Акуна Матата. Частина 9. Ніяких їжачків. Понгве та Матемві

04 липня 2021 Час поїздки: з 28 лютого 2021 до 12 березня 2021
Репутація: +7251½
Додати до друзів
Написати листа

Продовження. Початок тут >>>

8 день. 7 березня

За планом ми хотіли брати човен до острова Мнемба, щоб пірнати. Там є корали та рибки. Я маски спеціально із Києва привезла. Але чоловік ще звечора почав сумніватися, чи варто. Я не дуже добре плаваю і без жилета боятись боятися. А жилетів особливо у занзібарців немає. Але можна було хоча б поїхати туди, подивитися раптом у когось є.

Але вранці чоловік просто уперся:

– У мене ніс закладений, я не зможу пірнати, а ти взагалі триматимешся за човен. Чи не поїдемо. Якщо дуже хочеш, їдь сама.

А сама я не можу, я і з чоловіком боюся, а вже одна точно не зможу. Ні, ну як можна в море виходити, якщо я ще й розмовляю погано.

У мене досі моральна травма, що ми не поїхали.

Ну добре,  я що егоїстка,  не хоче людина відпочивати активно, спонукаємо в готелі. Прекрасний готель.

– Ну, давай хоч поїдемо, на готель-ресторан подивимося. Це острів.

- Так ми бачили вже острів.

– Ну, це інший і тут недалеко.

Іноді з жінкою легше погодитись, ніж сперечатися.


– Там морські їжаки у ресторані. Ти їв колись? І я ні! А хочеться!

Причому до цього моменту мені не хотілося їжаків, а тут раптом захотілося.

Звичайно ми поїхали. І, звичайно, невдало)

The Island. Понгве

Занзібар на авто. Кізімказі-Падже-Матемве-Чуїні-Стоун Таун.

Відлив оголює каміння. І болотце)

Занзібар на авто. Кізімказі-Падже-Матемве-Чуїні-Стоун Таун.

Їжачок уранці не подають. На території вранці не пускають. Причому не відразу не пускають, а спочатку довго мурижать. Нас дали меню, ми вибрали страви, потім повели нас на територію та показали, що люди відпочивають і сніданок ще не закінчився – foto! - І повели на вихід.

Що це було? )

Занзібар на авто. Кізімказі-Падже-Матемве-Чуїні-Стоун Таун.

Гуляти навколо спекотно.

Занзібар на авто. Кізімказі-Падже-Матемве-Чуїні-Стоун Таун.

І брудно (ми не фотографували бруд, це просто водорості).

Занзібар на авто. Кізімказі-Падже-Матемве-Чуїні-Стоун Таун.

Як кажуть – у розбитого корита)

Занзібар на авто. Кізімказі-Падже-Матемве-Чуїні-Стоун Таун.

Втікали ми звідти, доки не задимилися, сонце в цей день було особливо звірячим. Але загалом непогано з'їздили. Можна сказати – врятували життя дванадцяти їжаків)

Занзібар на авто. Кізімказі-Падже-Матемве-Чуїні-Стоун Таун.

Чоловік до вечора в номері стогнав зі своїм закладеним носом, а я валялася на лежаку, під пальмою і навіть іноді виходила до моря, поринути в бірюзову калюжку.

Які там види! Можна всі дні просто дивитися на море і отримувати задоволення від кольору води.

Ось пляжем, на крейсерській швидкості, мчить ослик. А на задньому фоні ліниво ковзає вітрильник.

Занзібар на авто. Кізімказі-Падже-Матемве-Чуїні-Стоун Таун.

В інший бік йде низка школярок, легеньких, як пташки)

Занзібар на авто. Кізімказі-Падже-Матемве-Чуїні-Стоун Таун.

Ввечері, коли сонце не палить вже так нещадно, приходить відплив. Шкода, що відлив позначається тільки ще сильнішим обміленням і так дрібного моря. Але так, як було в Паджі, до обрію вода, звичайно, не йде.

Занзібар на авто. Кізімказі-Падже-Матемве-Чуїні-Стоун Таун.

Вода є, але я все одно йду побродити дном морським, сподіваючись зустріти морських зірок. Усі вже бачили, а я ні! Кличу чоловіка, в морі ж немає людей,

ходи собі на просторі. Але чоловік не хоче. Зовсім розклеївся.

Іду одна. Звичайно, за мною біжить маса. Зазвичай вони водять стежками (стежки зовсім неочевидні, дно нерівне, у воді ями та їжаки), але у мене немає з собою грошей і мені взагалі не потрібний проводжник. Ось хочеться побути однією в цій пишноті. Прошу його лишити мене.

Так і говорю йому:

– Дозвольте мені побути з морем наодинці!

Занзібар на авто. Кізімказі-Падже-Матемве-Чуїні-Стоун Таун.


Під водою на Занзібарі прийнято розбивати городики) Зростають тут водорості, звичайно, не капуста, але це справа рук людини. Городочки рівненькі, з кілочками, кожен має свого господаря.

Занзібар на авто. Кізімказі-Падже-Матемве-Чуїні-Стоун Таун.

У найближчого городника видно господиню та дві дівчинки, які щось збирають навколо. Ми з дівчатами цікаво поглядаємо один на одного.

Фотографувати їх я соромлюся.

Зірок я так і не зустріла. Зате побачила безліч морських огірків) та їжаків. Нічого цікавого. Якоїсь миті стежка закінчується. Я бачу далеко людей, але пройти до них не можу. Переді мною дороги немає.

Стою на краю світобудови, оглядаючись на всі боки. Краса – дух захоплює. Вода розгалужиться, полоситься, калейдоскопіться! Ось, що приваблює мене тут найбільше – різні кольори води! Кольори фантастичні, здається, що не може бути такого. Ніде та ніколи. Як сон.

Занзібар на авто. Кізімказі-Падже-Матемве-Чуїні-Стоун Таун.

У кількох метрах пропливає вітрильник. Звідти мені махають люди. Я махаю у відповідь. Зрозуміло, що там глибина треба повертатися назад.

Занзібар на авто. Кізімказі-Падже-Матемве-Чуїні-Стоун Таун.

Порівнявшись із городиками, потрапляю до ями. Не провалююся,

просто не бачу іншої дороги, а ця яма не схожа на небезпечну - заростей немає і їжаків теж. Але жінка захвилювалася, щось швидко каже старшій дівчинці, та біжить до мене і жестами показує вилазити назад. Вибираюся на стежку, дякую. Дівчина біжить попереду, показує дорогу. Навіть не знаю, як я змогла б вибратися без неї.

Коли стежка стала очевиднішою, дівчинка повернулася до жінки, а я пішла далі до берега. Все ж таки провідника там треба брати. Ну хоча б вперше, щоб зрозуміти принцип, як вибиратися. А то прийде приплив і потрапиш у пастку. Спробуй потім виберися.

Продовження тут >>>

Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал
Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді