Акуна Матата. Частина 7. Ех, дороги. Кітогані та Матемве
Продовження. Початок тут >>>
6 день. 5 березня
Практично половина відпочинку вже закінчилася, а ми й не відпочивали ще зовсім. І спокій нам тільки сниться, – авіакомпанія Катар вирішила раптом, що нам треба скласти тести на Занзібарі. Це щастя, що я була підписана на групу в телеграмі, де лікарі та вчителі обговорювали безкоштовні квитки та правила акції, що змінюються, ось там я і прочитала, що правила змінилися. Скласти тест потрібно за 96 годин до вильоту, тому, відрахувавши 96 годин, ми запланували поїздку до лікарні 8 березня. І хоч із Падже їхати значно ближче, але ж не можна тест здати за тиждень до вильоту. Потім я дізналася, що на Занзібарі це можна робити, там дату тесту під виліт підтасовують (зараз може вже що змінилося), але ми все одно не потрапили б цього дня в столицю.
Тому що, від'їхавши від Падже не дуже далеко, ми пробили колесо.
Ні ми, ні ви не знали б, що таке Кітогані, якби доля не кинула її нам під колеса, у вигляді гострої ями на благополучному, на вигляд, асфальті.
І я вам скажу – які добрі люди у цьому селі живуть! Побачили, що мзунгу потрапив у халепу і одразу прийшли на допомогу. Прийшли, потоваришували з нами, задомкратили машину, зняли колесо і забрали його в шиномонтаж. Шиномонтажники там, чи що, цю яму в центрі села викопали? )
Але це я забігла вперед.
А ви спочатку уявіть картину:
Під палючим сонцем, обливаючись потім і адреналіном, поминаючи якусь матір, великий білий чоловік, з червоним обличчям і мокрою спиною, намагається домкратити великий чорний позашляховик. . . і знайти в багажнику запаску (про це можна написати окрему розповідь) .
Застуда його розбирає, стрес ковбасить. Будь проклятий той день, коли я сів за бублик цього пилососа.
Я взагалі в цих справах не розуміюсь, допомагаю, чим можу – відправляю йому координати, щоб він викликав прокатника.
І тут місцеві хлопці підходять – вам допомогти?
Звичайно, так!
Прокатник, теж дякую йому, відгукнувся відразу ж і хвилин через десять-п'ятнадцять до нас під'їхала машина з хлопчиком, який знайшов нам запаску.
Я цього раніше не бачила. Він підняв у багажнику килимок і покрутив важелі. Колесо було причеплене до днища) Але запаска теж була тріснута.
А наше колесо на той час уже покотило на шиномонтаж. Туди ж слідом покотилася запаска.
Я весь цей час сиділа в будівлі, схожій на зупинку, там прохолодно. Але для зупинки воно було досить великим за площею та обклеєним передвиборними плакатами, гадаю, що це місцевий клуб)
Тож усю ситуацію я не бачила, але зрозуміла, що ні наше колесо, ні запаску шиномонтаж зробити не зміг.
Зателефонував прокатник, запропонував машину міняти.
Ми тепло попрощалися з хлопцями, які нам допомагали, і обдарували їх за дружбою портретом слона, на купюрі 1.000 шилінгів, на довгу пам'ять.
Кидаємо коня. Вивантажуємо свої речі.
Тут же під'їхав автомобіль, який відвіз нас до готелю. Ще й водій вициганив у мого чоловіка десятку на заправку і пообіцяв, що скоро нам віддадуть нове авто, прямо в Мирамонт. Як ви вже зрозуміли, у кинутій машині залишилося півбак бензину, який ніхто нам не відшкодував. Вірніше, відшкодував пізніше, але не бензином і не грошима)
Матемве (дуже умовно, може це вже Пвані Мічінгані)
Готель Мірамонт сподобався нам дуже! А якщо ще зважити, що це був найдешевший готель і номер був з видом на море, то ми, можна сказати, були в захваті. За планом я збиралася кинути речі в номері або на рецепшені, якщо номер ще не готовий, і їхати на пляж, в Кендву. Але машини у нас не було, а чоловік взагалі був не в змозі ще кудись їхати.
Номер був готовий, нам занесли речі, поцікавилися, чи подобається нам номер. Подобається! Тільки стільчики на балконі кволі, з тоненьких паличок. А чоловік у мене, пам'ятаємо, великий.
Хвилин через дві прибігла керуюча з питанням, що саме мені не подобається. Я говорю:
- О, мені все подобається! Тільки потрібен стілець більший і міцніший.
Вона кивнула двом покоївкам, які стояли поруч, і ті, не мудруючи лукаво, стягли диван у сусідів. Дивно, але сусіди нам не пред'явили)
Чоловікові вже треба було лягти, застуда розбирала його дедалі більше, а я пішла озирнутися.
Наш корпус триповерховий, обличчям до моря. Великий басейн перед корпусом, з видом на море. . .
. . . і ще один – у саду, оточений бунгало.
Між пляжом та лежаками скляний паркан. З моря сильний вітер, а паркан цей дозволяє погрітися на сонечку насолоду.
Що здивувало – лежаків багато, але всі зайняті. Самі лежаки старенькі, з дерева, матрацики на них теж не молоді) Але, загалом, все виглядає доглянутим.
Адміністрація на перенаселеність зреагувала швидко - не минуло й півдня, як між пальмами з'явилися підвісні подвійні лежаки. Чотири штуки!
Цікаво було спостерігати, як ці лежаки вішали. Двоє робітників повільно прив'язують мотузки до пальм. Третій сідає-лягає – тестує. Четвертий, певне менеджер, все це знімає на телефон. Ну любо-дорого подивитись))
У басейні, у саду, особливо приємно плавати. Рослини – прямо Таїланд. Ось тільки лежаків мало.
Їдальня з видом на океан. А океан такий!...Сиди та плач від щастя)
Я поплакала і від щастя, і від гумового восьминога. Невдача яка! Він, звичайно жувався, не такий як на пляжі в Кізімказі, але тут кухар готував. Я сподіваюся)
Меню на дошці, крейдою. Ціни середні.
Томатосуп 3.5 долари. Здалеку видно погано, я читаю як 35. Нічого собі – гадаю. З чим цей суп?
І так мені його захотілося! )
- Доларів? Ціна супу у доларах? – питаю.
Нижче написані долари, а тут якраз – ні.
– Так, це долари.
- Що ж це за суп у вас такий? Як може суп стільки коштувати? Це дуже дорого!
Офіціант тільки зсунув плечима.
Замовила восьминога за 10 (ну не 35! ) і сиджу, океан розглядаю. І тут до мене доходить. Я йду, фотографую меню та збільшую картинку. 3 точка 5! ! )
Іду до офіціанта, перепитую, ми обидва іржемо і я замовляю ще й томатосуп.
Нагадайте мені, наступного разу, що я томатні супи не люблю! )
Виходжу до океану. Красиво. Але сумно.
Вода низька. Тобто ні відпливу, ні припливу. Стоїть болотцем – дрібно, водорості навколо, а у водоростях, підозрюю, живуть їжаки. Як у такому купатися?
Години через три нам пригнали нову машину. У ній є бензин, але мало) Усередині машина не просто брудна – вона засипана піском. І купа порожніх пляшок. Але їде, це плюс)
Ніколи ми цього дня не поїхали. Я плавала у басейнах, то в одному, то в другому. Так мені цей сад подобається! Ще й пташки жовті літають.
До вечора валялася на пляжі, намагалася поплюхатися в море і знову валялася. Відпочивала щосили!
Пляж гарний, нагадав мені Ломбок.
Наш готель – мрія відпускника (чому про нього стільки негативних відгуків, я так і не зрозуміла).
Чоловіка не до краси. Лежить у номері, кашляє, чхає та сумує. Але температури начебто немає. Кажу – ну хоч із вікна подивися, гарно як!
Яке там гарно. Зараз будь-яка застуда – розстріл життя скінчилося.
Навіть штори зачинив.
Ввечері витягла його на балкон, насолоджуємося легким припливом та освіжаючим вітром.
Увімкнули підсвічування у басейні – просто вау! Підсвічування було всіх кольорів веселки, червоний змінювався помаранчевим, жовтий – зеленим. На фото не вийшло))
Але це так красиво!
Добре, що ми зупинилися тут на 4 дні!
Продовження тут >>>
