Если жажда познания новых широт и открытия неизведанных маршрутов превышает здравый смысл, бороться с этим бесполезно. Поэтому, когда впереди замаячили очередные национальные праздники, мы отправились в исключительно национальный природный биосферный заповедник на Кинбурнскую косу. Не остановило нас даже то, что маршрут пролегал по полному бездорожью, среди озер, песчаных дюн и барханов, периодически сменяющихся непролазными джунглями пышной растительности. Но мы ж не ищем легких путей, нам обязательно нужен элемент экстрима, чтобы по полной программе ощутить все прелести отечественного автопроката и неистребимого бездорожья. Из Херсона до села Геройское, откуда мы должны были стартовать, доехали на маршрутке, при этом дорога от Рыбальче до Геройского немного покоцаная, вначале даже показалось, что ее нет, но проехав по маршруту « Геройское – Покровка» , мы поняли, что она есть. А вот дальше... Пересаживаемся в видавший всех туристов и диких животных грузовой внедорожник Газ-66, именуемый в народе « Урал» , и отправляемся в увлекательный маршрут « Париж – Даккар» " Геройское – Покровка – Кинбурнская коса" , чтобы увидеть уникальное природное чудо.
Кинбурнская Коса – это песчаный полуостров, расположенный между Днепровско-Бугским лиманом и Ягорлыцким заливом длиной около 40 км и шириной почти в 10 км. Так вот, коса сужается настолько, что на ее шпиле вы одной ногой можете стоять в пресной воде лимана, а другой – в волнах Черного моря. Название полуострова « Кыл Бурун» в переводе с тюркского означает « острый нос» .
Ну и отправляемся по маршруту национальным парком « Белобережье Святослава» . По дороге, подпрыгивая на ухабах, вцепившись во все имеющиеся поручни и перекрытия, чтобы хоть как-то удержаться на месте, пытаемся проникнуться историей этого края. Наш гид, с красивым древнеславянским именем Ярослава изо всех сил старается поделиться своими знаниями, попутно запивая водой, полчища комаров, которые стайкой залетают ей в рот. Комары атакуют и нас, но мы, в отличие от нее, только кормим их, стараясь не задавать вопросов. Пытаемся как-то защититься, опрыскивая репеллентами себя и пространство. Но насекомым это до лампочки, они давно адаптировались к нашим распылителям, так что дезинфицировали мы только себя. Я не знаю, в каком веке появились комары, но раз эти места облюбовали древние греки и скифы, то возможно, в те времена их здесь еще не было.
Хотя скифы-земледельцы прочно обосновались в этих краях, которые называли « Гилея» , что означает « земля под густым лесом» . Гилея была хорошо известна финикийским купцам и пиратам, говорят, что скифы считали это место священным, и даже спрятали здесь свои главные сокровища – пресловутое « скифское золото» , которое до сих пор пытаются раскопать искатели приключений. Но нам золото не надо, и что ищем здесь мы, я уже не знаю. Ярослава советует смотреть по сторонам, получается с трудом, так как одной рукой все же нужно крепко держаться за любое прочное крепление, второй бороться с комарами, при этом как-то удержать в равновесии голову, которая от тряски произвольно вращается на 360 градусов, и, зазевавшись, можно башкой пронзить воздушное пространство, легко проскользнув сквозь хлипкую обшивку грузовика. По правде говоря, езда по барханам и зыбучим раскаленным пескам, удовольствие сомнительное. Ну шо ж поробиш. Бачили очи шо купували)))
Природа вокруг конечно красива и уникальна. Большую часть косы занимают степи с полевыми цветами и многочисленные озера, среди которых встречаются пресные и соленые водоемы. Озера мелководны, поэтому летом вода в них просто горячая.
Однако особый интерес вызывают так называемые солеродные озера. В давние времена, по знаменитому « Чумацькому шляху» приезжали в эти места чумаки за « белым золотом» . Соль здесь добывают и по сей день, правда, исключительно для промышленных целей. Хотя раньше, у местных даже не возникало мысли о том, чтобы покупать соль в магазине, все ходили за ней на озера.
А зрелище и впрямь удивительное, повсюду « марсианские водоемы» розового цвета. Такой оттенок появляется из-за наличия водорослей дуналиеллы солоноводной, которые произрастают в озерах. Это едва ли не единственный живой организм, способный выжить в таком концентрированном растворе соли.
Солевые озера облюбовал еще один обитатель местной фауны – паук « Агриоппа» . Не смотря на свой агрессивный вид, паук не ядовитый, поэтому с ним можно познакомиться поближе.
Можете и вы прихватить с собой несколько кристаллов, здесь за это не наказывают.
Выглядят соляные курганы безжизненными:
С виду соляная гора выглядит как обыкновенная песчаная дюна, поэтому я решила добыть немного соли. Но не тут-то было! Гора оказалась просто каменной, с пещерными лазами, лезть в который я просто побоялась. Так что запастись лечебной солью у меня не получилось.
Налюбовавшись космическими пейзажами, следуем дальше. Жарковато, вокруг бескрайние степи и солнце начинает припекать, придя на смену комарам-кровопийцам. Вокруг сплошная пустыня с редкими соснами посреди песчаных дюн и барханов.
Постоянная жара, высокая влажность воздуха и солнце способствовали быстрому разрастанию трав в песчаных почвах. Такие места густо зарастают папоротником и образуют посреди пустыни мифические таинственные Саги.
Еще Геродот, посетив скифские земли в V веке до н. э. , очень много писал об этих местах и по сей день его называют « Лес Геродота» или « Волыжин лес» . Остатки реликтовых лесов можно встретить и сейчас с небольшими рощами дуба, березы, ольхи, которые раскинулись среди песчаных просторов косы.
Природа здесь конечно уникальна. В заповеднике произрастает 500 видов растений, многие из которых являются « краснокнижными» . А в мае здесь зацветает дикая орхидея, называемая в простонародье лубками. И ученики охапками на последний звонок дарят учителям букеты из диких орхидей. Местная фауна тоже может похвастаться разнообразием. В данный момент здесь насчитывается около 250 видов птиц, в основном это цапли, пеликаны и орланы. А вот в древние времена в этой саванне водились львы и носороги. Сейчас осталось что-то около 50-ти видов – в основном волки, енотовидные собаки, лисы, бобры, черепахи, и дикие мустанги.
Благодаря своему географическому положению, Кинбурнская коса всегда имела важное значение. Так, во времена правления князя Святослава, на острове « Березань» останавливались торговые суда перед выходом в Черное море. Однако за эти территории шли бесконечные войны, особенно русско – турецкая военная кампания способствовала постоянному переходу из рук в руки заповедных земель. В XV веке турки построили на острове свою крепость « Кил Бурун» , отсюда и произошло его название. В этой крепости войска Суворова вместе с казаками Черноморского казачества в 1787 году разгромили турецкий десант. Однако во время войны крепость была разрушена. А в начале 20-го столетия в здешних лесах прятался со своей бандой батька Махно. И вообще с данной местностью связано немало красивых и необычных легенд. Поговаривают, что здесь даже жили амазонки, приносившие в жертву своим богам пленных мужчин. И некогда здесь возвышался храм богини плодородия Деметры, а воды Черного моря видели победу Ахилла в грандиозной морской битве.
Многие туристы выбирают Кинбурн из-за пляжного морского отдыха. И если вы уже устали от бесконечной тряски на грузовике, то можно остановиться на Ягорлыцком заливе.
Это конечно, не море, но есть свои преимущества – здесь всегда теплая вода, кроме того, почти полное отсутствие цивилизации. Так что, если отдых « дикарем» ваш формат, то почему бы и нет. Тем более, что примитивные условия для отдыха все же имеются.
Даже хим. обработка от комаров проводится:
Мы же решили, что делать здесь абсолютно нечего, и « еще немножко, еще чуть-чуть, последний бой, он трудный самый» , рванули на Черноморское побережье. Ну что я вам хочу сказать. Для фанатов нетронутой природы здесь конечно рай. Абсолютно удаленное от цивилизации место – это, наверное, ни с чем не сравнимое удовольствие. И если вы любите девственную природу, и вам присущ дух свободы и авантюризма, то вам точно сюда! Здесь самое чистое море, в котором мы даже встретили дельфинов, и на многие километры почти никого нет. Но здесь также нет и типичной пляжной инфраструктуры, зато никто не орет « пахлава» , « трубочки со сгущенкой» , « кукуруза» и прочее.
Питьевой воды здесь тоже нет, она привозная, так что запасы строго ограничены. Пятиминутный душ обойдется вам в 20 гривен, хотя желающие всегда могут найти себе жилье на любой кошелек – от абсолютно бесплатной палатки до апартаментов в пятизвездочном отеле « Пеликан» . Море действительно там сказочное, что подтверждаю лично. Однако, нужно быть готовым к сложным « добирательствам» и частичному отсутствию цивилизации. Я немножко « не в эти горы альпинист» , но вот мои дети каждое лето едут отдыхать именно на Кинбурн, наверное все-таки молодость = романтика. Но побывать в этом необычном месте все же стоит! Здесь вы сможете увидеть уникальные реликтовые леса, многочисленные озера и сосновые рощи, почувствуете, что такое " Даккар" , а также вас будут ждать изумрудное море и длинные девственные пляжи с белоснежным песком.
Из цикла рассказов " Удивительная Украина" .
Якщо жадоба пізнання нових широт і відкриття незвіданих маршрутів перевищує здоровий глузд, боротися з цим марно. Тому, коли попереду замаячили чергові національні свята, ми вирушили у виключно національний природний біосферний заповідник на Кінбурнську косу. Не зупинило нас навіть те, що маршрут пролягав по повному бездоріжжю, серед озер, піщаних дюн і барханів, що періодично змінюються непролазними джунглями пишної рослинності. Але ж ми не шукаємо легких шляхів, нам обов'язково потрібен елемент екстриму, щоб по повній програмі відчути всі принади вітчизняного автопрокату та незнищенного бездоріжжя. З Херсона до села Геройське, звідки ми повинні були стартувати, доїхали маршруткою, при цьому дорога від Рибальче до Геройського трохи похитана, спочатку здалося, що її немає, але проїхавши маршрутом «Геройське – Покровка», ми зрозуміли, що вона є . А ось далі. . . Пересідаємо в вантажний позашляховик Газ-66, що бачив усіх туристів і диких тварин, іменований в народі «Урал», і вирушаємо в захоплюючий маршрут «Париж – Дакар» "Геройське – Покровка – Кінбурнська коса", щоб побачити унікальне природне диво.
Кінбурнська Коса – це піщаний півострів, розташований між Дніпровсько-Бузьким лиманом та Ягорлицькою затокою довжиною близько 40 км і шириною майже в 10 км. Так ось, коса звужується настільки, що на її шпилі ви однією ногою можете стояти в прісній воді лиману, а інший - у хвилях Чорного моря. Назва півострова «Кил Бурун» в перекладі з тюркського означає «гострий ніс».
Ну і вирушаємо за маршрутом національним парком «Білобережжя Святослава». По дорозі, підстрибуючи на вибоїнах, вчепившись у всі поручні і перекриття, щоб хоч якось утриматися на місці, намагаємося перейнятися історією цього краю. Наш гід, з красивим давньослов'янським ім'ям Ярослава щосили намагається поділитися своїми знаннями, попутно запиваючи водою, полчища комарів, які зграйкою залітають їй у рот. Комарі атакують і нас, але ми, на відміну від неї, тільки годуємо їх, намагаючись не ставити запитань. Намагаємося якось захиститися, обприскуючи репелентами себе і простір. Але комахою це до лампочки, вони давно адаптувалися до наших розпилювачів, так що ми дезінфікували тільки себе. Я не знаю, в якому столітті з'явилися комарі, але якщо ці місця облюбували давні греки і скіфи, то, можливо, в ті часи їх ще не було.
Хоча скіфи-землероби міцно влаштувалися в цих краях, які називали «Гілея», що означає «земля під густим лісом». Гілея була добре відома фінікійським купцям і піратам, кажуть, що скіфи вважали це місце священним, і навіть заховали тут свої головні скарби – горезвісне «скіфське золото», яке досі намагаються розкопати шукачі пригод. Але нам золото не треба, і що ми шукаємо тут, я вже не знаю. Ярослава радить дивитися на всі боки, виходить насилу, тому що однією рукою все ж таки потрібно міцно триматися за будь-яке міцне кріплення, другий боротися з комарами, при цьому якось утримати в рівновазі голову, яка від тряски довільно обертається на 360 градусів, і, зазівавшись, можна головою пронизати повітряний простір, легко прослизнувши крізь хлипку обшивку вантажівки. Правду кажучи, їзда по барханах і хиткі розпечені піски, задоволення сумнівне. Ну що ж поробиш. Бачили очі шо купували)))
Природа навколо звичайно гарна та унікальна. Більшу частину коси займають степи з польовими квітами та численні озера, серед яких зустрічаються прісні та солоні водойми. Озера мілководні, тому влітку вода в них просто гаряча.
Однак особливий інтерес викликають так звані солеродні озера. У давнину, знаменитим «Чумацьким шляхом» приїжджали в ці місця чумаки за «білим золотом». Сіль тут видобувають і досі, щоправда, винятково для промислових цілей. Хоча раніше, у місцевих навіть не виникало думки про те, щоб купувати сіль у магазині, всі ходили за нею на озера.
А видовище справді дивовижне, всюди «марсіанські водойми» рожевого кольору. Такий відтінок з'являється через наявність водоростей солоноводної дуналієли, які виростають в озерах. Це чи не єдиний живий організм, здатний вижити у такому концентрованому розчині солі.
Солеві озера уподобав ще один мешканець місцевої фауни – павук «Агріоппа» . Незважаючи на свій агресивний вигляд, павук не отруйний, тому з ним можна познайомитися ближче.
Можете і ви прихопити кілька кристалів, тут за це не карають.
Виглядають соляні кургани неживими:
На вигляд соляна гора виглядає як звичайна піщана дюна, тому я вирішила добути трохи солі. Але не тут було! Гора виявилася просто кам'яною, з печерними лазами, лізти в яку я просто побоялася. Так що запастися лікувальною сіллю мені не вдалося.
Намилувавшись космічними пейзажами, прямуємо далі. Жаркувато, навколо безкраї степи і сонце починає припікати, прийшовши на зміну комарам-кровопійцям. Навколо суцільна пустеля з рідкісними соснами серед піщаних дюн та барханів.
Постійна спека, висока вологість повітря та сонце сприяли швидкому розростанню трав у піщаних ґрунтах. Такі місця густо заростають папоротею і утворюють посеред пустелі міфічні таємничі саги .
Ще Геродот, завітавши до скіфських земель у V столітті до н. / em>. Залишки реліктових лісів можна зустріти і зараз із невеликими гаями дуба, берези, вільхи, що розкинулися серед піщаних просторів коси.
Природа тут, звичайно, унікальна. У заповіднику росте 500 видів рослин, багато з яких є «червонокнижними». А в травні тут зацвітає дика орхідея, звана в народі лубками. І учні оберемками на останній дзвінок дарують вчителям букети з диких орхідей. Місцева фауна також може похвалитися різноманітністю. На даний момент тут налічується близько 250 видів птахів, переважно це чаплі, пелікани та орлани. А ось у давнину в цій савані водилися леви та носороги. Нині залишилося щось близько 50-ти видів – в основному вовки, єнотовидні собаки, лисиці, бобри, черепахи та дикі мустанги.
Завдяки своєму географічному положенню, Кінбурнська коса завжди мала важливе значення. Так, за правління князя Святослава, на острові «Березань» зупинялися торгові судна перед виходом у Чорне море. Проте за ці території йшли нескінченні війни, особливо російсько-турецька військова кампанія сприяла постійному переходу з рук в руки заповідних земель. У XV столітті турки побудували на острові свою фортецю «Кіл Бурун», звідси й походить його назва. У цій фортеці війська Суворова разом із козаками Чорноморського козацтва у 1787 році розгромили турецький десант. Однак під час війни фортеця була зруйнована. А на початку 20-го сторіччя у тутешніх лісах ховався зі своєю бандою батька Махна. І взагалі з цією місцевістю пов'язано чимало гарних та незвичайних легенд. Подейкують, що тут навіть жили амазонки, які приносили в жертву своїм богам полонених чоловіків. І колись тут височив храм богині родючості Деметри, а води Чорного моря бачили перемогу Ахілла в граніозній морській битві.
Багато туристів обирають Кінбурн через пляжний морський відпочинок. І якщо ви вже втомилися від нескінченної тряски на вантажівці, то можна зупинитися на Ягорлицькій затоці.
Це, звичайно, не море, але є свої переваги – тут завжди тепла вода, крім того, майже повна відсутність цивілізації. Тож якщо відпочинок «дикуном» ваш формат, то чому б і ні. Тим більше, що примітивні умови для відпочинку все ж таки є.
Навіть хім. обробка комарів проводиться:
Ми ж вирішили, що зробити тут абсолютно нічого, і «ще трішки, ще трохи, останній бій, він найважчий», рвонули на Чорноморське узбережжя. Ну, що я вам хочу сказати. Для фанатів незайманої природи тут, звичайно, рай. Абсолютно віддалене від цивілізації місце - це, мабуть, ні з чим не можна порівняти задоволення. І якщо ви любите незайману природу, і вам притаманний дух свободи та авантюризму, то вам точно сюди! Тут найчистіше море, в якому ми навіть зустріли дельфінів, і багато кілометрів майже нікого немає. Але тут також немає і типової пляжної інфраструктури, зате ніхто не кричить «пахлава», «трубочки зі згущеним молоком», «кукурудза» та інше.
Питної води тут теж немає, вона привізна, тому запаси строго обмежені. П'ятихвилинний душ обійдеться вам у 20 гривень, хоча бажаючі завжди можуть знайти собі житло на будь-який гаманець – від абсолютно безкоштовного намету до апартаментів у п'ятизірковому готелі «Пелікан». Море дійсно там казкове, що підтверджую особисто. Проте, потрібно бути готовим до складних «доборів» та часткової відсутності цивілізації. Я трошки «не в ці гори альпініст», але мої діти щоліта їдуть відпочивати саме на Кінбурн, напевно все-таки молодість = романтика. Але побувати в цьому незвичайному місці все-таки варто! Тут ви зможете побачити унікальні реліктові ліси, численні озера і соснові гаї, відчуєте, що таке "Даккар", а також вас чекатимуть смарагдове море і довгі незаймані пляжі з білосніжним піском.
З циклу оповідань "Дивовижна Україна".
