Совсем недавно занесло меня на просторы Кировоградщины на Бал тюльпанов. Но как же быть на балу, и не посмотреть столицу области. Этого я допустить никак не могла и поехала знакомиться с городом. Знакомство оказалось весьма приятным, Кропивницкий поразил меня чистотой улиц, не разбитыми тротуарами, отремонтированными дорогами и удивил многообразием исторических достопримечательностей.
Старенькие дворники подметают дворики:
История возникновения города не отличается разнообразием, и перекликается с историей возникновения нашего града. Ибо Кропивницкий, так же как и Херсон, был задуман как оборонительная крепость от набегов турецко-османской империи. В то время это была просто равнинная возвышенность на берегах реки Ингул, с которой хорошо просматривалась вся местность, и можно было завидеть неприятеля еще на подступах к границе, которая находилась всего в четырех километрах. Правящая в то время императрица Елизавета поручает украинскому гетману Кириллу Разумовскому построить крепость на землях, где находились зимовья казаков из Запорожской Сечи. Строительство обороны для государства российского выпало на долю сербов.
Дело в том, что Сербия в то время, так же, как и Россия, претерпевала лишения от турок. Часть сербов сбежала в Австрию, но их не устраивало католическое вероисповедание и они обернули свой взор на православную Россию, обратившись к Елизавете Петровне за помощью. А та, недолго думая, милостиво согласилась их принять и отправила на строительство укреплений. Так, в 1754 г. появилась крепость Святой Елисаветы, которую императрица якобы нарекла в честь святой, но я думаю, что она немножко лукавила, конечно же, она жаждала увековечить свое имя. Крепость была построена в виде 6-конечной звезды с тремя видами укреплений. Снаружи – равелины, потом бастионы, а в середине была Соборная площадь с Троицкой церковью. Сейчас из всего вышеперечисленного осталась только пушка, одиноко приткнувшаяся в тени деревьев...
...а от церкви остался только деревянный крест.
Поэтому свой рассказ я назвала « Силуэты истории» , ибо и вправду, от той истории нам остались только силуэты. Хотя, говорят, что с высоты птичьего полета прекрасно видны и бастионы, и все остальные фортификационные сооружения.
А в то время на территории крепости, учитывая близкое расположение границ, была даже создана таможня. Открывает свои двери и военно-хирургическая школа, а также школа канонистов (некий прообраз музыкальной школы), так как армии нужен был оркестр, исполняющий все военные марши дабы подбадривать солдат. Светлейший князь Григорий Потемкин и здесь строит себе дворец с роскошным убранством в 40 комнат. Но, как я уже сказала, ничего из вышеперечисленного, до наших дней не сохранилось.
Сейчас на месте крепости расположен красивый Парк Славы с мемориалом.
По окончании строительства в крепость св. Елисаветы были переведены три тысячи казаков из Запорожской Сечи. Сербов они не жаловали, по понятным причинам, поэтому между ними все время возникали стычки и разногласия. Елизавета Петровна, напротив, очень благоволила к сербам, и недолюбливала казаков. Но, так или иначе, в 1768 г. к крепости близко подошли турки, и она долгое время была в осаде. Но, благодаря именно запорожским казакам, крепость выстояла. Немного позднее, уже Екатерина II упразднила крепость, как утратившую свое предназначение, и перевела ее в городское ведомство. А город приказала наречь Елисаветградом, коим он и был до 1924 года. Нужно заметить, что у этого несчастного города было множество имен, его все время переименовывали, в общем « благодаря» общественно-политическому строю, он никак не мог обрести себе постоянное имя.
В 1924 году якобы народ обратился в Москву с письмом, что Бога ж нет, причем тут святая Елисавета? Требуем назвать город именем героя революции товарища Зиновьева. Так, с легкой руки партии город нарекают Зиновьевском. И тут вдруг выясняется, что Зиновьев никакой не герой, а враг народа. И вновь народное обращение к правительству: « Хотим носить имя героя революции товарища Кирова» . И росчерком пера город переименовывают в Кирово. Да вот незадача, возникает путаница, так как Кирово оказывается уже есть. Ну, тогда, пусть будет Кировоград, на том и порешили. Таковым он и оставался до 2016 года. Но тут снова переворот, теперь уже декоммунизация, и город получает имя Кропивницкий, в честь украинского театрального деятеля Марка Лукича Кропивницкого, прославившегося как ярчайший знаток и выразитель жизни украинского народа.
С его именем связана история создания первого украинского театра, известного в то время как Зимний театр. В конце 19 века в царской России Марк Кропивницкий вместе с известным писателем и драматургом Карпенко Карим решают собрать театральную труппу украинских актеров. В то время ставили очень мало спектаклей, и по большей части все они были скучны и однообразны. Украинские же актеры отличались своими красивыми певческими голосами, и сами спектакли получались красочными и нарядными с веселыми плясками и песнями. Даже император, приехав в город и посмотрев театральную пьесу, изрек: « Такого театра у нас еще не было» . Слава об украинском театре Кропивницкого разнеслась далеко за пределы государства, поэтому было принято решение за большие заслуги Марка Кропивницкого в развитии украинской культуры назвать город его именем.
Зимний театр строился по образу и подобию знаменитого миланского « Ла Скала» . Но при СССР его внутри перестроили, убрали ложи и балюстрады, заменив их простыми стульями, куда-то исчезла акустика и пропал весь шарм. Люди разлюбили театр, и долгое время он влачил жалкое существование. И только сравнительно недавно ему вернули прежнее убранство и атмосферу. Сейчас на театральных подмостках Украинского академического музыкально-драматического театра им. М. Л. Кропивницкого выступают знаменитые национальные и зарубежные коллективы, и многочисленные спектакли радуют благодарного зрителя.
Посмотреть внутреннее убранство мне не удалось, так как шел спектакль, и меня туда просто не пустили. Но насладиться игрой его актеров мне дводилось неоднократно. У нас в Херсоне проходит ежегодный международный фестиваль « Мельпомена Таврии» , куда приезжают многие знаменитые театральные коллективы со своими постановками.
Перед зданием установлена скульптурная композиция « Наталка-Полтавка» (в образе героини Мария Заньковецька):
Городская филармония – здесь давал свои концерты знаменитый Ференц Лист:
В городе даже есть свой Подол. Здесь на улице Большая Перспективная в 1812 г. была построена Греческая Церковь, ныне Кафедральный Собор Пресвятой Богородицы, где на хорах пел Иосиф Петров, тогда простой сиротский мальчик, а впоследствии знаменитый оперный бас, покоривший сердца миллионов зрителей. Естественно, его сразу же перевели в Петербург, и по сей день считают дедушкой русской оперы.
Гордостью города являлось Юнкерское кавалерийское училище. Дело в том, что в начале 19 века Елисаветград становится военным центром на юге Российской империи, и императору Николаю I пришлось развернуть масштабное строительство военного комплекса. Училище имело очень большую значимость. Во второй половине 19-го века сюда зачастили царские особы – парады, маневры на Александровском плацу, по которому маршировали юнкера в белоснежной форме и белых перчатках.
Поэтому рядом строится Дворцовый комплекс, который якобы принадлежал военным, но когда в город приезжали императоры или их окружение, здание соответственно меблировали и превращали во дворец для монарших особ.
В данный момент здесь расположена действующая воинская часть и внутрь туристов не пускают. С легкой руки императора улицу, на которой расположен военный комплекс, стали называть Дворцовой.
На улице Дворцовой все здания без преувеличения уникальны и самобытны. Первый и самый старый дом купца Соколова-Бородкина, предводителя уездного дворянства.
Напротив находится еще один старинный особняк:
Нужно заметить, что общая сохранность городских кварталов дореволюционной эпохи довольно высокая.
Здание в стиле модерн (ныне городское управление СБУ):
Очень популярная достопримечательность Кропивницкого – Дом купца Барского. Разбогател данный товарищ на торговле мукой. Но ему не повезло, как говорится, « жадность фраера сгубила» , ибо он стал жертвой тогдашнего рэкета в лице анархистов, большевиков и прочих левых. Барский « имел в виду» всю эту братию, за что и был убит одним из бандитов Мишки Япончика. Так что пожить в таком роскошном особняке ему даже не довелось, ибо дом в то время еще не был достроен. Сейчас здесь находится Краеведческий музей Кропивницкого.
Барскому же и принадлежала шикарная гостиница " Южная" (ныне городское казначейство):
Без преувеличения здесь каждый дом уникален. Можно бесконечно бродить по этим улицам и наслаждаться шедеврами архитектуры. Особенно богаты на исторические памятки улицы Дворцовая и Большая Перспективная.
Бывшее здание Петроградского международного банка или дом Харлаба (по имени первого владельца):
Бывший особняк Марущака (ныне библиотека для юношества):
Земская аптека:
Собор Благовещения Пресвятой Богородицы:
Храм построен сравнительно недавно, вокруг собора очень красивая территория.
Внутреннее убранство собора тоже радует глаз:
Центральной площадью города является площадь Героев Майдана.
Здание Национального банка (здесь планируется разместить арсенал):
Возле здания мэрии горожане увековечили своего градоначальника Александра Пашутина, который 27 лет был городским головой. Пашутин пользовался огромным уважением жителей города за активное участие в благотворительности и работе « Красного креста» . За время его правления Елисаветград пережил свой расцвет, при нем был запущен водопровод, открыт первый театр и даже пущен городской трамвай.
Великолепный образец мавританского стиля – водолечебница Гольденберга. Построенная в конце 19 столетия на средства невропатолога – доктора Гольденберга лечебница получила его имя. Здание красиво украшено декоративной плиткой и резной штукатуркой. Сейчас здесь находится городская больница.
В общем и целом, даже при беглом знакомстве с областным центром хочу отметить, что Кропивницкий заслуживает звания интереснейшего города Центральной Украины с точки зрения истории и архитектуры. Мне кажется, что он даже скучает по туристам.
Для трапезы рекомендую неплохое кафе рядом с памятником « Птица счастья Стрекоза» .
Я благодарю город Кропивницкий и его жителей за Бал, за красоту, за доставленное удовольствие от прогулок по чистым, умытым улочкам и за гостеприимство!
Из цикла « Удивительная Украина»
Зовсім недавно занесло мене на терени Кіровоградщини на Бал тюльпанів. Але як же бути на балу, і не подивитися на столицю області. Цього я допустити ніяк не могла і поїхала знайомитись із містом. Знайомство виявилося дуже приємним, Кропивницький вразив мене чистотою вулиць, не розбитими тротуарами, відремонтованими дорогами і здивував різноманіттям історичних пам'яток.
Старі двірники підмітають дворики:
Історія виникнення міста не відрізняється різноманітністю, і перегукується з історією виникнення нашого граду. Бо Кропивницький, як і Херсон, був задуманий як оборонна фортеця від набігів турецько-османської імперії. У той час це була просто рівнинна височина на берегах річки Інгул, з якої добре проглядалася вся місцевість, і можна було побачити ворога ще на підступах до кордону, який знаходився всього за чотири кілометри. Правляча на той час імператриця Єлизавета доручає українському гетьманові Кирилу Розумовському побудувати фортецю на землях, де знаходилися зимівлі козаків із Запорізької Січі. Будівництво оборони для держави російської випало на сербів.
Справа в тому, що Сербія в той час, як і Росія, зазнавала позбавлення від турків. Частина сербів втекла в Австрію, але їх не влаштовувало католицьке віросповідання і вони обернули свій погляд на православну Росію, звернувшись до Єлизавети Петрівни за допомогою. А та, не довго думаючи, милостиво погодилася їх прийняти і відправила на будівництво укріплень. Так, у 1754 р. з'явилася фортеця Святої Єлисавети, яку імператриця нібито назвала на честь святої, але я думаю, що вона трішки лукавила, звичайно ж, вона жадала увічнити своє ім'я . Фортеця була побудована у вигляді 6-кінцевої зірки з трьома видами укріплень. Зовні – равеліни, потім бастіони, а в середині була Соборна площа з Троїцькою церквою. Зараз із усього вищезгаданого залишилася тільки гармата, яка самотньо приткнулася в тіні дерев. . .
. . . а від церкви залишився лише дерев'яний хрест.
Тому свою розповідь я назвала «Силуети історії», бо й справді, від тієї історії нам залишилися тільки силуети. Хоча, кажуть, що з висоти пташиного польоту чудово видно і бастіони, і решту всіх фортифікаційних споруд.
А на той час на території фортеці, враховуючи близьке розташування кордонів, була навіть створена митниця. Відчиняє свої двері і військово-хірургічна школа, а також школа каноністів (якийсь прообраз музичної школи), оскільки армії потрібен був оркестр, який виконував усі військові марші, щоб підбадьорювати солдатів. Найсвітліший князь Григорій Потьомкін і тут будує собі палац із розкішним оздобленням у 40 кімнат. Але, як я вже сказала, нічого з перерахованого вище, до наших днів не збереглося.
Зараз на місці фортеці розташований красивий Парк Слави з меморіалом.
По закінченні будівництва у фортецю св. Єлисавети було переведено три тисячі козаків із Запорізької Січі. Сербів вони не шанували, зі зрозумілих причин, тому між ними весь час виникали сутички та розбіжності. Єлизавета Петрівна, навпаки, дуже вподобала сербів, і недолюблювала козаків. Але, так чи інакше, в 1768 р. до фортеці близько підійшли турки, і вона довгий час була в облозі. Але завдяки саме запорізьким козакам фортеця вистояла. Трохи пізніше, вже Катерина II скасувала фортецю, що втратила своє призначення, і перевела її до міського відомства. А місто наказала назвати Єлисаветградом, яким він і був до 1924 року. Потрібно зауважити, що в цього нещасного міста було безліч імен, його весь час перейменовували, загалом «завдяки» громадсько-політичному ладу, він ніяк не міг знайти собі постійне ім'я.
У 1924 році нібито народ звернувся до Москви з листом, що Бога ж немає, причому тут свята Єлисавета? Вимагаємо назвати місто ім'ям героя революції товариша Зінов'єва. Так, з легкої руки партії місто називають Зинов'євським. І тут раптом з'ясовується, що Зінов'єв не герой, а ворог народу. І знову народне звернення до уряду: "Хочемо носити ім'я героя революції товариша Кірова". І розчерком пера міста перейменовують у Кірово. Та ось невдача, виникає плутанина, бо Кірово виявляється вже є. Ну, тоді, хай буде Кіровоград, на тому й вирішили. Таким він і залишався до 2016 року. Але тут знову переворот, тепер уже декомунізація, і місто одержує ім'я Кропивницький, на честь українського театрального діяча Марка Лукича Кропивницького, який прославився як найяскравіший знавець та виразник життя українського народу. >
З його ім'ям пов'язана історія створення першого українського театру, відомого на той час як Зимовий театр. Наприкінці 19 століття в царській Росії Марк Кропивницький разом із відомим письменником і драматургом Карпенко Карім вирішують зібрати театральну трупу українських акторів. Тоді ставили дуже мало вистав, і здебільшого всі вони були нудні і одноманітні. Українські ж актори відрізнялися своїми гарними співочими голосами, і самі спектаклі виходили барвистими та ошатними з веселими танцями та піснями. Навіть імператор, приїхавши в місто і подивившись театральну п'єсу, сказав: «Такого театру в нас ще не було». Слава про український театр Кропивницького рознеслася далеко за межі держави, тому було прийнято рішення за великі заслуги Марка Кропивницького у розвитку української культури назвати місто його ім'ям.
Зимовий театр будувався за образом та подобою знаменитого міланського «Ла Скала». Але за СРСР його всередині перебудували, прибрали ложі та балюстради, замінивши їх простими стільцями, кудись зникла акустика і зник увесь шарм. Люди розлюбили театр, і довгий час він тягнув жалюгідне існування. І тільки порівняно недавно йому повернули колишнє оздоблення і атмосферу. Зараз на театральних підмостках Українського академічного музично-драматичного театру ім. М. Л. Кропивницького виступають знамениті національні та закордонні колективи, і численні спектаклі радують вдячного глядача.
Подивитися внутрішнє оздоблення мені не вдалося, оскільки йшла вистава, і мене туди просто не пустили. Але насолодитися грою його акторів мені подвоїлося неодноразово. У нас у Херсоні проходить щорічний міжнародний фестиваль «Мельпомена Таврії», куди приїжджають багато знаменитих театральних колективів зі своїми постановками.
Перед будівлею встановлено скульптурну композицію «Наталка-Полтавка» (в образі героїні Марія Заньковецька):
Міська філармонія – тут давав свої концерти знаменитий Ференц Аркуш:
У місті навіть є свій Поділ. Тут на вулиці Велика Перспективна в 1812 р. була побудована Грецька Церква, нині Кафедральний Собор Пресвятої Богородиці, де на хорах співав Йосип Петров, тоді простий сирітський хлопчик, а згодом знаменитий оперний бас, що підкорив серця мільйонів глядачів Природно, його одразу ж перевели в Петербург, і досі вважають дідусем російської опери.
Гордістю міста було Юнкерське кавалерійське училище. Справа в тому, що на початку 19 століття Єлисаветград стає військовим центром на півдні Російської імперії, і імператору Миколі I довелося розгорнути масштаб воєнного комплексу. Училище мало дуже велике значення. У другій половині 19-го століття сюди зачастили царські особи – паради, маневри на Олександрівському плацу, яким марширували юнкера в білосніжній формі та білих рукавичках.
Тому рядом будується Палацовий комплекс, який нібито належав військовим, але коли до міста приїжджали імператори або їх оточення, будівлю відповідно меблювали і перетворювали на палац для монарших осіб.
Наразі тут розташована діюча військова частина і всередину туристів не пускають. З легкої руки імператора вулицю, де розташований військовий комплекс, стали називати Палацовою.
На вулиці Дворцовій усі будівлі без перебільшення унікальні та самобутні. Перший і найстаріший будинок купця Соколова-Бородкіна, ватажка повітового дворянства.
Навпроти перебуває ще один старовинний особняк:
Слід зазначити, що загальна безпека міських кварталів дореволюційної епохи досить висока.
Будівля у стилі модерн (нині міське управління СБУ):
Дуже популярна пам'ятка Кропивницького – Будинок купця Барського. Розбагатів цей товариш на торгівлі борошном. Але йому не пощастило, як кажуть, «жадібність фраєра згубила», бо він став жертвою тодішнього рекету в особі анархістів, більшовиків та інших лівих. Барський «мав на увазі» всю цю братію, за що й був убитий одним із бандитів Ведмедика Япончика. Тож пожити в такому розкішному особняку йому навіть не довелося, бо будинок на той час ще не був добудований. Зараз тут знаходиться Краєзнавчий музей Кропивницького.
Барському ж і належав шикарний готель "Південний" (нині міське казначейство):
Без перебільшення тут кожен будинок є унікальним. Можна нескінченно тинятися цими вулицями і насолоджуватися шедеврами архітектури. Особливо багаті на історичні пам'ятки вулиці Палацова та Велика Перспективна.
Колишнє будівля Петроградського міжнародного банку або будинок Харлаба (на ім'я першого власника):
Колишній особняк Марущака(нині бібліотека для юнацтва):
Земська аптека:
Собор Благовіщення Пресвятої Богородиці:
Храм побудований порівняно недавно, навколо собору дуже гарна територія.
Внутрішнє оздоблення собору також тішить око:
Центральною площею міста є площа Героїв Майдану.
Будівля Національного банку (тут планується розмістити арсенал):
Біля будівлі мерії городяни увічнили свого градоначальника Олександра Пашутіна, який 27 років був міським головою. Пашутін користувався величезною повагою мешканців міста за активну участь у благодійності та роботі «Червоного хреста». За його правління Єлисаветград пережив свій розквіт, при ньому було запущено водогін, відкрито перший театр і навіть запущено міський трамвай.
Чудовий зразок мавританського стилю –водолікарня Гольденберга. Побудована наприкінці 19 століття коштом невропатолога – доктора Гольденберга лікарня отримала його ім'я. Будівля красиво прикрашена декоративною плиткою та різьбленою штукатуркою. Наразі тут знаходиться міська лікарня.
Загалом і загалом, навіть за побіжного знайомства з обласним центром хочу зазначити, що Кропивницький заслуговує назви найцікавішого міста Центральної України з погляду історії та архітектури. Мені здається, що він навіть сумує за туристами.
Для трапези рекомендую непогане кафе поряд із пам'ятником «Птах щастя Бабка».
Я дякую місту Кропивницькому та його мешканцям за Бал, за красу , за доставлене задоволення від прогулянок чистими, вмитими вуличками та за гостинність!
З циклу «Дивовижна Україна»