Начало здесь > > >
Часть II. Бердичев
« А поезд тихо ехал на Бердичев… » (Булат Окуджава)
Мы ехали не поездом, а автобусом, но и у нас впереди был Бердичев. И тут нужно признаться, что ехали мы не только посмотреть на город, но и познакомиться с « душой» этого форума – staruha_izergil. И ее присутствие как местного жителя в составе нашей экскурсионной группы придало нашему путешествию определенный шарм. А милое уточнение, где туристы могут купить на сувениры Бердичевского пива, просто окрылило группу и сделало выторг точке продажи : )
Но основной целью посещения Бердичева был, конечно же, Костел ордена Босых Кармелитов.
Костел ордена Босых Кармелитов
Сказать, что костел виден со всех точек Бердичева и поражает своей грандиозностью, это не сказать ничего. Как же оказался такой значимый костел в небольшом провинциальном Бердичеве?
После заключения Люблинской унии и создания Речи Посполитой Бердичев, в отличие от полесских земель, попал под юрисдикцию польской короны.
Однако семья Тышкевичей сохранила за собой владение городом, и в 1593 году один из активных деятелей вновь созданной Греко-католической церкви Теодор (Фёдор) Тышкевич начал строить в Бердичеве замок, одновременно приглашая в город крестьян-переселенцев, которые на 20 лет освобождались от каких-либо налогов.
Строительство продолжил его сын, Януш, который отправился походом на крымских татар, потерпел поражение и попал в плен. В плену он видел сон о своем освобождении через молитву неизвестных монахов, который вскоре сбылся. Поэтому, получив свободу, Януш Тышкевич в 1630 году передал в распоряжение монашеского Ордена Босых Кармелитов весь Бердичевский замок. (Кармелиты босые, потому что у них очень строгий устав, хотя мы видели монахов, что носили сандалии на босу ногу). Открытие монастыря и освящения нижнего костела состоялось в 1642 г. и в дар ему Януш передал величайшую святыню семьи Тышкевичей – знаменитую икону Пресвятой Девы Марии Бердичевской.
Икона Богоматери Бердичевской XVIII век
К иконе начинают стекаться паломники, монастырь становится форпостом польской государственности в Украине. В связи с этим растет и Бердичев, наводняясь торговцами и ремесленниками.
Борьба кармелитов с православием и насильственное распространение унии превратили монастырь в объект ненависти всего местного населения. Поэтому когда вследствие сложных социальных противоречий взорвалась на Украине " казацкая" революция в 1648 году, кляштор (польс. монастырь-замок) почти полностью разрушили повстанцы. Кармелиты, убегая из Бердичева, вывезли во Львов образ Матери Божьей. На протяжении 73 лет икона находилась в монастыре Сестер Кармелиток Босых. В дальнейшем и город Бердичев, и монастырь неоднократно переходили из рук в руки. Используя относительное спокойствие в крае, в 1754 году кармелиты построили новый большой костел над старым " дольным" костелом. Не жалея средств на его построение, пригласили известных архитекторов Яна де Витте и Григория Тарновского; из Италии вызвали известного художника Вениамино Фредериче.
Костел возвели в стиле барокко.
Костел Босых Кармелитов
Особенно богато он был украшен изнутри лепниной, скульптурами и позолотой. Но мы можем видеть это лишь на старых фотографиях постоянно действующей выставки, что располагается в дольном храме. Сейчас костел выглядит скромно. Однако работы продолжаются. Отреставрирован фасад (в нем, кстати, до сих пор « на память» от сражений оставлено ядро пушки, которое так и не разорвалось, а просто застряло в стене).
Отремонтированы сожженные кельи (в 1941 году в монастыре возник пожар и, предположительно, в этом пожаре погибла чудотворная икона). Но на сегодняшний день существует версия, что икона уцелела и находится на территории Польши в частной коллекции.
После безрезультатных поисков оригинала образа Матери Божьей Бердичевской на территории Украины и Польши отец Ордена Кармелитов Босых осенью 1990 года постановил поручить создать новую икону, предназначенную для культа. В 1997 году Папа Римский Иоанн Павел II лично освятил копию иконы в костеле Святой Ядвиги в Кракове.
Костел Босых Кармелитов и памятник Иоанну Павлу II
А 19 июля 1998 года ординарий Киево-Житомирской епархии свершил акт коронации иконы Матери Божьей Бердичевской.
Икона Божьей Матери Бердичевской
Сегодня в Бердичеве восстановлена традиция празднования очередной годовщины коронации иконы Матери Божьей Бердичевской, которая проходит в первое воскресенье после праздника Покрова Божьей Матери (16 июля). Но об этом действии есть интереснейший рассказ staruha_izergil « Мы все спешим за чудесами (с)...» .
В нашей программе был еще один костел – костел Святой Варвары. Однако, к нашему разочарованию, он оказался закрыт. Мы смогли только осмотреть его снаружи. В советские времена в нем была спортивная школа! Какое удивительное применение нашли культовому сооружению, не правда ли? Костел Святой Варвары – здание с историей.
Костел Св. Варвары
Он был основан в 1759 году. В нем играл юный Фредерик Шопен. И именно в нем венчались Оноре де Бальзак и Эвелина Ганская, об этом событии на стене костела установлена памятная доска.
« Если меня гложет желание услышать шелест твоего платья, сомненья нет, это настоящая любовь… (Оноре де Бальзак)
В феврале 1832 года Оноре де Бальзак получил загадочное письмо с подписью « Чужестранка» и без обратного адреса. Письмо, полное комплиментов и увлечения его творчеством. Чужестранка не открывала своего имени, но обещала писать регулярно. За первым письмом последовало второе и третье... В то время было модно переписываться с известными людьми. Завязалась переписка, которая переросла в любовный роман, и продолжался он шестнадцать лет.
Анонимная переписка продолжалась почти год, пока женщина не предложила встретиться в Швейцарии. С инкогнито покончено. Бальзак узнал, что переписывается с очень богатой 27-летней женщиной, которая того и глядишь овдовеет, ведь замужем за дряхлым стариком.
Тут – вычитание со сложением: Эвелине 32...
...но она убавила себе несколько лет, а 50-летнему мужу, наоборот, накинула десяток. Первая встреча несколько разочаровала Эвелину. В ее представлении мужчина, знаток женских душ, француз, должен был выглядеть иначе. Бальзак был тучен и не элегантен.
Однако их встреча имела свое продолжение. Писатель вернулся в Париж счастливым и восторженным. Иностранка овладела его сердцем.
При следующей встрече Эвелина подарила Бальзаку перстень, который он не снимал до самой смерти.
Оноре де Бальзак
Влюблённые строили планы на будущее, а Бальзак, успокаивая далёкую подругу, постоянно повторял ей: « Глупышка, через десять лет тебе будет тридцать семь, а мне чуть за сорок. Люди в этом возрасте вполне могут любить, соединяться браком, целую вечность обожать друг друга» . Они оба рассчитывали на то, что супруг Эвелины, будучи старше ее на 22 года, вскоре покинет этот мир.
Однако когда это произошло, Эвелина не спешила сообщать об этом Бальзаку. Она втянулась в длительную тяжбу за наследство с родственниками мужа. А Бальзак получил письмо, в котором было лишь несколько сухих и холодных слов: « Вы свободны» . Писатель совершенно не рассчитывал на то, что Эвелина будет скорбеть по мужу. И все же осенью 1847 года он впервые приехал в Украину, но вернулся в Париж ни с чем – Ганская отказалась выйти за него замуж. (По законам Российской империи, дать разрешение на вступление в брак с иностранным подданным и на вывоз за границу родового состояния мог дать только сам император).
Во второй раз Бальзак посетил Украину в 1848 году и провел здесь почти два года. Находясь в Украине, Бальзак был счастлив. Окруженный любовью и заботой прекрасной Эвелины, он к тому же стал хозяином дворца в Верховне (Житомирская область) со множеством почтительных слуг, о чем мечтал с самого детства.
Имение в Верховне
Тем временем начало сдавать сердце писателя. Он все чаще задыхается, всю зиму его мучает бронхит. Зимой 1850-го Оноре кажется, что он вот-вот умрет – но приходит весна, а с ней и разрешение императора на брак. Но имения в Верховне им не оставят.
Венчание Оноре де Бальзака и Эвелины Ганской состоялось 14 марта 1850 года в Бердичевском костеле Святой Варвары. После этого супруги выехали в Париж. По приезду в Париж Бальзак заболел и слег. Четыре месяца Эвелина выхаживала его, однако он скончался.
Эвелине советовали отказаться от наследства Бальзака, ведь у него было много долгов. Но как мадам де Бальзак Эвелина выплатила все долги мужа, практически все ее состояние ушло кредиторам.
Чужестранка Эвелина пожелала быть погребенной на кладбище Пер-Лашез, как и Бальзак. И все 30 последующих после смерти мужа лет заботилась об увековечении памяти писателя.
А мы еще гуляем по центру приятнейшего городка Бердичева.
Памятник пивной кружке
Городок значимый, некоторое время назад был даже больше Житомира!
Театр в Бердичеве после реконструкции рассчитан на 420 мест, в том числе и на людей в инвалидных колясках
В Бердичеве есть театр, а это сразу повышает статусность города.
Представляете, существует глобус Бердичева и он установлен на центральной площади!
Глобус Бердичева
На этой же площади есть симпатичный памятник костюмчику.
Памятник костюмчику
Глядя на него, хочется вспомнить старый анекдот:
В Бердичев приезжает мужчина из Парижа в модном костюме.
Старый еврей-портной критически осматривает костюм и спрашивает:
– Где Вы шили такой костюм?
Мужчина отвечает:
– В Париже.
– А это далеко от Бердичева?
– Две тысячи километров.
– Надо же, такая глушь, а так хорошо шьют!
А нам пора прощаться. На обратном пути в Киев мы заезжаем в местечко Старый Солотвин.
Старый Солотвин
В нем есть очень интересная фотолокация: маленький деревянный домик посреди пруда, к которому ведет деревянный мост.
Перед самым Киевом мы делаем еще фотопаузу у ворот киностудии Victoria film.
Вход оформлен в виде Диснеевского замка, только все сделано из металла. У входа скульптуры из фильмов « Чужой»...
Чужой
...и « Хищник» .
Хищник
Есть скульптура Терминатора на мотоцикле...
Терминатор
...интересный автомобиль из фильма " Безумный Макс"...
Автомобиль из фильма " Безумный Макс. Дорога ярости"
... и Железный трон из « Игры Престолов» . В общем, любителям Инстаграмма понравится.
А в заключение хочу сказать, что мы все разные и нам нравятся разные вещи. Кого-то привлекает история и архитектура, кого-то живопись, а кто-то едет сфотографировать домик рыбака.
На обратном пути прямо рядом с трассой взлетают и приземляются воздушные шары.
Как же все-таки красиво! Приятное завершение дня.
Початок тут >>>
Частина ІІ. Бердичів
"А поїзд тихо їхав на Бердичів..." (Булат Окуджава)
Ми їхали не потягом, а автобусом, але й у нас попереду був Бердичов. І тут слід зізнатися, що їхали ми не лише подивитися на місто, а й познайомитись із «душею» цього форуму – staruha_izergil. І її присутність як місцевого жителя у складі нашої екскурсійної групи надала нашій подорожі певного шарму. А миле уточнення, де туристи можуть купити на сувеніри Бердичівського пива, просто окрилило групу і зробило виторг точці продажу : )
Але основною метою відвідування Бердичева був, звичайно, Костел ордена Босих Кармелітів.
Костел ордена Босих Кармелітів
Сказати, що костел видно з усіх точок Бердичева і вражає своєю грандіозністю, це не сказати нічого. Як же виявився такий значний костел у невеликому провінційному Бердичеві?
Після укладання Люблінської унії і створення Річі Посполитої Бердичів, на відміну від поліських земель, потрапив під юрисдикцію польської корони.
Проте сім'я Тишкевичів зберегла за собою володіння містом, і в 1593 році один з активних діячів новоствореної Греко-католицької церкви Теодор (Федор) Тишкевич почав будувати в Бердичеві замок, одночасно запрошуючи в місто селян-переселенців, які на 20 років звільнялися від чи податків.
Будівництво продовжив його син, Януш, який вирушив походом на кримських татар, зазнав поразки і потрапив у полон. У полоні він бачив сон про своє звільнення через молитву невідомих ченців, який незабаром здійснився. Тому, отримавши свободу, Януш Тишкевич у 1630 році передав у розпорядження чернечого Ордену Босих Кармелітів весь Бердичівський замок. (Кармеліти босі, тому що у них дуже строгий статут, хоча ми бачили ченців, що носили сандалі на босу ногу). Відкриття монастиря та освячення нижнього костелу відбулося у 1642 р. і в дар йому Януш передав найбільшу святиню сім'ї Тишкевичів – знамениту ікону Пресвятої Діви Марії Бердичівської.
Ікона Богоматері Бердичівської XVIII століття
До ікони починають стікатися прочани, монастир стає форпостом польської державності в Україні. У зв'язку з цим зростає і Бердичів, наповнюючись торговцями та ремісниками.
Боротьба кармелітів з православ'ям та насильницьке поширення унії перетворили монастир на об'єкт ненависті всього місцевого населення. Тому коли внаслідок складних соціальних протиріч вибухнула в Україні "козацька" революція 1648 року, кляштор (польс. монастир-замок) майже повністю зруйнували повстанці. Кармеліти, тікаючи з Бердичева, вивезли до Львова образ Матері Божої. Протягом 73 років ікона знаходилась у монастирі Сестер Кармеліток Босих. Надалі місто Бердичів, і монастир неодноразово переходили з рук у руки. Використовуючи відносний спокій у краї, в 1754 кармеліти побудували новий великий костел над старим "дольним" костелом. Не шкодуючи коштів на його побудову, запросили відомих архітекторів Яна де Вітте та Григорія Тарновського; з Італії викликали відомого художника Веніаміно Фредеріче.
Костел звели у стилі бароко.
Костел Босих Кармелітів
Особливо багато він був прикрашений зсередини ліпниною, скульптурами та позолотою. Але ми можемо бачити це лише на старих фотографіях постійно діючої виставки, що розташовується у дольному храмі. Нині костел виглядає скромно. Проте роботи продовжуються. Відреставровано фасад (у ньому, до речі, досі «на згадку» від битв залишено ядро гармати, яке так і не розірвалося, а просто застрягло у стіні).
Відремонтовано спалені келії (1941 року в монастирі виникла пожежа і, ймовірно, в цій пожежі загинула чудотворна ікона). Але на сьогоднішній день існує версія, що ікона вціліла та знаходиться на території Польщі у приватній колекції.
Після безрезультатних пошуків оригіналу образу Матері Божої Бердичівської на території України та Польщі отець Ордену Кармелітів Босих восени 1990 року ухвалив доручити створити нову ікону, призначену для культу. У 1997 році Папа Римський Іоанн Павло II особисто освятив копію ікони у костелі Святої Ядвіги у Кракові.
Костел Босих Кармелітів та пам'ятник Іоанну Павлу II
А 19 липня 1998 року ординарій Києво-Житомирської єпархії здійснив акт коронації ікони Матері Божої Бердичівської.
Ікона Божої Матері Бердичівської
Сьогодні у Бердичеві відновлено традицію святкування чергової річниці коронації ікони Матері Божої Бердичівської, яка відбувається у першу неділю після свята Покрови Божої Матері (16 липня). Але про цю дію є найцікавіша розповідь staruha_izergil «Ми все поспішаємо за чудесами (с). . . ».
У нашій програмі був ще один костел – костел Святої Варвари. Однак, на наше розчарування, він був закритий. Ми змогли лише оглянути його зовні. За радянських часів у ньому була спортивна школа! Яке дивне застосування знайшли культовій споруді, чи не так? Костел Святої Варвари – будівля з історією.
Костел Св. Варвари
Він був заснований у 1759 році. У ньому грав юний Фредерік Шопен. І саме в ньому вінчалися Оноре де Бальзак та Евеліна Ганська, про цю подію на стіні костелу встановлено пам'ятну дошку.
«Якщо мене тягне бажання почути шелест твого плаття, сумніву немає, це справжнє кохання… (Оноре де Бальзак)
У лютому 1832 року Оноре де Бальзак отримав загадковий лист із підписом «Чужестранка» без зворотної адреси. Лист, повний компліментів і захоплення його творчістю. Чужинка не відкривала свого імені, але обіцяла писати регулярно. За першим листом було друге і третє. . . Тоді було модно листуватися з відомими людьми. Зав'язалося листування, яке переросло в любовний роман, і тривало він шістнадцять років.
Анонімне листування тривало майже рік, поки жінка не запропонувала зустрітися у Швейцарії. З інкогніто покінчено. Бальзак дізнався, що листується з дуже багатою 27-річною жінкою, яка того й дивишся овдовіє, адже одружена з старим старим.
Тут - віднімання зі складанням: Евеліне 32. . .
. . . але вона зменшила собі кілька років, а 50-річному чоловікові, навпаки, накинула десяток. Перша зустріч дещо розчарувала Евеліну. У її уявленні чоловік, знавець жіночих душ, француз, мав виглядати інакше. Бальзак був товстий і не елегантний.
Проте їхня зустріч мала своє продовження. Письменник повернувся до Парижа щасливим та захопленим. Іноземка опанувала його серце.
Під час наступної зустрічі Евеліна подарувала Бальзаку перстень, який він не знімав аж до смерті.
Оноре де Бальзак
Закохані будували плани на майбутнє, а Бальзак, заспокоюючи дальню подругу, постійно повторював їй: «Дура, через десять років тобі буде тридцять сім, а мені трохи за сорок. Люди в цьому віці можуть любити, з'єднуватися шлюбом, цілу вічність любити один одного». Вони обидва розраховували на те, що чоловік Евеліни, старший за неї на 22 роки, незабаром покине цей світ.
Однак коли це сталося, Евеліна не поспішала повідомляти про це Бальзаку. Вона втягнулася в тривалий позов за спадщину з родичами чоловіка. А Бальзак отримав листа, в якому було лише кілька сухих і холодних слів: «Ви вільні». Письменник зовсім не розраховував на те, що Евеліна сумуватиме за чоловіком. І все ж восени 1847 року він вперше приїхав до України, але повернувся до Парижа ні з чим – Ганська відмовилася вийти за нього заміж. (За законами Російської імперії, дати дозвіл на одруження з іноземним підданим і на вивіз за кордон родового стану міг дати лише сам імператор).
Вдруге Бальзак відвідав Україну 1848 року і провів тут майже два роки. Перебуваючи в Україні, Бальзак був щасливим. Оточений любов'ю та турботою прекрасної Евеліни, він до того ж став господарем палацу у Верховні (Житомирська область) з багатьма поважними слугами, про що мріяв із самого дитинства.
Маєток у Верховні
Тим часом почало здавати серце письменника. Він все частіше задихається, усю зиму його мучить бронхіт. Взимку 1850-го Оноре здається, що він ось-ось помре – але настає весна, а з нею і дозвіл імператора на шлюб. Але маєтки у Верховні їм не залишать.
Вінчання Оноре де Бальзака та Евеліни Ганської відбулося 14 березня 1850 року в Бердичівському костелі Святої Варвари. Після цього подружжя виїхало до Парижа. Після приїзду до Парижа Бальзак захворів і зліг. Чотири місяці Евеліна виходжувала його, але він помер.
Евеліні радили відмовитися від спадщини Бальзака, адже мав багато боргів. Але як мадам де Бальзак Евеліна виплатила всі борги чоловіка, практично весь її стан пішов кредиторам.
Чужинка Евеліна побажала бути похованою на цвинтарі Пер-Лашез, як і Бальзак. І всі 30 наступних після смерті чоловіка років дбала про увічнення пам'яті письменника.
А ми ще гуляємо центром найприємнішого містечка Бердичева.
Пам'ятник пивному кухлю
Містечко значуще, якийсь час тому було навіть більше Житомира!
Театр у Бердичеві після реконструкції розрахований на 420 місць, у тому числі на людей в інвалідних візках.
У Бердичеві є театр, а це одразу підвищує статусність міста.
Уявляєте, існує глобус Бердичева, і він встановлений на центральній площі!
Глобус Бердичів
На цій же площі є симпатичний пам'ятник костюмчику.
Пам'ятник костюмчику
Дивлячись на нього, хочеться згадати старий анекдот:
У Бердичів приїжджає чоловік із Парижа у модному костюмі.
Старий єврей-кравець критично оглядає костюм і запитує:
– Де ви шили такий костюм?
Чоловік відповідає:
- В Парижі.
- А це далеко від Бердичева?
– Дві тисячі кілометрів.
- Треба ж, така глушина, а так добре шиють!
А нам час прощатися. На зворотному шляху до Києва ми заїжджаємо в містечко Старий Солотвин.
Старий Солотвин
У ньому є дуже цікава фотолокація: маленький дерев'яний будиночок посеред ставка, до якого веде дерев'яний міст.
Перед Києвом ми робимо ще фотопаузу біля воріт кіностудії Victoria film.
Вхід оформлений у вигляді Діснеївського замку, тільки все зроблено з металу. Біля входу скульптури з фільмів «Чужий». . .
. . . і «Хижак».
Є скульптура Термінатора на мотоциклі.
. . . цікавий автомобіль з фільму "Шалений Макс". . .
Автомобіль з фільму "Божевільний Макс. Дорога люті"
. . . та Залізний трон із «Ігри Престолів». Загалом любителям Інстаграма сподобається.
А насамкінець хочу сказати, що ми всі різні і нам подобаються різні речі. Когось приваблює історія та архітектура, когось живопис, а хтось їде сфотографувати хатинку рибалки.
На зворотному шляху прямо поруч із трасою злітають та приземляються повітряні кулі.
Як же все-таки гарно! Приємне завершення дня.