Нескінченна турецька подорож. Чешме, Алачати та повернення в Кушадаси

19 листопада 2021 Час поїздки: з 24 липня 2021 до 06 серпня 2021
Репутація: +6554
Додати до друзів
Написати листа

Чешме

Частина 1.  Нескінченна турецька подорож. Бодрум

Частина 2. Нескінченна турецька подорож. Мармаріс

Частина 3. Безкінечна турецька мандрівка. Акьяка, Дальян та Памуккале

Частина 4.  Нескінченна турецька подорож. Кушадаси

Частина 5. Нескінченна турецька подорож. Каппадокія

Частина 6. Безкінечна турецька подорож. Чешме, Алачати та повернення в Кушадаси


Якщо у всіх попередніх морських локаціях ми потрапляли на похолодання, а відлітали перед потеплінням, то тепер ми приземлилися до епіцентру спеки. Коли ми вийшли з аеропорту Ізміра важке гаряче повітря прийняло нас у свої обійми. Від нього неможливо було втекти. Якщо надіти маску на обличчя, то починала боліти голова від нестачі свіжого повітря. Чому так різко стався перепад температур, нас всього тиждень не було. Чому в цій поїздці не було золотої температурної середини, або прохолодна погода, або спека, що відразу спалює? За попереднім досвідом пам'ятаю, що протягом тижня настане адаптація і організм звикне, тепер треба трохи перетерпіти. А ще я наївно подумав, що за холодне море тепер можна не переживати.

Автобус у Чешмі відправляється за 20 хвилин. Ми влаштували флеш-перекус у місцевому ресторанчику. Їли удвох, потім мінялися. Третій сидів у автобусі і тримав місця разом з автобусом. Уклалися менш ніж за 15 хвилин. Тепер точно готові їхати. Чешме це далекий куточок Туреччини, знаходиться за Ізміром, курорт націлений лише на турецький контингент. Я взагалі не впевнений, що місцеві турки знають про існування російськомовних країн.

З автобуса ми пересіли на таксі, яке не змогло довести нас до готелю, оскільки в центрі ремонт. Який у нас буде готель, ми до кінця не знали, але відзначили для себе дві штуки на перевірку. До першого довелося з чемоданом пристойно пропилити в гору і попався він нам з дикої випадковості, тому що на карті мітка була дуже далеко від цього місця. Готель виявився трохи трешовим та некомфортним. Ми залишили Мишу з речами та ноутом на ресепшені. Поки у Миші проходило онлайн заняття з шахів, ми пішли перевіряти другий готель. Він був хвилин у 20 ходьби від готелю. Другий готель був значно кращим за перший, тепер залишилося перетягнути речі між готелями через пів міста. Спека за відчуттями ставала лише злішою. Причому на альтернативному маршруті у нас у Трабзоні зараз було б холодно і заливало дощем.

У готелі трохи остигли під кондиціонером, тепер можна піти дослідити місто. Старе місто тут реально прикольне, наскрізь просякнуте атмосферою Туреччини. А ще тут готують смачний Іскандер Кебаб і знаходиться багато магазинів з смачним морозивом. Так що місту ставимо залік. Тепер перетягнемо речі, заберемо Мишу і можна йти перевіряти море. Із морем є невеликий нюанс. Якщо жити біля старого міста, то отримуєш простенький та маленький пляж із готелями за помірною ціною. Але якщо хочеш жити на околиці біля основної пляжної лінії, то ціни на готелі будуть так кусатися, що легко відкусять руку разом з гаманцем.


Організація довгої поїздки має цікавий момент. Навіть якщо півтора місяці жити у дешевих простих готелях, то фінальний рахунок за поїздку буде досить великий. І тут не прокотить момент "А давай гулянням! " у такому разі вартість поїздки зросте до непідйомної. І важливо стежити за рентабельністю витрат. Це легко видно на ціні входу в ефес. Здавалося б, такого, щоб заплатити 110 лір за вхід з людини. Із сім'ї виходить 33 євро за дотик до історії. Але якщо уявити, що ми буквально щодня в новому куточку регіону, а щотижня міняємо і сам регіон, то протягом півтора місяця платити по 33 євро тільки за дотик до історії призвело б до того, що ми були історично ситі, а фізично - Ні. Так що зараз доведеться до морку пристойно погуляти вздовж траси. Ми прийшли до вечірнього хвилюючого моря. Спочатку мені воно здалося якимось непривітним. Пляжі не обладнані. Але потрібно перевірити саму воду, вона тепла і приємна. Плавати тут не те, що супер комфортно, море буквально хвилями змиває з тебе тягар денної спеки. Хвилі приємні, ласкаво погладжують тіло. Як же здорово! На купання ми тут відводитимемо великий шматок часу вечорами. Але море в Чешмі зберігає цікаву таємницю. Насправді в період нашої поїздки воно було таке ж незвично крижане. Чому було тепло плавати в Кушадасах поки що незрозуміло, але саме тут, неподалік берегової лінії, б'ють підводні термальні джерела. Джерела мабуть настільки гарячі, що легко прогрівають нескінченну берегову лінію до теплої температури. Так що якщо ви під час дикої подорожі потрапили на холодне море, рухайте в Чешмі або Кушадаси. Як ми з'ясували, що море все ще крижане? Дуже просто, тут не на всіх пляжах в окрузі є термальні джерела))))

На зворотному шляху в бік готелю ми зайшли в дуже зручний ресторанчик, де господар вирішив зробити все, щоб туристи залишилися ситі і задоволені походом. Ще й сходив романтичний повний місяць. Назва ресторану писати не буду, тому що вдруге він перейшов у розряд "Ресторан вже не той")))) Але перший вечір був справді незабутнім. Після повернення в готель на нас чекав сюрприз - з кондиціонера почала текти вода настільки, що нам змінили номер. Але тепер тут не дотягував інтернету. На ресепшені взагалі схоже здивувалися, що у них є інтернет. Все одно не можу зрозуміти, чому все просто не може ідеально складатися щоб кондер працював і інтернет ловив. Але тут треба було вибирати щось одне. Причому обговорювати це все гарною турецькою мовою. Наступного ранку ми вирішили почати маршрут раніше. Спекотне сонце проте огорнуло нас своїм теплом також з раннього ранку. Тут загалом буває холодно? Ми поїхали одним з знаменитих місцевих пляжів Il? ca.


Цей пляж так само прогрітий термальними джерелами, нас одразу зустріла красива берегова лінія. Якщо хочеться лінивого пляжного відпочинку в цьому регіоні, то потрібно селитися якомога ближче до цього пляжу. Місця тут точно вистачить на всіх, а колір води точно порадує нерозбещених туристів. Але знов-таки якщо ви вже розпещені пляжами Занзібара, то схоже все життя дивитися на пляжі і в душі говорити: "Ні, це не Нунгві...". Але об'єктивно кольору води можна присвоїти досить високий бал. Особливо якщо надіти сонцезахисні окуляри, вода стає ще на порядок красивішою. Ми тут обов'язково поплавали, трохи охолонувши від спеки. Ми пішли досліджувати далі цей світ. Навіть не підозрюючи, яка перлина поїздки на нас чекає! Наприкінці берегової лінії розташувався просторий парк із трохи гірською місцевістю, спочатку ми спробували підкорити його, але в таку спеку я сказав би, що він підкорив нас. Якоїсь миті ми зрозуміли, що не в змозі йти в гору під промінчиками "теплого" сонечка. Товаришу Сухову в "Білому сонці пустелі" схоже було легше, ніж нам. Зате біля парку ми знайшли чудову крамничку з холодним соком, холодною кавою та холодним морозивом. Причому кава тут був фірмовий старбакс за досить низькою ціною. Вперше до речі скуштувала холодна старбаксівська кава. Смачно, але є місцеві аналоги, що не поступаються. Усього цього холоду вистачило нам щоб відновити внутрішню температуру тіла в норму. Ще мені чомусь запонилися смачні кексики, але не можу згадати, як вони виглядали, в пам'яті залишилися тільки приємні смакові відчуття під кавою. Поруч із магазинчиком ми знайшли готель, вирішили поцікавитися яка ціна, може ми все-таки зможемо переїхати ближче до пляжу. Ціна за ніч виявилася такою, як у нас в поточному готелі за тиждень. Все-таки будемо далі ходити пішки до моря. Хоча, згадуючи минулорічний Олюденіз, коли до моря треба було їхати взагалі на таксі, то зараз чи нам ще скаржитися? Тепер тримаємо курс у бік Алачаті. Йти далеко, але десь точно буде зупинка. Зупинка хвилин через 20, звичайно, з'явилася, але для повного комплекту ще потрібна була маршрутка, а з нею був дефіцит чомусь. Хатіко чекав і ми зачекаємо! Не знаю, як той пес чекав багато років, але для мене тридцятихвилинне очікування на зупинці здалося вічністю. Недаремно собаці поставили пам'ятник! І ось нарешті відбулося, ми їдемо!

Алачаті

А тепер про найприємніше місто, яке є другим номінантом у цій поїздці на звання “Відкриття року”. Ми навіть коли будемо в Києві аналізувати пройдений маршрут Туреччиною, то буде фраза "Чешме звичайно можна було б не включати в маршрут, але там був Алачати! ". Чим Алачаті так зайшов? Це красиве, старе та затишне містечко. Тут мільйони вузьких вуличок, буквально за кожним поворотом, хочеться зупинятися для чергової фотосесії.

Тут безцільне блукання вуличками приносить нескінченне задоволення. Можна блукати буквально по колу, їх тут така кількість що і на друге, і на третє коло відкриватимете нові закутки із затишними містечками.

Тут навіть як на замовлення є кафе, де продають заморожений йогурт (моя слабкість). Була правда невелика проблема з пошуком турецької, а не європейської їжі, але потрібно просто заходити до ресторанчиків, що знаходяться на початку міста, а в глибинці вже десерти чи кави. Щодо кави тут є Старбакс із низькими цінами. Я не знаю чому, але ціни значно нижчі, ніж у незмінних цін світової мережі.

Сьогодні якийсь старбаксовий день. До речі, це було вдруге в історії наших поїздок, коли я в Старбаксі пив каву. Попереднє кафе з адекватними цінами ми наші в Малайзії. Ще у місті панує позитивна атмосфера. Якийсь чоловік катається на маленькому, вузькому автомобілі та випромінює радість.

Він наче народжений, щоб кататися місцевими вуличками. Так що Алачаті для нас тепер – ван лав! Вже заради цього міста точно варто їхати до цієї частини Туреччини. Ці містечка мають позитивну рису, вони завжди стають раптовим відкриттям, наприклад, як Гданськ або Сіань. Увечері строго за розкладом нас чекало купання в теплому морку!


З самого ранку ми вирішили відвідати інші знамениті пляжі у окрузі Чешме. Тут прям їх багато на різній віддаленості. У цей день ми й зрозуміли, що пляжі без термальних джерел навіть наприкінці червня зберігають арктичний холод. Дисонанс був ще тут, у повітрі стояла нестерпна спека до якої не вдавалося звикнути. Ноги ломило пронизливим болем від крижаного та дрібного моря.

Чому тут не навпаки? Загалом, що я хочу сказати, егейське море воно зовсім непросте. І якщо не готовий боротися з неоднозначністю температур від пляжу до пляжу, від курорту до курорту, краще обмежиться віртуальною подорожжю в цьому оповіданні. Або летіти сюди в ще більшу спеку, але я боюся уявити значно більше. Гаразд, просто зробимо так, у нас є пляж, що підігрівається, в 20 хвилинах від готелю, от і не порушуватимемо традиції. Сьогодні після вечірнього купання ми пішли гуляти пляжною лінією, яка незабаром змінилася дивними ландшафтами із застиглої кам'яної породи. Нам світило м'яке вечірнє сонце, гуляти було премило і чудово. Ми без мети йшли, просто вдалину радіючи приємній погоді.

Хвилин через 40 ми вирішили глянути по карті куди ми йдемо і з'ясувалося, що просто проходимо по колу невеликий півострів, який починається і закінчується практично в тому самому місці. Так, що за годину ми прийшли справді майже туди, звідки почали. От і долоньки, додому недалеко повертатиметься. Потім ми багато гуляли затишними вулицями на околицях міста. А вечеряли піцами в ресторані гарного готелю. Готель виглядав досить привабливо, ми могли б тут продовжити наше перебування в Чешмі, але знову ціна виявилася космічно перевищує ціну нашого готелю. Навіть незважаючи на те, що наш поточний готель мене трохи напружував, але коли розумієш, що за інший ти втричі більше заплатиш, а у відповідь можливо отримаєш адекватніший сервіс, то ніби і попередній уже норм здається. Але ми так зрозуміли, що з готелями тут скрізь можливо проблема з сервісом. Що ще примітного я помітив у цьому регіоні, вечори тут якісь особливо романтичні, чомусь місцева атмосфера дуже приваблива.

Ілдир


Тепер настав час розвідати як виглядають курорти, що знаходяться набагато далі за Чешму і приймати рішення, яка у нас буде наступна локація в подорожі. Десь далеко-далеко є місто Ілдир, там є місцева визначна пам'ятка – фортеця. Можна туди проїхатися на розвідку. Щоправда, у Чешмі є така особливість – якщо на зупинці висить розклад, то в ньому вказано час, у який маршрутка гарантовано не приїде. Хоч би як ти цього хотів, і таке враження, що місцеві в курсі цієї особливості. Під розклад ніхто не приходять, люди приходять пізніше і успішно сідають на маршрутку.

IMG_1457. JPG

Чим більше ми віддалялися від Чешме, тим менш привабливими ставали курорти та море. Море тут хоч і залишалося безмежним, але воно вже було надто дрібним і за кольором зовсім не привабливим, в основному це були гавані з напівживими човнами. Ілдір знаходився взагалі ніби на краю Туреччини та всього світу. Тут можна було сміливо сказати: "Вітаю, ви добралися до кінця курортної Туреччини! ". Але у нас попереду ще достатньо часу для подорожі, що робитимемо з маршрутом. У планах ще був Ізмір, але турецький менталітет конкретного цього регіону нам не особливо подобався, тому вирішили велике місто в дику спеку виключити з маршруту. Час подумати у будь-якому випадку ще є, поки що наше завдання накупити морозива та почати підйом на фортецю. Правда в туристик інформейшене працівник попередив, щоб ми були обережнішими на фортеці, а той тут його брата вкусила змія. Ця історія явно зрадила перчинки нашому підйому. Нагорі виявилося справді красиво, як і обіцяли, з висоти місцеве море навіть непогано виглядає. Далі за маршрутом у нас була розвага для справжніх екстремалів у таку спеку – термальні басейни.

IMG_1457. JPG

Це був один із місцевих відомих готелів. В ідеалі басейни краще відвідувати взимку… Але ж треба розважатися. Незважаючи на дуже теплу погоду, комплекс користувався великим попитом. Коли здавалося, що тепліше нікуди, ми зайшли до одного з кількох басейнів. Як би тут не звариться. По тілу миттєво пройшло приємне розслаблення, настрій відразу ж став ледачим та меланхолійним. Добре, хоч готель не давав постояльцям відлетіти до тями, тому що вели масштабне будівництво прямо на території. Звуки перфоратора нас усіх тримали у тонусі. Прямо терапія якась. Кілька годин ми з радістю стрибали то в прохолодне морько, то гарячі басейни. Взимку тут, мабуть, дуже круто, але влітку було не менш весело. Після водних процедур ми рушили додому. Біля готелю ми мали невелике кафе з випічкою. Крім випічки в меню був менемен, моє відкриття у цій поїздці. Я попросив, щоб його приготували.


Хоч страва явно була розрахована на сніданок. Хлопець з такою радістю та натхненням його робив мені, що я навіть бачив, як він вкладає кохання у кожен інгредієнт. Менемен вийшов ідеально-смачний.

Кораблик у Чешмі

Як ви вже, напевно, помітили, кораблики - це наша сімейна пристрасть, ми любимо з Дашею кататися бухтами, а Мишко любить, коли капітан дає покермувати. Тут вирушати в бухти було ризиковано з тієї точки зору, що можна знову зловити холодне море. В принципі, наші побоювання підтвердилися. Воно було не критично холодним, але довго у воді не просидиш. Але що не змінюється незалежно від температури це прекрасний колір моря. Але це все за стандартом, давайте краще розповім, ніж відрізняється кораблик в Чешмі від інших корабликів Туреччини. Тут виходить танцювати танець живота. Танець я охарактеризував би фразою “Іспанський сором”.

Наші фантазії не були готові до такої розпусти. Я не можу сказати, що саме було не так, але, мабуть, у чоловічих нічних клубах відбувається щось подібне. Якщо хочеться побачити щось незвичайне, то вперед на кораблик у Чешмі, якщо ж не хочете отримати “моральну травму”, то залишайтеся на березі)))))

Сьогодні ввечері я пішов сам гуляти кудись на пагорби, звідки мені відкрилася гарна бухта та нескінченні поля вітряків, що синхронно блимали червоними лампами у нічній густоті. Про те, як будувати маршрут далі ми ухвалили несподіване для нас, але дуже вдале рішення.

Повертаємось у Кушадаси. Там точно було добре. Перед від'їздом ми пішли до старого міста поснідати. Але так як це був черговий недільний локдаун - все було закрито геть-чисто і навіть на виніс не було. Але біля одного ресторанчика стояв банер із фотографією іскандер кебабу. Ми підійшли ближче, хлопець, що стояв у проході, поманив нас усередину на нелегальний іскандер кебаб у неділю. Було дуже смачно та хвилююче. Ми ще жодного разу нелегально не трапезували))) А після смачного кебабу можна й далі в дорогу!

Південні Кушадаси


Як я описував раніше, Кушадаси це дуже довге місто, зараз ми оселилися з протилежного боку від того, де вже були в цій подорожі. У мене закінчилася чергова відпустка, яку я брав для Каппадокії та Чешми, тепер можна спокійно відпочити за улюбленою роботою. Заселення в готель пройшло у вже звичному для цієї подорожі форматі. Ми його знайшли, знайшли навіть на одному з турецьких сайтів ціну, але так як сайт був трохи стрімкий, та ще й хотів списати одразу з картки гроші, ми вирішили забронювати номер дзвінком у готель. Поставив це завдання майстеркард консьєржу, що підключено до моєї карти. Але, на жаль, на працівниках даного сервісу стоїть тавро "невдахи". Їм у більшості кейсів чомусь навезе із вирішенням завдань. Ситуація із цим готелем була не винятком. Чомусь менеджер готелю повідомила, що з радістю поселять нас за 400 $ (замість 290 $). Ми попросили з'ясувати, що не так із ціною, чому вона відрізняється від офіційної, як нам пояснили, це для туристів так. Ми прийшли на ресепшен та поцікавилися яка ціна за готель. Дівчина навіть визначила, що ми це ті туристи, про яких їм дзвонив консьєрж сервіс. Потім вона спробувала розповісти нам щось про ціни для місцевих, на що я відповів, що має два шляхи. Або я зараз оплачую броню готелю на якомусь стрімкому сайті, і вони отримають тільки частину прибутку, або нехай не вішає локшину на вуха і селить за офіційною ціною. Потім дівчина не могла зрозуміти, як ми тут взагалі опинилися. "Живемо ми тут", так як готель явно не хотів втрачати прибуток, то "Живемо ми тут" можна вважати, як місцеві. Бувають поїздки йдуть як по маслу, а бувають як по терці, з урахуванням красивих міст та легких добирань, цю поїздку можна віднести до категорії маслом по терці. Готель, до речі, виглядав красиво, гадаю, що ця трійка спочатку була п'ятіркою. Нас ще й заселили на номер із чудовим видом на море! Побігли ж скоріше його перевіряти! Першою до води добігла Даша і невдало пожартувала, вдавши, що море крижане. Я Даші пояснив, що з деякими речами не можна жартувати, включаючи температуру моря в цій поїздці)))

Насправді воно було таким же теплим і хвилюючим, як і в попередніх Кушадасах. Для фінального відпочинку тут було все, що потрібно. Готель з інклюзивом, тепле море і настільки мало людей, що лежаки абсолютно всі наші в прямому сенсі цього слова. Тим не менш, відбувалося щось дивне з лежаком. Ми зазвичай займаємо тільки один на всіх, складаємо свої речі та біжимо купатися. Я помітив, що на нашому лежаку побільшало речей, а поруч стоїть російськомовна жінка та хлопець. Я, проходячи повз лежака вирішив відбутися жартами “Будете разом з нами лежати на одному? ”. Жінка відповіла, щось невиразне на кшталт "Ні, ну ми просто тут побудемо". Наступного дня ситуація знову повторилася. Чомусь ці хлопці з п'ятдесяти повністю вільних лежаків вибирали саме наш, складали свої речі поруч, потім стояли і щось спілкувалися. Якісь лежакові маніяки. Ми з Дашею намагалися знайти хоч якесь пояснення цьому феномену, але логічного взагалі нічого вигадати не змогли, хіба що туристи вважали, що готель видає один лежак на всіх. До теплого морка ще додавалася довга набережна, що йде далеко в нескінченність. Це була розкішна локація для ненапружного завершення подорожі. Щоправда, ще потрібно було вирішити питання з інтернетом у номері, тому що до нашого номера доходив слабкий сигнал. Я як у фільмі "Мисливці за приведеннями" ходив коридорами з ноутбуком вивчаючи поведінку сигналу. Потім прийшов на ресепшен, описав як у них ловить мережу роутерів і попросив нас переселити в один із номерів у зоні покриття сигналу, а також щоб залишався той фантастичний вид на море! Нас переселили, тепер взагалі розкішно. Які нас тут чекали королівські заходи!

Туреччина наче прощалася з нами щовечора.

Цікавий факт, що я хочу все побачити захід сонця в морі і за ідеєю тут сонце повинно так і сідає, але на останніх сантиметрів над водою з'являється силует землі і сонечко закочується чітко в материк. у центр?

Хамам


По-перше, щось давно ми вже не були в хаммамі, треба було б повторити. Хамм на цей раз був зовсім незвичайний. Якщо туристів зазвичай привозять до хамами при п'ятизіркових готелях, то це був громадський. Скажу одразу досвід – шикарний! Якщо в п'ятірках все чинно-шляхетно, той тут банщик миє-масажує по хардкору, як я люблю. Мені здавалося, що він мене намагає і намагається задушити, релаксанув я по-повній. У жіночій частині хаммама Дашу мили лайтовіше. Ми, швидше за все, тепер включимо хаммами в обов'язкове відвідування на кожну поїздку. У цій довжині ми були три рази, всі три рази були успішними.

Аквапарк Тортуга

Друга крута розвага це аквапарк Тортуга в одному із сусідніх готелів. Ми навіть думали на день переселитися в готель при аквапарку, тому що в нашому не було вільного дня для продовження, але в останній момент було перенесено масовий заїзд туристів, і ми змогли продовжити проживання в нашому готелі. У чому розкішність аквапарку? Тут є класний працівник, котрий явно люблять свою роботу. Частина гірок досить екстремальна, але він робить із цього гору жаху. Так, наприклад, із гірки, на якій відбувається секундне вільне падіння, хлопець в останній момент розкручує твоє коло так, що під час падіння ти летиш спиною вниз і продовжуєш обертатися.

За екстремальними відчуттями аквапарк наблизився до знаменитого аквапарку на Тенеріфе Siam Park. У мене були флешбеки в жахи гір того аквапарку) Інший хлопець з досить звичайної темної гірки примудрився так само зробити атракціон жаху. Він ставав позаду кола, брався руками за поручень і запускав нас на подвійному колі штовхаючи ногами так, що сам залітав повністю в трубу і витягував себе за перекладину, за яку тримався. Ми ж з Дашею розвивали у замкнутій трубі позамежну швидкість. Загалом якщо любите екстремальні аквапарки, то вам сюди, якщо не любите, то тут крута анімація, коли всі танцюють, стрибаючи на індивідуальних батутах, що стоять на фонтані, який б'є струменями з землі. Все це відбувається під сет діджея, який заряджає перед фонтаном. При цьому, аквапарк входить в комплекс готелю, який чомусь вважається трійкою, хоча коштує як повноцінна п'ятірка 1000 лір за ніч (118 $).

Сірінже

Раніше ми про це містечко не знали, але воно так активно піарилося на плакатах місцевих турфірм, що ми вирішили перевірити, чи ми не втратили чогось при плануванні. До міста ще треба було постаратися з добиранням. Спочатку ми їхали до автовокзалу, потім переїхали до Сельчука і тільки звідти ми поїхали на маршрутці в Сіринжі. Містечко виявилося справді затишним і красивим.


Він зовсім невеликий і націлений насамперед на любителів гастрономічного раю. Саме тут основний акцент на сотнях видів фруктових вин. Ціни, звичайно, завищені, але безкоштовні дегустації тут проводять на славу. Ми з Дашею так надегустувалися, що я переживав, що ми пропустимо післязавтрашній літак)))) Тут справді є багато чого смачного. Тільки одна проблема, пояснюватися потрібно турецькою))))

Другий щабель гастрономічності це спеціальні столи в кав'ярнях, де по центру пісок і там же готується твоя кава по-турецьки в центрі столу. І що мені особливо сподобалося, це ціна та наявність кюнефі, однієї з моїх улюблених турецьких солодощів. Під місцеву каву просто ідеально йде. До речі, обслуговував нас підліток, який говорив англійською.

Нам уже навіть незвично було чути англійську від місцевих, за всю довгу поїздку можна було на пальцях перерахувати людей, які розмовляють з нами англійською. Зі знанням туристичної мови у такому віці хлопець явно матиме велике майбутнє. Мишина ж гастрономічність полягала в смаженому морозиві, яке тут робили на одній із старих вуличок і шовковичним соком, що фонтаном ллється в кожній кафешці. Насправді, тут не тільки Мишко підсів на цей сік.

Нам же поблукати містом було мало, тому ми полізли на вершини, які красувалися на тлі міста. Там виявилося багато трекінгових маршрутів та чудова панорама на містечко. У розповіді я, звичайно, не можу передати всю п'янку атмосферу маленького містечка, так що включайте Сірінже сміливо у свої маршрути і зможете повністю через себе пропустити міський дух.

До речі, на момент написання оповідання навіть мої батьки відкрили для себе Сірінже.

Кіразлі

У нас був останній вільний вечір, на маршруті все пройдено і навіть перевиконано, але не ми ж просто так сидітимемо, склавши руки? Десь в інтернеті з'являлося порівняння Сіринже з турецьким селом Кіразлі. У порівнянні Сіринже однозначно перемагало, проте це схоже на останнє місце, де ми ще не побували в окрузі. Як тільки закінчився робочий день, ми відразу встрибнули в маршрутку до автовокзалу. Там нам сказали, що зараз їхатиме автобус на Айдин через Кіразлі, але зворотного вже не буде. Але наші плани непорушні! Для бравих мандрівників відсутність зворотного автобуса не перешкода. Поїхали!


Нас висадили справді посеред турецького села. Наша присутність не залишалася поза увагою, місцеві жителі з цікавістю поглядали на нас, тут, я так розумію, ми лише другі туристи після тих, які порівнювали Кіразлі та Сіринже))) Ну йдемо дивитися, що тут цікавого. Я не знаю чи всі турецькі села такі прикольні, але види на поля та плантації тут мали виражений азіатський відтінок. Було дуже схоже на тайські чи в'єтнамські панорами. Щоправда, без ступінчастих терас. Жаль, що ми були обмежені часом кінця вечері і не могли тут набродитися вдосталь усіма стежками.

За великим рахунком, якщо у Вас немає мети побачити кожен куточок Туреччини, можете обмежитися відвідуванням тільки Серінже. Тепер треба якось вибратися. Біля магазину стояв на вигляд впевнений у собі чоловік, ми запитали його, чи буде сьогодні автобус. Він почав щось перевіряти в телефоні, копався хвилини три, потім почав з кимось говорити по телефону, дуже посилено щось обговорював, хвилин через п'ять я уточнив чи є прогрес з автобусом, на що він відповів, що взагалі про автобуси не в курсі. Гаразд, шукаємо іншого. Касир у магазині сказав, що автобус таки має бути хвилин через 15. Ми пішли на виїзд із села і вирішили автостопити про всяк випадок, а то автобуси тут справа не стабільна нині. Спочатку їхала перспективна машина, але водій зупинився біля нас та пішов на базар. Наступні виявилися поліцією і проїхали повз, потім ще одна машина, яку я хотів зупинити, виявилася поліцією, і нарешті зупинив автобус, але він теж виявився поліцейським. Жандарм сказав, що він з поліції, я кивнув йому, що той факт, що він з поліції не повинен заважати йому підвезти нас до міста, тим більше в такому автобусі ми ще не каталися. Жандарм із водієм почали активно відмовлятися, що не підкинуть нас, на запитання “Чому? ” вони не змогли знайти відповіді та поїхали без нас у місто. Тут якраз вийшов хлопець із базару і пішов до своєї машини. Я запитав його, чи не до міста він їде? Він кивнув, і я сказав, що ми з ним! Він з радістю показав жестом, щоб ми сідали до нього в машину. Потім він зробив зупинку біля розкладки з фруктами та купив нам усім яблучок у дорогу. Які ж водії тут милі. Висадив нас якраз на роздоріжжі з автовокзалом, так що в готелі ми були настільки вчасно, що після вечері встигли ще й на захід сонця.

Правда сьогодні тільки в мене залишився ентузіазм бігти в номер, щоб встигнути впіймати останні тридцять секунд перед заходом сонця. Вчора ще ентузіазму на всіх вистачало. Усі вже були вимотані маршрутом))))

Кінець турецької подорожі


Наша велика турецька подорож дійшла до свого фіналу, як я і писав на початку розповіді, це була одна з найскладніших наших поїздок. На нескінченному відрізку історії минуло лише 46 днів. Для нас же минула ціла вічність. Ті проблеми, з яких починалася поїздка у вигляді бурситу ліктя та крадіжки речей, вже були десь далеко в минулому житті. У докарантинні часи ми літали в Туреччину щорічно відкриваючи нову локацію. Зараз змінивши сім локацій в одній поїздці, ми ніби провели сім років подорожей за раз.

До фінальної частини поїздки ми морально готувалися довгий час і намагалися нагромаджувати сили та бойовий дух наскільки це можливо. Ми прилетіли до Борисполя, завантажилися у таксі. Дорогою я зв'язався з мамою і сказав, щоб приймала у нас вдома Мишко з валізою та рюкзаками. Ми ж вийшли біля метро та поїхали на фестиваль Атлас Вікенд. Сьогодні був другий день відкриття фестивалю. Перед фестивалем ми зайшли поїсти до Пузати Хати. Після півтора місяця турецької їжі мені рідні вареники здалися чимось із роду райської амброзії. Мені здавалося, що такі смачні вареники я ще ніколи не їв у ресторанах. Цікаво виходить, ми дуже любимо турецьку кухню і за всю поїздку вона ні краплі не набридла, але варто було повернутися додому, як смакові рецептори жадібно вчепилися в рідну українську кухню. Ну а тепер уперед на танці та веселощі. На цей раз у нас було проплачено три дні плюс один безплатний. Втома від подорожі, як не дивно, пішла на другий план. Відкрилося друге дихання, і ми на позитиві відгуляли чотири повні дні до ночі. Після сонячної та теплої Туреччини в перший же день у Києві зустрів нас соковитою прохолодною зливою. Було незвичайно, ще буквально вранці ми взагалі не парилися за прогноз погоди, адже на курортах абсолютно всі дні було ясне сонечко і лише один раз увечері був дощ хвилин на 30, а тут таке занурення. Але злива то була не проблемою. Проблемою було те, що ми бігли щоб встигнути на Kozak system, а в результаті застрягли під навісом біля сцени, де виступав Поплавський. На жаль, заручниками Поплавського виявилося багато людей і злива тривала повністю весь його концерт і ще змусила послухати нас низку інших гуртів, які ми не планували. Нашій подрузі Тані пощастило більше, вона застрягла десь на вході далеко від сцени. Я їй запропонував включити пряму трансляцію Поплавського телефоном, але вона не захотіла з нами розділити нашу "Радість". Але коли злива закінчилася продовжилися веселощі до самої ночі і так чотири дні. На четвертий день, коли наша частина фестивалю закінчилася, лишився останній ривок. Ми запланували ще один фестиваль Veda Life. Цей фестиваль присвячений індійській культурі та не потребує таких енерговитрат. Я пам'ятаю, що на ведалайфі ходив, як ударений по голові, і пив улюблений чай-масала. Так як наші організми розуміли, що це вже точно кінець, то ми з Дашею вже і не можемо згадати, що саме було після відалайфу і як ми опинилися вдома. Але я добре запам'ятав день, коли в понеділок увімкнув комп'ютер і зрозумів, що я вперше за кілька місяців можу розслабитися і спокійно попрацювати на втіху. І як же добре, що на руках немає квитків на найближчий місяць))))


PS Ми повернулися на початку липня і спочатку планували, що в серпні продовжимо подорожувати далі. На момент закінчення написання оповідання вже вересень і бажання прямо взяти і кудись полетіти тільки почало повертатися, нам досі здається, що ми не можемо відпочити від турецької великої подорожі)

Інформація про подорож

Дата подорожі:  21.05. 2021 – 06.07. 2021

Тривалість:  46 днів

Складність подорожі:  6/10 (середньо)

Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал
Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді
Схожі розповіді
Коментарі (26) залишити коментар
Показати інші коментарі …
аватар