В первых строках своего рассказа о восхождении во второй половине января 2012 года на высшую точку Африканского материка (5895 м) хотелось бы выразить огромную признательность всем предыдущим участникам подобного мероприятия, которые оставили свои повествования, длинные и не очень , во всемирной паутине Интернета, советы и мысли которых нам очень помогли при подготовке к восхождению и разрешению целого ряда вопросов. В связи с чем, хотелось бы для следующих восходителей передать свой «опыт» и дать некоторые ответы на вопросы, которые мучили и нас при подготовке к восхождению. Извиняюсь за описание излишне подробных деталей, которых нам не хватало в период подготовки. Литературные и видео рассказы (в You Tube) о восхождении на Килиманджаро по различным маршрутам достаточно широко представлены в Интернете.
Часть первая. Подготовительный этап.
Восхождение на КИЛИМАНДЖАРО меня занимало уже более 10 лет, после того как узнал, что первые Волгоградцы покорили «крышу» Африки. В горы первый раз я попал 30 лет назад, в альплагерь «Уллу-Тау» в Приэльбрусье. С того времени были разные восхождения, в том числе восхождения на такие всемирно известные пятитысячники, как Казбек (5033 м. – 1988 год) и Эльбрус Вост. (5621 м. – 1999 г. ).
И вот, в октябре 2011 года с предложением «съездить» в Африку на КИЛИМАНДЖАРО ко мне обратился друг и коллега по работе – Игорь. Тоже большой любитель гор, но по части горных лыж. В отличие от меня, у Игоря не было опыта восхождений, тем более высотных, но было огромное желание покорить высоту. Было принято принципиальное решение – ЕДЕМ. С этого момента мы занялись «физической подготовкой», которая правда состояла только поднятии веса своего тела на 8-й (мною) и 17-й (Игорем) этажи проживания – без лифта. В последствии, на горе, Игорь отметил важность и роль этих ежедневных «восхождений» на протяжении 3-х месяцев. Кроме того, Игорь активизировал занятия дыхательной гимнастикой (задержка дыхания).
На КИЛИМАНДЖАРО ведут порядка десятка маршрутов различной сложности и длительности, с палатками и с ночевками в «хижинах». Друзья двумя годами ранее ходили по маршруту Маранга (Кока-кола), с ночевками в хижинах. Из их рассказов запали слова – «лучше бы взяли свою палатку и в ней ночевали».
Перечитав огромный массив информации по КИЛИМАНДЖАРО (КИЛИ), определились с маршрутом – MACHAME ROUT или «виски» (6-и дневный поход с ночевками в палатках). Ключевым моментом в выборе данного маршрута было то, что на 3-й день восхождения запланирован подъем с лагеря Shira Hut (3840 м) до Lava Tower (4630m), и спуск к лагерю Barranco camp (3860m). Такая «пила» способствует лучшей акклиматизации к высокогорным условиям. Кроме того, многими «писателями» отмечалась красота маршрута, ежедневная смена «декораций». И действительно, каждый из 6 дней маршрута по своей природной окраске принципиально отличался.
Цена вопроса оказалась в очень большом диапазоне, базируясь на рассказах восходителей. Многие российские организаторы туров на КИЛИ предлагают для минигрупп из 2-х человек свои услуги в диапазоне от 00 и выше. При этом участники говорят о 0-00. Разница на наш взгляд была существенной, и мы решили отказаться от тепличных условий и поехать в Африку без сопровожатых. Предварительно мы списались с фирмой Peter Tours в Танзании (Моши), которая предлагала выбранный нами маршрут за 00. Но надеялись найти более выгодное предложение уже на месте.
Просмотрев сайты российских организаторов тура по восхождению на КИЛИ, мы поняли, что перелет нужно искать самостоятельно, потому что цена варьировалась от 500 до 2000 евро (при прямом рейсе). Для себя мы определились, что летим с одной пересадкой, это значительно удешевляет полет. Запрос через ряд поисковых серверов показал, что один из самых «дешевых» вариантов с одной пересадкой – это Катарские авиалинии. Заходим на сайт Катарских авиалиний (www. qatarairways. com) (русифицирован), и непосредственно у авиаперевозчика бронируем авиабилеты. В какой-то момент была ситуация, когда билеты по выбранному маршруту полета дорожали каждый день, и мы не успевали их взять. Оказалось, что если заказываешь в Qatar Airways дней за 90-95, то получается минимальная цена, а ближе к вылету – только рост. Этот факт повлиял на то, что первоначально запланированный «отлет» на 8 января, был перенесен на 14 января 2012 года.
Маршрут полета: Москва-Найроби, с пересадкой в Дохе (Катар), и обратно.
14.01. 2012: QR86.14:45 Москва (Домодедово) – 19:00 Доха (Катар)
15.01. 2012: QR534.00:50 Доха (Катар) – 06:10 Найроби (Кения)
Общее время полета 16:25, между рейсами – 5 час. 50 мин.
22.01. 2012: QR53.18:40 Найроби (Кения) – 23:35 Доха (Катар)
23.01. 2012: QR86.07:40 Доха (Катар) – 13:45 Москва (Домодедово).
Общее время полета 18:05, между рейсами – 8 часов 5 мин.
За все это удовольствие на 2-х персон было оплачено 957.3 евро.
Принципиально важно – при регистрации на рейс в Москве, просили предъявить карточку, по которой оплачивались электронные билеты.
Выбор авиарейсов был обусловлен привязкой к рейсовому автобусу The Riverside Shuttle Bus (www. riverside-shuttle. com), по следующему по маршруту:
Найроби, международный аэропорт (Кения) – Аруша (Танзания) – Моши (Танзания) (около 350 км. ).
Важно было попасть на утренний автобус, так как в этот же день мы планировали найти фирму, которая организует восхождение. У нас были короткие и жесткие сроки.
Через интернет были забронированы места в автобусе до Моши и обратно, в Аэропорт Найроби. Причем было оговорено, что в Моши 22.01. 2012 нас забирает автобус в 6.00 в указанном отеле. Оплата составляет 80$ в обе стороны на одного.
В этот же автобус(ы) можно сесть и купив билет непосредственно в аэропорту, и есть предложения, но цены не уточнял. На границе с Танзанией я насчитал 3 или 4 автобуса одной фирмы, в которых наряду с местными, как и мы, ехали европейцы - в том числе и с рюкзаками. Но при этом, у нас был ваучер, который мы показывали и водителю, когда договаривались, чтобы он не забыл забрать нас в 6.00 утра из отеля 22.01. 2012, и в отеле. В ваучере были указаны телефоны, по которым можно было связаться (мы просили на ресепшен 22.01. 2012 связаться и уточнить прибытие автобуса). Так как у нас с Игорем английский был не на высоте, иногда мы просто показывали документы, ваучеры бронирования и тем самым разрешали многие вопросы.
Выбор отеля
Так как мы решили, что стартовать будем с Моши (ближе к Machame Gate), то и выборку отелей по различным сайтам осуществляли по Моши. Свой выбор остановили на Osy Grand Hotel. Когда списались напрямую с отелем, цена оказалась 25$ в сутки на человека с европейским завтраком (BB). Отель небольшой, но высокий (6 этажный). Довольно неплохой: в номере вентилятор, кондиционер, TV, душ. Розетки отличаются от российских – тройные. И без переходника могут быть проблемы. Но я уже такое проходил ранее, поэтому мы припасли наше «тайное оружие» против их англинского варианта: берете из дома обыкновенные пластиковые вилки и ложки. Втыкаете ручкой в верхнюю часть розетки и дело в шляпе! Зарядные устройства готовы к эксплуатации (только плоские вилки). Дешево и сердито. А то сколько же надо было иметь переходников? Мы сразу задействовали 3-4 розетки. Отель нас вполне устроил, и в следующий раз я бы выбрал его опять. Расположен недалеко от центра, рядом базар, где мы по возвращении с горы набрали манго, ананас и немного оторвались.
Поблизости есть и другие отели, поэтому на месте можно выбрать на любой вкус, вплоть до вилл.
Прививку от желтой лихорадки с получением международного документа (желтой книжки), а также заодно и от столбняка мы делали заранее (17.11. 2011) в «Специализированной клинической инфекционной больницы» департамента здравоохранения Краснодарского края (350015, г. Краснодар, ул. Седина, 204). Цена вопроса 627 р. , а времени убили -2 дня в поездке (в Волгограде такие прививки не делают). Вместе с тем, при получении визы в Танзанию, просили предъявить желтые книжки по прививкам.
От малярии приобрели на 2-х пачку Плаквенила и за 2 недели до выезда начали принимать по 2 таблетки в неделю. Но учитывая, что единственного комара, «героически погибшего», мы увидели на последней ночевке в горах в конце 6-го дня нашего пребывания в Танзании, отказались от дальнейшего употребления данных таблеток.
Какие-либо мошки, мухи, комары и прочая нечисть, которую мы уже поджидали в Найроби (ведь Африка) нас вообще не допекали нигде: ни в Кении, ни в Моши, ни в лесу, ни в горах. Были ясные и теплые (жаркие) деньки. Может нам повезло с погодой, и она была не летная для насекомых?
Игорь для профилактики горной болезни принимал диакарб. Я не стал, так как не припомню, чтобы на альпинистских сборах на Кавказе кто-то принимал таблетки от «горняжки». Вместе с тем, Игорь на всем маршруте чувствовал себя не плохо, а мне последние метров триста по высоте до вершины дались тяжело. Я все-таки грешу на излишние килограммы собственного веса, и съеденную перед восхождением колбасу. Ну об этом чуть ниже, не будем забегать вперед.
Аптечка наша состояла в основном из активированного угля, смекты, пластырей. Очень пригодился колдрекс, правда не нам, а нашему гиду, у которого на BARRANCO поднялась температура. Двумя пакетиками колдрекс вопрос был решен.
Уголь и смекта нами тоже использовались. По приезду в отель, у меня было что-то не ладно с животом. «Не понравилась» наверно пища в самолете. Пакетик смекты, 2 таблетки угля – и все нормально.
Ну а пакеты с влажными салфетками с бактерицидными свойствами у нас были наверно в каждом кармане рюкзака.
До последнего мы планировали взять с собой палатку и газовую горелку. Консультации в Интернете убедили нас отказаться от этого.
Предоставление палаток входит в стоимость тура, и использование собственной палатки не намного удешевит ваш тур, но создаст ряд проблем. Если вы ее несете сами, то сами и ставите, а если отдадите носильщикам (портерам) – то где есть вероятность, что они вам ее не испортят. Местные палатки не плохие, с москитными сетками, двойные, с пологом и тамбуром, в котором располагался наш обеденный «напольный» стол. Утром, уходя на очередной переход, мы оставляли своих портеров позади, они собирали лагерь, и, как правило, обгоняли нас (у нас же еще фото сессии).
Горелку если брать, то только бензиновую. Газ в баллончиках, я нигде не видел! Это не Кавказ и не Альпы. А в самолете с собой нельзя. На гору берут 5-ти литровые баллоны газа, на которых и готовит повар. Нужды в горелке не было. Кипяченой воды было достаточно, его приносили в термосе для чая, кофе, какао и пр.
Иностранцы заказывают в фирмах больше услуг. Портеры несут раскладные столы и стулья для обеда, на переходах в обед разворачивают обеденные палатки, биотуалеты в специальных палатках. Мы на это не претендовали.
Из личного снаряжения мы взяли коврики, спальники, телескопические палки (каждый по паре), накидки от дождя. Я использовал накидку типа пончо, приобретенную в Спортмастере рублей за 300, испытанную на Кавказе – легкую, прикрывающую рюкзачок и до колен. С погодой нам повезло, под ливневый дождь попали на подходе к последнему лагерю в MWEKA CAMP (3100), который переждали под крышей административного здания и пошли искать наших портеров, палатки которыми были поставлены до дождя.
Из обуви взяли только кроссовки типа вибрам (опять же Спортмастер) и высокие утепленные ботинки для восхождения на вершину. Не хватало легких бивуачных шлепок. Весь маршрут я прошел в кроссовках. Могут быть проблемы с попаданием мелких камешков в кроссовки, лучше иметь небольшие «фонарики» на обувь, или как их называют – гамаши. В обязательном порядке они нужны при спуске с вершины по сыпучей гальке (я был в горнолыжных штанах с резинкой внизу, которую одевал на ботинки, и камни не попадали).
Из одежды в основном шел в коротких шортах, иногда одевая с утра легкое трико, и в майке с коротким рукавом, но закрывающей плечи, в кепке. Руки, ноги и шея от солнца подгорели (еще уши и нос – так что не забываем крем от солнца с защитой не менее 30 ед. , а лучше – 50), но одеваться не хотелось. Вечером, после еды, утеплялись, в BARRANCO (3860 м. ) и BARRAFU (4700 м. ) в пуховке было не жарко, но изморозь была только утром.
У нас было по 2 рюкзака: большой (75-90 л), который сдавался в багаж самолета, и который мы упаковали и отдали нести портерам, а также небольшой – литров на 15-20, с личными теплыми запасными вещами, накидкой от дождя, водой, перекусом, документами и аппаратурой. У Игоря был маловат, что создавало некоторые неудобства (приходилось сверху подвязывать).
Важные мелочи
Игорь перед отъездом каждому подготовил небольшой пакет документов, куда вошли: полная информация по посольствам в Катаре, Кении, Танзании; копии электронных авиабилетов, загранпаспортов, ваучеров на автобус; переписка по гостинице; распечатанные карты г. Моши; схема маршрутов на КИЛИМАНДЖАРО. При этом как оказалось, нам, с учетом знаний нашего английского, не хватало распечаток с интернета с образцами заполненных документов на въезд и выезд в Кению и Танзанию, которые мы постоянно заполняли: въехали - выехали, заехали – проехали… Дополнительно, сканированные образы загранпаспортов поместили в свои почтовые ящики.
Взяли с собой несколько рулончиков пищевой полиэтиленовой пленки, которой упаковывали багажные рюкзаки (рюкзак чище и сохранней), учитывая, что из Танзании в Найроби ехать автобусом несколько часов, багаж на крыше, пыли в местах ремонта дороги хватало.
Взяли с собой небольшой кипятильник, и небольшое количество продуктов.
Перед поездкой мы дополнительно застраховались в ВСК-страховой дом на период поездки с 15.01. 2012 по 22.01. 2012 по программам «Медицинские и иные расходы» на 30 тысяч евро и «Несчастный случай» на 15 тысяч евро. Это удовольствие нам обошлось в 1214.95 руб.
Курсы валют в банках:
покупка/продажа покупка/продажа
КАТАР 3.63 / 3.655 4.5 / 4.9
КЕНИЯ 83.00 / 88.00 101.00 / 117.00
ТАНЗАНИЯ 1530/1650
Итак, мы были готовы к штурму высочайшей вершины Африканского континента в жестком временном графике, расписанном в Волгограде на 10 дней и фактически по часам.
Часть вторая.
О Моши, Моши, где же ты!
Что ждет нас в том краю далеком?
14 января у 60-й стойки аэропорта Домодедово нас ждали приветливые девушки в форме Катарских авиалиний. Разрешенный вес багажа был 23 кг, ручной клади – 7 кг. Мы с Игорем первый раз летели Qatar Airways и приятно были удивлены тем сервисом, который нас окружал: приятные стюардессы; новые самолеты, оборудованные индивидуальными сенсорными экранами, позволяющими слушать музыку, смотреть фильмы (правда только 2 на русском), играть в игры, следить за режимом полета и пр. Почему наши авиакомпании не любят и не уважают своих пассажиров? А цена билета? За четыре 5-ти часовых перелета Москва-Доха, Доха-Найроби и обратно цена составила около 480 евро на человека (около 21 тыс. руб. ), т. е. чуть более 5 тыс. руб. за перелет (5-ти часовой). За перелет 1 ч 20 мин. Москва-Волгоград (без всякого сервиса и обеда) S7 Airlines с нас взяла со сборами по 5.5 тыс. руб. И куда мы с такими тарифами залетим? !
При регистрации в Домодедово до Найроби, нам выдали желтый транзитный конверт, который мы предъявляли в Дохе, т. к. пассажиров с самолета развозят к разным терминалам, транзитных – в зону транзита (Transfer and Departure). Свой багаж, нам сказали, мы увидим только в Найроби.
В Катаре (Доха) разница во времени составляет 1 час (минус от московского). В Дохе сели в восьмом часу вечера, до вылета в Найроби (0:50) было более 5 часов, которые пролетели незаметно в магазинчиках Qatar Duty Free. Еще одна особенность Qatar Airways: транзитным пассажирам, ожидающим следующего рейса (несколько часов), полагается бесплатный ужин в ресторанчике, находящемся на втором этаже в левом дальнем крыле, если смотреть на взлетную полосу. Подходите к девушке с Qatar Airways под электронным табло напротив раздачи, предъявляете билеты, и она выдает талон на питание. Учитывая, что до отеля в Моши нам добираться еще часов 18, ужин был к месту. Бутылированная вода (0.5 л) в пустынном Катаре дешевле (1$), чем в Домодедово (2$).
Рейс Доха-Найроби – ночной, поэтому в самолете выдали дополнительно повязку на глаза для сна (очень удобная вещь), одноразовые носки и беруши. На всех рейсах – одноразовые наушники. Рейс был полный, а мы надеялись, что разбредемся по салону и поспим. Взлетели, посмотрели кино, поели, заставили себя немного поспать и вот мы в Африке. Прилетели в 6:10, а в 6:30 уже прошли таможню, контроль, получили визу и багаж.
Для получения визы бланки (зеленые) раздали в самолете, заполнили не без помощи соседа – студента из Дании. В графе физическое проживание в Кении – ничего не проставили. А надо бы в будущем писать какой-нибудь отель с адресом в Найроби. При оформлении нам на это указали, мы сделали вид, что ничего не понимаем, твердим Килиманджаро-Килимаджаро. Показываем ваучер на автобус до Моши. Сфотографировали, оплатили 50$ и виза готова. Правда есть вероятность, что могли дать транзитную визу, она подешевле (), но на обратном пути из Танзании опять была бы также процедура и оплата. Но все обошлось.
На выходе из зала прилета нас встречала толпа африканцев с различными табличками. Обойдя их всех, мы поняли, что нас еще никто не встречает, до рейсового автобуса около 2-х часов. В левой части здания нашли указанное в ваучере кафе (по моему KARIBU), и стали ждать.
Потом к кафе подошла еще парочка «бледнолицых», затем появилась группа поляков с рюкзаками. Мы поняли – что это наши люди. Поляки начали активно переодеваться в летнюю «форму одежды»: шорты, майки, босоножки… На солнышке изрядно припекало. Никаких комаров, мух и прочего вокруг не было и в помине.
Пока ждали автобус, обошел аэропорт. Очень много всяких фирмочек, предлагающих свои услуги. В том числе есть предложения трансферта до Моши. В одной из таких поляки и оформили свой тур на КИЛИ. Но мы набрались терпения и выдержки.
Подошел автобус, за нами пришли и погрузили. Все вещи забрасывают на крышу, там специальное «багажное» отделение, которое накрывают тентом. Но наш багаж был упакован в пленку еще в Москве.
Небольшой японский автобус, человек на 25, был полон и нам остались только откидные сиденья. В 08:40 мы выехали в сторону Моши. За окном была Африка во всех ее колоритных цветах, с ее бедностью и необычной для нас природой.
Через 2.5 часа остановка около магазинчика с традиционными африканскими статуэтками, картинами и всякой всячины. Тут же туалет, магазинчик… В автобусе нам раздали очередные бланки для прохождения границ (выезд из Кении, въезд в Танзанию). После стоянки до границы оставалось минут 30 на автобусе.
Формальности на Кенийском пограничном пункте прошли быстро, и пешком перешли в Танзанию (метров 100), до следующего пограничного поста. Заполнили очередной бланк для визы в Танзанию, приготовили 50$. Так как на границе встретились 3-4 автобуса, в которых ехало человек 20 «бледнолицых», которым требовалась виза в Танзанию, то оформление заняло некоторое время. В это время автобусы и наш груз проходил формальную проверку на границе.
На границе колоритные «масайские» женщины, с огромными дырками в ушах, в которых навешено большое количество бус, предлагали на перебой различные женские украшения, сделанные из обычного бисера, который у нас продается на каждом шагу. Сейчас жалею, что не сделал ни одного фото с местными красавицами. Больше нигде такой картины и такого колорита не встречалось.
Природа Танзании сначала мало, чем отличалась от кенийской. Но при приближении к Килиманджаро, она становилась интересней и зеленей. Через 1.5-2 часа прибыли в Аруши. Все пассажиры нашего автобуса, за исключением еще парочки «бледнолицых» покинули нас. Но тут нас ждала настоящая осада со стороны местных. Только мы с Игорем вышли размяться из автобуса, каждого из нас обступила группа настойчивых местных жителей и стали наперебой задавать вопросы. Это все были посредники/представители различных компаний, которые на местном рынке предлагают свои услуги: сафари, Килиманджаро и пр.
Мы сразу раскрыли свои карты, и сказали, что хотим Килиманджаро, Machame Rout, 6 дней – и уже завтра. С Георгием (George), или Джорджем, мы довольно быстро сговорились за 900$, и я уточнял все нюансы – что входит в цену. Тут же поступили предложения за 850$, но я уже прекратил прения, сославшись на договоренность. Вероятно, можно было бы договориться и за 800$, но низкая цена несколько смущала (в интернете читал рассказы про 950$-1000$). Анализируя эту ситуацию потом, учитывая, что мы уже на месте и нам трансфер не нужен, отель – тоже оплачивается нами (не хотелось экспериментировать с предлагаемыми Джорджем вариантами), то можно было бы побороться и за 800$.
Итак, Джордж подсел к нам в автобус, и мы поехали в Моши, в отель Osy Grand Hotel, так как в нашем ваучере значился маршрут до отеля. В автобусе с нами еще ехала одна женщина, в возрасте и церковном одеянии . Она досконально нас расспросила куда мы, за какую цену договорились, потом задумавшись сказала – «нормальная цена, а то некоторые предлагают 700$ - а потом возникают нюансы, только правильно оформляйте все бумаги». Мы очень сильно прониклись к ней за такое участие в нашем выборе.
Через 1 час мы были уже в отеле. Джордж следовал за нами неустанно, боялся упустить. Вот что значит конкуренция. Оформление в отеле не заняло много времени, показали электронную переписку, заплатили по 25$ (завтрак включен) и пошли в номер (причем, нам показалось, что на месте можно было оформить и за ). Бросив вещи и переодевшись, на машине, поджидавшей нас у отеля, через 10 минут мы были в так называемом офисе компании «Totally wild safaris». Без Джорджа мы бы не нашли этот офис. В офисе нас ждал директор – Mr. Shanel. В результате обсуждений мы пришли к следующему:
Цена тура MACHAME ROUT – 900$ с одного. Сейчас мы вносим аванс в размере 1500$, т. к. 1260$ - плата национальному парку, причем через карточку безналичным порядком (показал пластик), остальные средства – для закупки продуктов. Оставшиеся 300$ мы оплачиваем по возвращении с горы (сертификаты нам отдали только после уплаты остатка).
В стоимость тура входит: плата национальному парку, страховка, размещение в 2-х местной палатке, 3-х разовое питание (завтрак и ужин, на обед – курица с волосами, банан, яйцо и сок или вода), гид, повар, портеры, транспорт до ворот парка и обратно, 3 литра бутылированной воды.
Мы не оговорили вопрос чаевых, а они тоже не маленькие (мы отдали по 200$, хотя вопрос стоял и о большей сумме). Чаевые необходимо оговаривать сразу, об этом предложении мы прочитали и в книге отзывов о фирме в последний день. (Просите книгу отзывов при оформлении туров! ).
У нас на руках остались предоставленные 2 документа: об оплате и программа.
Обратно в отель мы уже вернулись пешком, оказалось не так и далеко.
Тут мы поняли, что последний раз ели в самолете, и необходимо перекусить. Так как впереди ждал 6-ти дневный поход на гору, мы не хотели рисковать желудками, и решили перекусить прямо в номере. Для этого у нас была с собой тушенка, колбаса, лапша, чай, кофе и т. д. Пригодился родной кипятильник. Лапша быстрого приготовления с тушенкой очень хорошо пошли.
Часть третья. Восхождение!
Первый день. Отель - MACHAME GATE (1490 м. ) - Machame Hut (3000 м. )
16.01. 2012 года. Завтрак в отеле был ну очень «континентальный» (омлет из 1 яйца, бумажная сосиска, 3 банана и чай с хлебом, маслом и джемом). Надо было бы добавить нашей тушеночки с вермишелью, т. к. весь день прошел в заботах, подходах, и пообедать пришлось только к вечеру.
В назначенные 9:00 (9:20, что для африканцев является верхом пунктуальности) за нами заехала машина, мы погрузили наши вещи и поехали в офис компании. Лишние вещи, которые мы не планировали брать наверх, в т. ч. тушенка с вермишелью на ужин после возвращения с горы, мы упаковали в большой пакет и оставили в офисе компании, так как по возвращении с горы нас должны сюда завести (300$ надо же отдать).
Взвесили наши рюкзаки, которые мы отдаем нести нашим портерам. Мой большой рюкзак весил 15-16 кг, личный – 9 кг. У Игоря приблизительно такой же вес. Затем они закупили на рынке продукты, взвесили вес груз. Это принципиально, т. к. от груза экспедиции зависит количество портеров. На маршруте дважды происходит взвешивание грузов, которые несут портеры: в Machame Gate и Machame Hut, вес не должен превышать 24 кг.
Таким образом «их профсоюзы» борются за права носильщиков – да и что бы поменьше была безработица. В последний день, мы все-таки пересчитали всех наших портеров. Наша группа поддержки составила 8 человек (при этом у нас есть подозрения, что они обслуживали еще и нашего французского соседа (Фабиана) по бивуакам).
После окончания всех приготовлений, на микроавтобусе, нас, гида и еще 3-х портеров со всем багажом доставили в Machame Gate. По дороге еще купили свежего мяса. Перед входом в Machame Gate находится что-то биржи труда – стоит большое количество потенциальных портеров. У входа в парк – рейнджер с калашниковым. Оформление документов на выход у нашего гида Августа, заняло часа 2. Уже все «бледнолицые» выдвинулись в первый переход, а мы все что-то оформляли. Нам дали по 1.5 литровой бутылке питьевой воды (да с отеля мы прихватили по литру), коробку с сухим пайком. Наконец в 12:30 мы вышли с Machame Gate.
На входе в национальный парк нас встречали обезьяны. Немного по фотографировали и двинулись дальше в чащу леса. Лес удивлял своим разнообразием и буйной растительностью, различными звуками, огромными папоротниками…
Но вся эта зеленая чаща была по краям широкой дороги, перешедшей в тропу, шириной 1.5-2 метра.
Форма одежды была спортивная - короткие шорты, майка с короткими рукавами (прикрывающими плечи), кроссовки и телескопические палки (по паре на каждого). Погода была отличная, комаров и прочей нечисти не наблюдалось. Не помешали бы «фонарики» (гетры) на кроссовки, так как мелкие камешки постоянно попадали Игорю в обувь. С нами шел только наш гид – Август (с «фонариками» на ботинках).
Темп был выбран классический: 45-50 мин. идем, 10-15 мин. отдыхаем. Тропа была пологой, местами крутой со ступенями. Часа через 2 встретили первый туалет деревенского типа. В лесу, недалеко от тропы и такое сооружение. У нас не то что в лесу, в городском парке не найдешь общественного туалета, а если вдруг обнаружишь, то не захочешь заходить. А вот в АФРИКЕ … нет проблем. Тропа тоже заботливо ухожена, проделаны специальные канавки для стока воды, по краям тропы уложены стволы деревьев, приятно идти. Небольшой дождик немного напугал, мы накинули накидки, но дождь перестал, да и кроны деревьев нас прикрывали.
Темп у нас был довольно-таки быстрый, так как мы обошли многих наших «бледнолицых братьев», которые вышли раньше нас. Задача была в первый переход до 3000 м. пройти активно акклиматизацию, поэтому и рюкзачки были 10-12 кг. На тропе встретили 2-х итальянцев, говорящих не плохо по русски, и познакомились с девушкой Викой, из Латвии.
В 16.30, через 4 часа мы были уже в Machame Hut (3000 м. ). Сделали отметку в журнале (в каждом базовом лагере производится личная отметка в журнале), и наконец решили перекусить. Пока мы утоляли голод, подошедшие портеры ставили лагерь.
После 4-х часовой «пробежки», майка была мокрая. Взяв одного провожатого, мы решили сходить к речке принять водные процедуры. Речушка оказалась где-то внизу по склону, но желание принять холодные ванные было превыше усталости. Вокруг была прекрасная природа, холодная горная вода, и теплое солнце. Усталость как рукой сняло. Вернувшись в лагерь, мы подоспели на ужин. Ужин длился не менее 1 часа. «Напольный» стол был приготовлен в тамбуре нашей палатки: на подложку из китайских мешков постелили что-то типа скатерти, на которой стояла посуда, термос с кипятком, какао, чай… Потом принесли поднос с приготовленным попкорном. Мы от попкорна отказались, и сказали нам его не давать. Это наверно их приучили американцы или европейцы. Потом принесли суп пюре, которое очень хорошо пошло. Мы подумали, что это все, достали свою припасенную копченую колбаску и хорошо добавили. Но тут приносят вареную картошку и овощное рагу с мясом, но в нас это уже не влезло и мы отказались. В следующие дни мы не спешили со своей колбасой.
Повар, который был в нашей команде, готовил не плохо, не жаловались. Но припасенную колбаску и мед с грецкими орехами мы иногда использовали.
Темнеть стало где-то в 19:00. Спать улеглись в 20:30. Но я в первую ночь долго не мог уснуть, соседи бубнили. Лагерь стоял в лесу, палатки всех участников разбросаны, но слышимость хорошая. Часов до 22:00 были слышны голоса портеров, но потом как отрезало – дисциплина. Это я уже понял потом, и за соблюдением дисциплины следят ответственные.
День второй. Machame Hut (3000 м. ) - Shira Hut (3840 м)
Спал не очень, ноги нагрузились и я их не знал куда деть. Было не холодно. Подъем в 7:00. Для водных процедур нам подогрели одну большую миску (тарелку) воды на двоих. После легкого завтрака, в 8:30 вышли на второй переход. С лагеря тропа идет только круто вверх.
Лес значительно поредел и весь покрыт мхом. Через 1.5 часа подъема, на высоте 3320 м. вышли на связь с Волгоградом. Вообще со связью на протяжении всего маршрута у меня проблем не было (Smarts GSM/Ростелеком). А вот у Игоря связи не было (Билайн) (в Дохе было все наоборот). Билайн в Танзании работал неустойчиво, некоторые смс отправлялись, а некоторые – безуспешно.
После 3-х переходов минут по 45 с 15-ти минутным отдыхом, остановились на перекус, поднявшись повыше над площадкой, на которой портеры расставляли палатки для обеда и поджидали своих клиентов. А мы наблюдали за всем этим в тишине сверху.
Для перекусов мы с Волгограда привезли сушеный чернослив, абрикос, грецкие орехи, гематоген, аскорбинки в таблетках и в драже, колбасу сырокопченую. Кроме того, гид принес нам ланч – половину которого мы вернули. На кусочек курицы, которую они нам предлагали, «без слез нельзя было смотреть». Такое ощущение, что ее не совсем ощипали, и вообще курица напоминала летучую мышь . Наши припасы нравились всем портерам, которых мы угощали, особенно колбаса (Russian salyami – very good! ).
В 12:00 тронулись дальше, наконец-то тропа стала ровнее, и через час мы были уже в SHIRA HUT. Погода была отличная, светило солнце. Лагерь был как на ладони, т. к. лес остался позади, и впереди нас ожидала каменная пустыня. Удивительно, но в отличие от Кавказа, мы не увидели альпийских лугов.
Определившись, где берут воду, с большим 20 литровым ведром, мы с Игорем пошли принимать водные процедуры и захватили с собой француза – Фабиана.
Речка оказалась небольшим ручейком, местами уходящим в камни. Француз протер только глаза - вода ему показалась холодной, а мы с удовольствием обливались, и как потом оказалось - прием таких ванн оказался последним. В BARRANCO мы не рискнули обливаться, «прохладно» было, а в BARAFU – речки нет, и с водой напряженная ситуация, ее приносят с лагеря KARANGU.
Сверху на нас глядели десятки глаз портеров, которые кутались в теплые одежды и фотографировали на телефоны. На что я им крикнул: «One photo, five dollars», но это их не испугало. Видимо, они первый раз видели людей, которые купаются в воде +10.
Погода была отличная, народу в лагере все прибывало и прибывало. Я насчитал более 50 палаток и сбился. Лагерь оборудован несколькими туалетами, для туристов – отдельно, даже с кафелем. Чисто и аккуратно. Из живности, только местные вороны, со страшными клювами, и белой окантовкой на шее.
Времени много, погода отличная, сходили с гидом на близлежащий обзорный пичок (с многочисленными турами). Вид открывается изумительный, да и для акклиматизации хорошо – порядка 4000 м. Поднялись, а там итальянцы акклиматизируются – играют в карты.
В 17:30 был обед. Аппетит отличный – хороший признак. Суп пюре съели с удовольствием весь, а вот гору риса с поджаркой, не осилили. На десерт – немного арбуза, и конечно какао, чай.
Вечером, несмотря на близость палаток и многоязычный говор, после 22:00 все замерло, итальянцам только делали замечание, и тишина. Дисциплина!
День третий. Shira Hut (3840 м) – Lava Tower (4630 м. ) – Barranco Hut (3950 м. )
Встал часов в 6 часов утра. Вся трава была посеребрена инеем.
Воды для умывания по нашей просьбе сделали две миски. Завтрак был легкий – чай, яичница с сарделькой, арбуз.
Вышли в 7:55. На шорты надел трико, иней меня что-то засмущал, но уже через минут 30 опять разделся, тепло. Тропа довольно пологая, каменистая. В 11:20 вышли на LAVA TOWER (4630 м). Здесь уже портеры оборудовали палатки для обеда, расставили биотуалеты (2 группы богатых иностранцев шли с этим добром). Удивительно, но на высоте более 4600 метров, были оборудованы 3 туалета.
Некоторым нашим попутчикам уже здесь было не по себе, некоторые «обнимались» с камнями, высота все-таки сказывается. Неплохо перекусив, мы с гидом пошли на саму LAVA TOWER. Немного легкого скалолазания, и вот мы на самой верхней точке.
Связь хорошая. На спуске, у меня из чехла выскочила видеокамера и плавными скачками попрыгала к низу, за ней устремился гид-Август, я за ним. Больше камера не снимала, а по виду, оставались еще надежды на вторичную эксплуатацию (фото были на флэшке, а видео – на встроенной памяти, дома вытащили). С этого момента у нас остался только один фотоаппарат, и фактически все фотографии иллюстрирующий данное повествование сделаны Игорем.
В 12:55 начали спуск вниз, в BARRANCO HUT. Сначала был крутоватый скальный спуск, встретились с одной группой, думали, что застряли на долго, но обскакали их. Спуск был интересен по своему. После каменистой тропы, мы попали в сказочный лес – нигде ранее такого леса нам не встречалось, да и в мире наверное больше нет. Причудливые растения, водопады… С фото сессиями задержались немного.
В 14:30 были уже в лагере. Итак, сегодня наш путь занял 6.5 часов, в т. ч. акклиматизация 1.5 часа на высоте 4600 метров.
Лагерь пестрил разноцветными палатками. Портеры уже поставили палатки, перед LAVA TOWER они ушли по другой, более короткой тропе. Здесь чувствовалась прохлада, в шортах, ходить не было ни какого желания. Попив горячего чаю, какао, одевшись потеплей, мы отправились гулять по лагерю, изучать близлежащие окрестности, хотя было желание прилечь и полежать.
Ужин как обычно в 17:30, суп, картофель, слегка тушеная капуста и блины! После ужина пошли опять гулять, в вверх-вниз. Наш гид Август немного приболел, появилась температура. Мы ему предложили колдрекс (было 2 пакетика). Он сказал, что ни разу не пил такое вкусное лекарство. На утро все как рукой сняло. На следующий день нам предстояло подниматься по BARRANCO WALL. Августа мы убедили встать пораньше и выйти на стенку, чтобы не толкаться с другими группами на узкой тропе. Кроме того, в лагерь придем пораньше, больше будет времени отдохнуть, ведь ночью - на восхождение. Он согласился.
День четвертый. Barranco Hut (3860 м. )- Barafu Hut (4700 м. )
19.01. 2012, в России наступили настоящие крещенские морозы, а мы в шортах прогуливаемся. Встали в 6:00, перекусили и в 7:15 уже вышли из лагеря. Мы были первые, и впереди ни кто нас не сдерживал. Лагерь BARRANCO еще только собирался в очередной переход.
Оделись четь теплее, так как стена с утра в тени, и немного прохладно. Со стороны стена смотрится немного пугающе, но везде идет тропа, палки мы даже не убирали. В отдельных местах приходилось немного «полазить». На верх вылезли через 1.5 часа, переоделись, так как солнце уже припекало. Высота – 4255 м. Вид на Килиманджаро - потрясающий, небольшая фото сессия и вперед.
Впереди – каменистые склоны, вверх-вниз, вверх вниз. В 10:00 достигли горной речки, низшей точки (высота 3975 м. ) перед взлетом в лагерь Карангу.
Первый раз решил испить из реки, внушала доверие. Вода талая, очень приятная на вкус. Я заполнил свои бутылки (2 шт. по 0.5 л. ). Отсюда портеры набирают воду и несут в лагерь BARAFU. Взлет перед лагерем пугающий, но прошли за 30 минут и остановились на перекус (4044 м. ).
Спустился туман, все окутал, стало прохладно. Отдохнув минут 45, в 11:15 тронулись в путь. В 13:45 мы были уже на месте, отметились в железной будочке, с солнечными батареями. Наши портеры догнали нас, и ставят палатки. Туман, высота 4677 м.
Наш бивуак стоял в самой верхней части лагеря. Днем попытались поспать – особо не получилось – давала знать о себе голова, точнее, ее реакция на «горняшку». Вечером поужинали, собрали все к ночному восхождению. Выход назначили на 1:00 (подъем в 24:00). Все в основном выходили из лагеря в 24:00, были, кто вышли и раньше. Мы не хотели прийти на вершину ночью, хотелось встретить рассвет, сделать фотографии.
День пятый. Barafu Hut (4700 м. )-Stella Point (5756 м. )-Uhuru Peak (5895 м. )-Mweka hut (3100 м. )
Встали в начале первого ночи, а проснулись раньше, так как складывалось впечатление, что все проходящие на восхождение перешагивали именно через нашу палатку…
Слегка перекусив, я еще добавил колбаски, мы были готовы идти к вершине. Оделись теплей, взяли перекус и воду на верх. Гид Август принес еще термос, котор
У перших рядках своєї розповіді про сходження у другій половині січня 2012 року на найвищу точку Африканського материка (5895 м) хотілося б висловити величезну вдячність усім попереднім учасникам подібного заходу, які залишили свої розповіді, довгі і не дуже, у всесвітній мережі Інтернет, поради та думки яких нам дуже допомогли при підготовці до сходження і вирішення цілої низки питань. У зв'язку з чим хотілося б для наступних сходників передати свій «досвід» і дати деякі відповіді на питання, які мучили і нас під час підготовки до сходження. Вибачаюсь за опис надмірно докладних деталей, яких нам не вистачало в період підготовки. Літературні та відео оповідання (у youtube) про сходження на Кіліманджаро з різних маршрутів досить широко представлені в Інтернеті.
Частина перша. Підготовчий етап.
Сходження на КІЛІМАНДЖАРО мене займало вже понад 10 років, після того, як дізнався, що перші Волгоградці підкорили «дах» Африки. У гори вперше я потрапив 30 років тому, в альплагер «Уллу-Тау» у Пріельбруссі. З того часу були різні сходження, у тому числі сходження на такі всесвітньо відомі п'ятитисячники, як Казбек (5033 м - 1988) і Ельбрус Схід. (5621 м. - 1999 р. ).
І ось, у жовтні 2011 року з пропозицією «з'їздити» до Африки на КІЛІМАНДЖАРО до мене звернувся друг та колега по роботі – Ігор. Теж великий любитель гір, але щодо гірських лиж. На відміну від мене, Ігор не мав досвіду сходжень, тим більше висотних, але було величезне бажання підкорити висоту. Прийняли принципове рішення – ЕДЕМ. З цього моменту ми зайнялися «фізичною підготовкою», яка правда складалася лише підняття ваги свого тіла на 8-му (мною) та 17-му (Ігорем) поверхи проживання – без ліфта.
Згодом, на горі, Ігор наголосив на важливості та ролі цих щоденних «сходження» протягом 3-х місяців. Крім того, Ігор активізував заняття дихальною гімнастикою (затримка дихання).
На КІЛІМАНДЖАРО ведуть близько десятка маршрутів різної складності та тривалості, з наметами та ночівлями в «хижинах». Друзі на два роки раніше ходили за маршрутом Маранга (Кока-кола), з ночівлями в хатинах. З їхніх розповідей запали слова – «краще б взяли свій намет і в ньому ночували».
Перечитавши величезний масив інформації щодо КІЛІМАНДЖАРО (КІЛІ), визначилися з маршрутом – MACHAME ROUT або «віскі» (6-денний похід з ночівлями в наметах). Ключовим моментом у виборі даного маршруту було те, що на 3-й день сходження заплановано підйом з табору Shira Hut (3840 м) до Lava Tower (4630m) і спуск до табору Barranco camp (3860m). Така «пилка» сприяє кращій акліматизації до високогірних умов.
Крім того, багатьма «письменниками» відзначалася краса маршруту, щоденна зміна «декорацій». І дійсно, кожен з 6 днів маршруту за своїм природним забарвленням принципово відрізнявся.
Ціна питання опинилася у дуже великому діапазоні, базуючись на оповіданнях сходів. Багато російських організаторів турів на КІЛІ пропонують для мінігруп з 2-х осіб свої послуги в діапазоні від 00 і вище. При цьому учасники кажуть про 0-00. Різниця на наш погляд була суттєвою, і ми вирішили відмовитися від тепличних умов та поїхати до Африки без супроводних. Попередньо ми списалися з фірмою Peter Tours у Танзанії (Моші), яка пропонувала обраний нами маршрут за 00. Але сподівалися знайти вигіднішу пропозицію вже на місці.
Переглянувши сайти російських організаторів туру зі сходження на КІЛІ, ми зрозуміли, що переліт потрібно шукати самостійно, тому що ціна варіювалася від 500 до 2000 євро (при прямому рейсі).
Для себе ми визначилися, що летимо з однією пересадкою, це значно здешевлює політ. Запит через ряд пошукових серверів показав, що один з найдешевших варіантів з однією пересадкою - це Катарські авіалінії. Заходимо на сайт Катарських авіаліній (www. qatarairways. com) (русифікований), і безпосередньо у авіаперевізника бронюємо авіаквитки. Якоїсь миті була ситуація, коли квитки за вибраним маршрутом польоту дорожчали щодня, і ми не встигали їх взяти. Виявилося, що якщо замовляєш у Qatar Airways днів за 90-95, то виходить мінімальна ціна, а ближче до вильоту – тільки зростання. Цей факт вплинув на те, що запланований «відліт» спочатку на 8 січня був перенесений на 14 січня 2012 року.
Маршрут польоту: Москва-Найробі, з пересадкою в Досі (Катар), і назад.
14.01. 2012: QR86.14:45 Москва (Домодєдово) – 19:00 Доха (Катар)
15.01. 2012: QR534.00:50 Доха (Катар) – 06:10 Найробі (Кенія)
Загальний час польоту 16:25, між рейсами – 5 год. 50 хв.
22.01. 2012: QR53.
18:40 Найробі (Кенія) – 23:35 Доха (Катар)
23.01. 2012: QR86.07:40 Доха (Катар) – 13:45 Москва (Домодєдово).
Загальний час польоту 18:05, між рейсами – 8 годин 5 хв.
За все це задоволення на 2-х осіб було сплачено 957.3 євро.
Принципово важливо – при реєстрації на рейс у Москві просили пред'явити картку, за якою оплачувались електронні квитки.
Вибір авіарейсів був обумовлений прив'язкою до рейсового автобуса The Riverside Shuttle Bus (www. riverside-shuttle. com), за наступним маршрутом:
Найробі, міжнародний аеропорт (Кенія) – Аруша (Танзанія) – Моші (Танзанія) (близько 350 км).
Важливо було потрапити на ранковий автобус, тому що цього ж дня ми планували знайти фірму, яка організує сходження. У нас були короткі та жорсткі терміни.
Через інтернет були заброньовані місця в автобусі до Моші та назад, в Аеропорт Найробі. Причому було зазначено, що у Моші 22.01. 2012 року нас забирає автобус о 6.00 у вказаному готелі. Оплата становить 80 $ в обидві сторони на одного.
У цей же автобус(и) можна сісти та купивши квиток безпосередньо в аеропорту, і є пропозиції, але ціни не уточнював. На кордоні з Танзанією я нарахував 3 або 4 автобуси однієї фірми, в яких поряд з місцевими, як і ми, їхали європейці – у тому числі з рюкзаками. Але при цьому у нас був ваучер, який ми показували і водієві, коли домовлялися, щоб він не забув забрати нас о 6.00 ранку з готелю 22.01. 2012, та в готелі. У ваучері були вказані телефони, за якими можна було зв'язатися (ми просили на ресепшен 22.01. 2012 зв'язатися та уточнити прибуття автобуса). Так як у нас з Ігорем англійська була не на висоті, іноді ми просто показували документи, ваучери бронювання і цим вирішували багато питань.
Вибір готелю
Так як ми вирішили, що стартуватимемо з Моші (ближче до Machame Gate), то і вибірку готелів на різних сайтах здійснювали по Моші. Свій вибір зупинили на Osy Grand Hotel.
Коли списалися безпосередньо з готелем, ціна виявилася 25 $ на добу на людину з європейським сніданком (BB). Готель невеликий, але високий (6 поверховий). Досить непоганий: у номері вентилятор, кондиціонер, TV, душ. Розетки відрізняються від російських – потрійні. І без перехідника можуть бути проблеми. Але я вже таке проходив раніше, тому ми припасли нашу «таємну зброю» проти їхнього англійського варіанта: берете з дому звичайні пластикові вилки та ложки. Встромляєте ручкою у верхню частину розетки і справа в капелюсі! Зарядні пристрої готові до експлуатації (лише плоскі вилки). Дешево й сердито. Бо скільки ж треба було мати перехідників? Ми відразу задіяли 3-4 розетки. Готель нас цілком влаштував, і наступного разу я вибрав би його знову. Розташований неподалік центру, поряд базар, де ми після повернення з гори набрали манго, ананас і трохи відірвалися.
Поблизу є інші готелі, тому на місці можна вибрати на будь-який смак, аж до вілл.
Щеплення від жовтої лихоманки з отриманням міжнародного документа (жовтої книжки), а також заодно і від правця ми робили заздалегідь (17.11. 2011) у «Спеціалізованій клінічній інфекційній лікарні» департаменту охорони здоров'я Краснодарського краю (35005.4 ). Ціна питання 627 р. , А часу вбили -2 дні у поїздці (у Волгограді такі щеплення не роблять). Водночас, при отриманні візи до Танзанії, просили пред'явити жовті книжки з щеплень.
Від малярії придбали на 2 пачку Плаквеніла і за 2 тижні до виїзду почали приймати по 2 таблетки на тиждень. Але з огляду на те, що єдиного комара, «героїчно загиблого», ми побачили на останній ночівлі в горах наприкінці 6-го дня нашого перебування в Танзанії, відмовилися від подальшого вживання цих таблеток.
Якісь мошки, мухи, комарі та інша нечисть, яку ми вже чекали в Найробі (адже Африка) нас взагалі не допікали ніде: ні в Кенії, ні в Моші, ні в лісі, ні в горах. Були ясні та теплі (спекотні) дні. Може, нам пощастило з погодою, і вона була не льотна для комах?
Ігор для профілактики гірської хвороби приймав діакарб. Я не став, бо не пригадаю, щоби на альпіністських зборах на Кавказі хтось приймав пігулки від «гірника». Разом з тим, Ігор на всьому маршруті почував себе непогано, а мені останні метри триста за висотою до вершини далися тяжко. Я таки грішу на зайві кілограми власної ваги, і з'їдену перед сходженням ковбасу. Ну про це трохи нижче, не забігатимемо вперед.
Аптечка наша складалася здебільшого з активованого вугілля, смекти, пластирів. Дуже у нагоді колдрекс, правда не нам, а нашому гіду, у якого на BARRANCO піднялася температура. Двома пакетиками колдрекс питання було вирішено.
Вугілля та смекта нами теж використовувалися. Після приїзду в готель, у мене було щось гаразд з животом. «Не сподобалася» це їжа в літаку. Пакетик смекти, 2 таблетки вугілля – і все гаразд.
Ну а пакети з вологими серветками з бактерицидними властивостями у нас були, напевно, в кожній кишені рюкзака.
Спорядження
До останнього ми планували взяти з собою намет та газовий пальник. Консультації в Інтернеті переконали нас відмовитись від цього.
Надання наметів входить у вартість туру, і використання власного намету не здешевить ваш тур, але створить ряд проблем. Якщо ви її несете самі, то самі і ставите, а якщо віддасте носіям (портерам) – де є ймовірність, що вони вам її не зіпсують. Місцеві намети непогані, з москітними сітками, подвійні, з пологом і тамбуром, у якому розташовувався наш обідній «підлоговий» стіл.
Вранці, йдучи на черговий перехід, ми залишали своїх портерів позаду, вони збирали табір, і, як правило, обганяли нас (у нас ще фото сесії).
Пальник якщо брати, то тільки бензиновий. Газ у балончиках, я ніде не бачив! Це не Кавказ і Альпи. А в літаку із собою не можна. На гору беруть 5-літрові балони газу, на яких і готує кухар. Потрібні в пальнику не було. Кип'яченої води було достатньо, його приносили в термосі для чаю, кави, какао та ін.
Іноземці замовляють у фірмах більше послуг. Портери несуть розкладні столи та стільці для обіду, на переходах в обід розгортають обідні намети, біотуалети у спеціальних наметах. Ми цього не претендували.
З особистого спорядження ми взяли килимки, спальники, телескопічні ціпки (кожен по парі), накидки від дощу. Я використав накидку типу пончо, придбану в спортмайстрі рублів за 300, випробувану на Кавказі - легку, що прикриває рюкзачок і до колін.
З погодою нам пощастило, під дощ потрапили на підході до останнього табору в MWEKA CAMP (3100), який перечекали під дахом адміністративної будівлі і пішли шукати наших портерів, намети якими були поставлені до дощу.
З взуття взяли тільки кросівки типу вібрам (знову ж таки Спортмайстер) і високі утеплені черевики для сходження на вершину. Бракувало легких бивуачних ляпанців. Весь маршрут я пройшов у кросівках. Можуть бути проблеми з попаданням дрібних камінчиків у кросівки, краще мати невеликі «ліхтарики» на взуття, або як їх називають гамаші. В обов'язковому порядку вони потрібні при спуску з вершини по сипучій гальці (я був у гірськолижних штанах з гумкою внизу, яку одягав на черевики, і каміння не потрапляло).
З одягу в основному йшов у коротких шортах, іноді одягаючи з ранку легке трико, і в майці з коротким рукавом, що закриває плечі, у кепці.
Руки, ноги та шия від сонця підгоріли (ще вуха та ніс – так що не забуваємо крем від сонця із захистом не менше 30 од. , а краще – 50), але одягатися не хотілося. Увечері, після їди, утеплювалися, в BARRANCO (3860 м. ) та BARRAFU (4700 м. ) у пухівці було не жарко, але паморозь була лише вранці.
У нас було по 2 рюкзаки: великий (75-90 л), який здавався в багаж літака, і який ми запакували та віддали нести портерам, а також невеликий – літрів на 15-20, з особистими теплими запасними речами, накидкою від дощу, водою, перекусом, документами та апаратурою. У Ігоря був замало, що створювало деякі незручності (доводилося зверху підв'язувати).
Важливі дрібниці
Ігор перед від'їздом кожному підготував невеликий пакет документів, куди увійшли: повна інформація щодо посольств у Катарі, Кенії, Танзанії; копії електронних авіаквитків, закордонних паспортів, ваучерів на автобус; листування по готелі; роздруковані карти м. Моші; схема маршрутів на КІЛІМАНДЖАРО.
покупка/продаж покупка/продаж
КАТАР 3.63/3.655 4.5/4.9
КЕНІЯ 83.00 / 88.00 101.00 / 117.00
ТАНЗАННЯ 1530/1650
Отже, ми були готові до штурму найвищої вершини Африканського континенту в твердому тимчасовому графіку, розписаному у Волгограді на 10 днів і практично по годинах.
Частина друга.
О Моші, Моші, де ж ти!
Що чекає нас у тому краю далекому?
14 січня біля 60-ї стійки аеропорту Домодєдово на нас чекали привітні дівчата у формі Катарських авіаліній. Дозволена вага багажу була 23 кг, ручної поклажі – 7 кг. Ми з Ігорем вперше летіли Qatar Airways і були приємно здивовані тим сервісом, який нас оточував: приємні стюардеси; нові літаки, обладнані індивідуальними сенсорними екранами, що дозволяють слухати музику, дивитися фільми (щоправда 2 російською), грати в ігри, стежити за режимом польоту та ін. Чому наші авіакомпанії не люблять і не поважають своїх пасажирів? А ціна квитка?
За чотири 5-ти годинних перельоту Москва-Доха, Доха-Найробі і назад ціна склала близько 480 євро на особу (близько 21 тис. руб. ), Тобто трохи більше 5 тис. руб. за переліт (5-ти годинний). За переліт 1 год 20 хв. Москва-Волгоград (без жодного сервісу та обіду) S7 Airlines з нас взяла зі зборами по 5.5 тис. руб. І куди ми з такими тарифами залетимо? !
При реєстрації в Домодєдово до Найробі нам видали жовтий транзитний конверт, який ми пред'являли в Досі, тому що пасажирів з літака розвозять до різних терміналів, транзитних - в зону транзиту (Transfer and Departure). Свій багаж, нам сказали, ми побачимо лише у Найробі.
У Катарі (Доха) різниця у часі становить 1 годину (мінус від московського). У Досі сіли о восьмій годині вечора, до вильоту в Найробі (0:50) було більше 5 годин, які пролетіли непомітно в магазинчиках Qatar Duty Free.
Ще одна особливість Qatar Airways: транзитним пасажирам, які очікують наступного рейсу (кілька годин), надається безкоштовна вечеря в ресторанчику, що знаходиться на другому поверсі в дальньому лівому крилі, якщо дивитися на злітну смугу. Підходьте до дівчини з Qatar Airways під електронним табло напроти роздачі, пред'являєте квитки, і вона видає талон на харчування. Враховуючи, що до готелю в Моші нам добиратися ще 18 годин, вечеря була до місця. Бутильована вода (0.5 л) у пустельному Катарі дешевше (1$), ніж у Домодєдово (2$).
Рейс Доха-Найробі – нічний, тому в літаку видали додатково пов'язку на очі для сну (дуже зручна річ), одноразові шкарпетки та беруші. На всіх рейсах – одноразові навушники. Рейс був повний, а ми сподівалися, що розбредемося по салону і поспимо. Злетіли, подивилися кіно, поїли, змусили себе трохи поспати і ми в Африці. Прилетіли о 6:10, а о 6:30 вже пройшли митницю, контроль, отримали візу та багаж.
Для отримання візи бланки (зелені) роздали літаком, заповнили не без допомоги сусіда – студента з Данії. У графі фізичне проживання у Кенії нічого не проставили. А треба було б у майбутньому писати якийсь готель з адресою в Найробі. При оформленні нам на це вказали, ми вдали, що нічого не розуміємо, твердимо Кіліманджаро-Кілімаджаро. Показуємо ваучер на автобус до Моші. Сфотографували, сплатили 50$ і віза готова. Правда є ймовірність, що могли дати транзитну візу, вона подешевша (), але на зворотному шляху з Танзанії знову була б також процедура та оплата. Але все обійшлося.
На виході із зали прильоту нас зустрічав натовп африканців із різними табличками. Обійшовши їх усіх, ми зрозуміли, що нас ще ніхто не зустрічає, до рейсового автобуса близько 2-ї години. У лівій частині будівлі знайшли вказане у ваучері кафе (на мою KARIBU), і стали чекати.
Потім до кафе підійшла ще парочка «блідолицих», потім з'явилася група поляків із рюкзаками. Ми зрозуміли, що це наші люди. Поляки почали активно переодягатися у літню «форму одягу»: шорти, майки, босоніжки… На сонечку неабияк припікало. Жодних комарів, мух та іншого навколо не було й близько.
Поки чекали на автобус, обійшов аеропорт. Дуже багато всяких фірм, що пропонують свої послуги. У тому числі є пропозиції трансферту до Моші. В одній із таких поляки й оформили свій тур на КІЛІ. Але ми набралися терпіння та витримки.
Підійшов автобус, за нами прийшли та завантажили. Усі речі закидають на дах, там спеціальне «багажне» відділення, яке накривають тентом. Але наш багаж був запакований у плівку ще в Москві.
Невеликий японський автобус, чоловік на 25, був повний і нам залишилися лише відкидні сидіння. О 08:40 ми виїхали у бік Моші.
За вікном була Африка у всіх її колоритних кольорах, з її бідністю та незвичайною для нас природою.
Через 2.5 години зупинка біля магазинчику з традиційними африканськими статуетками, картинами та всякою всячиною. Тут же туалет, магазинчик...В автобусі нам роздали чергові бланки для проходження кордонів (виїзд із Кенії, в'їзд до Танзанії). Після стоянки до кордону залишалося 30 хвилин на автобусі.
Формальності на Кенійському прикордонному пункті пройшли швидко і пішки перейшли до Танзанії (метрів 100), до наступного прикордонного посту. Заповнили черговий бланк для візи до Танзанії, приготували 50$. Оскільки на кордоні зустрілися 3-4 автобуси, в яких їхало чоловік 20 «блідолицих», яким була потрібна віза до Танзанії, то оформлення зайняло деякий час. У цей час автобуси та наш вантаж проходив формальну перевірку на кордоні.
На кордоні колоритні «масайські» жінки, з величезними дірками у вухах, в яких навішана велика кількість намиста, пропонували на перебій різні жіночі прикраси, зроблені зі звичайного бісеру, який у нас продається на кожному кроці. Зараз жалкую, що не зробив жодного фото із місцевими красунями. Більше ніде такої картини та такого колориту не зустрічалося.
Природа Танзанії спочатку мало чим відрізнялася від кенійської. Але при наближенні до Кіліманджаро, вона ставала цікавішою та зеленішою. Через 1.5-2 години прибули до Аруші. Усі пасажири нашого автобуса, за винятком ще парочки «блідолицих», покинули нас. Але тут на нас чекала справжня облога з боку місцевих. Тільки ми з Ігорем вийшли розім'ятися з автобуса, кожного з нас обступила група наполегливих місцевих жителів і стали навперебій ставити запитання.
Це все були посередники/представники різних компаній, які на місцевому ринку пропонують свої послуги: сафарі, Кіліманджаро та ін.
Ми відразу розкрили свої карти і сказали, що хочемо Кіліманджаро, Machame Rout, 6 днів – і вже завтра. З Георгієм (George), або Джорджем, ми досить швидко змовилися за 900 $, і я уточнював всі нюанси - що входить у ціну. Тут же надійшли пропозиції за 850 $, але я вже припинив дебати, пославшись на домовленість. Ймовірно, можна було б домовитися і за 800$, але низька ціна трохи бентежила (в інтернеті читав розповіді про 950$-1000$). Аналізуючи цю ситуацію потім, враховуючи, що ми вже на місці і нам трансфер не потрібен, готель теж оплачується нами (не хотілося експериментувати з пропонованими Джорджем варіантами), то можна було б поборотися і за 800 $.
Отже, Джордж підсів до нас в автобус, і ми поїхали в Моші, в готель Osy Grand Hotel, оскільки в нашому ваучері значився маршрут до готелю.
В автобусі з нами ще їхала одна жінка, у віці та церковному одязі. Вона досконально нас розпитала куди ми, за яку ціну домовилися, потім задумавшись сказала – «нормальна ціна, а то деякі пропонують 700 $ – а потім виникають нюанси, тільки правильно оформлюйте усі папери». Ми дуже сильно перейнялися за таку участь у нашому виборі.
Через 1:00 ми були вже в готелі. Джордж слідував за нами невпинно, боявся прогаяти. Ось що означає конкуренція. Оформлення в готелі не зайняло багато часу, показали листування, заплатили по 25 $ (сніданок включений) і пішли в номер (причому, нам здалося, що на місці можна було оформити і за ). Кинувши речі і переодягнувшись, на машині, що чекала нас біля готелю, через 10 хвилин ми були в так званому офісі компанії «Totally wild safaris». Без Джорджа ми не знайшли б цей офіс. В офісі на нас чекав директор – Mr. Shanel. В результаті обговорень ми дійшли наступного:
Ціна туру MACHAME ROUT - 900 $ з одного.
Сьогодні ми вносимо аванс у вигляді 1500$, т. до. 1260$ - плата національному парку, причому через картку безготівковим порядком (показав пластик), інші кошти – для закупівлі товарів. 300$, що залишилися, ми оплачуємо після повернення з гори (сертифікати нам віддали тільки після сплати залишку).
У вартість туру входить: плата національному парку, страховка, розміщення у 2-х місцевому наметі, 3-х разове харчування (сніданок та вечеря, на обід – курка з волоссям, банан, яйце та сік або вода), гід, кухар, портери , транспорт до воріт парку та назад, 3 літри бутильованої води.
Ми не обмовили питання чайових, а вони теж не маленькі (ми віддали по 200 $, хоча питання стояло і про більшу суму). Чайові необхідно обговорювати відразу, про цю пропозицію ми прочитали і в книзі відгуків про фірму в останній день. (Просіть книгу відгуків при оформленні турів! ).
У нас на руках залишилися надані 2 документи: про оплату та програму.
Зайві речі, які ми не планували брати нагору, у т. ч. тушонка з вермішелью на вечерю після повернення з гори, ми запакували у великий пакет і залишили в офісі компанії, тому що після повернення з гори нас повинні сюди завести (300$ треба ж віддати).
Зважили наші рюкзаки, які ми віддаємо нести нашим портерам. Мій великий рюкзак важив 15-16 кг, особистий – 9 кг. У Ігоря приблизно така сама вага. Потім вони закупили на ринку продукти, зважили вагу вантажу. Це важливо, тому що від вантажу експедиції залежить кількість портерів. На маршруті двічі відбувається зважування вантажів, які несуть портери: у Machame Gate та Machame Hut, вага не повинна перевищувати 24 кг.
Таким чином «їхні профспілки» борються за права носіїв – та й що менше було б безробіття. В останній день ми все-таки перерахували всіх наших портерів.
Наша група підтримки склала 8 осіб (при цьому ми маємо підозри, що вони обслуговували ще й нашого французького сусіда (Фабіана) з бівуаків).
Після закінчення всіх приготувань, на мікроавтобусі, нас, гіда та ще 3-х портерів з усім багажем доставили до Machame Gate. Дорогою ще купили свіжого м'яса. Перед входом у Machame Gate знаходиться щось на біржі праці – коштує велика кількість потенційних портерів. Біля входу в парк – рейнджер із калашниковим. Оформлення документів на вихід у нашого гіда Августа, зайняло години 2. Вже всі «блідолішні» висунулися в перший перехід, а ми щось оформляли. Нам дали по 1.5 літровій пляшці питної води (та з готелю ми прихопили по літру), коробку із сухим пайком. Нарешті, о 12:30 ми вийшли з Machame Gate.
На вході до національного парку нас зустрічали мавпи. Трохи фотографували і рушили далі в хащі лісу.
Ліс дивував своєю різноманітністю і буйною рослинністю, різними звуками, величезними папоротями.
Але вся ця зелена хаща була по краях широкої дороги, що перейшла в стежку, завширшки 1.5-2 метри.
Форма одягу була спортивна – короткі шорти, майка з короткими рукавами (що прикривають плечі), кросівки та телескопічні палиці (по парі на кожного). Погода була чудова, комарів та іншої нечисті не спостерігалося. Не завадили б «ліхтарики» (гетри) на кросівки, оскільки дрібні камінці постійно потрапляли до Ігоря у взуття. З нами йшов лише наш гід – Август (з «ліхтариками» на черевиках).
Темп був вибраний класичний: 45-50 хв. йдемо, 10-15 хв. відпочиваємо. Стежка була полога, місцями крута з сходами. Години за 2 зустріли перший туалет сільського типу. У лісі, неподалік стежки і така споруда. У нас не те що у лісі, у міському парку не знайдеш громадського туалету, а якщо раптом виявиш, то не захочеш заходити.
А ось в АФРИЦІ...немає проблем. Стежка теж дбайливо доглянута, виконані спеціальні канавки для стоку води, по краях стежки покладені стовбури дерев, приємно йти. Невеликий дощ трохи налякав, ми накинули накидки, але дощ перестав та й крони дерев нас прикривали.
Темп у нас був досить-таки швидкий, тому що ми оминули багатьох наших «блідолицих братів», які вийшли раніше за нас. Завдання було в перший перехід до 3000 м. активно пройти акліматизацію, тому і рюкзачки були 10-12 кг. На стежці зустріли двох італійців, які говорять добре по російськи, і познайомилися з дівчиною Вікою, з Латвії.
О 16.30, через 4 години ми були вже в Machame Hut (3000 м). Зробили позначку у журналі (у кожному базовому таборі проводиться особиста відмітка у журналі), і нарешті вирішили перекусити. Поки ми вгамовували голод, портери, що підійшли, ставили табір.
Після 4-х годинної пробіжки, майка була мокра.
Взявши одного провідника, ми вирішили сходити до річки прийняти водні процедури. Річко виявилося десь унизу по схилу, але бажання прийняти холодні ванні було вище втоми. Навколо була чудова природа, холодна гірська вода, та тепле сонце. Втома як рукою зняло. Повернувшись до табору, ми настигли на вечерю. Вечеря тривала щонайменше 1 години. «Підлоговий» стіл був приготовлений у тамбурі нашого намету: на підкладку з китайських мішків постелили щось на кшталт скатертини, на якій стояла посуд, термос з окропом, какао, чай… Потім принесли тацю з приготовленим попкорном. Ми від попкорну відмовилися і сказали нам його не давати. Це, напевно, їх привчили американці чи європейці. Потім принесли суп пюре, яке добре пішло. Ми подумали, що це все, дістали свою копчену ковбаску і добре додали. Але тут приносять варену картоплю та овочеве рагу з м'ясом, але в нас це не влізло і ми відмовилися.
Наступних днів ми не поспішали зі своєю ковбасою.
Кухар, який був у нашій команді, готував не погано, не скаржився. Але припасовану ковбаску і мед з волоськими горіхами ми іноді використовували.
Темнішало десь о 19:00. Спати лягли о 20:30. Але я першої ночі довго не міг заснути, сусіди бубнили. Табір стояв у лісі, намети всіх учасників розкидані, але чутність хороша. Годині до 22:00 були чутні голоси портерів, але потім як відрізало – дисципліна. Це я вже зрозумів потім і за дотриманням дисципліни стежать відповідальні.
День другий. Machame Hut (3000 м) - Shira Hut (3840 м)
Спав не дуже, ноги навантажилися, і я їх не знав куди подіти. Було не холодно. Підйом о 7:00. Для водних процедур нам підігріли одну велику миску (тарілку) води на двох. Після легкого сніданку о 8:30 вийшли на другий перехід. З табору стежка йде лише круто вгору.
Ліс значно порідшав і весь покритий мохом. Через 1.5 години підйому на висоті 3320 м. вийшли на зв'язок з Волгоградом.
Наші запаси подобалися всім портерам, яких ми пригощали, особливо ковбаса (Russian salyami – very good! ).
О 12:00 рушили далі, нарешті стежка стала рівнішою, і через годину ми були вже в SHIRA HUT. Погода була чудова, світило сонце. Табір був як на долоні, тому що ліс залишився позаду, і попереду на нас чекала кам'яна пустеля. Дивно, але, на відміну від Кавказу, ми не побачили альпійських лук.
Визначившись, де беруть воду, з більшим 20 літровим відром, ми з Ігорем пішли приймати водні процедури та захопили із собою француза – Фабіана.
Річка виявилася невеликим струмком, що місцями йде в каміння. Француз протер тільки очі - вода йому здалася холодною, а ми із задоволенням обливалися, і як потім виявилося - прийом таких ванн виявився останнім. В BARRANCO ми не ризикнули обливатись, «прохолодно» було, а в BARAFU – річки немає, і з водою напружена ситуація, її приносять з табору KARANGU.
Зверху на нас дивилися десятки очей портерів, які куталися у теплий одяг та фотографували на телефони. На що я крикнув: «One photo, five dollars», але це їх не злякало. Очевидно, вони вперше бачили людей, які купаються у воді +10.
Погода була чудова, народу в таборі все прибувало та прибувало. Я нарахував понад 50 наметів і збився. Табір обладнаний кількома туалетами, для туристів – окремо, навіть із кахлем. Чисто та акуратно. З живності, тільки місцеві ворони, зі страшними дзьобами, та білою окантовкою на шиї.
Часу багато, погода відмінна, сходили з гідом на найближчий оглядовий пік (з численними турами). Вигляд відкривається дивовижний, та й для акліматизації добре – близько 4000 м. Піднялися, а там італійці акліматизуються – грають у карти.
О 17:30 був обід. Апетит відмінний - хороша ознака. Суп пюре з'їли із задоволенням весь, а ось гору рису з піджаркою, не подужали.
5 годин, у т. ч. акліматизація 1.5 годин на висоті 4600 метрів.
Табір ряснів різнокольоровими наметами. Портери вже поставили намети, перед LAVA TOWER вони пішли іншою, більш короткою стежкою. Тут відчувалася прохолода, в шортах, ходити не було жодного бажання. Попивши гарячого чаю, какао, одягнувшись тепліше, ми вирушили гуляти табором, вивчати довколишні околиці, хоча було бажання прилягти і полежати.
Вечеря як звичайно о 17:30, суп, картопля, злегка тушкована капуста та млинці! Після вечері пішли знову гуляти, вгору-вниз. Наш гід Август трохи захворів, з'явилася температура. Ми йому запропонували колдрекс (було 2 пакетики). Він сказав, що жодного разу не пив таких смачних ліків. На ранок усе як рукою зняло. Наступного дня нам треба було підніматися BARRANCO WALL. Серпня ми переконали встати раніше і вийти на стінку, щоб не штовхатися з іншими групами на вузькій стежці.
Крім того, до табору прийдемо раніше, більше буде часу відпочити, адже вночі – на сходження. Він погодився.
День четвертий. Barranco Hut (3860 м. ) - Barafu Hut (4700 м. )
19.01. 2012, в Росії настали справжні хрещенські морози, а ми в шортах ходимо. Встали о 6:00, перекусили та о 7:15 вже вийшли з табору. Ми були перші, і попереду ніхто нас не стримував. Табір BARRANCO ще збирався в черговий перехід.
Одяглися честь тепліше, тому що стіна з ранку в тіні, і трохи прохолодно. З боку стіна виглядає трохи лякаюче, але скрізь йде стежка, ціпки ми навіть не прибирали. В окремих місцях доводилося трохи «полазити». На верх вилізли через 1.5 години, переодяглися, бо сонце вже припікало. Висота – 4255 м. Вид на Кіліманджаро – приголомшливий, невелика фото сесія та вперед.
Попереду - кам'янисті схили, вгору-вниз, вгору-вниз. О 10:00 досягли гірської річки, нижчої точки (висота 3975 м) перед зльотом у табір Карангу.
Перший раз вирішив випити з річки, вселяла довіру.
Вода тала, дуже приємна на смак. Я заповнив свої пляшки (2 шт. 0.5 л. ). Звідси портери набирають воду та несуть у табір BARAFU. Зліт перед табором лякає, але пройшли за 30 хвилин і зупинилися на перекушування (4044 м. ).
Спустився туман, все огорнув, стало прохолодно. Відпочивши хвилин 45, об 11:15 рушили в дорогу. О 13:45 ми були вже на місці, відзначилися у залізній будочці із сонячними батареями. Наші портери наздогнали нас і ставлять намети. Туман, висота 4677м.
Наш бівуак стояв у найвищій частині табору. Вдень спробували поспати – особливо не вийшло – давалася взнаки про себе голова, точніше, її реакція на «гірник». Увечері повечеряли, зібрали все до нічного сходження. Вихід призначили на 1:00 (підйом о 24:00). Усі здебільшого виходили з табору о 24:00, були, хто вийшли і раніше. Ми не хотіли прийти на вершину вночі, хотілося зустріти світанок, зробити фотографії.
День п'ятий. Barafu Hut (4700 м. )-Stella Point (5756 м. )-Uhuru Peak (5895 м. )-Mweka hut (3100 м. )
Встали на початку першої ночі, а прокинулися раніше, бо складалося враження, що всі, хто проходить на сходження, переступали саме через наш намет.
Злегка перекусивши, я додав ковбаски, ми були готові йти до вершини. Одягнулися тепліше, взяли перекушування і воду на гору. Гід Август приніс ще термос, який
