Константинополь (Стамбул) - 2019. Візантія за 7 днів.
Описую в основному технічну сторону подорожі: маршрути по днях, розклад та тонкощі транспорту, прив'язка до об'єктів для MAPS. ME.
Мета 7-денної поїздки – подорож слідами православних пам'яток Константинополя (не паломницька місія, а простий інтерес російської людини до витоків близької нам духовної культури).
Кошти – самостійне пересування пішки та на міському транспорті по точках, попередньо встановлених у навігаторі MAPS. ME. Для блондинок: карту Стамбула завантажити заздалегідь для роботи в офлайні. Всі подробиці є в інеті та коментарях до об'єктів в MAPS. ME.
7 квітня.
Переліт із Москви SU-2136 (10:00 – 13:45) – оптимально за часом.
Трансфер до готелю – замовлення на сайті KIWI-таксі. Водій зустрічає прямо біля виходу із зали видачі багажу. Зустрічають натовп. Надрукував удома весь лист А4: «KIWI-taxi», своє прізвище та назву готелю. Так зустрітись простіше.
Забронював "PEYK Hotel". Нормально: номер досить зручний, чисто, сніданки – середньо, але терпимо, персонал не російськомовний. Головне – оптимальний за розташуванням: до центру (Султанахмет) – 10 хв. пішки, до зупинки основного транспорту – трамваю Т1 – 5 хв. На цій же маленькій 5-ти променевій площі: Цистерна Феодосія, ще 4-5 готелів, 2 ресторани. Причому ресторани недорогі, які віддають перевагу місцевому населенню (оптимальний вибір у кожній країні).
Вечір – прогулянка околицями: площа Султанахмет, Блакитна мечеть, вечеря у найближчому провулку (море «туристичних» забігайлівок).
8 квітня.
Піший маршрут, все поруч.
Блакитна мечеть. Враження від інтер'єру – ніяке, мусульманський декор – невимовне убожество кахельної плитки. Достатньо оглянути зовні.
Колишня Свята Софія, від якої збереглися лише стіни та кілька залишків мозаїк. Залишки – чудові, особливо Деїсус на стіні галереї 2-го поверху: лики Марії, Ісуса та Іоанна Хрестителя – це навіть не іконографія, а емоційні портрети живих людей. Навішані ж на стіни центральної зали величезні кругляші з арабською в'яззю виглядають як виразки прокаженого.
Цистерна Базиліка – грандіозне, але напівзапущене, дуже погане освітлення.
Парк Гюльхане на схилі пагорба під стінами палацу Токапи – гарні квітники, галявини. доріжки. Звичайний європейський парк, без атракціонів. На початку, праворуч – прохід у перший двір палацу до церкви Святої Ірини. Якщо в центральних воротах черга через рамки і хлопців з автоматами наперевагу, то тут вхід вільний (дивні турки).
УВАГА. Розбираємось із транспортною карткою (Istanbul Kart)!
На кожній зупинці трамвая є автомати Biletmatik. У лівому вертикальному ряду кнопок верхня та нижня послідовно перемикають мову меню. Треба тикати доки не знайдеш рідний. В основному меню 3 пункти:
«одноразово – 5 лір» (одноразовий талон);
«кілька разів – 6 лір» (це вартість самої карти) – у правому ряді кнопок вибираємо цей пункт та вставляємо у приймач купюру 20 лір. Автомат видає карту, на якій залишається 14 лір для оплати проїзду (по 2.60 у середньому, а може й 1.85, закономірності не зрозумів);
«поповнити картку»: прикладаємо картку до автомата. На дисплеї відображається сума залишку. Вставляємо купюру (монети не приймає) – показує нову суму на карті.
Користуватися можна будь-якою компанією, передаючи у турнікета по ланцюжку з рук в руки (поки що гроші на карті є).
І ЩЕ УВАГА. Не міняйте долари біля Султанахмету!
У перший вечір, пройшовши вулицею від Софії вздовж трамвая, дивимося в одному місці курс 5.4025, трохи далі – 5.4075. Ну, ось воно щастя? ФігВам, пара зупинок (краще у бік Гранд Базару) – і вже від 5.65 до 5.75. Відчуйте різницю.
А долари старого зразка скрізь міняють із кінською комісією ($15 зі $100)!
Євро теж можна, але курс гірший буде (у нашому розумінні співвідношення через рубль).
І ДО РЕЧІ.
У трамваї, метро та на пристанях діє безкоштовний WiFi “Istanbul Buyuksehir Belediyesi-IBB”. Пароль можна отримати за смс при одноразовій реєстрації на вказаний номер телефону. Для цього в меню потрібно вибрати країну – Росія для коректного введення номера.
Конкретний список місць, де він є, можна знайти пошуком по «WiFi Стамбул».
9 квітня.
Принцеві острови – Бююкада.
До пристані Еміненя – трамвай Т1. Далі – на рейсовому (! ) поромі по транспортній карті (4 – 5 лір, точно не пам'ятаю). Ходить з інтервалом близько півгодини (знайти павільйон, їх кілька). Є інші рейси, за готівку, дорожче, ходять рідше. Дорогою близько 1.5 годин. Розклад, якщо не встигли до посадки (натовп у павільйоні), можна подивитися, сфотографувати у капітана, каюта біля машинного відділення. Розклад вклав.
Монастир Святого Георгія Кудунського на вершині південного пагорба, найвищій точці острова. Від пристані – близько 4 км по горизонталі та 200 м по вертикалі. Спочатку через житлові квартали (круто вгору), потім більш порожнього через чудовий сосновий ліс. Останній кілометр дорога, вимощена нерівною бруківкою, часом піднімається під кутом до 30-40?
Зараз на місці монастиря невелика каплиця, де служить монах-грек.
Поруч із каплицею – кафе, в якому можна добре перекусити. Коли ми піднялися, півнеба закрив дощовий фронт. Поки вм'яли по шашличку, дощ скінчився, але вниз по слизькому камінню йти було непросто.
Назад припливли на східний берег Босфору (Кадікей). Потім глянув у розкладі – він мав іти до Еміненя. Може, просто рано вийшли за всім натовпом, а в темряві не відразу зрозуміли – який берег J.
Добиралися на метро з пересадкою (ще одна пригода та пізнання міста). Станції: Kadikoy - Ayrilik Cesmesi (одна зупинка по червоній гілці) - пересадка на сіру, тунель під Босфором - ще дві зупинки до Sirkeci. Перехід при пересадці довгий і непростий, на роздоріжжях коридорів треба запитувати у службовців метро напрямок до потрібної станції.
Там пересадка на однойменну зупинку трамваю Т1. Це основний маршрут центром. На ньому можна дістатися майже всіх потрібних місць.
10 квітня.
Піший маршрут, все поруч.
Цистерна Феодосія.
Колишня церква Сергія та Вакха (Мала Свята Софія) – нині мечеть.
Палац Топкапи.
Гранд Базар (трамвай до Бейязіту).
11 квітня.
Православні пам'ятники на околиці старого міста, біля затоки Золотий Ріг.
Трамвай Т1 до Еміненя, вперед уздовж берега за (не через) Галатський міст - автобусна станція. Автобуси 99 і 99А берегом Золотого Рогу до зупинки "sehit tolga ecebalin" (оголошують голосом і на табло). Розклад автобуса вклав. Далі – за навігатором.
Влахернська церква Богородиці.
У 473 року з Святої землі до Константинополя було доставлено Різа Богородиці, для якої імператор Лев збудував поруч із церквою особливу будівлю. Ця подія церква щорічно згадує у день Різоположення. У правління Лева під дах було перенесено і влахерське джерело. 8F_%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%B0">святої води. Під час облоги сарацинами в 910 році Богородиця з'явилася молячим у храмі і простягла над Константинополем білий покрив. %84%D0%BE%D1%80">омофор) — на честь цієї події встановлено православне свято Покрови Пресвятої Богородиці.
У церкві служитель дасть по пляшці святої води з джерела. Можна самому попити та вмитися. На території є церковна лавка, великий вибір православних ікон гарної якості.
Церква Христа Спасителя в полях монастиря Хору.
Не чинна, називається «музей Каріє». Через реставрацію відкрито частково. Доступні мозаїки чудової краси. Щоб отримати аудіогід, треба віддати паспорт (фак-ю). Всі описи можна завантажити наперед.
Храм Богородиці Паммакаристи (музей Фетхіє) – ЗАКРИТИЙ на реставрацію до листопада 2020р.
За залізним парканом видно лише будівельні риштування.
Церква Марії Монгольської (храм Панагії Мухоліотиси).
Доля дочки імператора Михайла VIII Палеолога Марії, яка заснувала на цьому місці монастир, і насправді ніколи не канонізована як свята, захоплююче цікава.
Вхід на територію храму через залізні двері у червоній кам'яній стіні. Натисніть кнопку дзвінка та попросіть увійти («Can I come in? ») – вам відкриють.
Собор Святого Георгія.
Резиденція колишнього Всесвітнього, а нині Стамбульського J патріарха Варфоломія.
Вхід – через поліцейський пост із рамкою – вільний. Чистенько, скромно. На подвір'ї гуляють жирні пухнасті коти. Потрапили на кінець служби. Чотири монахи гарно співали по-грецьки. У храмі було лише кілька туристів. Приміщення храму темне та похмуре навіть при освітленні. Після закінчення служби всіх вигнали. Якось не по-нашому…
А взагалі – шкода старого: життя в оточенні турків, зрозуміло, не цукор, але не з тими ж він скривився. Наш розкол за Никоном був хоч за віру, а цей – за юшку. Репутацію втратив та ще й отримає обіцяне: президент посаду тимчасову, один дав, інший і надіслати може… а святість – де?
Назад – до набережної на найближчу зупинку автобуса. До Еміненя йдуть усі, але по-різному. Наш поїхав через міст, там теж можна пересісти на Т1 – по ходу дивися навігатор.
Вийшовши на іншому березі затоки, вирішили повернутися пішки через Галатський міст, заодно перекусивши рекламованими рибами. На нижній галереї ресторани суцільно вздовж усього мосту. Нас упіймали в одному з перших. Загалом, нічого особливого…
12 квітня.
Вулиця Істікляль – площа Таксім – Галатська вежа.
Сідаємо на Т1, що йде до Кабаташ, через міст (! Дивись табло на вагоні ! ).
Можна доїхати до кінця і пересісти на фунікулер Кабаташ - Таксім.
Ми доїхали до Каракей і пересіли на фунікулер Каракей - Бейоглу (Tunel Line), до ближнього кінця Істікляль. Піший маршрут туди і назад із попутним поверхневим шопінгом зайняв 4 год. 15 хв. до вежі, година у черзі на вежу, підйом на ліфті, 15 хв. на оглядовому майданчику (вітер ледь не виривав з рук телефону при панорамній зйомці), і ще 15 хв. до трамваю.
Вечеря в Mevlana чудовою стравою “Etli Testi” – глиняний горщик подається на блюді з вугіллям, що горить, розбивається, і з нього на тарілку вивалюється м'ясо, тушковане з овочами (порція на двох голодних). До нього – надутий гарячий хліб. Рекомендую! Свіжий гранатовий сік на десерт.
13 квітня.
Цистерна Філоксена – ЗАКРИТА на ремонт. Ніяких пояснень, через брудне скло павільйону видно тільки будівельне сміття.
Через Гранд Базар на Єгипетський базар торговими вулицями, забитими непрохідним натовпом, здебільшого місцевих. «Прогулянка» чисто відчуття колориту, т. к. оптимально до Єгипту – від Еміненя.
О 15.00 таксі до аеропорту, рейс 18.50. Субота, в місті моторошні пробки, їхали більше 2.5 години (по прильоті, звідти – трохи більше години). Хотіли раніше, а вийшло...струму-струму. Це треба враховувати!
Резюме.
Завершення поїздок завжди викликає різні почуття.
Повертаючись з Тенеріфе та Гран-Канарії, де брали машину; з Хайнаня, куди літали «на голки» і основний час пішов на процедури - жаль про стислість і незавершеність: ще б тиждень, стільки ще можна поїздити і подивитися цікавого і неповторного.
Після В'єтнаму та Таїланду – ну все, накупалися, насмажилися, пора додому, більше тут робити нічого. Єдино цікавий момент був – політ із Пхукету до Камбоджі, храмів Ангкора.
У Стамбул я спочатку поїхав без особливого бажання – дружина хотіла подивитися на Константинополь, а я розумів, що це безнадійно, як прогулянка цвинтарем. Тому основне почуття після завершення – як я розумію генерала Чарноту, який не мав зворотного квитка.
Проте, в результаті, отримано багато корисної технічної інформації, якої я не міг не поділитися.
PS.
Оскільки технічний звіт, фотографії не викладаю – кожен сам себе наймає, а нічого нового, чого б не бачили до мене, я не знайшов.
Єдине цінне:
- розклад порома (Teleferiko) від Принцевих островів до Стамбула, отриманий у капітана. У шпальтах час відправлення від кожного острова (за його назвою). Значення зірочок – не знаю.
– розклад автобуса № 99 від кінцевої зупинки Еміненю (3 блоки: будні – субота – неділя).
– файл із точками для MAPS. ME сайт не приймає. Кому треба – пишіть сюди адреси, скину.
