Чешме
Часть 1. Бесконечное турецкое путешествие. Бодрум
Часть 2. Бесконечное турецкое путешествие. Мармарис
Часть 3. Бесконечное турецкое путешествие. Акьяка, Дальян и Памуккале
Часть 4. Бесконечное турецкое путешествие. Кушадасы
Часть 5. Бесконечное турецкое путешествие. Каппадокия
Часть 6. Бесконечное турецкое путешествие. Чешме, Алачати и возвращение в Кушадасы
Если во всех предыдущих морских локациях мы попадали на похолодания, а улетали перед потеплением, то теперь мы приземлились в эпицентр жары. Когда мы вышли из аэропорта Измира тяжелый горячий воздух принял нас в свои объятия. От него невозможно было скрыться. Если надеть маску на лицо, то начинала болеть голова от нехватки свежего воздуха. Почему так резко произошел перепад температур, нас всего-то неделю не было. Почему в этой поездке не было золотой температурной середины, либо прохладная погода, либо сразу испепеляющая жара? По предыдущему опыту помню, что в течение недели настанет адаптация и организм привыкнет, теперь нужно немного перетерпеть. А ещё я наивно подумал, что за холодное море теперь можно будет не переживать.
Автобус в Чешме отправляется через 20 минут. Мы устроили флеш-перекус в местном ресторанчике. Кушали вдвоем, потом менялись. Третий же сидел в автобусе и держал места вместе с автобусом. Уложились менее чем за 15 минут. Теперь-то точно готовы ехать. Чешме это дальний уголок Турции, находится за Измиром, курорт нацелен только на турецкий контингент. Я вообще не уверен, что местные турки знают о существовании русскоязычных стран.
С автобуса мы пересели на такси, которое не смогло довести нас до отеля так как в центре ремонт. Какой у нас будет отель мы до конца не знали, но отметили для себя две штуки на проверку. До первого пришлось с чемоданом прилично пропилить в гору и попался он нам по дикой случайности, так как на карте метка была очень далеко от этого места. Отель оказался немного трешовым и некомфортным. Мы оставили Мишу с вещами и ноутом на ресепшене. Пока у Миши проходило онлайн занятие по шахматам мы пошли проверять второй отель. Он был минут в 20 ходьбы пешком. Второй отель был значительно лучше первого, теперь осталось перетащить вещи между отелями через пол города. Жара по ощущениям становилась только злее. Причем на альтернативном маршруте у нас бы в Трабзоне сейчас было бы холодно и заливало дождем.
В отеле немного остыли под кондиционером, теперь можно пойти исследовать город. Старый город тут реально прикольный, насквозь пропитан атмосферой Турции. А ещё тут готовят вкуснейший Искандер Кебаб и находится много-много магазинов с вкусным мороженным. Так, что городу ставим зачет. Теперь перетащим вещи, заберем Мишу и можно идти инспектировать море. С морем есть небольшой нюанс. Если жить возле старого города, то получаешь простенький и маленький пляж с отелями по умеренной цене. Но если хочешь жить на окраине возле основной пляжной линии, то цены на отели будут так кусаться, что с легкостью откусят руку вместе с кошельком.
У организации длинной поездки есть интересный момент. Даже если полтора месяца жить в дешевых простеньких отелях, то финальный счет за поездку будет достаточно большой. И тут не прокатит момент “ А давай гульнем! ” в таком случае стоимость поездки вырастет до неподъемной. И важно следить за рентабельностью трат. Это видно легко на цене входа в эфес. Казалось бы, что такого, чтоб заплатить 110 лир за вход с человека. С семьи получается 33 евро за прикосновение к истории. Но если представить, что мы буквально каждый день в новом уголке региона, а каждую неделю меняем и сам регион, то по на протяжении полутора месяца платить по 33 евро только за прикосновение к истории привело бы к тому, что мы были исторически сыты, а физически – нет. Так, что сейчас придется до морька прилично погулять вдоль трассы. Мы пришли к вечернему волнующемуся морю. Поначалу мне оно показалось каким-то неприветливым. Пляжи не оборудованы. Но нужно проверить саму водичку, она теплая и приятная. Плавать тут не то, что супер комфортно, море буквально волнами смывает с тебя тяжесть дневной жары. Волны приятные, ласково поглаживают тело. Ка же здорово! На купание мы тут будем отводить большой кусок времени по вечерам. Но море в Чешме хранит в себе интересную тайну. На самом деле в период нашей поездки оно было все такое же непривыкательно ледяное. Почему было тепло плавать в Кушадасах пока-что непонятно, но конкретно тут, недалеко от береговой линии, бьют подводные термальные источники. Источники видимо настолько горячие, что с легкостью прогревают бесконечную береговую линию до теплой температуры. Так, что, если вы во время дикого путешествия попали на холодное море, двигайте в Чешме или Кушадасы. Как же мы выяснили, что море все ещё ледяное? Очень просто, тут не на всех пляжах в округе есть термальные источники))))
На обратном пути в сторону отеля мы зашли в очень удачный ресторанчик, где хозяин решил сделать все, чтоб туристы остались сыты и довольны походом. Ещё и восходила романтичная полная луна. Название ресторана писать не буду, так как на второй раз он перешел в разряд “ Ресторан уже не тот” )))) Но первый вечер был действительно незабываемый. По возвращению в отель нас ждал сюрприз – с кондиционера начала течь вода настолько, что нам поменяли номер. Но теперь тут не дотягивал интернет. На ресепшене вообще похоже удивились что у них есть интернет. Все равно не могу понять, почему все просто не может идеально складываться чтоб и кондер работал и интернет ловил. Но тут уж нужно было выбирать что-то одно. Причем обсуждать это все на красивом турецком языке. На следующее утро мы решили начать маршрут пораньше. Жаркое солнце тем не менее окутало нас своим теплом также с раннего утра. Тут вообще бывает холодно? Мы поехали на один из знаменитых местных пляжей Il? ca.
Этот пляж так же прогрет термальными источниками, нас сразу же встретила красивешая береговая линия. Если хочется ленивого пляжного отдыха в этом регионе, то нужно селиться как можно ближе к этому пляжу. Места тут точно хватит на всех, а цвет водички точно порадует неизбалованных туристов. Но опять-таки если вы уже избалованы пляжами Занзибара, то похоже всю жизнь будете смотреть на пляжи и в душе говорить: “ Нет, это не Нунгви… ” . Но объективно цвету водички можно присвоить достаточно высокий балл. Особенно если надеть солнцезащитные очки, вода становится ещё на порядок красивее. Мы тут обязательно поплавали, немного остыв от жары. Мы пошли исследовать дальше этот мир. Даже не подозревая, какая жемчужина поездки нас ждет! В конце береговой линии расположился просторный парк с немного горной местностью, сначала мы попробовали покорить его, но в такую жару я бы сказал, что он покорил нас. В какой-то момент мы поняли, что не в силах идти в гору под лучиками “ теплого” солнышка. Товарищу Сухову в “ Белом солнце пустыни” похоже было легче чем нам. Но зато возле парка мы нашли отличный магазинчик с холодным соком, холодным кофе и холодным мороженным. Причем кофе тут был фирменный старбакс по достаточно низкой цене. Впервые кстати попробовал холодный старбаксовский кофе. Вкусно, но есть местные аналоги не уступающие. Всего этого холода хватило нам чтоб вернуть внутреннюю температуру тела в норму. Ещё мне почему-то запонились вкусные кексики, но не могу вспомнить как они выглядили, в памяти остались только приятные вкусовые ощущения под кофе. Рядом с магазинчиком мы нашли отель, решили поинтересоваться какая цена, может мы все-таки сможем переехать ближе к пляжу. Цена за ночь оказалась такая как у нас в текущем отеле за неделю. Все-таки будем дальше прогуливаться пешочком к морю. Хотя, вспоминая прошлгодний Олюдениз, когда к морю нужно было ехать вообще на такси, то сейчас нам ли ещё жаловаться? Теперь держим курс в сторону Алачати. Идти далеко, но где-то точно будет остановка. Остановка минут через 20, конечно, появилась, но для полного комплекта ещё нужна была маршрутка, а с ней был тут дефицит почему-то. Хатико ждал и мы подождем! Не знаю как тот пес прождал много лет, но для меня тридцатиминутное ожидание на остановке показалось вечностью. Не зря собаке поставили памятник! И вот наконец-то свершилось, мы едем!
Алачати
А теперь о самом приятном, город, который является вторым номинантом в этой поездке на звание “ Открытие года” . Мы даже когда будем в Киеве анализировать пройденный маршрут по Турции, то будет фраза “ Чешме конечно можно было бы не включать в маршрут, но там был Алачати! ” . Чем Алачати так зашел? Это красивейший, старый и уютный городок. Тут миллионы узких улочек, буквально за каждым поворотом хочется останавливаться для очередной фотосессии.
Тут бесцельное блуждание по улочкам приносит бесконечное удовлетворение. Можно блуждать буквально по кругу, их тут такое количество что и на второй, и на третий круг будете открывать новые закоулки с уютными местечками.
Тут даже как по заказу есть кафе, где продают замороженный йогурт (моя слабость). Была правда небольшая проблема с поиском турецкой, а не европейской еды, но нужно просто заходить в ресторанчики, находящиеся в начале города, а в глубинке уже десерты или кофе. Насчет кофе тут есть Старбакс с низкими ценами. Я не знаю почему, но цены значительно ниже, чем у неизменных цен мировой сети.
Сегодня какой-то старбаксовый день. Это, кстати, было второй раз в истории наших поездок, когда я в Старбаксе пил кофе. Предыдущее такое кафе с адекватными ценами мы наши в Малайзии. Ещё в самом городе царит позитивная атмосфера. Какой-то мужчина катается на маленьком, узеньком автомобиле и излучает радость.
Он словно рожден, чтоб кататься по местным улочкам. Так что Алачати для нас теперь – ван лав! Уже ради этого города точно стоит ехать в эту часть Турции. У этих городков есть положительная черта, они всегда становятся внезапным открытием, например, как Гданьск или Сиань. Вечером строго по расписанию нас ждало купание в теплом морьке!
С самого утра мы решили посетить другие знаменитые пляжи в округе Чешме. Тут прям их много на разной удаленности. В этот день-то мы и поняли, что пляжи без термальных источников даже в конце июня хранят арктический холод. Диссонанс был ещё тут, в воздухе стояла невыносимая жара к которой никак не получалось привыкнуть. Ноги ломило пронзающей болью от ледяного и мелкого моря.
Почему здесь не наоборот? В общем что я хочу сказать, эгейское море оно совсем непростое. И если не готов бороться с неоднозначностью температур от пляжа к пляжу, от курорта к курорту, то лучше ограничится виртуальным путешествием в этом рассказе. Или лететь сюда в ещё большую жару, но я боюсь представить куда уж больше. Ладно, просто сделаем так, у нас есть подогреваемый пляж в 20 минутах от отеля, вот и не будем нарушать традиции. Сегодня после вечернего купания мы пошли гулять по пляжной линии, которая вскоре сменилась дивными ландшафтами из застывшей каменной породы. Нам светило мягкое вечернее солнце, гулять было премило и пречудесно. Мы без цели шли, просто вдаль радуясь приятной погоде.
Минут через 40 мы решили глянуть по карте куда мы идем и выяснилось, что просто проходим по кругу небольшой полуостров который начинается и заканчивается практически в одном и том же месте. Так, что за час мы пришли действительно почти туда же откуда начали. Вот и ладушки, домой будет недалеко возвращаться. Потом мы много гуляли по уютным улицам на окраинах города. А ужинали пиццами в ресторане неплохо выглядящего отеля. Отель выглядел достаточно привлекательно, мы бы могли здесь продлить наше перебывание в Чешме, но снова цена оказалась космически превышающей цену нашего отеля. Даже несмотря на то, что наш текущий отель меня немного напрягал, но когда понимаешь, что за другой ты в три раза больше заплатишь, а в ответ возможно получишь более адекватный сервис, то вроде и предыдущий уже норм кажется. Но мы так поняли, что с отелями тут везде может быть проблема с сервисом. Что ещё примечательного я заметил в этом регионе, вечера тут какие-то особенно романтичные, почему-то местная атмосфера очень располагающая.
Илдир
Теперь настало время разведать как выглядят курорты, находящиеся намного дальше Чешме и принимать решение какая у нас будет следующая локация в путешествии. Где-то далеко-далеко есть город Илдир, там есть местная достопримечательность – крепость. Можно как раз туда прокатиться на разведку. Правда в Чешме есть такая особенность – если на остановке висит расписание, то в нем указано время, в которое маршрутка гарантировано НЕ приедет. Как бы ты этого ни хотел, и такое впечатление, что местные в курсе этой особенности. Под расписание никто не приходят, люди приходят позже и как раз успешно садятся на маршрутку.
Чем больше мы отдалялись от Чешме, тем менее привлекательными становились курорты и море. Море тут хоть и оставалось бескрайним, но оно уже было слишком мелким и по цвету совершенно не привлекательное, в основном это были гавани с полуживыми лодками. Илдир находился вообще будто на краю Турции и всего мира. Тут можно было смело сказать: “ Поздравляю, вы добрались до конца курортной Турции! ” . Но у нас впереди ещё достаточно времени для путешествия, что будем делать с маршрутом. В планах ещё был Измир, но турецкий менталитет конкретного этого региона нам не особо нравился, так что решили крупный город в дикую жару исключить из маршрута. Время подумать в любом случае ещё есть, пока что наша задача накупить мороженного и начать подъем на крепость. Нас правда в туристик информейшене работник предупредил, чтоб мы были поосторожнее на крепости, а тот тут его брата укусила змея. Эта история явно предала перчинки нашему подъему. Наверху оказалось действительно красиво, как и обещали, с высоты местное море даже неплохо выглядит. Дальше по маршруту у нас было развлечение для настоящих экстремалов в такую жару – термальные бассейны.
Это был один из местных известных отелей. В идеале бассейны лучше посещать зимой… Но надо же развлекаться. Несмотря на очень теплую погоду комплекс пользовался большим спросом. Когда казалось, что теплее некуда, мы зашли в один из нескольких бассейнов. Как бы тут не сварится. По телу моментально прошло приятное расслабление, настроение сразу же стало ленивым и меланхоличным. Хорошо, хоть отель не давал постояльцам улететь в сознание, так как вели масштабную стройку прямо на территории. Звуки перфоратора нас всех держали в тонусе. Прямо терапия какая-то. Несколько часов мы с радостью прыгали то в прохладное морько, то в горячие бассейны. Зимой тут, наверное, очень круто, но летом было не менее весело. После водных процедур мы двинулись домой. Возле отеля у нас было небольшое кафе с выпечкой. Помимо выпечки в меню был менемен, мое открытие в этой поездке. Я попросил, чтоб мне его приготовили.
Хоть блюдо явно рассчитано было на завтрак. Парень с такой радостью и вдохновением его делал мне, что я даже видел, как он вкладывает любовь в каждый ингредиент. Менемен получился идеально-вкусный.
Кораблик в Чешме
Как вы уже, наверное, заметили, кораблики — это наша семейная страсть, мы любим с Дашей кататься по бухтам, а Миша любит, когда капитан дает порулить. Тут отправляться в бухты было рискованно с той точки зрения, что можно снова словить холодное море. В принципе наши опасения подтвердились. Оно было не критически холодным, но долго в воде не просидишь. Но вот что не меняется вне зависимости от температуры это красивый цвет моря. Но это все по стандарту, давайте я лучше расскажу, чем отличается кораблик в Чешме от других корабликов Турции. Тут выходит танцевать танец живота мужчина. Танец я бы охарактеризовал фразой “ Испанский стыд” .
Наши фантазии не были готовы к такому разврату. Я не могу сказать, что именно было не так, но, наверное, в мужских ночных клубах происходит что-то похожее. Если хочется увидеть чего-нибудь необычного, то вперед на кораблик в Чешме, если же не хотите получить “ моральную травму” , то оставайтесь на берегу)))))
Сегодня вечером я пошел сам гулять куда-то на холмы, откуда мне открылась красивая бухта и бесконечные поля ветряков, что синхронно мигали красными лампами в ночной густоте. О том, как строить маршрут дальше мы приняли неожиданное для нас, но очень удачное решение.
Возвращаемся в Кушадасы. Там точно было хорошо. Перед отъездом мы пошли в старый город позавтракать. Но так как это был очередной воскресный локдаун – все было закрыто напрочь и даже на вынос не было. Но возле одного ресторанчика стоял баннер с фотографией искандер кебаба. Мы подошли поближе, парень, стоявший в проходе, поманил нас внутрь на нелегальный искандер кебаб в воскресный день. Было очень вкусно и волнительно. Мы ещё ни разу нелегально не трапезничали))) А после вкусного кебаба можно и дальше в путь!
Южные Кушадасы
Как я описывал ранее, Кушадасы это очень длинный город, сейчас мы поселились с противоположной стороны от той, где уже были в этом путешествии. У меня закончился очередной отпуск, который я брал для Каппадокии и Чешме, теперь можно спокойно отдохнуть за любимой работой. Заселение в отель прошло в уже привычном для этой поездке формате. Мы его нашли, нашли даже на одном из турецких сайтов цену, но так как сайт был немного стремный, да ещё и хотел списать сразу с карты деньги, мы решили напрямую забронировать номер звонком в отель. Поставил эту задачу мастеркард консьержу, что подключены к моей карте. Но, к сожалению, на работниках данного сервиса стоит клеймо “ неудачники” . Им в большинстве кейсов почему-то навезёт с решением задач. Ситуация с этим отелем была не исключением. Почему-то менеджер отеля сообщила, что с радостью поселят нас за 400$ (вместо 290$). Мы попросили выяснить, что не так с ценой, почему она отличается от официальной, как нам объяснили, это для туристов так. Мы пришли на ресепшен и поинтересовались какая цена за отель. Девушка даже определила, что мы это те туристы о которых им звонил консьерж сервис. Потом она попыталась рассказать нам что-то про цены для местных, на что я ответил, что у неё есть два пути. Либо я сейчас оплачиваю бронь отеля на каком-то стремном сайте, и они получат только часть прибыли, либо пусть не вешает лапшу на уши и селит по официальной цене. Потом девушка не могла понять, как мы вообще тут оказались. “ Живем мы тут” , так как отель явно не хотел терять прибыль то “ Живем мы тут” можно считать, как местные. Бывают поездки идут как по маслу, а бывают как по тёрке, с учетом красивых городов и легких добираний эту поездку можно отнести к категории маслом по тёрке. Отель, кстати, выглядел красиво, думаю, что эта тройка изначально была пятеркой. Нас ещё и заселили на номер с прекрасным видом на море! Побежали же скорее его проверять! Первой до воды добежала Даша и неудачно пошутила, сделав вид, что море ледяное. Я Даше объяснил, что с некоторыми вещами шутить нельзя, включая температуру моря в этой поездке)))
На самом деле оно было таким же теплым и волнующимся, как и в предыдущих Кушадасах. Для финального отдыха тут было все что нужно. Отель с ол инклюзивом, теплое море и настолько мало людей, что лежаки абсолютно все наши в прямом смысле этого слова. Тем не менее происходило что-то странное с лежаком. Мы обычно занимаем только один на всех, складываем свои вещи и бежим купаться. Я заметил, что на нашем лежаке стало больше вещей, а рядом стоит русскоязычная женщина и парень. Я, проходя мимо лежака решил отшутиться “ Будете вместе с нами лежать на одном? ” . Женщина ответила, что-то невнятное в духе “ Не, ну мы просто тут побудем” . На следующий день ситуация повторилась вновь. Почему-то эти ребята из пятидесяти полностью свободных лежаков выбирали именно наш, складывали свои вещи рядом, потом стояли и о чем-то общались. Какие-то лежаковые маньяки. Мы с Дашей пытались найти хоть какое-то объяснение этому феномену, но логичного вообще ничего придумать не смогли, разве что туристы считали, что отель выдает один лежак на всех. К теплому морьку ещё прилагалась длинная набережная, уходящая далеко в бесконечность. Это была шикарнейшая локация для ненапряжного завершения поездки. Правда ещё нужно было решить вопрос с интернетом в номере, так как до нашего номера доходил слабый сигнал. Я как в фильме “ Охотники за приведениями” ходил по коридорам с ноутбуком изучая поведение сигнала. Потом пришел на ресепшен, описал как у них ловит сеть роутеров и попросил нас переселить в один из номеров в зоне покрытия сигнала, а также чтоб оставался тот фантастический вид на море! Нас переселили, теперь вообще шикарно. Какие нас тут ждали королевские закаты!! !
Турция словно прощалась с нами каждый вечер.
Интересный факт, что я хочу все увидеть закат в море и по идее тут солнце должно так и садится, но на последних сантиметров над водой появляется силуэт земли и солнышко закатывается четко в материк) Чем же мы здесь будем развлекаться помимо работы и поездок за любимым лимонадом в центр?
Хамам
Во-первых, что-то давно мы уже не были в хаммаме, нужно бы повторить. Хаммам на этот раз был совсем необычный. Если туристов обычно привозят в хамамы при пятизвездочных отелях, то этот был общественный. Скажу сразу опыт – шикарный! Если в пятерках все чинно-благородно, тот тут банщик моет-массажирует по хардкору, как я люблю. Мне казалось, что он меня пытает и пытается задушить, релаксанул я по-полной. В женской части хаммама Дашу мыли более лайтово. Мы скорее всего теперь включим хаммамы в обязательное посещение на каждую поездку. В этой длинной мы были три раза, все три раза были успешными.
Аквапарк Тортуга
Второй крутое развлечение это аквапарк Тортуга в одном из соседних отелей. Мы даже думали на день переселится в отель при аквапарке, так как в нашем не было свободного дня для продления, но в последний момент был перенесен массовый заезд туристов, и мы смогли продлить проживание в нашем отеле. В чем шикарность аквапарка? Тут есть классный работник, который явно любят свою работу. Часть горок довольно экстремальная, но он делает из этого верх ужаса. Так, например с горки, на которой происходит секундное свободное падение, парень в последний момент раскручивает твой круг так, что во время падения ты летишь спиной вниз и продолжаешь вращаться.
По экстремальным ощущениям аквапарк приблизился к знаменитому аквапарку на Тенерифе Siam Park. У меня были флешбеки в ужасы горок того аквапарка) Другой парень с довольно обычной темной горки умудрился так же сделать аттракцион ужаса. Он становился сзади круга, брался руками за поручень и запускал нас на двойном круге толкая ногами так, что сам залетал полностью в трубу и вытягивал себя за перекладину, за которую держался. Мы же с Дашей развивали в замкнутой трубе запредельную скорость. В целом, если любите экстремальные аквапарки, то вам сюда, если не любите, то тут крутая анимация, когда все танцуют, прыгая на индивидуальных батутах, стоящих на фонтане, который бьет струями с земли. Все это происходит под сет диджея, который заряжает перед фонтаном. При этом всем, аквапарк входит в комплекс отеля, который почему-то считается тройкой, хотя стоит как полноценная пятерка 1000 лир за ночь (118$)).
Сиринже
Ранее мы про этот городок не знали, но он так активно пиарился на плакатах местных турфирм, что мы решили проверить, не упустили ли мы чего-нибудь при планировании. До города еще нужно было постараться с добиранием. Сначала мы ехали до автовокзала, потом переехали в Сельчук и только оттуда мы поехали на маршрутке в Сиринже. Городок оказался действительно уютным и красивым.
Он совсем небольшой и нацелен в первую очередь на любителей гастрономического рая. Конкретно здесь основной акцент на сотнях видов фруктовых вин. Цены, конечно, завышены, но бесплатные дегустации тут проводят на славу. Мы с Дашей так надегустировались, что я переживал, что мы пропустим послезавтрашний самолет)))) Тут действительно есть много чего вкусного. Только одна проблема, объясняться нужно на турецком))))
Вторая ступень гастрономичности это специальные столы в кофейнях, где по центру песок и там же готовится твой кофе по-турецки в центре стола. И что мне особенно понравилось, это цена и наличие кюнефе, одной из моих любимых турецких сладостей. Под местный кофе просто идеально идет. Кстати, обслуживал нас подросток, который говорил на английском.
Нам уже даже непривычно было слышать английский от местных, за всю длинную поездку можно было на пальцах пересчитать людей, говорящих с нами на английском. Со знанием туристического языка в таком возрасте парень явно будет иметь большое будущее. Мишина же гастрономичность заключалась в жаренном мороженном, которое тут делали на одной из старых улочек и шелковичным соком, фонтаном льющимся в каждой кафешке. На самом деле тут не только Миша подсел на этот сок.
Нам же побродить по городу было мало, так что мы полезли на вершины, которые красовались на фоне города. Там оказалось много трекинговых маршрутов и отличнейшая панорама на городок. В рассказе я, конечно, не могу передать всю пьянящую атмосферу маленького городка, так что включайте Сиринже смело в свои маршруты и сможете полностью через себя пропустить городской дух.
Кстати, на момент написания рассказа даже мои родители открыли для себя Сиринже.
Киразли
У нас был последний свободный вечер, на маршруте все пройдено и даже перевыполнено, но не будем же мы просто так сидеть, сложив руки? Где-то в интернете мелькало сравнение Сиринже с турецким селом Киразли. По сравнению Сиринже однозначно побеждало, тем не менее это похоже последнее место, где мы ещё не побывали в округе. Как только закончился рабочий день мы сразу впрыгнули в маршрутку до автовокзала. Там нам сказали, что сейчас будет ехать автобус на Айдын через Киразли, но обратного уже не будет. Но наши планы нерушимы! Для бравых путешественников отсутствие обратного автобуса точно не преграда. Поехали!
Нас высадили действительно посреди турецкого села. Наше присутствие не оставалось без внимания, местные жители с интересом поглядывали на нас, тут, я так понимаю, мы всего вторые туристы после тех, которые сравнивали Киразли и Сиринже))) Ну идем смотреть, что тут интересного. Я не знаю все ли турецкие села такие прикольные, но виды на поля и плантации тут имели выраженный азиатский оттенок. Было очень похоже на тайские или вьетнамские панорамы. Правда, без ступенчатых террас. Жалко, что мы были ограничены временем конца ужина и не могли тут набродиться вдоволь по всем-всем тропинкам.
По большому счету, если у Вас нет цели увидеть каждый уголок Турции, то можете ограничиться посещением только Серинже. Теперь нужно как-то обратно выбраться. Возле магазина стоял на вид уверенный в себе мужчина, мы спросили его будет ли сегодня автобус. Он начал что-то проверять в телефоне, копался минуты три, потом начал с кем-то говорить по телефону, очень усиленно что-то обсуждал, минут через пять я уточнил есть-ли прогресс с автобусом, на что он ответил, что вообще про автобусы не в курсе. Ладно, поищем другого. Кассир в магазине сказал, что автобус таки должен быть минут через 15. Мы пошли на выезд из села и решили по автостопить на всякий случай, а то автобусы тут дело не стабильное нынче. Сначала ехала перспективная машина, но водитель остановился возле нас и пошел на базар. Следующие оказались полицией и проехали мимо, потом ещё одна машина, которую я хотел остановить, оказалась полицией, и наконец-то я остановил автобус, но он тоже оказался полицейским. Жандарм сказал, что он из полиции, я кивнул ему, что тот факт того, что он из полиции не должен мешать ему подвезти нас до города, тем более в таком автобусе мы ещё не катались. Жандарм с водителем начали активно отнекиваться, что не подкинут нас, на вопрос “ Почему? ” они не смогли найти ответ и уехали без нас в город. Тут как раз вышел парень с базара и пошел к своей машине. Я спросил его, не в город ли он едет? Он кивнул, я сказал, что мы с ним! Он с радостью показал жестом чтоб мы садились к нему в машину. Потом он сделал остановку возле раскладки с фруктами и купил нам всем яблочек в дорогу. Какие же водители здесь милашки. Высадил нас как раз на развилке с автовокзалом, так что в отеле мы были настолько вовремя, что после ужина успели ещё и на закат.
Правда сегодня только у меня остался энтузиазм бежать в номер, чтоб успеть словить последние тридцать секунд перед закатом. Вчера ещё энтузиазма на всех хватало. Все уже были вымотаны маршрутом))))
Конец турецкого путешествия
Наше большое турецкое путешествие дошло до своего финала, как я и писал в начале рассказа это была одна из сложнейших наших поездок. На бесконечном отрезке истории прошло всего лишь 46 дней. Для нас же прошла целая вечность. Те проблемы, с которых начиналась поездка в виде бурсита локтя и кражи вещей уже были где-то далеко в прошлой жизни. В докарантинные далекие времена мы летали в Турцию раз в год открывая новую локацию. Сейчас же сменив семь локаций в одной поездке, мы словно провели семь лет путешествий за раз.
Понравилось ли? Очень понравилось! Хотелось бы повторить такой морально и физически сложный маршрут учитывая все произошедшие приключения? Однозначно нет. В следующих поездках будем учитывать ряд факторов при планировании поездки. Шрамы на ноге, оставшиеся после ДТП, будут напоминать об этом. Хотя это все-равно не убережет от независимых от нас обстоятельств. Но похоже просто надо лучше научиться не просто путешествовать, а именно жить путешествием попутно решая бытовые вопросы во время путешествия, мы пока ещё новички в этом деле))) Людям, которые отправляются в длительные кругосветные путешествия, нужно ставить памятники при жизни. Такие длительные поездки хоть и приносят массу удовольствия, но физически и морально истощают до последней капли. А сейчас мы садимся в самолет для небольшого отдыха в несколько часов. Ведь на самом деле это не конец и по прилету нас ждет продолжение.
Последняя локация Киев
К финальной части поездки мы морально готовились долгое время и пытались копить силы и боевой дух насколько это возможно было. Мы прилетели в Борисполь, загрузились в такси. По дороге я связался с мамой и сказал, чтоб принимала у нас дома Мишу с чемоданом и рюкзаками. Мы же вышли у метро и поехали на фестиваль Атлас Викенд. Сегодня был второй день открытия фестиваля. Перед фестивалем мы зашли покушать в Пузату Хату. После полутора месяца турецкой еды мне родные вареники показались чем-то из рода райской амброзии. Мне казалось, что такие вкусные вареники я ещё ни разу не ел в ресторанах. Интересно получается, мы очень любим турецкую кухню и за всю поездку она ни капли не надоела, но стоило вернуться домой как вкусовые рецепторы жадно вцепились в родную украинскую кухню. Ну а теперь вперед на танцы и веселье. На этот раз у нас было проплачено три дня плюс один бесплатный. Усталость от путешествия, как ни странно, ушла на второй план. Открылось второе дыхание, и мы на позитиве отгуляли четыре полных дня до ночи. После солнечной и теплой Турции в первый же день в Киеве встретил нас сочным прохладным ливнем. Было необычно, ещё буквально утром мы вообще не парились за прогноз погоды, ведь на курортах абсолютно все дни было ясное солнышко и только один раз вечером был дождик минут на 30, а тут такое погружение. Но ливень то был не проблемой. Проблемой было то, что мы бежали чтоб успеть на Kozak system а в итоге застряли под навесом возле сцены, где выступал Поплавский. К сожалению, заложниками Поплавского оказалось много людей и ливень длился полностью весь его концерт и ещё заставил послушать нас ряд других групп, которые мы не планировали. Нашей подруге Тане повезло больше, она застряла где-то на входе далеко от сцены. Я ей предложил включить прямую трансляцию Поплавского по телефону, но она не захотела с нами разделить нашу " Радость" . Но когда ливень закончился продолжилось веселье до самой ночи и так четыре дня. На четвертый день, когда наша часть фестиваля закончилась, остался последний рывок. У нас был запланирован ещё один фестиваль Veda Life. Этот фестиваль посвящен индийской культуре и не требует таких энергозатрат. Я помню, что на ведалайфе ходил как ударенный по голове и пил любимый чай-масала. Так как наши организмы понимали, что это уже точно конец, то мы с Дашей уже и не можем вспомнить что именно было после ведалайфа и как мы оказались дома. Но я хорошо запомнил день, когда в понедельник включил компьютер и понял, что я впервые за несколько месяцев могу расслабиться и спокойно поработать в свое удовольствие. И как же хорошо, что на руках нет билетов на ближайший месяц))))
PS Мы вернулись в начале июля и изначально планировали что в августе продолжим путешествовать дальше. На момент окончания написания рассказа уже сентябрь и желания прямо взять и куда-то полететь только начало возвращаться, нам до сих пор кажется, чтомы не можем наоотдыхаться от турецкого большого путешествия)
Информация о поездке
Дата путешествия: 21.05. 2021 – 06.07. 2021
Продолжительность: 46 дней
Сложность поездки: 6/10 (средне)
Чешме
Частина 1. Нескінченна турецька подорож. Бодрум
Частина 2. Нескінченна турецька подорож. Мармаріс
Частина 3. Безкінечна турецька мандрівка. Акьяка, Дальян та Памуккале
Частина 4. Нескінченна турецька подорож. Кушадаси
Частина 5. Нескінченна турецька подорож. Каппадокія
Частина 6. Безкінечна турецька подорож. Чешме, Алачати та повернення в Кушадаси
Якщо у всіх попередніх морських локаціях ми потрапляли на похолодання, а відлітали перед потеплінням, то тепер ми приземлилися до епіцентру спеки. Коли ми вийшли з аеропорту Ізміра важке гаряче повітря прийняло нас у свої обійми. Від нього неможливо було втекти. Якщо надіти маску на обличчя, то починала боліти голова від нестачі свіжого повітря. Чому так різко стався перепад температур, нас всього тиждень не було. Чому в цій поїздці не було золотої температурної середини, або прохолодна погода, або спека, що відразу спалює? За попереднім досвідом пам'ятаю, що протягом тижня настане адаптація і організм звикне, тепер треба трохи перетерпіти. А ще я наївно подумав, що за холодне море тепер можна не переживати.
Автобус у Чешмі відправляється за 20 хвилин. Ми влаштували флеш-перекус у місцевому ресторанчику. Їли удвох, потім мінялися. Третій сидів у автобусі і тримав місця разом з автобусом. Уклалися менш ніж за 15 хвилин. Тепер точно готові їхати. Чешме це далекий куточок Туреччини, знаходиться за Ізміром, курорт націлений лише на турецький контингент. Я взагалі не впевнений, що місцеві турки знають про існування російськомовних країн.
З автобуса ми пересіли на таксі, яке не змогло довести нас до готелю, оскільки в центрі ремонт. Який у нас буде готель, ми до кінця не знали, але відзначили для себе дві штуки на перевірку. До першого довелося з чемоданом пристойно пропилити в гору і попався він нам з дикої випадковості, тому що на карті мітка була дуже далеко від цього місця. Готель виявився трохи трешовим та некомфортним. Ми залишили Мишу з речами та ноутом на ресепшені. Поки у Миші проходило онлайн заняття з шахів, ми пішли перевіряти другий готель. Він був хвилин у 20 ходьби від готелю. Другий готель був значно кращим за перший, тепер залишилося перетягнути речі між готелями через пів міста. Спека за відчуттями ставала лише злішою. Причому на альтернативному маршруті у нас у Трабзоні зараз було б холодно і заливало дощем.
У готелі трохи остигли під кондиціонером, тепер можна піти дослідити місто. Старе місто тут реально прикольне, наскрізь просякнуте атмосферою Туреччини. А ще тут готують смачний Іскандер Кебаб і знаходиться багато магазинів з смачним морозивом. Так що місту ставимо залік. Тепер перетягнемо речі, заберемо Мишу і можна йти перевіряти море. Із морем є невеликий нюанс. Якщо жити біля старого міста, то отримуєш простенький та маленький пляж із готелями за помірною ціною. Але якщо хочеш жити на околиці біля основної пляжної лінії, то ціни на готелі будуть так кусатися, що легко відкусять руку разом з гаманцем.
Організація довгої поїздки має цікавий момент. Навіть якщо півтора місяці жити у дешевих простих готелях, то фінальний рахунок за поїздку буде досить великий. І тут не прокотить момент "А давай гулянням! " у такому разі вартість поїздки зросте до непідйомної. І важливо стежити за рентабельністю витрат. Це легко видно на ціні входу в ефес. Здавалося б, такого, щоб заплатити 110 лір за вхід з людини. Із сім'ї виходить 33 євро за дотик до історії. Але якщо уявити, що ми буквально щодня в новому куточку регіону, а щотижня міняємо і сам регіон, то протягом півтора місяця платити по 33 євро тільки за дотик до історії призвело б до того, що ми були історично ситі, а фізично - Ні. Так що зараз доведеться до морку пристойно погуляти вздовж траси. Ми прийшли до вечірнього хвилюючого моря. Спочатку мені воно здалося якимось непривітним. Пляжі не обладнані. Але потрібно перевірити саму воду, вона тепла і приємна. Плавати тут не те, що супер комфортно, море буквально хвилями змиває з тебе тягар денної спеки. Хвилі приємні, ласкаво погладжують тіло. Як же здорово! На купання ми тут відводитимемо великий шматок часу вечорами. Але море в Чешмі зберігає цікаву таємницю. Насправді в період нашої поїздки воно було таке ж незвично крижане. Чому було тепло плавати в Кушадасах поки що незрозуміло, але саме тут, неподалік берегової лінії, б'ють підводні термальні джерела. Джерела мабуть настільки гарячі, що легко прогрівають нескінченну берегову лінію до теплої температури. Так що якщо ви під час дикої подорожі потрапили на холодне море, рухайте в Чешмі або Кушадаси. Як ми з'ясували, що море все ще крижане? Дуже просто, тут не на всіх пляжах в окрузі є термальні джерела))))
На зворотному шляху в бік готелю ми зайшли в дуже зручний ресторанчик, де господар вирішив зробити все, щоб туристи залишилися ситі і задоволені походом. Ще й сходив романтичний повний місяць. Назва ресторану писати не буду, тому що вдруге він перейшов у розряд "Ресторан вже не той")))) Але перший вечір був справді незабутнім. Після повернення в готель на нас чекав сюрприз - з кондиціонера почала текти вода настільки, що нам змінили номер. Але тепер тут не дотягував інтернету. На ресепшені взагалі схоже здивувалися, що у них є інтернет. Все одно не можу зрозуміти, чому все просто не може ідеально складатися щоб кондер працював і інтернет ловив. Але тут треба було вибирати щось одне. Причому обговорювати це все гарною турецькою мовою. Наступного ранку ми вирішили почати маршрут раніше. Спекотне сонце проте огорнуло нас своїм теплом також з раннього ранку. Тут загалом буває холодно? Ми поїхали одним з знаменитих місцевих пляжів Il? ca.
Цей пляж так само прогрітий термальними джерелами, нас одразу зустріла красива берегова лінія. Якщо хочеться лінивого пляжного відпочинку в цьому регіоні, то потрібно селитися якомога ближче до цього пляжу. Місця тут точно вистачить на всіх, а колір води точно порадує нерозбещених туристів. Але знов-таки якщо ви вже розпещені пляжами Занзібара, то схоже все життя дивитися на пляжі і в душі говорити: "Ні, це не Нунгві...". Але об'єктивно кольору води можна присвоїти досить високий бал. Особливо якщо надіти сонцезахисні окуляри, вода стає ще на порядок красивішою. Ми тут обов'язково поплавали, трохи охолонувши від спеки. Ми пішли досліджувати далі цей світ. Навіть не підозрюючи, яка перлина поїздки на нас чекає! Наприкінці берегової лінії розташувався просторий парк із трохи гірською місцевістю, спочатку ми спробували підкорити його, але в таку спеку я сказав би, що він підкорив нас. Якоїсь миті ми зрозуміли, що не в змозі йти в гору під промінчиками "теплого" сонечка. Товаришу Сухову в "Білому сонці пустелі" схоже було легше, ніж нам. Зате біля парку ми знайшли чудову крамничку з холодним соком, холодною кавою та холодним морозивом. Причому кава тут був фірмовий старбакс за досить низькою ціною. Вперше до речі скуштувала холодна старбаксівська кава. Смачно, але є місцеві аналоги, що не поступаються. Усього цього холоду вистачило нам щоб відновити внутрішню температуру тіла в норму. Ще мені чомусь запонилися смачні кексики, але не можу згадати, як вони виглядали, в пам'яті залишилися тільки приємні смакові відчуття під кавою. Поруч із магазинчиком ми знайшли готель, вирішили поцікавитися яка ціна, може ми все-таки зможемо переїхати ближче до пляжу. Ціна за ніч виявилася такою, як у нас в поточному готелі за тиждень. Все-таки будемо далі ходити пішки до моря. Хоча, згадуючи минулорічний Олюденіз, коли до моря треба було їхати взагалі на таксі, то зараз чи нам ще скаржитися? Тепер тримаємо курс у бік Алачаті. Йти далеко, але десь точно буде зупинка. Зупинка хвилин через 20, звичайно, з'явилася, але для повного комплекту ще потрібна була маршрутка, а з нею був дефіцит чомусь. Хатіко чекав і ми зачекаємо! Не знаю, як той пес чекав багато років, але для мене тридцятихвилинне очікування на зупинці здалося вічністю. Недаремно собаці поставили пам'ятник! І ось нарешті відбулося, ми їдемо!
Алачаті
А тепер про найприємніше місто, яке є другим номінантом у цій поїздці на звання “Відкриття року”. Ми навіть коли будемо в Києві аналізувати пройдений маршрут Туреччиною, то буде фраза "Чешме звичайно можна було б не включати в маршрут, але там був Алачати! ". Чим Алачаті так зайшов? Це красиве, старе та затишне містечко. Тут мільйони вузьких вуличок, буквально за кожним поворотом, хочеться зупинятися для чергової фотосесії.
Тут безцільне блукання вуличками приносить нескінченне задоволення. Можна блукати буквально по колу, їх тут така кількість що і на друге, і на третє коло відкриватимете нові закутки із затишними містечками.
Тут навіть як на замовлення є кафе, де продають заморожений йогурт (моя слабкість). Була правда невелика проблема з пошуком турецької, а не європейської їжі, але потрібно просто заходити до ресторанчиків, що знаходяться на початку міста, а в глибинці вже десерти чи кави. Щодо кави тут є Старбакс із низькими цінами. Я не знаю чому, але ціни значно нижчі, ніж у незмінних цін світової мережі.
Сьогодні якийсь старбаксовий день. До речі, це було вдруге в історії наших поїздок, коли я в Старбаксі пив каву. Попереднє кафе з адекватними цінами ми наші в Малайзії. Ще у місті панує позитивна атмосфера. Якийсь чоловік катається на маленькому, вузькому автомобілі та випромінює радість.
Він наче народжений, щоб кататися місцевими вуличками. Так що Алачаті для нас тепер – ван лав! Вже заради цього міста точно варто їхати до цієї частини Туреччини. Ці містечка мають позитивну рису, вони завжди стають раптовим відкриттям, наприклад, як Гданськ або Сіань. Увечері строго за розкладом нас чекало купання в теплому морку!
З самого ранку ми вирішили відвідати інші знамениті пляжі у окрузі Чешме. Тут прям їх багато на різній віддаленості. У цей день ми й зрозуміли, що пляжі без термальних джерел навіть наприкінці червня зберігають арктичний холод. Дисонанс був ще тут, у повітрі стояла нестерпна спека до якої не вдавалося звикнути. Ноги ломило пронизливим болем від крижаного та дрібного моря.
Чому тут не навпаки? Загалом, що я хочу сказати, егейське море воно зовсім непросте. І якщо не готовий боротися з неоднозначністю температур від пляжу до пляжу, від курорту до курорту, краще обмежиться віртуальною подорожжю в цьому оповіданні. Або летіти сюди в ще більшу спеку, але я боюся уявити значно більше. Гаразд, просто зробимо так, у нас є пляж, що підігрівається, в 20 хвилинах від готелю, от і не порушуватимемо традиції. Сьогодні після вечірнього купання ми пішли гуляти пляжною лінією, яка незабаром змінилася дивними ландшафтами із застиглої кам'яної породи. Нам світило м'яке вечірнє сонце, гуляти було премило і чудово. Ми без мети йшли, просто вдалину радіючи приємній погоді.
Хвилин через 40 ми вирішили глянути по карті куди ми йдемо і з'ясувалося, що просто проходимо по колу невеликий півострів, який починається і закінчується практично в тому самому місці. Так, що за годину ми прийшли справді майже туди, звідки почали. От і долоньки, додому недалеко повертатиметься. Потім ми багато гуляли затишними вулицями на околицях міста. А вечеряли піцами в ресторані гарного готелю. Готель виглядав досить привабливо, ми могли б тут продовжити наше перебування в Чешмі, але знову ціна виявилася космічно перевищує ціну нашого готелю. Навіть незважаючи на те, що наш поточний готель мене трохи напружував, але коли розумієш, що за інший ти втричі більше заплатиш, а у відповідь можливо отримаєш адекватніший сервіс, то ніби і попередній уже норм здається. Але ми так зрозуміли, що з готелями тут скрізь можливо проблема з сервісом. Що ще примітного я помітив у цьому регіоні, вечори тут якісь особливо романтичні, чомусь місцева атмосфера дуже приваблива.
Ілдир
Тепер настав час розвідати як виглядають курорти, що знаходяться набагато далі за Чешму і приймати рішення, яка у нас буде наступна локація в подорожі. Десь далеко-далеко є місто Ілдир, там є місцева визначна пам'ятка – фортеця. Можна туди проїхатися на розвідку. Щоправда, у Чешмі є така особливість – якщо на зупинці висить розклад, то в ньому вказано час, у який маршрутка гарантовано не приїде. Хоч би як ти цього хотів, і таке враження, що місцеві в курсі цієї особливості. Під розклад ніхто не приходять, люди приходять пізніше і успішно сідають на маршрутку.
Чим більше ми віддалялися від Чешме, тим менш привабливими ставали курорти та море. Море тут хоч і залишалося безмежним, але воно вже було надто дрібним і за кольором зовсім не привабливим, в основному це були гавані з напівживими човнами. Ілдір знаходився взагалі ніби на краю Туреччини та всього світу. Тут можна було сміливо сказати: "Вітаю, ви добралися до кінця курортної Туреччини! ". Але у нас попереду ще достатньо часу для подорожі, що робитимемо з маршрутом. У планах ще був Ізмір, але турецький менталітет конкретного цього регіону нам не особливо подобався, тому вирішили велике місто в дику спеку виключити з маршруту. Час подумати у будь-якому випадку ще є, поки що наше завдання накупити морозива та почати підйом на фортецю. Правда в туристик інформейшене працівник попередив, щоб ми були обережнішими на фортеці, а той тут його брата вкусила змія. Ця історія явно зрадила перчинки нашому підйому. Нагорі виявилося справді красиво, як і обіцяли, з висоти місцеве море навіть непогано виглядає. Далі за маршрутом у нас була розвага для справжніх екстремалів у таку спеку – термальні басейни.
Це був один із місцевих відомих готелів. В ідеалі басейни краще відвідувати взимку… Але ж треба розважатися. Незважаючи на дуже теплу погоду, комплекс користувався великим попитом. Коли здавалося, що тепліше нікуди, ми зайшли до одного з кількох басейнів. Як би тут не звариться. По тілу миттєво пройшло приємне розслаблення, настрій відразу ж став ледачим та меланхолійним. Добре, хоч готель не давав постояльцям відлетіти до тями, тому що вели масштабне будівництво прямо на території. Звуки перфоратора нас усіх тримали у тонусі. Прямо терапія якась. Кілька годин ми з радістю стрибали то в прохолодне морько, то гарячі басейни. Взимку тут, мабуть, дуже круто, але влітку було не менш весело. Після водних процедур ми рушили додому. Біля готелю ми мали невелике кафе з випічкою. Крім випічки в меню був менемен, моє відкриття у цій поїздці. Я попросив, щоб його приготували.
Хоч страва явно була розрахована на сніданок. Хлопець з такою радістю та натхненням його робив мені, що я навіть бачив, як він вкладає кохання у кожен інгредієнт. Менемен вийшов ідеально-смачний.
Кораблик у Чешмі
Як ви вже, напевно, помітили, кораблики - це наша сімейна пристрасть, ми любимо з Дашею кататися бухтами, а Мишко любить, коли капітан дає покермувати. Тут вирушати в бухти було ризиковано з тієї точки зору, що можна знову зловити холодне море. В принципі, наші побоювання підтвердилися. Воно було не критично холодним, але довго у воді не просидиш. Але що не змінюється незалежно від температури це прекрасний колір моря. Але це все за стандартом, давайте краще розповім, ніж відрізняється кораблик в Чешмі від інших корабликів Туреччини. Тут виходить танцювати танець живота. Танець я охарактеризував би фразою “Іспанський сором”.
Наші фантазії не були готові до такої розпусти. Я не можу сказати, що саме було не так, але, мабуть, у чоловічих нічних клубах відбувається щось подібне. Якщо хочеться побачити щось незвичайне, то вперед на кораблик у Чешмі, якщо ж не хочете отримати “моральну травму”, то залишайтеся на березі)))))
Сьогодні ввечері я пішов сам гуляти кудись на пагорби, звідки мені відкрилася гарна бухта та нескінченні поля вітряків, що синхронно блимали червоними лампами у нічній густоті. Про те, як будувати маршрут далі ми ухвалили несподіване для нас, але дуже вдале рішення.
Повертаємось у Кушадаси. Там точно було добре. Перед від'їздом ми пішли до старого міста поснідати. Але так як це був черговий недільний локдаун - все було закрито геть-чисто і навіть на виніс не було. Але біля одного ресторанчика стояв банер із фотографією іскандер кебабу. Ми підійшли ближче, хлопець, що стояв у проході, поманив нас усередину на нелегальний іскандер кебаб у неділю. Було дуже смачно та хвилююче. Ми ще жодного разу нелегально не трапезували))) А після смачного кебабу можна й далі в дорогу!
Південні Кушадаси
Як я описував раніше, Кушадаси це дуже довге місто, зараз ми оселилися з протилежного боку від того, де вже були в цій подорожі. У мене закінчилася чергова відпустка, яку я брав для Каппадокії та Чешми, тепер можна спокійно відпочити за улюбленою роботою. Заселення в готель пройшло у вже звичному для цієї подорожі форматі. Ми його знайшли, знайшли навіть на одному з турецьких сайтів ціну, але так як сайт був трохи стрімкий, та ще й хотів списати одразу з картки гроші, ми вирішили забронювати номер дзвінком у готель. Поставив це завдання майстеркард консьєржу, що підключено до моєї карти. Але, на жаль, на працівниках даного сервісу стоїть тавро "невдахи". Їм у більшості кейсів чомусь навезе із вирішенням завдань. Ситуація із цим готелем була не винятком. Чомусь менеджер готелю повідомила, що з радістю поселять нас за 400 $ (замість 290 $). Ми попросили з'ясувати, що не так із ціною, чому вона відрізняється від офіційної, як нам пояснили, це для туристів так. Ми прийшли на ресепшен та поцікавилися яка ціна за готель. Дівчина навіть визначила, що ми це ті туристи, про яких їм дзвонив консьєрж сервіс. Потім вона спробувала розповісти нам щось про ціни для місцевих, на що я відповів, що має два шляхи. Або я зараз оплачую броню готелю на якомусь стрімкому сайті, і вони отримають тільки частину прибутку, або нехай не вішає локшину на вуха і селить за офіційною ціною. Потім дівчина не могла зрозуміти, як ми тут взагалі опинилися. "Живемо ми тут", так як готель явно не хотів втрачати прибуток, то "Живемо ми тут" можна вважати, як місцеві. Бувають поїздки йдуть як по маслу, а бувають як по терці, з урахуванням красивих міст та легких добирань, цю поїздку можна віднести до категорії маслом по терці. Готель, до речі, виглядав красиво, гадаю, що ця трійка спочатку була п'ятіркою. Нас ще й заселили на номер із чудовим видом на море! Побігли ж скоріше його перевіряти! Першою до води добігла Даша і невдало пожартувала, вдавши, що море крижане. Я Даші пояснив, що з деякими речами не можна жартувати, включаючи температуру моря в цій поїздці)))
Насправді воно було таким же теплим і хвилюючим, як і в попередніх Кушадасах. Для фінального відпочинку тут було все, що потрібно. Готель з інклюзивом, тепле море і настільки мало людей, що лежаки абсолютно всі наші в прямому сенсі цього слова. Тим не менш, відбувалося щось дивне з лежаком. Ми зазвичай займаємо тільки один на всіх, складаємо свої речі та біжимо купатися. Я помітив, що на нашому лежаку побільшало речей, а поруч стоїть російськомовна жінка та хлопець. Я, проходячи повз лежака вирішив відбутися жартами “Будете разом з нами лежати на одному? ”. Жінка відповіла, щось невиразне на кшталт "Ні, ну ми просто тут побудемо". Наступного дня ситуація знову повторилася. Чомусь ці хлопці з п'ятдесяти повністю вільних лежаків вибирали саме наш, складали свої речі поруч, потім стояли і щось спілкувалися. Якісь лежакові маніяки. Ми з Дашею намагалися знайти хоч якесь пояснення цьому феномену, але логічного взагалі нічого вигадати не змогли, хіба що туристи вважали, що готель видає один лежак на всіх. До теплого морка ще додавалася довга набережна, що йде далеко в нескінченність. Це була розкішна локація для ненапружного завершення подорожі. Щоправда, ще потрібно було вирішити питання з інтернетом у номері, тому що до нашого номера доходив слабкий сигнал. Я як у фільмі "Мисливці за приведеннями" ходив коридорами з ноутбуком вивчаючи поведінку сигналу. Потім прийшов на ресепшен, описав як у них ловить мережу роутерів і попросив нас переселити в один із номерів у зоні покриття сигналу, а також щоб залишався той фантастичний вид на море! Нас переселили, тепер взагалі розкішно. Які нас тут чекали королівські заходи!
Туреччина наче прощалася з нами щовечора.
Цікавий факт, що я хочу все побачити захід сонця в морі і за ідеєю тут сонце повинно так і сідає, але на останніх сантиметрів над водою з'являється силует землі і сонечко закочується чітко в материк. у центр?
Хамам
По-перше, щось давно ми вже не були в хаммамі, треба було б повторити. Хамм на цей раз був зовсім незвичайний. Якщо туристів зазвичай привозять до хамами при п'ятизіркових готелях, то це був громадський. Скажу одразу досвід – шикарний! Якщо в п'ятірках все чинно-шляхетно, той тут банщик миє-масажує по хардкору, як я люблю. Мені здавалося, що він мене намагає і намагається задушити, релаксанув я по-повній. У жіночій частині хаммама Дашу мили лайтовіше. Ми, швидше за все, тепер включимо хаммами в обов'язкове відвідування на кожну поїздку. У цій довжині ми були три рази, всі три рази були успішними.
Аквапарк Тортуга
Друга крута розвага це аквапарк Тортуга в одному із сусідніх готелів. Ми навіть думали на день переселитися в готель при аквапарку, тому що в нашому не було вільного дня для продовження, але в останній момент було перенесено масовий заїзд туристів, і ми змогли продовжити проживання в нашому готелі. У чому розкішність аквапарку? Тут є класний працівник, котрий явно люблять свою роботу. Частина гірок досить екстремальна, але він робить із цього гору жаху. Так, наприклад, із гірки, на якій відбувається секундне вільне падіння, хлопець в останній момент розкручує твоє коло так, що під час падіння ти летиш спиною вниз і продовжуєш обертатися.
За екстремальними відчуттями аквапарк наблизився до знаменитого аквапарку на Тенеріфе Siam Park. У мене були флешбеки в жахи гір того аквапарку) Інший хлопець з досить звичайної темної гірки примудрився так само зробити атракціон жаху. Він ставав позаду кола, брався руками за поручень і запускав нас на подвійному колі штовхаючи ногами так, що сам залітав повністю в трубу і витягував себе за перекладину, за яку тримався. Ми ж з Дашею розвивали у замкнутій трубі позамежну швидкість. Загалом якщо любите екстремальні аквапарки, то вам сюди, якщо не любите, то тут крута анімація, коли всі танцюють, стрибаючи на індивідуальних батутах, що стоять на фонтані, який б'є струменями з землі. Все це відбувається під сет діджея, який заряджає перед фонтаном. При цьому, аквапарк входить в комплекс готелю, який чомусь вважається трійкою, хоча коштує як повноцінна п'ятірка 1000 лір за ніч (118 $).
Сірінже
Раніше ми про це містечко не знали, але воно так активно піарилося на плакатах місцевих турфірм, що ми вирішили перевірити, чи ми не втратили чогось при плануванні. До міста ще треба було постаратися з добиранням. Спочатку ми їхали до автовокзалу, потім переїхали до Сельчука і тільки звідти ми поїхали на маршрутці в Сіринжі. Містечко виявилося справді затишним і красивим.
Він зовсім невеликий і націлений насамперед на любителів гастрономічного раю. Саме тут основний акцент на сотнях видів фруктових вин. Ціни, звичайно, завищені, але безкоштовні дегустації тут проводять на славу. Ми з Дашею так надегустувалися, що я переживав, що ми пропустимо післязавтрашній літак)))) Тут справді є багато чого смачного. Тільки одна проблема, пояснюватися потрібно турецькою))))
Другий щабель гастрономічності це спеціальні столи в кав'ярнях, де по центру пісок і там же готується твоя кава по-турецьки в центрі столу. І що мені особливо сподобалося, це ціна та наявність кюнефі, однієї з моїх улюблених турецьких солодощів. Під місцеву каву просто ідеально йде. До речі, обслуговував нас підліток, який говорив англійською.
Нам уже навіть незвично було чути англійську від місцевих, за всю довгу поїздку можна було на пальцях перерахувати людей, які розмовляють з нами англійською. Зі знанням туристичної мови у такому віці хлопець явно матиме велике майбутнє. Мишина ж гастрономічність полягала в смаженому морозиві, яке тут робили на одній із старих вуличок і шовковичним соком, що фонтаном ллється в кожній кафешці. Насправді, тут не тільки Мишко підсів на цей сік.
Нам же поблукати містом було мало, тому ми полізли на вершини, які красувалися на тлі міста. Там виявилося багато трекінгових маршрутів та чудова панорама на містечко. У розповіді я, звичайно, не можу передати всю п'янку атмосферу маленького містечка, так що включайте Сірінже сміливо у свої маршрути і зможете повністю через себе пропустити міський дух.
До речі, на момент написання оповідання навіть мої батьки відкрили для себе Сірінже.
Кіразлі
У нас був останній вільний вечір, на маршруті все пройдено і навіть перевиконано, але не ми ж просто так сидітимемо, склавши руки? Десь в інтернеті з'являлося порівняння Сіринже з турецьким селом Кіразлі. У порівнянні Сіринже однозначно перемагало, проте це схоже на останнє місце, де ми ще не побували в окрузі. Як тільки закінчився робочий день, ми відразу встрибнули в маршрутку до автовокзалу. Там нам сказали, що зараз їхатиме автобус на Айдин через Кіразлі, але зворотного вже не буде. Але наші плани непорушні! Для бравих мандрівників відсутність зворотного автобуса не перешкода. Поїхали!
Нас висадили справді посеред турецького села. Наша присутність не залишалася поза увагою, місцеві жителі з цікавістю поглядали на нас, тут, я так розумію, ми лише другі туристи після тих, які порівнювали Кіразлі та Сіринже))) Ну йдемо дивитися, що тут цікавого. Я не знаю чи всі турецькі села такі прикольні, але види на поля та плантації тут мали виражений азіатський відтінок. Було дуже схоже на тайські чи в'єтнамські панорами. Щоправда, без ступінчастих терас. Жаль, що ми були обмежені часом кінця вечері і не могли тут набродитися вдосталь усіма стежками.
За великим рахунком, якщо у Вас немає мети побачити кожен куточок Туреччини, можете обмежитися відвідуванням тільки Серінже. Тепер треба якось вибратися. Біля магазину стояв на вигляд впевнений у собі чоловік, ми запитали його, чи буде сьогодні автобус. Він почав щось перевіряти в телефоні, копався хвилини три, потім почав з кимось говорити по телефону, дуже посилено щось обговорював, хвилин через п'ять я уточнив чи є прогрес з автобусом, на що він відповів, що взагалі про автобуси не в курсі. Гаразд, шукаємо іншого. Касир у магазині сказав, що автобус таки має бути хвилин через 15. Ми пішли на виїзд із села і вирішили автостопити про всяк випадок, а то автобуси тут справа не стабільна нині. Спочатку їхала перспективна машина, але водій зупинився біля нас та пішов на базар. Наступні виявилися поліцією і проїхали повз, потім ще одна машина, яку я хотів зупинити, виявилася поліцією, і нарешті зупинив автобус, але він теж виявився поліцейським. Жандарм сказав, що він з поліції, я кивнув йому, що той факт, що він з поліції не повинен заважати йому підвезти нас до міста, тим більше в такому автобусі ми ще не каталися. Жандарм із водієм почали активно відмовлятися, що не підкинуть нас, на запитання “Чому? ” вони не змогли знайти відповіді та поїхали без нас у місто. Тут якраз вийшов хлопець із базару і пішов до своєї машини. Я запитав його, чи не до міста він їде? Він кивнув, і я сказав, що ми з ним! Він з радістю показав жестом, щоб ми сідали до нього в машину. Потім він зробив зупинку біля розкладки з фруктами та купив нам усім яблучок у дорогу. Які ж водії тут милі. Висадив нас якраз на роздоріжжі з автовокзалом, так що в готелі ми були настільки вчасно, що після вечері встигли ще й на захід сонця.
Правда сьогодні тільки в мене залишився ентузіазм бігти в номер, щоб встигнути впіймати останні тридцять секунд перед заходом сонця. Вчора ще ентузіазму на всіх вистачало. Усі вже були вимотані маршрутом))))
Кінець турецької подорожі
Наша велика турецька подорож дійшла до свого фіналу, як я і писав на початку розповіді, це була одна з найскладніших наших поїздок. На нескінченному відрізку історії минуло лише 46 днів. Для нас же минула ціла вічність. Ті проблеми, з яких починалася поїздка у вигляді бурситу ліктя та крадіжки речей, вже були десь далеко в минулому житті. У докарантинні часи ми літали в Туреччину щорічно відкриваючи нову локацію. Зараз змінивши сім локацій в одній поїздці, ми ніби провели сім років подорожей за раз.
До фінальної частини поїздки ми морально готувалися довгий час і намагалися нагромаджувати сили та бойовий дух наскільки це можливо. Ми прилетіли до Борисполя, завантажилися у таксі. Дорогою я зв'язався з мамою і сказав, щоб приймала у нас вдома Мишко з валізою та рюкзаками. Ми ж вийшли біля метро та поїхали на фестиваль Атлас Вікенд. Сьогодні був другий день відкриття фестивалю. Перед фестивалем ми зайшли поїсти до Пузати Хати. Після півтора місяця турецької їжі мені рідні вареники здалися чимось із роду райської амброзії. Мені здавалося, що такі смачні вареники я ще ніколи не їв у ресторанах. Цікаво виходить, ми дуже любимо турецьку кухню і за всю поїздку вона ні краплі не набридла, але варто було повернутися додому, як смакові рецептори жадібно вчепилися в рідну українську кухню. Ну а тепер уперед на танці та веселощі. На цей раз у нас було проплачено три дні плюс один безплатний. Втома від подорожі, як не дивно, пішла на другий план. Відкрилося друге дихання, і ми на позитиві відгуляли чотири повні дні до ночі. Після сонячної та теплої Туреччини в перший же день у Києві зустрів нас соковитою прохолодною зливою. Було незвичайно, ще буквально вранці ми взагалі не парилися за прогноз погоди, адже на курортах абсолютно всі дні було ясне сонечко і лише один раз увечері був дощ хвилин на 30, а тут таке занурення. Але злива то була не проблемою. Проблемою було те, що ми бігли щоб встигнути на Kozak system, а в результаті застрягли під навісом біля сцени, де виступав Поплавський. На жаль, заручниками Поплавського виявилося багато людей і злива тривала повністю весь його концерт і ще змусила послухати нас низку інших гуртів, які ми не планували. Нашій подрузі Тані пощастило більше, вона застрягла десь на вході далеко від сцени. Я їй запропонував включити пряму трансляцію Поплавського телефоном, але вона не захотіла з нами розділити нашу "Радість". Але коли злива закінчилася продовжилися веселощі до самої ночі і так чотири дні. На четвертий день, коли наша частина фестивалю закінчилася, лишився останній ривок. Ми запланували ще один фестиваль Veda Life. Цей фестиваль присвячений індійській культурі та не потребує таких енерговитрат. Я пам'ятаю, що на ведалайфі ходив, як ударений по голові, і пив улюблений чай-масала. Так як наші організми розуміли, що це вже точно кінець, то ми з Дашею вже і не можемо згадати, що саме було після відалайфу і як ми опинилися вдома. Але я добре запам'ятав день, коли в понеділок увімкнув комп'ютер і зрозумів, що я вперше за кілька місяців можу розслабитися і спокійно попрацювати на втіху. І як же добре, що на руках немає квитків на найближчий місяць))))
PS Ми повернулися на початку липня і спочатку планували, що в серпні продовжимо подорожувати далі. На момент закінчення написання оповідання вже вересень і бажання прямо взяти і кудись полетіти тільки почало повертатися, нам досі здається, що ми не можемо відпочити від турецької великої подорожі)
Інформація про подорож
Дата подорожі: 21.05. 2021 – 06.07. 2021
Тривалість: 46 днів
Складність подорожі: 6/10 (середньо)
