Тиждень у Раю
Щоб втекти від світу, зовсім необов'язково летіти за екватор. Свою «Нарнію» ми знайшли поряд — у сонячній Туреччині.
Збиралися не те, щоб спонтанно: речі були покладені в чемодан заздалегідь і він тихо чекав у кутку свого часу, змушуючи серце битися частіше. Невизначеними залишалися лише дата та місце подорожі. Як тільки зірки зійшлися в потрібний ряд (а точніше, вдалося розгребти всі перешкоди), ми зрозуміли: час. Путівку купили за пару днів до вильоту. Їхати на Егейське море нас багато хто відмовляв - вважається, що в червні там купатися прохолодно.
У певному сенсі так і виявилося. Температура води приблизно як у Криму цієї ж пори року – всього +23. Натомість краєвиди просто дивовижні! На багато кілометрів уздовж узбережжя тягнуться гори, вкриті хвойними та оливковими гаями. Тут чисте повітря з тонким приємним ароматом та м'який клімат без задушливої спеки.
Високо над морем загубилося крихітне рибальське село з однією єдиною центральною вуличкою — Сарігерме. Цей населений пункт та численні готелі – єдині острівці цивілізації. Затятим тусовщикам тут робити напевно нічого. Ми ж знайшли те, що шукали: тишу, чудову панораму, чисте море. Ідеальне місце для інтровертів! Публіка в нашому готелі Alinn Sarigerme Boutique підібралася культурна, ніхто нікому не заважав. Цьому сприяло і те, що готель встановив для гостей вікове обмеження: дітлахів до 16-ти сюди не селять.
Про якість їжі довго розповідати не буду. Те, що господар живе в готелі постійно і їсть із загального столу (ми його майже щовечора бачили) вже говорить багато про що. Як на мене, харчування було смачним та різноманітним. Дуже багато овочів, фруктів, зелені. Завжди кілька м'ясних та рибних страв на вибір, кілька разів давали креветки. Вино та пиво начебто непогані, але ми не любителі. А солодощі. . . немає слів, одні емоції. Ммм, дуже смачно!
Як відомо, кожен рай не без своїх демонів. Тут безліч комарів. Про спрею ми, на жаль, не подумали, тому відбивалися як могли. Шлях у номер кровососам було замовлено: перешкоджала москітна сітка. Зате на балконі вечорами вони відігравалися, співаючи сумні мелодії хором ста голосів.
Про пляж. Туди з готелю можна дістатися різними способами. Найпростіший - на автобусі, за п'ять хвилин. Курсує кожні півгодини.
Менш зручний — цією ж дорогою пішки. Він, як мінімум, утричі довший. Зате можна насолоджуватися гірським повітрям та милуватися природою. Як бонус, на шляху зустрічається різна живність із міні-заповідника. Ми бачили білку, лисеня, важливих павичів, крикливих цесарок, перепілок та ще безліч різних птахів, назви яких я не знаю…
Останній, найекстремальніший, теж займає 5 хвилин — прямою стежкою з гори. Але тут існує ризик зірватися і докотитися стрімголов ще швидше. Або натрапити на змію — це також суттєво збільшить швидкість пересування. Одну з них ми, до речі, зустріли навіть на головній дорозі — тоненьку, із блискучою сталевою шкіркою.
Пляж розташований у бухті. Щоб нормально поплавати, потрібно добре пройтися мілководдям. Вода чиста. Пісочок сірий, вулканічний, але м'який. Черепашок дуже мало, та й ті дрібні.
Поруч - яхт клуб. Ми планували кілька екскурсій, але побували лише на одній. Вибрали тригодинний круїз островами. На одному з них, спускаючись за гідом у підземну печеру, я поранила ногу. Не сильно, але неприємно (мам, вже все гаразд і майже загоїлося, чесно-чесно). «До весілля заживьйот! » — бадьоро сказав звичний до травм капітан, намазуючи мені ранку йодом. «До золотої? » — сумно пожартувала я…
Втім, відвідування цього незвичайного місця коштувало кривавої данини.
Треба сказати, лаз у печеру дуже вузький. І якби мої форми трохи пишніші — напевно застрягла б там акулам на радість. Протиснувшись у темряву, одразу поринаємо у воду. Чоловік – до пояса, я – по груди, бредемо… Місцями – пливемо, глибоко. Потім знову кудись дертись. І не забуваємо дивитися довкола. Грот високий, відтінок води – загадково-фіолетовий. І дуже боляче, що водонепроникної камери немає. А потім треба обережно (! ) спуститися по гострому каменю і зістрибнути у воду (не високо), щоб вплав добратися до корабля. Просто дух захоплює!
А ці стрибки у воду з корабля! У прозорій, як сльоза, воді добре видно дно — здається, глибина нічого. Пірнаєш — і ніби в ополонку на Водохреще. Брр, крижана! І… накриває з головою. Капітан сміється: 9 метрів під кілем…
Землетрус? Ні, не чули. За два дні до нашого від'їзду в Туреччині стався потужний землетрус, про який ми дізналися від стривожених родичів. На щастя, грізне природне явище минуло і ми його навіть не помітили.
Тиждень відпочинку пролетів, наче й не був його. Залишилися спогади та безліч знімків, які ще потрібно відсортувати…
