Почему бы не сгонять в Черкассы на выходные? Билеты на поезд недорогие, ехать всего 3 часа. Да и странно как-то получается, уже посетили дальние уголки земли, а ближние Черкассы до сих пор без нашего рассказа. Забронировали – все, можно ехать. За пару часов до выезда выясняется, что с бронью отеля мы немного промазали и жить теперь должны в 100 км от Черкасс с бронированием, которое нельзя отменить. Такого промаха у нас не случалось даже в городах, где названия отелей и улиц с иероглифами. Что пошло не так? Может, мы стареем? Но нет! Мы молоды, это Букинг подсунул “ классное жилье” в наш фильтр, которое оказалось в центре города, правда другого…
В этом мире есть две технические поддержки, с которыми приятно общаться, зная, что твои права как клиента защищены. Одна из них как раз у Букинга. За короткое время оператор все самостоятельно разрулил и переселил нас в Черкассы. Причем в финансовом плане мы обделены не остались. Отелей в Черкассах нам нашло всего несколько и, судя по всему, конкуренцию между собой отели не испытывают, над сервисом соответственно не сильно парятся. Хотя какой потенциал для бизнеса! Можно совсем за небольшую плату исправить банальные недостатки в виде отсутствия полочек в ванной или наличия жидкого мыла, и отель имел бы высокий рейтинг, конкурирующий с остальными отелями. Но это во мне, видимо, снова просыпаются нотки министра по туризму. В целом переночевать есть где, и это не проблема)
Утро мы начали довольно нестандартно – пошли в кукольный театр на представление. Я вроде бы не по кукольному театру, но получил внутреннее удовольствие от наблюдения за игрой актеров, которые управляют куклами. С одной стороны, это взрослые и серьёзно выглядящие люди, некоторые чересчур серьёзно выглядящие, а через секунду – бац! – и этот суровый дядя теперь котик! Это и мило, и притягательно одновременно.
Ещё одна вишенка на торте – это женщина, которая объявляет о начале спектакля. Вид и слегка строгое выражение лица во мне пробудили воспоминания о школьных годах. Эта женщина явно преподавала зарубежную литературу или английский язык. Женщина окинула зал взглядом, в какой-то момент наши взгляды встретились, и я испугался, что меня сейчас вызовут к доске или ещё хуже – сразу влепят двойку. Так, спокойно, это всего лишь кукольное представление, и вот ведущая уже строгим, но доброжелательным голосом объявляет о начале выступления.
Сказка была о подсолнухе, который вляпался в жуткую историю. Неволей за жизнь подсолнуха действительно начинал переживать. Причем актер, видимо, тоже вжился настолько в роль, что после выступления ушел на улицу на перекур. В общем, я не буду спойлерить, чем закончилась лихая история подсолнуха, просто сходите на спектакль о петушке и подсолнухе.
Дальше нужно было перевести дух, лучше всего это сделать с котиками в Cats Cafe. Я очень люблю тискать котиков, но шанс подхватить лишай меня настолько пугает, что в тот единственный раз, когда я таки потискал стамбульскую кошку, лишай на меня и напал. Но зато не обычный, а такой, какой, судя по истории, был у самой Клеопатры! А вот в Сats Cafe котики чистенькие и живут затем, чтоб их приходили и любили.
Платишь почасово по 70 грн и, помимо зоны с котиками, входят безлимитные напитки, тортики и даже мороженое. Коты там знатные, гордые. Весь час было такое чувство, будто так и быть, они не против, чтоб мы находились рядом с ними. Котики-муркотики!
Пошли гулять по набережной в сторону буддистского храма. Набережная с этой стороны, честно говоря, не представляла из себя ничего особенного, но зато я теперь понял, откуда взялась фраза " Не каждая птица долетит до середины Днепра" . А наша река действительно может удивить своей шириной. А вот буддистский храм впечатлил ещё и как.
Дашу может не так, так как она знала о его наличии. А для меня это было удивление увидеть настолько грандиозно выглядящий храм, тут, в Черкассах. Правда, за посещение они зажелали благотворительный взнос с человека по 100 грн и экскурсию в 2.5 часа через полтора часа. В общем, затратно по времени. Мы решили, что снаружи налюбовались им по полной. Тем более он снаружи выглядит просто отлично. И запах аромопалочек… мы словно на мгновение попали в грядущую пятидесятую страну.
Но раз начали добавлять в поездку интернациональность, то уже и продолжим – в грузинский ресторан Буба! Такое впечатление, что в хинкали что-то добавили, ручка все тянулась и тянулась. Я с ужасом представлял, что мы уедем и больше эти хинкали не увидим. Впрочем, перспектива выпить кофейку в Макдональдсе меня всегда согревает. Тем более он у нас по пути.
Дальше мы поехали на маршрутке на речной вокзал. Там должна быть многообещающая набережная с полуостровом. Мы попали туда уже ближе к вечеру, когда солнце уже начинало быть золотым. Как по мне, то этот полуостров очень романтическое место в Украине. Особенно когда дело движется к закату. У меня теперь при слове Черкассы сразу всплывает эта часть набережной. Будет теперь в нашем виртуальном музее визитной карточкой Черкасс. Да и Миша при деле, сколько камушков есть, чтоб бросать в воду!
В одном месте на берегу валялась здоровенная рыба, возможно, к воде близко лучше не подходить)))) Да и один рыбак вылавливал большую рыбку и тут же её выпускал. Парень объяснил нам, что это слишком мелкая рыба для него, не за тем он тут рыбачит. Видимо, действия Моби Дика разворачивались близ Черкасской набережной. Прекраснейшее место для вечерних ненапряжных прогулок, прямо рекомендуем!
Мы, видимо, настолько были впечатлены набережной, что сели на маршрутку и поехали не в ту сторону. Но, по сути, не проблема, доехали до конечной, постояли с водителем и кондуктором, потом поехали в нужном направлении. Зато теперь можем смело заявлять, что видели Черкассы полностью)
В сумерках погуляли на территории Свято-Михайловского собора. Стоит отметить, что даже сквозь сумерки этот собор выглядит очень и очень внушительно.
Рядом с ним строится какое-то очень большое сооружение и, судя по всему, тоже религиозное. Интересно, что там в итоге будет?
На финал вечера Даша запланировала посещение концерта, который проходил в честь книжного фестиваля. Перед концертом мы значительно подкрепились в ресторане, на выходе Миша эпично столкнулся с официантом, да так, что летела посуда во все стороны! Но все целы, кроме посуды)
Казалось бы, уже вечер, все интересное позади, сейчас сходим на концерт каких-то неизвестных групп, послушаем просто музыку. Но тут было самое интересное. Было заявлено 2 группы. Первая играла неплохо, разбавляя песни стихами одного из участников. Но вторая группа понравилась сразу. Вышел дядя, который сказал, что его группа принципиально не проводит репетиций перед концертами, а сами концерты они играют вообще редко.
Вышли музыканты, все начали играть что-то в стиле транса. Солист достал слова и пока пел песню, параллельно пытался разобраться, на каком листке нужные ему. Потом он выкинул ненужный листок, но, судя по всему, именно на том листке оказались нужные ему слова. Так как он его потом резко начал поднимать с пола. Возможно, это было постановочно продумано, но выглядело очень эффектно.
Концерт именно этой группы длился долго, песен было очень много и, действительно, на ухо ложились приятно. Поколение постарше начало потихоньку сваливать, кто помоложе даже танцевать бежали. В детстве у нас была бесконечная песня " А за деревом дерево! " . Так вот, даже эту песню он сделал абсолютным хитом, я даже не знал, что ту занудную песенку можно так обыграть.
Концерт был фееричный, но Миша, который всегда выделялся мастерством спать на концертах, в этот раз тоже сладко отоспался.
Канев
Когда-то в школьные годы нас возили в Канев. Но самый интерес, конечно же, дикарем съездить. Тем более вместе с Дашей и Мишей мы ещё не ездили туда. Канев расположился довольно удачно, как раз на трети пути в сторону Киева. С самого утра мы приехали на маршрутке в город. Немного хотелось кушать, но мы решили, что по дороге к горе явно будут ресторанчики. А теперь запомните, путешественники: перед тем как отправляться в пеший поход к горе, где похоронен Тарас Шевченко, обязательно покушайте, следующая возможность будет нескоро! Но мы с полной уверенностью о скорой трапезе отправились в часовую пешую дорогу. Когда в Канев привозили на автобусе, то гора казалась намного ближе по отношению к Киеву, чем пешком из центра Канева.
По пути было действительно несколько ресторанов. В отзывах на Гугле к одному из них было написано, что цены дорогие. В итоге в первый ресторан можно попасть на трапезу, только если ты её за день закажешь, и то, судя по всему, это должен быть именно банкет. А во втором ресторане слово дорого не сильно применимо. Исходя из цен за тарелку макарон, в этот каневский ресторан привозят искуснейших поваров Италии, которые при тебе будут собирать пшеницу только с золотистым отливом и посыпать твою пасту золотом высшей пробы. Причем в ресторане параллельно гуляла свадьба. Я боюсь представить сколько фургонов с наличными нужно было подвезти, чтоб прокормить гостей. Ведь банковский трансфер таких сумм просто не пропустит через финансовый мониторинг.
По дороге к горе мы проходили рядом со старинной церковью, вокруг церкви летало рекордное количество божьих коровок. Столько мы ещё не видели! Они летали всюду, моя монотонная футболка сразу стала украшена коровками.
Веселье заключается в том, что пока пытаешься выпустить одну коровку, на тебя успевает приземлиться ещё с десяток, а если потрусить футболку, то они сделают небольшой круг и снова приземляться, ещё и в большем количестве. Было весело, поначалу я пытался отряхнуться, но потом принял и шел вместе с ними. Правда, одна укусила меня за палец. Я слышал, что они могут кусаться, но их милый внешний вид никак не давал мне в это поверить. И даже когда я почувствовал укус, я списал на то, что это я сам себя укусил, не может такая милашка кусаться, ну просто не может!
Примерно за час мы дошли и поднялись на самый верх. С детства виды с горы нам запомнились радостными. Теперь же мы можем оценить все эти виды с точки зрения опытных туристов. Так вот, официально заявляем, что виды действительно Тарас выбрал отличнейшие. Но вот с " Хатой Шевченко" оказался полный неждачник. Мы с Дашей уже не раз обсуждали, что подозрительно много хат у него было, это же сколько недвижимости! Но смотрящая девушка объяснила, что при жизни Тараса домика тут не было совсем. Его построили уже позже.
Полюбовались видами – время обратно в город.
В теории можно было словить какой-то редкий автобус, но когда и как он ходит неясно, по дороге к горе мы его ни разу не встретили. Когда мы вернулись снова в центр города, приключения по поиску еды не прекращались. В местных ресторанах просто не было еды. В прямом смысле этого слова. Открыт ресторан, сидит персонал, на вопрос можно ли у них покушать, ответ: " А мы не работаем" . И продолжают сидеть. Причем это не в одном ресторане.
То есть Канев условно можно поделить на два типа ресторанов, в которых есть персонал, но он не работает, и второй тип – тот, второй " с мишленовской звездой" . Но все же удача нам улыбнулась и на самом автовокзале возле шаурмы стояла кафешка – оазис среди закрытых кафешек – уютная, опрятная, где для изголодавшихся и уставших путников приготовили вкуснейшую пиццу в течение 15 минут.
Вот такой вот у нас был мини-трип по Украине. Этот маршрут мы советуем, на несколько дней выбраться недалеко от Киева в самый раз.
Чому б не зганяти до Черкас на вихідні? Квитки на поїзд недорогі, їхати лише 3 години. Та й дивно якось виходить, вже відвідали далекі куточки землі, а ближні Черкаси досі без нашої розповіді. Забронювали – все можна їхати. За кілька годин до виїзду з'ясовується, що з бронею готелю ми трохи промазали і жити тепер маємо за 100 км від Черкас із бронюванням, яке не можна скасувати. Такого промаху у нас не траплялося навіть у містах, де назви готелів та вулиць з ієрогліфами. Що пішло негаразд? Може, ми старіємо? Але немає! Ми молоді, це Букінг підсунув “класне житло” у наш фільтр, який опинився у центрі міста, правда іншого…
У цьому світі є дві технічні підтримки, з якими приємно спілкуватися, знаючи, що твої права як клієнта захищені. Одна з них якраз у Букінга. За короткий час оператор все самостійно розрулив і переселив нас до Черкас. Причому у фінансовому плані ми не залишилися. Готелів у Черкасах нам знайшло всього кілька і, судячи з усього, конкуренцію між собою не відчувають, над сервісом відповідно не сильно паряться. Хоча якийсь потенціал для бізнесу! Можна зовсім за невелику плату виправити банальні недоліки у вигляді відсутності поличок у ванній або рідкого мила, і готель мав би високий рейтинг, що конкурує з іншими готелями. Але це в мені, певне, знову прокидаються нотки міністра з туризму. Загалом переночувати є де, і це не проблема)
Ранок ми розпочали досить нестандартно – пішли до лялькового театру на виставу. Я начебто не за ляльковим театром, але отримав внутрішнє задоволення від спостереження за грою акторів, які керують ляльками. З одного боку, це дорослі люди, які серйозно виглядають, деякі надто серйозно виглядають, а через секунду - бац! - І цей суворий дядько тепер котик! Це і мило, і привабливо одночасно.
Ще одна вишня на торті – це жінка, яка оголошує про початок вистави. Вигляд і злегка суворий вираз обличчя у мені пробудили спогади про шкільні роки. Ця жінка явно викладала зарубіжну літературу чи англійську мову. Жінка окинула зал поглядом, колись наші погляди зустрілися, і я злякався, що мене зараз викличуть до дошки або ще гірше – одразу вліплять двійку. Так, спокійно, це лише лялькова вистава, і ось ведуча вже строгим, але доброзичливим голосом оголошує про початок виступу.
Казка була про соняшник, який вляпався у страшну історію. Неволею за життя соняшнику справді починав переживати. Причому актор, мабуть, теж ужився настільки в роль, що після виступу пішов надвір на перекур. Загалом, я не спойлеритиму, чим закінчилася лиха історія соняшника, просто сходіть на спектакль про півника і соняшнику.
Далі треба було перевести дух, найкраще це зробити з котиками в Cats Cafe. Я дуже люблю тисати котиків, але шанс підхопити лишай мене настільки лякає, що того разу, коли я таки потискав стамбульську кішку, лишай на мене і напав. Але не звичайний, а такий, який, судячи з історії, був у самої Клеопатри! А ось у Сats Cafe котики чистенькі і живуть для того, щоб їх приходили і любили.
Платиш погодинно по 70 грн і крім зони з котиками входять безлімітні напої, тортики і навіть морозиво. Коти там знатні, горді. Цілий час було таке почуття, ніби так і бути, вони не проти, щоб ми знаходилися поряд з ними. Котики-муркотики!
Пішли гуляти набережною у бік буддистського храму. Набережна з цього боку, чесно кажучи, не являла собою нічого особливого, зате я тепер зрозумів, звідки взялася фраза "Не кожен птах долетить до середини Дніпра". А наша річка справді може здивувати своєю шириною. А ось буддистський храм вразив ще й як.
Дашу може не так, оскільки вона знала про його наявність. А для мене це було здивування побачити храм, що настільки грандіозно виглядає, тут, у Черкасах. Щоправда, за відвідування вони забажали благодійний внесок з особи по 100 грн та екскурсію о 2.5 годині через півтори години. Загалом, затратно за часом. Ми вирішили, що зовні милувалися ним на повну. Тим більше, він зовні виглядає просто відмінно. І запах аромопаличок. . . ми наче на мить потрапили до прийдешньої п'ятдесятої країни.
Але раз почали додавати в поїздку інтернаціональність, то вже й продовжимо в грузинський ресторан Буба! Таке враження, що у хінкалі щось додали, ручка все тяглася та тягнулася. Я з жахом уявляв, що ми поїдемо і більше ці хінкалі не побачимо. Втім, перспектива випити кави в Макдональдсі мене завжди зігріває. Тим більше, він у нас по дорозі.
Далі ми поїхали маршруткою на річковий вокзал. Там має бути перспективна набережна з півостровом. Ми потрапили туди ближче до вечора, коли сонце вже починало бути золотим. Як на мене, цей півострів дуже романтичне місце в Україні. Особливо коли справа рухається до заходу сонця. У мене тепер за слова Черкаси відразу спливає ця частина набережної. Буде тепер у нашому віртуальному музеї візитівкою Черкас. Та й Мишко при справі, скільки камінчиків є, щоб кидати у воду!
В одному місці на березі валялася здоровенна риба, можливо, до води близько краще не підходити)))) Та й один рибалка виловлював велику рибку і тут же її випускав. Хлопець пояснив нам, що це занадто дрібна риба для нього, не тому він тут рибачить. Мабуть, події Мобі Діка розгорталися поблизу Черкаської набережної. Прекрасне місце для вечірніх ненапружних прогулянок, прямо рекомендуємо!
Ми, мабуть, були настільки вражені набережною, що сіли на маршрутку і поїхали не в той бік. Але, по суті, не проблема, доїхали до кінцевої, постояли з водієм та кондуктором, потім поїхали у потрібному напрямку. Проте тепер можемо сміливо заявляти, що бачили Черкаси повністю)
У сутінках погуляли на території Свято-Михайлівського собору. Варто відзначити, що навіть крізь сутінки цей собор виглядає дуже й дуже переконливо.
Поруч із ним будується якась дуже велика споруда і, судячи з усього, також релігійна. Цікаво, що там буде?
На фінал вечора Даша запланувала відвідування концерту, що відбувся на честь книжкового фестивалю. Перед концертом ми значно підкріпилися в ресторані, на виході Мишко епічно зіткнувся з офіціантом, та так, що летів посуд на всі боки! Але всі цілі, крім посуду)
Здавалося б, уже вечір, усе цікаве позаду, зараз сходимо на концерт якихось невідомих гуртів, послухаймо просто музику. Але тут було найцікавіше. Було заявлено дві групи. Перша грала непогано, розбавляючи пісні віршами одного з учасників. Але друга група сподобалася одразу. Вийшов дядько, який сказав, що його гурт принципово не проводить репетиції перед концертами, а самі концерти вони грають взагалі рідко.
Вийшли музиканти, всі почали грати щось у стилі трансу. Соліст дістав слова і поки співав пісню, паралельно намагався розібратися, на якому аркуші потрібні йому. Потім він викинув непотрібний листок, але, зважаючи на все, саме на тому листку виявилися потрібні йому слова. Тому що він його потім різко почав піднімати з підлоги. Можливо, це було продумано, але виглядало дуже ефектно.
Концерт саме цього гурту тривав довго, пісень було дуже багато і, справді, на вухо лягали приємно. Старше покоління почало потихеньку звалювати, хто молодший навіть танцювати бігли. У дитинстві у нас була нескінченна пісня "А за деревом дерево! ". Так ось, навіть цю пісню він зробив абсолютним хітом, я навіть не знав, що ту занудну пісеньку можна так обіграти.
Концерт був феєричний, але Мишко, який завжди вирізнявся майстерністю спати на концертах, цього разу теж солодко відіспався.
Канів
Колись у шкільні роки нас возили до Канева. Але самий інтерес, звичайно, дикуном з'їздити. Тим більше що разом з Дашею та Мишком ми ще не їздили туди. Канів розташувався досить вдало, якраз на третині шляху у бік Києва. З самого ранку ми приїхали маршруткою до міста. Небагато хотілося їсти, але ми вирішили, що дорогою до гори явно будуть ресторанчики. А тепер запам'ятайте, мандрівники: перед тим, як вирушати в піший похід до гори, де похований Тарас Шевченко, обов'язково поїжте, наступна нагода буде нескоро! Але ми з упевненістю про швидку трапезу вирушили до годинної пішої дороги. Коли в Канів привозили автобусом, то гора здавалася набагато ближче по відношенню до Києва, ніж пішки з центру Канева.
На шляху було справді кілька ресторанів. У відгуках на Гуглі до одного з них було написано, що ціни дорогі. У результаті в перший ресторан можна потрапити на трапезу, тільки якщо ти її за день замовиш, і то, судячи з усього, це має бути саме бенкет. А в другому ресторані слово дорого не дуже застосовне. Виходячи з цін за тарілку макаронів, у цей канівський ресторан привозять найсмачніших кухарів Італії, які при тобі збиратимуть пшеницю тільки із золотистим відливом і посипатимуть твою пасту золотом найвищої проби. Причому в ресторані паралельно гуляло весілля. Я боюся уявити, скільки фургонів з готівкою треба було підвезти, щоб прогодувати гостей. Адже банківський трансфер таких сум просто не пропустить через фінансовий моніторинг.
По дорозі до гори ми проходили поруч із старовинною церквою, навколо церкви літала рекордна кількість сонечок. Стільки ми ще не бачили! Вони літали всюди, моя монотонна футболка одразу стала прикрашена корівками.
Приблизно за годину ми дійшли і піднялися на вершину. З дитинства краєвиди з гори нам запам'яталися радісними. Тепер ми можемо оцінити всі ці види з погляду досвідчених туристів. Так ось, офіційно заявляємо, що види справді Тарас обрав найвідмінніші. Але ось із "Домом Шевченка" виявився повний неждачник. Ми з Дашею вже не раз обговорювали, що підозріло багато хат у нього було, це ж скільки нерухомості! Але дівчина, яка дивиться, пояснила, що за життя Тараса будиночка тут не було зовсім. Його збудували вже пізніше.
Помилувалися краєвидами – час назад у місто.
У теорії можна було впіймати якийсь рідкісний автобус, але коли і як він ходить неясно, по дорозі до гори ми його жодного разу не зустріли. Коли ми повернулися знову до центру міста, пригоди з пошуку їжі не припинялися. У місцевих ресторанах просто не було їжі. У прямому значенні цього слова. Відкритий ресторан, сидить персонал, на запитання чи можна у них поїсти, відповідь: "А ми не працюємо". І продовжують сидіти. І це не в одному ресторані.
Тобто Канів умовно можна поділити на два типи ресторанів, у яких є персонал, але він не працює, і другий тип – той, другий "з мішленівською зіркою". Але все ж удача нам усміхнулася і на самому автовокзалі біля шаурми стояла кафешка – оазис серед закритих кафешок – затишна, охайна, де для зголоднілих та втомлених подорожніх приготували найсмачнішу піцу протягом 15 хвилин.
От такий ось у нас був міні-трип щодо України. Цей маршрут ми радимо на кілька днів вибратися недалеко від Києва якраз.
