Продолжение. Начало здесь > > >
Обожаю выходить из здания иностранного аэропорта и вдыхать иной воздух. Иные ароматы. Запах других сигарет, другой запах парфюма, даже бензин пахнет по-другому. Сразу понимаешь: ты за рубежом. Отдых начался. Хорошо!
Даже нестыковки первого дня не расстроили. Водитель трансфера, который должен был смиренно ждать нас с табличкой с надписью " Кока" , где-то бегал и постоянно мне названивал. Зачем? Непонятно. Английского и русского он не знал, и в трубке слышался его взволнованный голос: Шашлы, башлы Кока, бабаджан османлы. Но нашелся же, в конце концов!
И для подруги жены номер был не готов и она первую ночь ночевала с нами. Ну и что такого? Жизнерадостная, фигуристая подруга жены никогда не бывает лишней. (а у неё ещё был с собой литр Куантро из дютика).
Так начался наш ковидный отдых.
Детям было сразу сказано, что не будет ни аквапарка, ни плаваний на переполненных экскурсионных кораблях. Дети не очень расстроились. Не потому, что они все понимают. Они спросили меня, что будет вместо этих развлечений, и я, сделав таинственную физиономию, объявил им, что будут у нас повозки без тварей, борзо влекомы нутряным напором, такожде махины на воздусех плывущи, ими же муж воссед правит, дабы крыла рукотворны били бы воздух по образу летучих птах*.
Махиной на воздусех плывущей был анатолийский фуникулер.
Для людей боящихся высоты достаточно экстремальное развлечение. Но круто. И недорого. И антиковидно. Два раза температуру мерили. На въезде на стоянку и при посадке в кабину.
Повозками без тварей были вот такие трехместные электрорикши (5$ в час):
Прекрасный способ ленивого передвижения. Очень интересно было поездить по обычным, нетуристическим кварталам Кемера и провести детям экскурсию. Рассказать, что в этом замке жил великий король Пипин Короткий**.
А в этом доме отважный рыцарь Годфруа де Бульон***.
И те захватывающие небылицы, что я рассказывал детям, были более правдивы того бреда, что льют в уши на экскурсиях болтливые, необразованные гидёныши.
Во время этих вечерних поездкок на колесницах было достаточно много интересных открытий и встреч. Оказалось, что больше половины гостиниц в этом году так и не открылись.
Зрелище немного печальное и необычное.
Из встреч особенно запомнилась одна. Это был дедуган, который привечал травмированных кошек и очень, очень старых собак. Вот двор его виллы в тихом районе города.
Себя он снимать не разрешил. Мы с ним пообщались и он нам рассказал, что электричество в Кемер провели только в 1980 году. То есть в СССР сияла огнями Олимпиада, а нынешний сверкающий Кемер тогда учился вкручивать лампочки и со вздохом отправлял в чуланы керосиновые лампы.
Кстати, про сверкающий Кемер.
Если сравнивать его с Аланией, то сравнение будет совсем не в пользу Кемера. Если Алания стала прекрасным, респектабельным средиземноморским городом, то Кемер застрял где-то в конце девяностых. Да, понятно, что изначальные градостроительные косяки исправить трудно. И аланийский вальяжный и комфортный приморский променад в Кемере теперь прорубить невозможно, но остальная инфраструктура… Если в Алании всё главное торжище сгруппировано в одном-двух кварталах, а в местах гуляний расположены в основном кафе и рестораны, то в Кемере на центральной пешеходной улице ресторанов раз, два и обчелся. Зато магазинов в стиле " Кожа-шможа, кальяны-мальяны и специи-аллопеции" с избытком. Но это только моё мнение.
Еще я отвез детей в национальный парк Гавнюк и там оплатил им полеты на тросах через ущелья. Старался на этот кошмар не смотреть.
А вот путешествие в прошлое. Это здание раньше было гостиницей " Беркай" :
Совсем недавно его приобрела большая сетевая отельная фирма и в этом году они тоже не открылись.
В Беркае, который тогда имел одну звезду, мы с женой проводили свой медовый месяц.
Боже, какие воспоминания! Мы отпраздновали скромную свадьбу на участке еще недостроенного дома, а наутро в сопровождении двух веселых друзей и их юных жен улетели в Кемер. В шортах и майках, но в фате и в бабочке. В самолете нас сначала поздравил командир экипажа. Потом поздравлял весь салон. Ведущий передачи " Сам себе режиссер" , сидевший на соседнем ряду, подарил нам деньги, которые были совсем не лишние. Стюардесса от волнения облила меня кофе, долго извинялась, вытирала, а потом от избытка чувств опрокинула на меня весь кофейник.
В гостинице (одна звезда! ) наш балкон снаружи был украшен гирляндами цветов, и на полу и на кровати в номере было рассыпано множество лепестков роз. С того времени я и полюбил малозвездные отели.
Вот еще забавный сюжет из того путешествия. Наш друг Дронопотам**** очень любил (да и сейчас любит) пиво. Но денег на посещение баров у него тогда не было, а пить пиво в номере он считал жлобством. И пошел он в ларек, наподобие этого:
Взял полдюжины пива " Троя" и сел с этим пивом на бордюр. И начал пить. Есть люди, которые красиво танцуют, есть люди, которые красиво поют. Дронопотам красиво пьёт пиво. Он рассматривает бутылку на свет, потом ставит её на свой обильный живот, крякает, встряхивает своей густой по локоть шевелюрой, и, запрокинув голову, выпивает вожделенный напиток. Хозяин ларька вынес ему стул. На следующий день Дронопотам сидел там же. На третий день стульев было уже 4 и стоял маленький столик. На пятый день столов на траве было уже три. На седьмой день столов стало 10, появилась кофемашина и аппарат для соков фреш. И все стулья и лавки были заняты. Когда Дронопотам спросил у хозяина ларька, почему-то на немецком Bitte schö n. Wo kann ich pissen? Умилённый хозяин на неплохом русском ответил ему: " Поссать? Вам? Мой дорогой, Вам можно везде!! ! " .
Через год на этом месте был ресторан. Через три уже добротная гостиница с рестораном. Сейчас Дронопотам – солидный доктор наук и вообще светило российской науки, но умение пить пиво и грива волос остались неизменными.
А вот расскажу вам про самый мой счастливый день в Кемере.
Каждое утро подруга жены ходила купаццца.
Я ходил с ней. Не купался, а просто сидел, курил и смотрел на восход. На всякий случай пишу: по утрам на городском пляже переодевалки и туалеты закрыты. Подруга жены переодевалась в открытом тамбуре туалета и я прикрывал её полотенцем. (Ну, подглядывал, конечно. Да она и не стеснялась). Только на третий день мы поняли, что в этом тамбуре висит камера видеонаблюдения.
И вот в одно из утр сижу я и ничего волшебного не ожидаю. И вдруг в 7.30 слышу какой-то шум. Вижу, идет группа молодых людей. Лет по двадцать. Три девушки и три парня. У одного из них на плече здоровенная колонка, откуда эта музыка и орет. Судя по музыке – эти ребята украинцы. Видно, что крепко пьяные. Но пьяные не в дрова, а хорошо пьяные. Весело пьяные. Одна из девушек закричала: " У меня открылось второе дыхание! " . То есть они всю ночь где-то шастали и еще не ложились. И они даже не идут. Они танцуют. И одна пара идет и вальсирует. И парни им хлопают. И две другие девушки тоже не идут, а танцуют. Вот хорошо же! Вот счастье! И плевать на то, что они своей колонкой перебудили полгорода. Все равно пора вставать.
Я потом весь день ходил и улыбался.
А вот самый неудачный день.
Поехали мы в Анталью. Я обожаю побродить по старому центру. Это не Турция. Это Венеция.
Кафешечки. Антикварочки. Магазинчики.
И тут я увидел вот это – плохо видно, но там работают археологи:
И они не счищают метелочками прах со старых амфор. Они долбят каменистую землю кирками. А в тени +42. Мне стало плохо и я засел в тенистом баре.
Хотя был еще один день сбычи мечт. Мне разрешили завезти и посидеть в аутентичном Фольксвагене Жуке.
Всю жизнь мечтал. Но в прокат, гады, не дали. Хотя он был на ходу.
На этом пожалуй все.
Вот несколько советов.
У сына сломался телефон. Я пошел в ремонтную фирму и мне сказали приходить за телефоном вечером. Вечером мне сказали, что поломка серьезная и телефон отнесли в более крутую ремонтную фирму и надо в эту фирму приходить завтра. Завтра в этой фирме мне сказали, что починить не могут и телефон надо перевозить в Анталью, где некий телефонный гуру починит его. За 4000 руб. Я отказался. По прилете мне этот телефон починили на Митинском радиорынке за 500 руб. Так, что не чините телефоны в Турции.
Второй совет. Не покупайте в магазинах сыр. Турки его делать не умеют. Я не говорю про ординарные пастушьи сыры. Это можно. Но всякие бри и прочие изыски покупать категорически нельзя. И пусть вас не вводят в заблуждение изображение датских флагов и голландских девушек на упаковке. В любом случае это будет страшнейшее по вкусу хрючево, на фоне которых российские сыры из пальмового масла выглядят деликатесом.
Совет номер три. Если в Вашей гостинице нет всего включено и вам лень тащщиццца в ресторан, то сделайте вот что: пойдите в ресторан, который вам приглянулся, сфотографируйте меню, а когда захотите пообедать, подойдите к портье вашей гостиницы и попросите его заказать вам блюда с доставкой из этого ресторана. Вы будете обедать на вашем собственном балконе, не одеваясь, и скидка за тэйк эвей может достигать сорока процентов. Еду привозят минут через пять. Со всеми соусами, лепешками и гарнирами.
P. S.
*повозки без тварей, борзо влекомы нутряным напором, такожде махины на воздусех плывущи, ими же муж воссед правит, дабы крыла рукотворны били бы воздух по образу летучих птах. Цитата из романа Умберто Эко " Имя Розы" .
**Пипин Короткий. Король Франции. Основатель династии Каролингов, которая сменила династию Меровингов. Отец Карла Великого.
***Годфруа де Бульон. Предводитель первого, самого удачного крестового похода. Титул – Барон и защитник Гроба Господня.
****Дронопотам. Автор прорывной для элементоорганической химии докторской диссертации на тему « Синтез конъюгатов полиэдрических соединений бора с фталоцианинами и нуклеозидами» . В будущем академик РАН и лауреат Нобелевской премии.
Дальше просто несколько фото.
Нашел кладбище классических тачек. Это удача!
Здорово разделали классический Фольксваген Т2. Вместо лобового стекла – аквариум.
Форд Фиеста. 45$ в сутки. Удобна для пассажиров , неудобна для водителя.
Сеат Ибица. 40$ в сутки. Безупречна для водителя. Пассажирам тесновато.
Это та же собака, которая на первом фото первого рассказа о ковидной Турции. Все у неё нормально. Просто выглядит своеобразно. Вот она с друганом пошла гулять по окрестным магазинам и ресторанам. Сердобольгый народ покупает им сосиски, но псы не едят. Сытые. Да и жарко.
Ну и напоследок. Дочка сказала: папа, давай я тебя красиво сфотаю. С кукурузой, матрасом и под зонтиком. Сфотала.
Продовження. Початок тут >>> >
Люблю виходити з будівлі іноземного аеропорту і вдихати інше повітря. Інші аромати. Запах інших цигарок, інший запах парфуму, навіть пахне бензин по-іншому. Відразу розумієш: ти за кордоном. Відпочинок розпочався. Добре!
Навіть нестиковки першого дня не засмутили. Водій трансферу, який мав смиренно чекати на нас із табличкою з написом "Кока", десь бігав і постійно мені назвав. Навіщо? Не зрозуміло. Англійської та російської він не знав, і в трубці чувся його схвильований голос: Шашли, башли Кока, бабаджан османли. Але ж знайшовся, зрештою!
І для подруги дружини номер був не готовий, і вона першу ніч ночувала з нами. Ну і що такого? Життєрадісна, фігуриста подруга дружини ніколи не буває зайвою. (а у неї ще був із собою літр Куантро з дютика).
Так розпочався наш ковидний відпочинок.
Дітям було одразу сказано, що не буде ні аквапарку, ні плавань на переповнених екскурсійних кораблях. Діти не дуже засмутилися. Не тому, що вони розуміють. Вони запитали мене, що буде замість цих розваг, і я, зробивши таємничу фізіономію, оголосив їм, що будуть у нас візки без тварюків, хоро тягне нутряним натиском, також де махини на повітря пливуть, ними ж чоловік сидить, щоб крила рукотворні били б повітря за образом летких птах*.
Махіною на повітрі пливе був анатолійський фунікулер.
Для людей, що бояться висоти, досить екстремальна розвага. Але круто. І недорого. І антиковидно. Двічі температуру міряли. На в'їзді на стоянку та при посадці в кабіну.
Візками без тварюків були ось такі тримісні електрорікші (5$ на годину):
Прекрасний спосіб ледачого пересування. Дуже цікаво було поїздити звичайними, нетуристичними кварталами Кемера і провести дітям екскурсію. Розповісти, що в цьому замку жив великий король Піпін Короткий.
А в цьому будинку відважний лицар Годфруа де Бульйон***.
І ті захоплюючі небилиці, що я розповідав дітям, були правдивіші того марення, що ллють у вуха на екскурсіях балакучі, неосвічені гідениші.
Під час цих вечірніх поїздок на колісницях було чимало цікавих відкриттів та зустрічей. Виявилося, що більше половини готелів цього року так і не відкрилися.
Видовище трохи сумне та незвичайне.
З зустрічей особливо запам'яталася одна. Це був дідуган, який вітав травмованих кішок і дуже старих собак. Ось двір його вілли у тихому районі міста.
Себе він знімати не дозволив. Ми з ним поспілкувалися і він розповів нам, що електрику в Кемер провели тільки в 1980 році. Тобто в СРСР сяла вогнями Олімпіада, а нинішній блискучий Кемер тоді вчився вкручувати лампочки і зітхаючи відправляв у комори гасові лампи.
До речі, про блискучий Кемер.
Якщо порівнювати його з Аланією, порівняння буде зовсім не на користь Кемера. Якщо Аланія стала чудовим, респектабельним середземноморським містом, то Кемер застряг десь наприкінці дев'яностих. Так, зрозуміло, що початкові містобудівні косяки виправити важко. І аланійський вальяжний і комфортний приморський променад у Кемері тепер прорубати неможливо, але решта інфраструктури. . . Якщо в Аланії все головне торжище згруповано в одному-двох кварталах, а в місцях гулянь розташовані в основному кафе і ресторани, то в Кемері , два та й усе. Натомість магазинів у стилі "Шкіра-шможа, кальяни-мальяни та спеції-алопеції" з надлишком. Але це лише моя думка.
Ще я відвіз дітей до національного парку Гавнюк і там сплатив їм польоти на тросах через ущелини. Намагався на цей кошмар не дивитись.
А ось подорож у минуле. Ця будівля раніше була готелем "Беркай":
Зовсім недавно його придбала велика мережева готельна фірма і цього року вони теж не відкрилися.
У Беркаї, який тоді мав одну зірку, ми з дружиною проводили свій медовий місяць.
Боже, які спогади! Ми відсвяткували скромне весілля на ділянці ще недобудованого будинку, а вранці у супроводі двох веселих друзів та їхніх юних дружин відлетіли до Кемера. У шортах та майках, але у фаті та у метелику. У літаку нас спершу привітав командир екіпажу. Потім він вітав весь салон. Ведучий передачі "Сам собі режисер", який сидів на сусідньому ряду, подарував нам гроші, які були зовсім не зайві. Стюардеса від хвилювання облила мене кавою, довго вибачалася, витирала, а потім від надлишку почуттів перекинула на мене весь кавник.
У готелі (одна зірка! ) наш балкон зовні був прикрашений гірляндами квітів, і на підлозі та на ліжку в номері було розсипано безліч пелюсток троянд. З того часу я й полюбив малозіркові готелі.
От ще кумедний сюжет із тієї подорожі. Наш друг Дронопотам**** дуже любив (та й зараз любить) пиво. Але грошей на відвідування барів у нього тоді не було, а пити пиво в номері він вважав за жолобство. І пішов він у скриньку, на кшталт цього:
Взяв півдюжини пива "Троя" і сів із цим пивом на бордюр. І почав пити. Є люди, які гарно танцюють, є люди, які гарно співають. Дронопотам гарно п'є пиво. Він розглядає пляшку на світло, потім ставить її на свій рясний живіт, крякає, струшує своєю густою по лікоть шевелюрою, і, закинувши голову, випиває жаданий напій. Хазяїн скриньки виніс йому стілець. Наступного дня Дронопотам сидів там же. Третього дня стільців було вже 4 і стояв маленький столик. На п'ятий день столів на траві було три. На сьомий день столів стало 10, з'явилася кавоварка та апарат для соків фреш. І всі стільці та лавки були зайняті. Коли Дронопотам запитав у господаря скриньки, чомусь німецькою Bitte schö n. Wo kann ich pissen? Розчулений господар непоганою російською відповів йому: "Поссати? Вам? Мій дорогий, Вам можна скрізь!! ! ".
За рік на цьому місці був ресторан. Через три вже добротний готель із рестораном. Зараз Дронопотам - солідний доктор наук і взагалі світило російської науки, але вміння пити пиво і грива волосся залишилися незмінними.
А ось розповім вам про мій найщасливіший день у Кемері.
Щоранку подруга дружини ходила купатися.
Я ходив із нею. Не купався, а просто сидів, курив і дивився на схід. Про всяк випадок пишу: вранці на міському пляжі переодягання та туалети закриті. Подруга дружини переодягалася у відкритому тамбурі туалету, і я прикривав її рушником. (Ну, підглядав, звичайно. Та вона й не соромилася). Лише третього дня ми зрозуміли, що в цьому тамбурі висить камера відеоспостереження.
І ось одного ранку сиджу я і нічого чарівного не чекаю. І раптом о 7.30 чую якийсь шум. Бачу, йде група молодих людей. Років по двадцять. Три дівчини та три хлопці. В одного з них на плечі величезна колонка, звідки ця музика і репетує. Судячи з музики, ці хлопці українці. Видно, що міцно п'яні. Але п'яні над дрова, а добре п'яні. Весело п'яні. Одна з дівчат закричала: "У мене відкрилося друге дихання! ". Тобто вони всю ніч десь тинялися і ще не лягали. І вони навіть не йдуть. Вони танцюють. І одна пара йде та вальсує. І хлопці їм ляскають. І дві інші дівчата теж не йдуть, а танцюють. Ось добре! Ось щастя! І начхати на те, що вони своєю колонкою перебудили півміста. Все одно настав час вставати.
Я потім весь день ходив і посміхався.
А ось найневдаліший день.
Поїхали ми до Анталії. Я люблю поблукати старим центром. Це не Туреччина. Це Венеція.
Кафешечки. Антикварочки. Магазини.
І тут я побачив це – погано видно, але там працюють археологи:
І вони не зчищають мітелочками порох зі старих амфор. Вони довбають кам'янисту землю кирками. А у тіні +42. Мені стало погано і я засів у тінистому барі.
Хоч був ще один день збуту мрій. Мені дозволили завезти та посидіти в автентичному Фольксвагені Жуку.
Все життя мріяв. Але в прокат, гади, не дали. Хоча він був на ходу.
На цьому мабуть все.
Ось кілька порад.
У сина зламався телефон. Я пішов у ремонтну фірму і мені сказали приходити за телефоном увечері. Увечері мені сказали, що поломка серйозна і телефон віднесли в крутішу ремонтну фірму і треба в цю фірму приходити завтра. Завтра в цій фірмі мені сказали, що полагодити не можуть і телефон треба перевозити до Анталії, де якийсь телефонний гуру полагодить його. за 4000 руб. Я відмовився. Після прильоту мені цей телефон полагодили на Мітинському радіоринку за 500 руб. Так, що не влаштовуйте телефони в Туреччині.
Друга порада. Не купуйте у магазинах сир. Турки його робити не вміють. Я не кажу про ординарні пастуші сири. Це можна. Але всякі бри та інші вишукування купувати категорично не можна. І нехай вас не вводять в оману зображення датських прапорів та голландських дівчат на упаковці. У будь-якому випадку це буде найстрашніше за смаком хрючево, на тлі яких російські сири з пальмової олії виглядають делікатесом.
Рада номер три. Якщо у Вашому готелі немає всього включено і вам ліньки тащиться в ресторан, то зробіть ось що: підіть у ресторан, який вам сподобався, сфотографуйте меню, а коли захочете пообідати, підійдіть до портьє вашого готелю і попросіть його замовити вам страви з доставкою з цього. ресторану. Ви обідатимете на вашому власному балконі, не одягаючись, і знижка за тейк евей може досягати сорока відсотків. Їжу привозять хвилин за п'ять. З усіма соусами, коржами та гарнірами.
P. S.
Візки без тварів, хорто вабили нутряним натиском, такожде махини на повітрях, що пливуть, ними ж чоловік сидить, щоб крила рукотворні били б повітря за образом летючих птиц. Цитата з роману Умберто Еко "Ім'я Троянди".
**Піпін Короткий. Король Франції. Засновник династії Каролінгів, яка змінила династію Меровінгів. Батько Карла Великого.
***Годфруа де Бульйон. Голова першого, найвдалішого хрестового походу. Титул – Барон та захисник Гробу Господнього.
****Дронопотам. Автор проривної для елементоорганічної хімії докторської дисертації на тему «Синтез кон'югатів поліедричних сполук бору з фталоціанінами та нуклеозидами». У майбутньому академік РАН та лауреат Нобелівської премії.
Далі просто кілька фото.
Знайшов цвинтар класичних тачок. Це удача!
Здорово розділили класичний Volkswagen Т2. Замість лобового скла – акваріум.
Форд Фієста. 45 $ на добу. Зручна для пасажирів, незручна для водія.
Сеат Ібіца. 40 $ на добу. Бездоганна для водія. Пасажирам тісно.
Це той самий собака, який на першому фото першої розповіді про ковидну Туреччину. Все у неї нормально. Просто виглядає своєрідно. Ось вона з друганом пішла гуляти навколишніми магазинами та ресторанами. Жалюгідний народ купує їм сосиски, але пси не їдять. Ситі. Та й жарко.
Ну і насамкінець. Дочка сказала: Папа, давай я тебе красиво сфотаю. З кукурудзою, матрацом та під парасолькою. Сфоталу.