В прошлом горнолыжном сезоне, перебирая варианты отдыха, наткнулись на новое для нас направление – Турция. Не Паландокен, и не Улудаг, а какой-то неизвестный Эрджиес. Когда-то Турцию мы рассматривали, но так и недорассмотрели. Что-то там нам не нравилось. Помню только, что кроме оллинклюзива, никаких других плюсов мы не увидели и выбрали другое направление. Туры были до неприличия дешевыми, но Веркин муж, посмотрев ролик о курорте, напрочь забраковал трассы, и мы выбрали в прошлом году КП. А две знакомых нам компании, но совершенно незнакомых между собой, таки съездили в Эрджиес и были в диком восторге.
В этом же сезоне выбора уже как бы и не было. Турция – теперь наше все! Да еще и без тестов. Прошлогодние компании опять туда засобирались. Стали и нас звать. Но был только октябрь, я еще только намеревалась купить тур в Египет, поэтому настойчиво отмахивалась от предложений купить горнолыжку по РБ. Что я, Рокфеллер, что ли? Мне бы на Египет нашкрести. Да и в этом году бронировать что-либо заранее – себе дороже. Живем, как на вулкане. До февраля еще дожить надо. Кстати, этот самый Эрджиес, где построили горнолыжный курорт, когда-то был вулканом. Впрочем, бывших вулканов не бывает. Когда-нибудь он снова проснется. Не дай бог!
Короче, ребята, включая Веркиного мужа, прикупили-таки туры в Турцию, а мы – в Египет. Как все прошло, многие из вас читали.
Но вот я вернулась из Египта, и тогда уже вплотную занялась выбором тура в Турцию. На самом деле, лететь пакетом не очень хотелось. У нас с Вадиком было аж 2 недели отпуска, а туры – только семидневные. И куда девать еще неделю? Стала строить какие-то безумные планы по самостоятельному путешествию. Полететь из Запорожья в Кайсери, покататься недельку на лыжах, а оттуда мотануть самолетом в Анталию. Внутренние турецкие перелеты стоят какие-то смешные 700 гривен. Да и Запорожье-Кайсери тоже тыщи полторы всего. Только, вот, пересадка в Стамбуле… Туда еще ничего, а вот обратно – ночь придется куковать там. Крутила, мутила, и, плюнув, стала смотреть пакетные туры.
В прошлом году обе компании купили отели в ближнем к горе городе Кайсери. Трансфер до зоны катания входил в стоимость. Так же, как и скипасс. А в этом году, к сожалению, лафа закончилась. Скипассы шли уже отдельным пунктом. И трансфер тоже. Одна компания в прошлом году жила в затрапезной прокуренной трешке, и в этом году решила улучшить свои жилищные условия, забронировав шикарную пятерку « Виндхам» . А вторая, как и в прошлом году, выбрала, полюбившийся им « Холидей инн» . И если первая компания должна была трансфер оплачивать дополнительно, то второй еще обещали и бесплатную доставку тел на гору. Правда, сразу взяли с них всю стоимость тура. Это еще что за развод? Обычно берут 20-30 процентов стоимости, а остаток вносят уже непосредственно за пару недель до вылета. Подозрительно! Попахивает кидаловом.
Рылась в интернете в поисках хоть какой-то инфы о курорте. Слезы. Почти ничего. Чтобы не быть заложником трансфера, стала рассматривать отели на горе. Их там – раз-два и обчелся. И лишь один привлекал меня ценой. На весь интернет нашелся только один отзыв об этом отеле, да и тот отрицательный. Но цена уж больно привлекательна – всего 22 тыщ. грн. с копейками. Холидей, к примеру, нам предлагали примерно за 30. И даже с трансфером. Турагентша, продавшая нашим друзьям туры, уверяла меня, что может договориться, и нас тоже включат в группу счастливчиков. Но я не повелась и купила тур у своей проверенной девочки. В отель на горе. Назывался он Эрджиес Хилл. Моя турагентша кривилась, бронируя его. Он был без звезд. Ну так и я звезд с неба не хватаю. Самое то, что нужно! Кроме включенной страховки, я прикупила еще и от финансовых рисков (от невылета) и спортивную. Знаем, плавали! Внесла 5 тыщ. гривен задатка и, зафиксировав смешную цену в 22 тыщи, я успокоилась. А зря…
Перед самым Новым годом Турция решила тоже ввести обязательное тестирование всех въезжающих на ее территорию. Ну понятно! Наше еврейское счастье во всей красе! Все, кому не лень, уже успели съездить без тестов, а нам, как обычно, везет, как утопленникам. Да еще и по приезду придется отсиживаться две недели. Или опять тест сдавать. Ну, то такое. У нас еще неделя отпуска, пусть обсервируют. А там посмотрим.
Между тем, события стали развиваться очень быстро. Хорошая новость – отменили обсервацию или тестирование по возвращении. Выдохнули!
По ходу дела выяснилось, что еще одна компания знакомых летит из Мариуполя в наши даты. Они уже летали туда в середине декабря. Только вот снега там не было от слова совсем. Работала одна единственная трасса. Тем не менее, они снова решили попытать счастья. А шо делать? Все равно больше негде кататься!
Отель они выбрали тоже горный, но не наш, а подороже. Я позвонила в ТА, чтобы проверили, все ли у нас хорошо с отелем. Проверили… Конченое МЯУ, на крылах которого мы должны были лететь от ТО « Корал тревел» , оказывается, отменило вылеты из Запорожья! Типа рейс сильно недогружен! Та блин, пол-Мариуполя летит, а у них рейс недогружен! Бред!
Друзья, летавшие в прошлом году, уже перебрались на ПМЖ в Киев и собирались лететь, разумеется, оттуда. Но и их не миновала чаша сия. Помимо отмены рейсов из Запорожья, МАУ отменило и часть рейсов из Киева. Друзьям тоже перенесли рейс на пару дней, объединив с другим. Эх, не избежать нам овербукинга! Надо бы пораньше на рейс зарегистрироваться!
На выбор нам предложили вылет из Киева или Харькова, но на пару дней позже. Та ну, капец! Как туда добираться? Стала опять смотреть, как полететь самостоятельно. Даже разработала маршрут. Пегасус из Запорожья продолжает летать. Это вам не МАУ! 6 дней покататься, а потом махнуть в Каппадокию на 3 ночи. Уж больно мне запала в сердце возможность переночевать в пещере. Андрей раздразнил. И по долинам и по взгорьям пошариться. Все бы ничего, но лететь придется без лыж – это раз. Наш « дешевенький» отель на букинге стоил каких-то совершенно безумных денег – почти штуку зелени за 6 ночей и без питания. А других горных отелей он вообще не предлагал. Только в Кайсери. Ладно, нашла неплохой отель в городе по приемлемой цене. Вроде бы даже бесплатный трансфер на гору обещали. В Каппадокии отели вообще стоили смешных 20 баксов за ночь на завтраках. Уже почти все купила. Но не купила. Рука сама отдернулась от клавиатуры.
Позвонила ребятам из компании Веркиного мужа. Они ни сном, ни духом. Их турагентша мышей не ловит. Она стала им втирать, что все хорошо, нужно только подождать пару дней, и все наладится. А вторая компания уже дня два, как все знала. И уже решили лететь из Киева. С этой целью наняли автобус до Борисполя, поскольку вылет рано утром, и поездом ехать – не вариант. В автобусе еще были места, и мы тут же упали им на хвост. Позвонила в ТА, сказала, чтобы быренько нас перебронировали на Киев. Тур в наш отель уже стоил, на минуточку, 36 тыщ. Но нам сохранили нашу смешную цену в 22000.
Вторую компанию, уже в урезанном составе, их турагентша перебронировала на Харьков. Выбила им бесплатный трансфер… из Запорожья в Харьков!
Я изрядно нервничала. Киевляне улетали в тот день, когда я должна была внести оставшиеся 80% суммы. Просила их написать мне, что они благополучно прибыли и их поселили.
Написали. С задержкой в один час (в Киеве как раз был жуткий снегопад) самолет улетел. В отеле из поселили сразу же, не дожидаясь положенного чекина в 14.00. В Кайсери жара, +18, но снег на горе, вроде, есть.
Отнесла денюшку в ТА. Кстати, курс доллара на тот момент неожиданно сильно упал, и я заплатила даже меньше ожидаемого. Невероятно! Никогда в жизни мне такого счастья не выпадало! Всегда было с точностью до наоборот! Подозрительно.
А еще ж 2 недели ждать!...
Засыпала друзей расспросами буквально обо всем. В этом году уже не было так кайфово, как в прошлом. Снега было в разы меньше. Пару дней было тепло и солнечно, но потом задул недетский ветерочек, и часть подъемников закрыли. На трассах много камней и льда. А за пару дней до их отъезда повалил снег! Вот это подарочек. Для нас.
Затянула я с предысторией. Просто мне хочется, чтобы вы представляли себе всю картину.
Итак, собственно, поездка.
Из Мариуполя мы выехали в 14.00. Несколькими часами ранее я стала регистрироваться на рейс. Дойдя до выбора мест в самолете, я подофигела! Оказывается, места у окошка стоят 4 евро. А места, где можно вытянуть ножки – 12 евро! Мелочь, вроде, а неприятно! Ай да МАУ, ай да молодцы! Осталось сделать платными туалеты в самолете!
Пришлось купить места у прохода. Ну и ладно! Что там лететь? 2 часа 20 минут всего.
Снегопады в центральной Украине уже неделю как закончились, поэтому дороги были уже чистыми. Нам повезло, можно сказать. Ну, хоть в чем-то!
Пока был день, народ в автобусе, в количестве 10 человек, в основном 60+/-, резвился вовсю. Ели-пили-пили-ели. Стемнело. Как-то кемарили. Даже мне это чуть-чуть удалось. Но совсем чуть-чуть. Часа в 2 ночи мы были в Борисполе. Вылет был в 5.50, но регистрация уже началась. Сбагрив снарягу и чумаданы, уселись-улеглись на сиденьях. К нашей компании присоединились еще трое – семейная пара знакомых киевлян и еще один мариуполец, однокурсник Вадика по институту Саша. Он приехал накануне поездом и ночевал у родственников. Он и знать не знал, что мы тоже летим.
Полет прошел нормально. Уже перед посадкой стали раздавать анкеты для заполнения. Я уже было стала заполнять, когда сидевший впереди Саша обратил внимание, что анкета для Египта. Тети отняли все обратно. Других анкет у них не было.
Прилетели вовремя. Но долго сидели в самолете в ожидании анкет и прохождения процедуры уравновешивания повитряного судна. Это еще что за новости? Чего его уравновешивать? Чтобы пьяные туристы, кинувшись на выход, не перекинули самолет? Впервые такое происходит со мной!
От скуки наблюдала за горячим турецким парнем, в одиночку разгружавшим наши баулы.
Наконец, самолету выставили развал-схождение и стали выпускать тех, у кого анкеты были. Они их заполнили еще дома – ихние турагенты расстарались. Наконец-то и нам принесли вожделенные листочки. Заполняли мы их, заполняли, а на них никто даже и не взглянул. Отобрали на входе, и все! И тесты наши никого не интересовали. Может те, кого они должны интересовать, еще не проснулись? Было только 9 по нашему и 10 по местному времени.
Лыжи приехали вместе с остальным багажом по ленте.
Пошла искать обменник. А нэту! Сказали, что здесь есть только банкоматы. Загрузив барахло в наш автобус, мы с Вадиком пошли их искать. Нашли. Если выйти из аэропорта, нужно перейти дорогу и пройти немного вправо. Их там была целая куча, от разных банков. Разбираться было некогда. Сунули карточку в первый попавшийся. Он стал рассказывать, что снимет комиссию и т. д и т. п. Та давай уже! Из предложенных сумм выбрали максимально возможную – 250 лир. Побежали в автобус. Из нашей компании в автобусе оказался только однокурсник Вадика Саша. Он, оказывается, тоже купил тур в наш отель. Точнее, кто-то ему купил. Он понятия не имел, в каком отеле ему предстоит жить, пока не заглянул в ваучер, по моей просьбе. Остальная же часть банды уехала на другом автобусе.
Саша, узнав, что мы сняли турецких денег, тоже возжелал. Но что-то у него не получилось, и он вернулся, не солоно хлебавши. Отельный гид скептически заметил, что в банкомате деньги снимать нерентабельно. Лучше обменять у него валюту. По очень « выгодному» курсу. При официальном курсе в 6.90 за доллар, он предлагал по 6.70. Честно говоря, я не знаю, что невыгодней. Не удосужилась пересчитать. Но то, что мы сняли в банкомате, обошлось нам в грабительских 4.50 грн. за лиру. Выгоднее всего платить картой, но не везде ее берут. А валюты мы взяли мало – сотку долларов и сотку евро. Они нужны были нам на совсем другие цели, но об этом позже.
Аэропорт расположен практически в черте города. Кайсери находится на высоте около 1000 метров, а наш отель – выше 2000. Говорят, очень полезно пожить некоторое время на такой высоте. Нисколечки в этом не сомневаюсь!
Выехав за город, автобус попытался поползти в гору. А не тут-то было! Сцепление, видимо, крякнуло. Вышли из автобуса. Погодка – шикардос! Тепло, солнечно! Пока ждали другой автобус, раззнакомились. Помимо нас и Саши, в отель ехали еще две девочки-киевлянки. И семейная пара из Запорожья, примерно нашего возраста.
Отельный гид Сулейман сказал, что проведет собрание, не отходя от кассы, пока нам подготовят номера. И все вопросы лучше решать сразу. А то он потом больше не приедет. Так что быстренько все обменяли у него баксы, купили экскурсию в Каппадокию и скипассы!
И почем же экскурсия? А всего-то 109 баксов стоит полет на шаре с трансфером! Эх! Шаровые шары получаются! Мы-то в свое время платили гораздо больше! Но второй раз не полетим. Хорошенького понемножку! Если же брать полный комплект – полет на шаре + экскурсия по Каппадокии, – то это счастье стоит 149 баксов. Но и это нам не нужно. Я искренне надеялась смотаться в « самоволку» на общественном транспорте.
Приехал другой автобус, доставивший нас в целости и сохранности в отель. Сначала, правда, мы завезли несколько человек в отель « Х-маунтин лодж» . Он стоял на отшибе, но рядом с гондольным подъемником « Хаджилар» , где, по слухам, находятся самые лучшие трассы. Стоил этот отельчик каких-то совершенно безумных денег. Я его даже и не рассматривала в качестве жилья.
В нашем отеле русскоговорящий рецепционист встретил нас радостным возгласом « Здравствуйте! » . Приятная неожиданность! Читала, что в этом регионе не то, что по-русски, даже по-английски никто не алё!
Бросив барахло на рецепшене, мы проследовали в столовку для проведения ритуала окучивания.
Все были паиньками. И денюшки поменяли, и скипассики купили. Девочки-киянки даже согласились на шару на шарах полетать. Саша сказал, что на шаре полетит в другой раз вместе с оставшейся дома супругой, иначе она его никогда не простит. А наши новые запорожские друзья приехали сюда сугубо покататься. Ну а мы с Вадиком отморозились по полной программе. Скипассы гид продавал за доллары, и у него были только на 50 подъемов. Он уверял нас, что больше нам не выкатать, разве что мы олимпийские чемпионы по гигантскому слалому. Ага! Расскажи нам! Кстати, в Эрджиесе, по слухам, скипассы продавали не на количество дней, а на количество подъемов, что очень разумно, на мой взгляд. Погода здесь весьма неустойчива. В любой момент может задуть ветер, опуститься туман, посыпаться камни с неба. Канатки тупо остановят, и суточным скипассом в таком случае можно разве что подтереться. И то, врядле. Кроме того, по одному скипассу кататься можно вдвоем, и даже втроем – выдержки времени нет. А чем больше подъемов, тем дешевле. Один подъем стоит 17 лир, а если брать скипасс на 200, один подъем обойдется всего в 4.5.
Экскурсия нам не нужна, и валюту менять нам тоже не надо. Разочаровали мы Сулеймана.
Непосредственно после окучивания нам раздали ключи от нумеров. Нам с Вадиком достался номер на 1-м этаже. Рецепция располагалась на 0-м. Поэтому пришлось воспользоваться лифтом. И он работал! А в плохом отзыве плакались, что нет!
Лифт
Номер оказался угловой, что в данном случае было преимуществом – у нас было целых 2 окна! И не такие уж они и маленькие, как писалось в отзыве.
Вид из окна
И температура в номере вполне комфортная. И вода горячая есть, и мини-бар, и набор для чая-кофе, и плазма, и вайфай в номере.
Пардон за бардак
И это отель без категории! Та все просто зашибись! Кто там чем был недоволен? Посмотрим, конечно, чем тут кормят, но это потом. Вечером. А сейчас айда на гору! Только час пополудни. Еще успеем катнуть. Бессонной нетрезвой ночи как не бывало! Чувствовала себя молодым кузнечиком.
Быстро облачились в горнолыжные доспехи. Вадик ленился идти на гору в ботинках. Совсем забурел! Что там идти? Метров триста всего. Еле уговорила.
На рецепшене спросили о бесплатном трансфере до подъемника. Он сказал, что сейчас вызвонит водителя. Через 5 минут подъехал басик, и мы, как короли, вдвоем прибыли к кассам подъемника « Текир» , проехав эти несчастные 300 метров.
Купили один на двоих скипасс на 100 подъемов. С карты снялись гривни по курсу 4.05 за лиру. Мдя! Так-то оно выгоднее, чем снимать наличку!
Пошли на гондолку. Сунулись в одну дырку – нас завернули! Оказывается, это для пальтошников. Их тут отдельно пропускают. Пришлось обходить загородки из сетки для осетров.
На входе чувак начал мне что-то втирать, тыча себе в голову. В сети проскальзывала противоречивая информация о необходимости ношения шлемов. Я просила ребят, пока они еще тут катались, отследить, есть ли на горе люди без касок? Сами они часто ездят на Буковель, и ношение касок вошло у них в привычку. Но не у нас. Не любим мы шлемы. Возможно, я и не права, но каска, по-моему, нужна лишь для того, чтобы мозги, в случае чего, не растеклись по склону, а остались аккуратненько лежать в шлеме. Короче, ребята видели людей без касок. Поэтому мы надеялись обойтись без них.
А мужик, между тем, все тыкал и тыкал. Я развела руками и сказала « туморо» . Не знаю, понял он или нет, но мы сели в вагон и уехали. Кстати, кассеты для лыж снаружи капсулы имеются, однако же местные большей частью заходят внутрь вместе с лыжами. Потерять боятся?
Трасса под гондолкой была синяя до голубизны, и с кучей чайников. Поэтому мы решили уехать куда-нибудь. Далеко забираться не стали – время уже довольно позднее. Поехали вправо к подъемнику « Девели» . Там не было вообще никого. Кроме канатчика. Который тоже прицепился к нам за каски. Дал понять, что больше не пустит. Бе-бе-бе! Поднялись его нудной, медленной канаткой, продуваемой всеми ветрами.
Поехали на другую, под колпаком и с подогревом седалищ. Тут нас не гоняли и мы скатились пару раз. Надоело. Переехали на подъемник « Хисарджик» или Диван (по названию местной кафешки).
Тут мы встретились с Сашей. Сделали пару спусков здесь. Поднявшись в третий раз, попали в облако. Видимость плохая. Ну его нафиг! Пора валить!
Кстати, камней нахватались досхочу! Бедные лыжи, хорошо, что старые!
Вернувшись в номер, решили подразнить Веркиного мужа, безумного лыжника, который совместно с бандой вылетал из Харькова. У них рейс был аж в 13.00. Они еще и до отеля не добрались, а мы уже успели накататься. Послали им пару фоточек.
Мне эта ситуация, конечно, нравится. Практически все туры в Турцию и Египет из Киева улетают глубокой ночью. И обратно возвращаются вечером. В то время, как из регионов самолеты туда летят после обеда, а назад, напротив, ранним утром! И это при том, что туры из Киева стоят дешевле, чем аналогичные, из, скажем, Запорожья или Харькова. Очень замечательно! Киевляне получают лишних два дня отдыха. Не, ну конечно же, и простым смертным не возбраняется лететь из столицы. Только вот поезда под это дело никак не заточены. Вот и смотри, но выбирай! Либо пытка бессонницей, либо урезанный тур.
Ужин здесь начинается в 18.30. Еще есть время. Нужно пройтись по окрестностям. На карте я видела, что тут есть озеро. Одна из гугл-фоток была просто изюмительной – отражение вулкана в водной глади. Почему же эта фотка не моя? Надо это исправить! Пошли искать.
Но на месте, где, если верить карте, должно находиться озеро, мы увидели лишь снежное поле. Семен Семеныч! Мороз, однако! Замерзло все! Еще и снежком притрусило!
Эх! Не стать мне великим фотографом!
Пошли заедать огорчение в столовку. Взяли с собой рюкзачок, в который положили баклажку с горячительным напитком. Столовка оказалась на нашем этаже. А мы изначально поперлись вниз. Там тоже были столы, но накрывали именно на нашем этаже.
О еде. Вполне достаточно, чтобы обожраться и помереть молодым.
Конечно же, изобилия, присущего оллинклюзивным хотелам, здесь не было. Но все же… 3-4 вида горячих блюд с мясом (курица, говядина, ягнятина). Супчики. Свежие огурцы-помидоры, петрушка, укроп, мята, руккола. Маслины-оливки. Сыры. Хумус. Пару салатов. Апельсины-мандарины-яблоки. Сладости. Разве мало? Чай был только на завтрак. А также вода в запечатанных пластиковых стаканчиках. И на завтрак, и на ужин.
Спиртного нет. Но никто не возбраняет пить свое. Единственно, что за неделю ни разу не было рыбы. Ну дык озеро ж замерзло!
Живем, как на вулкане... (кусочек № 2) > > >
У минулому гірськолижному сезоні, перебираючи варіанти відпочинку, наткнулися на новий для нас напрямок - Туреччина. Не Паландокен, і не Улудаг, а якийсь невідомий Ерджієс. Колись Туреччину ми розглядали, але так і недорозглянули. Щось там нам не подобалося. Пам'ятаю тільки, що окрім оллінклюзиву, жодних інших плюсів ми не побачили та вибрали інший напрямок. Тури були до непристойності дешевими, але Веркін чоловік, подивившись ролик про курорт, геть-чисто забракував траси, і ми вибрали минулого року КП. А дві знайомі нам компанії, але зовсім незнайомі між собою, таки з'їздили в Ерджієс і були в дикому захваті.
У цьому ж сезоні вибору вже ніби й не було. Туреччина – тепер наше все! Та ще й без тестів. Торішні компанії знову туди зібралися. Стали і нас звати. Але був тільки жовтень, я ще тільки мала намір купити тур до Єгипту, тому наполегливо відмахувалася від пропозицій купити гірськолижку по РБ. Що я, Рокфеллер, чи що? Мені б на Єгипет нашкрести. Та й цього року бронювати щось наперед – собі дорожче. Живемо, як на вулкані. До лютого ще дожити треба. До речі, цей самий Ерджієс, де збудували гірськолижний курорт, колись був вулканом. Втім, колишніх вулканів не буває. Колись він знову прокинеться. Не дай боже!
Коротше, хлопці, включаючи Веркиного чоловіка, прикупили-таки тури до Туреччини, а ми – до Єгипту. Як усе минулося, багато хто з вас читав.
Але я повернулася з Єгипту, і тоді вже впритул зайнялася вибором туру до Туреччини. Насправді летіти пакетом не дуже хотілося. У нас із Вадиком було аж 2 тижні відпустки, а тури – лише семиденні. І куди подіти ще тиждень? Почала будувати якісь шалені плани з самостійної подорожі. Полетіти із Запоріжжя до Кайсері, покататися тиждень на лижах, а звідти мотати літаком до Анталії. Внутрішні турецькі перельоти коштують якісь кумедні 700 гривень. Та й Запоріжжя-Кайсері теж тисячі півтори всього. Тільки, ось, пересадка в Стамбулі… Туди ще нічого, а ось назад – ніч доведеться кукувати там. Крутила, каламутила, і, плюнувши, почала дивитися пакетні тури.
Минулого року обидві компанії купили готелі в ближньому до гори місті Кайсері. Трансфер до зони катання належав до вартості. Так само, як і скіпас. А цього року, на жаль, лафа закінчилася. Скіпаси йшли вже окремим пунктом. І трансфер також. Одна компанія минулого року жила в затрапезній прокуреній троячку, і цього року вирішила покращити свої житлові умови, забронювавши шикарну п'ятірку «Віндхам». А друга, як і минулого року, обрала, що ним подобався «Холідей інн». І якщо перша компанія мала трансфер оплачувати додатково, то другий ще обіцяли і безкоштовну доставку тіл на гору. Щоправда, одразу взяли з них усю вартість туру. Це ще що за розлучення? Зазвичай беруть 20-30 відсотків вартості, а залишок вносять вже безпосередньо за пару тижнів до вильоту. Підозрювально! Пахне кидаловим.
Рилася в інтернеті в пошуках хоч якоїсь інформації про курорт. Сльози. Майже нічого. Щоб не бути заручником трансферу, почала розглядати готелі на горі. Їх там – раз-два і влаштувався. І лише один приваблював мене ціною. На весь інтернет знайшовся лише один відгук про цей готель, та й той негативний. Але ціна аж надто приваблива - всього 22 тисяч. грн. з копійками. Холідей, наприклад, нам пропонували приблизно за 30. І навіть із трансфером. Турагентка, яка продала нашим друзям тури, запевняла мене, що може домовитися, і нас теж долучать до групи щасливчиків. Але я не повелася і купила тур у своєї перевіреної дівчинки. Готель на горі. Називався він Ерджієс Хілл. Моя турагентша кривилася, бронюючи його. Він був без зірок. Ну, так і я зірок з неба не вистачаю. Саме те, що потрібне! Окрім включеної страховки, я прикупила ще й від фінансових ризиків (від невильоту) та спортивну. Знаємо, плавали! Внесла 5 тисяч. гривень завдатку і, зафіксувавши кумедну ціну в 22 тисячі, я заспокоїлася. А дарма…
Перед самим Новим роком Туреччина вирішила також запровадити обов'язкове тестування всіх, хто в'їжджає на її територію. Ну зрозуміло! Наше єврейське щастя у всій красі! Всі, кому не ліньки, вже встигли з'їздити без тестів, а нам, як завжди, щастить, як утопленикам. Та ще й після приїзду доведеться відсиджуватися два тижні. Або знову тест складати. Ну, таке. Ми ще тиждень відпустки, нехай обсервують. А там побачимо.
Тим часом події стали розвиватися дуже швидко. Хороша новина – скасували обсервацію чи тестування після повернення. Видихнули!
Під час справи з'ясувалося, що ще одна компанія знайомих летить з Маріуполя в наші дати. Вони вже літали туди у середині грудня. Тільки ось снігу там не було від слова зовсім. Працювала одна єдина траса. Проте вони знову вирішили спробувати щастя. А що робити? Все одно більше нема де кататися!
Готель вони вибрали теж гірський, але не наш, а дорожчий. Я зателефонувала до ТА, щоб перевірили, чи все у нас добре з готелем. Перевірили… Скінчене МЯУ, на крилах якого ми мали летіти від ТО «Корал тревел», виявляється, відмінило вильоти із Запоріжжя! Типу рейс дуже недовантажений! Та млинець, пів-Маріуполя летить, а у них рейс недовантажений! Маячня!
Друзі, які літали минулого року, вже перебралися на ПМП до Києва і збиралися летіти, зрозуміло, звідти. Але й їх не минула чаша ця. Крім скасування рейсів із Запоріжжя, МАУ відмінило і частину рейсів із Києва. Друзям теж перенесли рейс на пару днів, об'єднавши з іншим. Ех, не уникнути нам овербукінгу! Потрібно раніше на рейс зареєструватися!
На вибір нам запропонували виліт із Києва чи Харкова, але на пару днів пізніше. Та ну, капець! Як туди діставатися? Почала знову дивитися, як полетіти самостійно. Навіть розробила маршрут. Пегасус із Запоріжжя продовжує літати. Це вам не Мау! 6 днів покататися, а потім махнути до Каппадокії на 3 ночі. Аж надто мені запала в серці можливість переночувати в печері. Андрій роздратував. І по долинах і по пагорбах помацати. Все б нічого, але летіти доведеться без лиж – це раз. Наш «дешевий» готель на букінгу коштував якихось абсолютно шалених грошей – майже штуку зелені за 6 ночей та без харчування. А інших гірських готелів він взагалі не пропонував. Тільки в Кайсері. Гаразд, знайшла непоганий готель у місті за прийнятною ціною. Начебто навіть безкоштовний трансфер на гору обіцяли. У Каппадокії готелі взагалі коштували кумедних 20 доларів за ніч на сніданках. Вже майже все купила. Але не купила. Рука сама відсмикнулася від клавіатури.
Зателефонувала хлопцям із компанії Вєркіного чоловіка. Вони ні сном, ні духом. Їхня турагентка мишей не ловить. Вона стала їм втирати, що все гаразд, потрібно тільки почекати пару днів, і все налагодиться. А друга компанія вже два дні, як усе знала. І вже вирішили летіти із Києва. З цією метою найняли автобус до Борисполя, оскільки виліт рано-вранці, і поїздом їхати – не варіант. В автобусі ще були місця, і ми тут же впали на хвіст. Зателефонувала до ТА, сказала, щоб бренько нас перебронювали на Київ. Тур до нашого готелю вже коштував, на хвилиночку, 36 тисяч. Але нам зберегли нашу смішну ціну у 22000.
Другу компанію, вже у урізаному складі, їхня турагентка перебронювала на Харків. Вибила їм безкоштовний трансфер… із Запоріжжя до Харкова!
Я добряче нервувала. Кияни відлітали того дня, коли я мала внести 80% суми, що залишилися. Просила їх написати мені, що вони благополучно прибули та їх поселили.
Написали. Із затримкою в одну годину (у Києві якраз був страшний снігопад) літак відлетів. У готелі поселили відразу ж, не чекаючи покладеного чекіна о 14.00. У Кайсері спека, +18, але сніг на горі, начебто, є.
Віднесла денюшку до ТА. До речі, курс долара на той момент несподівано сильно впав, і я заплатила навіть менше очікуваного. Неймовірно! Ніколи в житті такого щастя не випадало! Завжди було з точністю навпаки! Підозріло.
А ще ж 2 тижні чекати!...
Засипала друзів розпитуваннями буквально про все. Цього року вже не було так кайфово, як минулого. Снігу було в рази менше. Кілька днів було тепло і сонячно, але потім задув недитячий вітерець, і частину витягів закрили. На трасах багато каміння та льоду. А за пару днів до їхнього від'їзду повалив сніг! Ось це подаруночок. Для нас.
Затягнула я з передісторією. Просто мені хочеться, щоб ви уявляли всю картину.
Отже, власне, подорож.
З Маріуполя ми виїхали о 14.00 год. Декількома годинами раніше я стала реєструватися на рейс. Дійшовши до вибору місць у літаку, я подофігела! Виявляється, місця біля вікна коштують 4 євро. А місця, де можна витягти ніжки – 12 євро! Дрібниця, начебто, а неприємно! Ай та МАУ, ай та молодці! Залишилося зробити платними туалети у літаку!
Довелося купити місця біля проходу. Ну і добре! Що там летіти? 2 години 20 хвилин.
Снігопади в центральній Україні вже тиждень закінчилися, тому дороги були вже чистими. Нам пощастило, можна сказати. Ну, хоч у чомусь!
Поки був день, народ в автобусі, у кількості 10 людей, в основному 60+/-, грався на повну силу. Яли-пили-пили-їли. Стемніло. Якось кемарили. Навіть мені це трохи вдалося. Але зовсім трішки. Години о другій ночі ми були у Борисполі. Виліт був о 5:50, але реєстрація вже почалася. Збагривши спорядження і чумадани, посідали-вляглися на сидіннях. До нашої компанії приєдналися ще троє – сімейна пара знайомих киян та ще один маріуполець, однокурсник Вадика за інститутом Сашко. Він приїхав напередодні поїздом та ночував у родичів. Він і знати не знав, що ми теж летимо.
Політ пройшов нормально. Вже перед посадкою стали роздавати анкети для заповнення. Я вже була заповнювати, коли сидів попереду Саша звернув увагу, що анкета для Єгипту. Тітки забрали все назад. Інших анкет у них не було.
Прилетіли вчасно. Але довго сиділи в літаку, чекаючи анкет і проходження процедури врівноваження повітряного судна. Це що за новини? Чого його врівноважувати? Щоби п'яні туристи, кинувшись на вихід, не перекинули літак? Вперше це відбувається зі мною!
Від нудьги спостерігала за гарячим турецьким хлопцем, який самотужки розвантажував наші баули.
Нарешті, літаку виставили розвал-сходження і почали випускати тих, хто має анкети. Вони їх заповнили ще вдома – їхні турагенти розчули. Нарешті й нам принесли омріяні листочки. Наповнювали ми їх, наповнювали, а на них ніхто навіть і не глянув. Відібрали на вході, та й годі! І випробування наші нікого не цікавили. Може ті, кого вони мають цікавити, ще не прокинулися? Було лише 9 за нашим та 10 за місцевим часом.
Лижі приїхали разом із рештою багажу по стрічці.
Пішла шукати обмінник. А ніту! Сказали, що тут є лише банкомати. Завантаживши барахло до нашого автобуса, ми з Вадиком пішли їх шукати. Знайшли. Якщо вийти з аеропорту, потрібно перейти дорогу та пройти трохи праворуч. Їх там була ціла купа від різних банків. Розбиратися було ніколи. Сунули картку в перший-ліпший. Він почав розповідати, що зніме комісію тощо. Та вже давай! Із запропонованих сум вибрали максимально можливу – 250 лір. Побігли до автобуса. З нашої компанії в автобусі опинився лише однокурсник Вадика Саша. Він, виявляється, теж купив тур до нашого готелю. Точніше, хтось йому купив. Він гадки не мав, у якому готелі йому належить жити, поки не заглянув у ваучер, на моє прохання. Решта ж банди поїхала іншим автобусом.
Саша, дізнавшись, що ми зняли турецьких грошей, теж захотів. Але щось у нього не вийшло, і він повернувся, не солоно хлібавши. Готельний гід скептично зауважив, що в банкоматі гроші знімати нерентабельно. Краще обміняти в нього валюту. За дуже «вигідним» курсом. За офіційного курсу о 6.90 за долар, він пропонував по 6.70. Чесно кажучи, я не знаю, що не вигідніше. Не спромоглася перерахувати. Але те, що ми зняли у банкоматі, обійшлося нам у грабіжницьких 4.50 грн. за ліру. Найвигідніше платити карткою, але не скрізь її беруть. А валюти ми взяли мало – сотню доларів та сотку євро. Вони були потрібні нам на зовсім інші цілі, але про це пізніше.
Аеропорт розташований практично в межах міста. Кайсері знаходиться на висоті близько 1000 метрів, а наш готель – понад 2000. Кажуть, дуже корисно пожити деякий час на такій висоті. Ніскільки в цьому не сумніваюся!
Виїхавши за місто, автобус спробував поповзти в гору. А не тут було! Зчеплення, мабуть, крякнуло. Вийшли із автобуса. Погодка – шикардос! Тепло, сонячно! Поки чекали на інший автобус, роззнайомилися. Крім нас і Сашка, в готель їхали ще дві дівчинки-киянки. І сімейна пара із Запоріжжя, приблизно нашого віку.
Готельний гід Сулейман сказав, що проведе збори, не відходячи від каси, поки нам підготують номери. І всі питання краще вирішувати одразу. Бо він потім більше не приїде. Так що швиденько всі обміняли в нього долари, купили екскурсію в Каппадокію та скіпаси!
І чому ж екскурсія? А всього-то 109 доларів коштує політ на кулі з трансфером! Ех! Кульові кулі виходять! Ми-то свого часу платили набагато більше! Але вдруге не полетимо. Гарненького потроху! Якщо ж купувати повний комплект - політ на кулі + екскурсія по Каппадокії, - то це щастя коштує 149 доларів. Але це нам не потрібно. Я щиро сподівалася змотатися в самоволку на громадському транспорті.
Приїхав інший автобус, який доставив нас у цілості та безпеці в готель. Спочатку, щоправда, ми завезли кілька людей до готелю «Х-маунтін лодж». Він стояв на відшибі, але поруч із гондольним витягом «Хаджилар», де, за чутками, знаходяться найкращі траси. Коштував цей готель якихось зовсім шалених грошей. Я його навіть і не розглядала як житло.
У нашому готелі російськомовний рецепціоніст зустрів нас радісним вигуком «Здрастуйте! ». Приємна несподіванка! Читала, що в цьому регіоні не те, що російською, навіть англійською ніхто не але!
Кинувши барахло на рецепшені, ми пройшли в столову для проведення ритуалу підсапування.
Всі були пайками. І деночки поміняли, і скіпасики купили. Дівчатка-киянки навіть погодилися на кулі політати. Сашко сказав, що на кулі полетить в інший раз разом з дружиною, що залишилася вдома, інакше вона його ніколи не пробачить. А наші запорізькі друзі приїхали сюди суто покататися. Ну а ми з Вадиком відморозилися за повною програмою. Скіпаси гід продавав за долари, і він мав лише на 50 підйомів. Він запевняв нас, що більше нам не викотати, хіба що ми олімпійські чемпіони з гігантського слалому. Ага! Розкажи нам! До речі, в Ерджієсі, за чутками, скіпаси продавали не на кількість днів, а на кількість підйомів, що дуже розумно, як на мене. Погода тут дуже нестійка. Будь-якої миті може задути вітер, опуститися туман, посипатися каміння з неба. Канатки тупо зупинять, і добовим скіпасом у такому разі можна хіба що підтертися. І те, навряд. Крім того, по одному скіпасу кататися можна вдвох, і навіть утрьох - витримки часу немає. А чим більше підйомів, тим дешевші. Один підйом коштує 17 лір, а якщо брати скіпас на 200, один підйом коштуватиме лише 4.5.
Екскурсія нам не потрібна, і валюту міняти нам теж не треба. Розчарували ми Сулеймана.
Безпосередньо після підгортання нам роздали ключі від нумерів. Нам із Вадиком дістався номер на 1-му поверсі. Рецепція розташовувалась на 0-му. Тому довелося скористатися ліфтом. І він працював! А в поганому відгуку плакалися, що ні!
Номер виявився кутовим, що в даному випадку було перевагою - у нас було цілих 2 вікна! І не такі вони й маленькі, як писалося у відгуку.
Вигляд з вікна
І температура у номері цілком комфортна. І гаряча вода є, і міні-бар, і набір для чаю-кави, і плазма, і вайфай у номері.
Пардон за бардак
І це готель без категорії! Та все просто зашибісь! Хто там був незадоволений? Подивимося, звичайно, чим тут годують, але це згодом. Увечері. А зараз, гайда на гору! Лише година пополудні. Ще встигнемо катнути. Безсонної нетверезої ночі як не бувало! Почувалася молодим коником.
Швидко вдяглися в гірськолижні обладунки. Вадик лінувався йти на гору в черевиках. Зовсім забурів! Що там іти? Метрів триста всього. Ледве вмовила.
На рецепшені запитали про безкоштовний трансфер до витягу. Він сказав, що зараз зателефонує водієві. Через 5 хвилин під'їхав басик, і ми, як королі, удвох прибули до кас витягу «Текір», проїхавши ці нещасні 300 метрів.
Купили один на двох скіпас на 100 підйомів. З картки знялися гривні за курсом 4.05 за ліру. Мдя! Так воно вигідніше, ніж знімати готівку!
Пішли на гондолку. Сунулися в одну дірку – нас загорнули! Виявляється, це для пальтошників. Їх тут окремо пропускають. Довелося обминати загородки із сітки для осетрів.
На вході чувак почав мені щось втирати, тицяючи собі в голову. У мережі прослизала суперечлива інформація про необхідність носіння шоломів. Я просила хлопців, поки вони ще тут каталися, відстежити, чи на горі є люди без касок? Самі вони часто їздять на Буковель, і носіння касок у них у звичку. Та не в нас. Не любимо ми шоломи. Можливо, я й не права, але каска, на мою думку, потрібна лише для того, щоб мізки, у разі чого, не розтеклися по схилу, а залишилися акуратно лежати в шоломі. Коротше, хлопці бачили людей без касок. Тому ми сподівалися обійтися без них.
А мужик, тим часом, все тицяв і тицяв. Я розвела руками і сказала туморо. Не знаю, зрозумів він чи ні, але ми сіли у вагон і поїхали. До речі, касети для лиж зовні капсули є, проте ж місцеві здебільшого заходять всередину разом з лижами. Втратити бояться?
Траса під гондолкою була синя до блакитності, і з купою чайників. Тому ми вирішили поїхати кудись. Далеко забиратися не стали - час уже досить пізній. Поїхали праворуч до витягу «Девелі». Там взагалі не було нікого. Окрім канатника. Який теж причепився до нас за каски. Дав зрозуміти, що більше не пустить. Бе бе бе! Піднялися його нудною, повільною канаткою, що продувається усіма вітрами.
Поїхали на іншу, під ковпаком і з підігрівом сідалищ. Тут нас не ганяли і ми скотилися кілька разів. Набридло. Переїхали на витяг «Хісарджик» або Диван (за назвою місцевої кафешки).
Тут ми зустрілися із Сашком. Зробили кілька спусків тут. Піднявшись втретє, потрапили у хмару. Видимість погана. Ну, його нафіг! Час валити!
До речі, каміння нахопилося досхочу! Бідні лижі, добре, що старі!
Повернувшись до номера, вирішили подразнити Вєркиного чоловіка, божевільного лижника, котрий разом з бандою вилітав з Харкова. У них рейс був аж о 13:00. Вони ще й до готелю не дісталися, а ми вже встигли накататися. Надіслали їм пару фоточок.
Мені ця ситуація, звісно, подобається. Практично всі тури до Туреччини та Єгипту з Києва відлітають глибокої ночі. І назад повертаються увечері. У той час, як із регіонів літаки туди летять після обіду, а назад, навпаки, рано вранці! І це при тому, що тури з Києва коштують дешевше, ніж аналогічні, скажімо, з Запоріжжя або Харкова. Дуже чудово! Кияни отримують зайві два дні відпочинку. Ні, звичайно ж, і простим смертним можна летіти зі столиці. Тільки ось поїзди під цю справу ніяк не заточені. Ось і дивися, але вибирай! Або тортури безсонням, або урізаний тур.
Вечеря тут починається о 18.30. Ще є час. Потрібно пройтися околицями. На карті я бачила, що тут є озеро. Одна з гугл-фоток була просто родзинкою – відображення вулкана у водній гладіні. Чому ж ця фотка не моя? Потрібно це виправити! Пішли шукати.
Але на місці, де, якщо вірити карті, має бути озеро, ми побачили лише снігове поле. Семен Семенович! Мороз, однак! Замерзло все! Ще й сніжком притрусило!
Ех! Не стати мені великим фотографом!
Пішли заїдати прикрість у їдальню. Взяли з собою рюкзачок, у який поклали баклажку з міцним напоєм. Столовка опинилася на нашому поверсі. А ми спочатку поперлися вниз. Там також були столи, але накривали саме на нашому поверсі.
Про їжу. Цілком достатньо, щоб обжертися і померти молодим.
Звичайно, достатку, властивого оллінклюзивним хотілам, тут не було. Але все ж таки. . . 3-4 види гарячих страв з м'ясом (курка, яловичина, ягнятина). Супчики. Свіжі огірки-помідори, петрушка, кріп, м'ята, рукола. Маслини-оливки. Сири. Хумус. Пару салатів. Апельсини-мандарини-яблука. Солодощі. Хіба мало? Чай був лише на сніданок. А також вода у запечатаних пластикових стаканчиках. І на сніданок, і на вечерю.
Спиртного немає. Але ніхто не забороняє пити своє. Єдине, що за тиждень жодного разу не було риби. Ну так озеро ж замерзло!
Живемо, як на вулкані. . . (шматочок № 2) >>>
