.
Яхту, ни за что, не останавливать, только снизить ход, когда придет время.
На малом ходу, тихонько, выводить измотанную, уставшую рыбину, держа леску в постоянном напряжении. Ни в коем случае не давать слабину.
Отакой умный я буду в следующий раз, а пока — облом. А я, уже, себя кормильцем, героем ужина представлял, блин!
Перед отъездом.
Вечер и ночь перед расставанием предстояло провести в марине Бодрума. Наш радушный хозяин помог сделать этот вечер насыщенным и запоминающимся, заранее забронировав нам места в ресторане «Memedof» и в ночном клубе — сезон, без предварительной записи никак. Ресторан понравился, и не только нам. Видимо он считается престижным, я давно не видел, чтобы стояла очередь из ожидавших освободившегося столика, при том, что через дорогу стоит абсолютно пустой ресторан со скучающими официантами. В ресторане, для начала, вам дают выбрать сет из аппетайзеров, и когда вы с ними почти закончите, предложат выбрать основное блюдо. Я наелся, уже, аппетайзерами:) В качестве основного блюда мы выбрали большую рыбу на всех, и не смогли ее осилить, даже с дополнительной бутылкой вина. Было вкусно, хороший ресторан. Потом был клуб, но я там долго не смог, устал что-то, отчалил на яхту, а ребята знатно поколбасились, вернулись довольные. Шум-гам продолжается в марине до трех ночи, в три, как свет вырубили, разом все прекратилось, и тишина …
Гульбіт - традиційні турецькі гуляння на гулеті (звідси і назва) вздовж турецького узбережжя Егегейського моря. Проводиться щотижня, з травня до жовтня, за програмою "все включено". Винятково мальовничі місця та чисте море до ваших послуг. (прим. автора)
Гулет - традиційна турецька комфортабельна яхта для проведення гульбітів (звідси і назва). Вантажопідйомність - до 16 в міру вгодованих туристів, капітан, кок (шеф-кухар) і два худенькі, молоденькі матросики, вони ж офіціанти. Вісім затишних двомісних кают із усіма зручностями. (прим. автора)
Наш перший гульбіт відбувся у травні минулого року. Після піврічного сонячного голодування так хотілося кудись полетіти і спливти, і щоб море навколо! Сил уже не було, так хотілося! А вибір-то, нині, не такий вже й великий, та й візи закінчилися - довгі були, але не нескінченні : ( Коротше, виходить Туреччина. Колись Туреччина стала нашим першим закордоном, але не закохала в себе відразу, хоча відпочинок був бомбічний "Сіде, Селге Біч Резорт енд СПА, Ультра все включено. Але, не закохала. Але, показала, що в Анапу, на машині, більше не варто їздити. І ось, через тринадцять років, друге побачення з Туреччиною. Залишилося вибрати формат. " div>
Все ж стежать за нами наші мобільні пристрої, а вже підслуховують - постійно. Не встигли ми за вечерею на кухні сформулювати наші вимоги, як отримали лавину реклами, і все про Туреччину.
Пакетні, в готель – одразу фтопку, з віком все більше хочеться дивитися та вражатись, і все менше – лежати тюленем. І, ось вона – удача! Вискакує реклама із відпочинком на яхті! І назва красива - круїз з Бодруму Егейським морем! Ми любимо все егегейське, давайте! Програма обіцяє бути насиченою та цікавою, та й включено ВСЕ! Вартість влаштовує, квитки на літак доступні, коротше, їдемо! Точніше, спочатку летимо, потім пливемо.
Рейс не прямий, з пересадкою в Сочі. Трансферне вікно невелике, близько півтори години, багажу у нас не було, тільки кабінсайз-валізи, тож розім'яли ноги і полетіли далі.
Таксі від аеропорту до марини Бодрума коштувало нам 32 євро, за лічильником, все чітко, без ниття та прохань додати пару євро для дітей, як частенько буває в Європі. Відразу скажу, що через тиждень, назад, з марини в азропорт, таксі обійшлося нам у 27 євро, мабуть, далася взнаки відсутність пробок, які були дорогою туди.
Марина Бодрума – це щось! Стає зрозуміло, що таке "життя кипить" - яхти та катамарани приходять і йдуть, шумно працюють сервіс та доставка, каравани таксі шукають вільне місце, щоб висадити пасажирів, торгівля та торговці, шалені туристи - народу прорва, а яхт - ще більше. Хтось прийшов заправитися та поповнити запаси прісної води, і, одразу, піде, а хтось залишиться на ніч – посидіти у ресторанчиках та потусити у клубах, яких у марині достатньо, хтось прийшов забрати туристів – це про нас.
Нарешті знайшли місце для висадки, розрахувалися з таксистом, тільки-но сіли попити пивка - дзвінок, нас уже шукають і з нетерпінням чекають на борту, всі в зборі - ми останні.
Добре, що знаємо орієнтир – біла мечеть, без цього орієнтира ми довго шукали б наш гулет. Піднімаємось на борт, нас зустрічають приємні, усміхнені обличчя, по бакалу гарного сухого вина, зі старих турецьких автохтонів – за знайомство та початок гульбіту. Усі, погнали! До темряви треба встигнути не тільки вийти з марини, а й дістатися затишної тихої бухти, де можна буде викупатися і кинути якір на ночівлю.
Гулет нам дістався хороший, швидкий, шпарив так, що "волосся назад", дуже спритно різав хвилю, качка, майже, не відчувалася - це, ще, і майстерність капітана, звичайно.
Не описуватиму щодня, тезово відзначу основні моменти нашого гульбіта.
Море.
Буду короткою. Де нас не було, море скрізь було приголомшливим. Злегка бадьорило, але недовго, за півхвилини звикаєш і балдеєш.
Маршрут.
Ми двічі відхилялися від заявленого маршруту: раз, щоб поповнити запаси алкоголю і раз за погодними умовами. Але кожна локація нам подобалася, і неважливо відповідала вона маршруту чи ні. Ключові місця ми побачили.
Пляж Клеопатри.
Є думка, що цей пляж справжній, а той що в Анталії — фейковий новоділ для туристів.
Ще кажуть, що припливати туди треба рано-вранці, щоб уникнути стовпотворення. Ми припливли в обід, тож, не уникли. Сама купалка враження не зробила, до моменту відвідування пляжу, ми вже встигли скупатися в таких гарних місцях, що не зазнали ніякого бажання щодо того, щоб скласти компанію «головастикам», що плескалися в достатку. А ось поблукати по руїнах варто є дуже мальовничі інтер'єри, де можна зробити красиві фото, з видом на море, навіть. Загадайте бажання на серцеподібних каменях, віднесіться до цього з|із| всією відповідальністю — бажання збуваються. На всю екскурсію відведіть годину-годину п'ятнадцять, не більше. Вартість входу – 100 лір. Повернувшись на яхту, ми відпливли подалі від цього бедлама, і з задоволенням поплавали в чистій воді, і без сторонніх.
Туристів привозять великими плавучими автобусамиБухта Bal Suyu (Медова вода)
Цією бухти не було в програмі, ми прийшли туди за погодними свідченнями, дуже вдало сховалися від вітру і ухилилися від дощу. Бухта дивовижної краси і чистоти плавати одне задоволення, але є морські їжаки.
Плававши вздовж берега і не зважуючись ступити на дно, звернули на себе увагу якихось розтаманів, які мешкали в наметі на березі, вони виманили нас на берег, показавши безпечний шлях. Компанія була інтернаціональна та весела. Один із хіпі поманив нас у гору, якоюсь козячою стежкою, обіцяючи приголомшливі краєвиди. Довелося піти, хоч мені й важко було. Недаремно сходили, справді гарно. На зворотному шляху «дитя Сонця» кинувся обривати якийсь кущ, запрошуючи нас приєднатися, казав, що це треба заварювати і пити, як чай. Я було почав, а потім подумав, і де я их буду заварювати? До Москви повезу? Ну і привезу, років на 15 суворого режиму! Не стали рвати. Після повернення на яхту на нас чекала справжня BBQ вечірка, прямо на яхті — свято до нас приходить! Шеф підготував для гриля баранину і курку, але почав з хліба.
На сковорідці розтопив шматок вершкового масла, грам 250, з часником, в це масло він макав шматки товсто нарізаного білого хліба, з одного і з іншого боку, і швидко на гриль, секунд по 15 з кожного боку. Дуже смачно! Баранина — просто бомба, як він це робить? Причому, без солі — кожен підсолював за смаком, або не підсолював. І овочі — море трави та овочів. Давно я так смачно не їв! Вечір знову вдався!
Бухта Яличіфтлик
Цікава бухта, можна висадитися і прогулятися.
Кілька років тому ці ліси, що оточують бухту, круто погоріли. Тоді усі власники яхт посилали сюди з Бодрума свої кораблі для евакуації населення. На гулеті, розрахованому на 16 туристів, вивозили чоловік по 40. Отже ліс там у процесі відновлення. В іншому там приємно і затишно. У цій бухті нас наздогнав неймовірний місяць, який творив, за підтримки хмар, нереальні картини.
Розваги.
Всі ми — дорослі люди, повинні вміти розважатися самостійно.
На борту є шашки, шахи, нарди, карти. Вечорами ми або просто спілкувалися, або грали в «Уно» — це гра зі спеціальною колодою карт, але вона нам не зайшла. А на «Ура! »зайшла «Мафія» — всі виявилися такими хитрицями премудрими, так спритно брехали і викручувалися, що вгадати хто є ху було дуже важко. Сміялися до упаду, просто іржали. Одного разу придумали Білу вечірку, практично у всіх знайшлося щось біле в гардеробі, в це і вбралися. Капітан нас підтримав, одягнувся в парадну форму, і Біла вечірка перетворилася на Капітанський вечір. В бухті ночувала ще пара яхт, і вони теж щось святкували. Ми прийняли рішення бути найкращим. І коли в половині другого до нас припливли і попросили бути тихіше, ми зрозуміли, що впоралися із завданням.
Їжа.
Недаремно ми зверталися до нашого кухаря Шефа. Все і завжди було смачно і різноманітно з переважанням турецьких мотивів — завжди сир, багато йогурту, бобові варіації, помідори, салати. Перший обід здивував нас відсутністю м'яса, виявляється турки обідають легко, весь основний удар бере на себе вечерю. А на обід м'ясо можна замінити квасолею під якимось неймовірним соусом і подати її з пастою. Ми заперечили, нас почули, і наступного дня у нас були на обід чудові баранячі котлетки і пюрешка. Так тримати! Шеф балував нас свіжим апельсиновим соком вранці і традиційними турецькими медовими солодощами, які творив прямо на борту. Звичайно були і морепродукти.
Якось ми їли дуже смачні та корисні, я сподіваюся, водорості, які він зібрав з моря під час стоянки. Вранці ми з ним вставали раніше за всіх, я спав на дивані на кормі, на відкритому повітрі, він заварював турецьку каву в маленьких чашечках, і ми сиділи, пили каву, курили зустрічали новий день. Кайф! Шефу однозначно п'ять зірок!
Алкоголь.
Сухе вино, до речі, дуже гідне, із старих турецьких автохтонів, входить у програму. За перші три дні ми вмовили 15 пляшок — все що було. Значно полегшилися і запаси нелегкого алкоголю, взятого в дюті-фрі.
Перший раз відхиляємося від маршруту, щоб зайти в якусь піратську бухту і поповнити запаси. У бухті є склад, магазином це не назвеш, де торгують тільки за готівку, без цінників і касових апаратів. Я був присутній, коли наш турецький друг торгувався з власником складу. Боже, як вони торгуються— стільки емоцій, стільки пристрасті, ні слова не зрозуміло, але дуже захоплююче! Втім, п'ється на яхті дивовижно завжди — за обідом, за вечерею, за вечірньою бесідою під фрукти— заходить, як у суху землю! І, головне, завжди є можливість освіжитися — трап у море не прибирають, п'ять хвилин — і ти знову, як огірочок.
Рибалка.
Риба є. І гідна. І я на ніше зол — вона від мені пішла. Діло було так. Вважаю, що якщо на яхті є, що закинути — це треба закинути. А раптом? На Сейшелах і Мальдівах яхти були обладнані спеціальними кріпленнями і вудилищами для тролінгу, там все без проблем.
На гулеті такого обладнання немає. Тим не менше, коли я заїкнувся про рибалку, морячок-стафф метнувся і приніс снасть іменовану донечкою — це велика жовта котушка, вони, чомусь, найчастіше жовті, з отворами для хвату рукою і 150 метрами лісу. Жодної механіки, все вручну. Приніс, швидко закинув і вручив мені — розважайся. Посмикнувши волосінь, щоб оцінити ступінь її натягу без видобутку, я прилаштував котушку на якийсь кілочок на кормі і зайнятися своїми справами (текілою). Раз на двадцять хвилин я підходив і перевіряв натяг — порожньо, на жаль. Через дві години, при заході в чергову бухту, волосінь довелося вибрати, щоб вона, при маневруванні, не замоталася про гвинти інших яхт. І що я вже виявив?!
Спочатку з'явилися три повідці з дрібними, сантиметри по чотири, кольоровими силіконовими кальмарчиками і маленькими гачками, потім два солідні грузила, і завершував ланцюжок білий, важкий дельфінчик, сантиметрів п'ятнадцять. На хвості у дельфінчика бовтався уривок волосіні, і це все: нічого нагадуючого трійник, або, просто хороший гачок! Виходить, я дві години, безкоштовно, купав цього дельфіна, без найменшого шансу на успіх! Прикро. На наступному переході я попросив замінити снасть — замінили, видали меншу котушку, з ліскою тоншою і коротшою, але з блідою. Закинув — теж безглуздя, блешня легка, мотається у верхньому шарі води, періодично вистрибуючи на поверхню. Втретє я взяв першу, яка побільше, котушку, і на обривок ліски, який за дельфінчиком, прив'язав блешню, зрізану з другої котушки. Вийшло здорово, важке і, якось, по-справжньому.
І результат не змусив себе чекати, хоч і провальний, але тут я сам винен. Перехід чекав нас довгий, години зо три, вийшли у відкрите море, де я і розмотав свою конструкцію, смикав волосінь — запам'ятав, як вона без навантаження. Перша перевірка - безрезультатно, ще двадцять хвилин - і, взявшись за ліску, я розумію, що вона натягнута дуже божевільним чином, що там, поза всяким сумнівом, хтось сидить, і хтось дуже солідний. І я почав діяти за «Сейшельським протоколом» (він же «Мальдівський»):
Випнути очі і закричати, що є сечі «ФІШ!! ! »
Одночасно, капітан зупиняє яхту, а ти починаєш працювати з вудлищем.
Підтягнув — підмотав — підтягнув — підмотав. Лісочка весь час у натягу — рибі волю не даємо.
Витягуємо улов.
Перший та другий пункти протоколу були виконані бездоганно, за виключенням моменту роботи з вудилищем — немає вудлища!
Яхту я зупинив і став руками вибирати одразу ослаблу волосінь. Встиг вибрати метрів п'ять, як, вибрана волосінь, у долі секунди знову зникла в безодні, натягнулася і… луснула, з характерним дзвоном. Всі. Рибина, мабуть, відчула слабину і рванула щосили, яких у неї ще було багато. Міцність волосіні на розрив була 30 кг, так зазначено на котушці, кеп сказав, що це могла бути барракуда кілограмів на 10–15. Прощайте блешня, дельфінчик і завантажила. Отак! Що треба було робити? Протокол «Гулет» так його назву:
Рівину, що сіла на гачок, помотати за яхтою ще півгодини-годину, щоб втомилася — міцність волосіні дозволяє.
Яхту, ні за що, не зупиняти, тільки знизити хід, коли прийде час.
На малому ходу, тихенько, виводити виснажену, втомлену рибину, тримаючи волосінь у постійній напрузі. У жодному разі не давати слабкість.
Такий розумний я буду наступного разу, а поки — облом.
А я, вже, себе годувальником, героєм вечері уявляв, млинець!
Перед від'їздом.
Вечір і ніч перед розставанням треба було провести в марині Бодрума. Наш привітний господар допоміг зробити цей вечір насиченим і незабутнім, заздалегідь забронювавши нам місця в ресторані «Memedof» і в нічному клубі сезон, без попереднього запису ніяк. Ресторан сподобався, і не тільки нам. Мабуть він вважається престижним, я давно не бачив, щоб стояла черга з столика, що чекав на звільнений, при тому, що через дорогу стоїть абсолютно порожній ресторан з нудними офіціантами. В ресторані, для початку, вам дають вибрати сет з апетайзерів, і коли ви з ними майже закінчите, запропонують вибрати основну страву. Я наївся, вже, апетайзерами: ) В якості основної страви ми вибрали велику рибу на всіх, і не змогли її подолати, навіть з додатковою пляшкою вина. Було смачно, гарний ресторан.
Потім був клуб, але я там довго не зміг, втомився щось, відчалив на яхту, а хлопці знатно поковбасилися, повернулися задоволені. Шум-гам триває в марині до три ночі, у три, як світло вирубали, разом все припинилося, і тиша…
