Україна, Лазурне. У пошуках, де б цього літа знову відпочити у смт. Лазурному, що на Чорному прекрасному морі, як завжди переглянула все, що можна в инете. Готелі, пансіонати, бази відпочинку, відгуки, умови та ціни.
… Ще ▾
Україна, Лазурне.
У пошуках, де б цього літа знову відпочити у смт. Лазурному, що на Чорному прекрасному морі, як завжди переглянула все, що можна в инете. Готелі, пансіонати, бази відпочинку, відгуки, умови та ціни. Знайшла!
Переглядаю чудові добрі відгуки від людей, які відвідали та відпочивали в різний час у приватному секторі "Настасьїно". Душа радіє, коли читаєш і розумієш, що є все-таки хороші люди, здатні прийняти гостей, як рідних, і забезпечити незабутній відпочинок у дружній обстановці та в чудових умовах для проживання. Та ще й знижка на проживання! Мама дорога! Джек-пот просто. Коли скрізь кімната з вигодами здається за 250-300 грн з особи за добу, а тут аж за 200. Підкуповує! ! ! Дзвоню, домовляюся, чесно перераховую броню за кімнату, тому що довіряю людям, виключно позитивним відгуками і вирушаю в дорогу. Сім'я задоволена,
все в очікуванні теплого моря і майбутньої відмінної відпустки. Після прибуття на місце перед хвірткою приватного будинку зустрічає нас молодик на ім'я Максим, він же господар володіння «Настасьїне». Проводить у номер, показує, де-що, до чого, і до кого звертатися у разі чого. Стандартні процедури. "Ой, вибачте, шторка порвалася-прямо лазівка для кота! ". Другий поверх, не важливо, звикнемо. Хоча дуже не люблю ці круті сходи, але треба було цікавитись одразу. Принаймні місце непрохідне, що нам з чоловіком дуже сподобалося. Вхід окремий – самі собі господарі на час перебування тут. Класно! Зручності є! Душ-вбиральня – те, що треба. Після солоного моря та спеки та в прохолодний душ – саме воно! Навскидку все чудово. З рештою обживемося. Все начебто добре. Настрій чудовий. Купаємось, засмагаємо, насолоджуємося морем вдень, увечері-атракціонами та піцеріями-кафешками. Все чудово і чудово,
чудовий настрій. Відпочиваємо та розслабляємось. Поки не приходить Він - цей випадок під назвою "Форс-мажор". Який, немов лакмусовий папір, виявляє всі переваги та недоліки, все те, що може побачити та почути одна сторона, але так хотів би приховати інший. Ні для кого не секрет, що люди різні. І обставини також бувають різні. І з кожним у певний момент відбуваються різноманітні непередбачувані події - як хороші, так і погані. І головне в таких ситуаціях намагатись залишатися людьми, нормальними адекватними людьми.
Історія наша банальна як світ. І знайома більшості до чортиків. Курорт, спека, чудова компанія, жирна їжа, шашлики-шаурми, кримське вино. Я з чоловіком і сином відпочивали разом зі старими друзями-де б ми ще зустрілися, як не в Лазурному. Свіже морське повітря, шум прибою, дитячий гомін – краса! Шашличок вдався на славу, йшов як по маслу. Ніхто навіть не припускав,
самостійний та господарський. Слава Богу полегшало, подумала я, і рушила спати. Син, нагулявшись вдосталь на свіжому морському повітрі, вже спав. І тут розпочався апокаліпсис. Справа в тому, що коли «Настасьїно», як і багато інших "фазенди" на курорті, проектувалося, ніхто, мабуть, не перевіряв на практиці, як працюватимуть ті чи інші комунікації. У нашій кімнаті, наприклад, сам душ, якщо його можна так назвати, був представлений у вигляді душової лійки зі шлангом і шторки, що ледве тримається. Зазвичай такі я бачила у туалетах та душових, що знаходяться на території баз відпочинку, а не всередині кімнати. Або у громадських лазнях. Як такого піддону чи кабіни немає взагалі. Вода стікає в зливний отвір, вбудований прямо в підлозі, викладеній кахлем. Тобто, коли одна людина сидить на горщику, а інша миється (не виключено просто), то плаваєте або тонете обидва. Ще один нюанс-підлога в кімнаті дерев'яні рейкові.
Хоча і це теж нормально, так багато хто будує. Але якщо слив постійно забивається, а вода починає раптом витікати з туалету-душової, де немає навіть мінімального порога до кімнати, то що маємо? Правильно – потоп! Коли вперше забився слив, я паніці попросила чоловіка викликати господаря Настасьино – Максима. Хлопець прийшов за півгодини, побубнів, але усунув проблему. Я розумію, що якби ми відрами носили пісок із моря і засипали його в слив, тоді, звичайно, до нас могли б бути претензії. А тут такий нюанс. Мене насторожив зараз. І треба сказати не дарма. Щодня, я після кожного прийому душа старанно прибирала по собі та своїх хлопчиків, щоб, не дай Боже, вода не текла за межі вбиральні-душової. Хоча функціонувало все саме таким чином. Незручно було щоразу смикати Максима. У нас руки не гаки, самі впораємося. Хоча за оголошеними правилами,
ми претендували на щоденне прибирання в кімнаті на вимогу. Вдома не намилася підлога, то тут підвезло. Але я не нарікала особливо, намагаючись не звертати уваги на дрібні негаразди та непродуманість господарями деяких будівельних моментів при організації свого бізнес-проекту. Навіть той факт, коли повернувшись з моря додому в очікуванні прохолодного прісного душу ти заходиш у душову, починаєш митися, і намилив голову, розумієш, що вода-то скінчилася ненароком, - теж не псувала нашого відпочинку. Через якийсь час з'явиться. Літо – обсохнемо триста разів. Потім дімося. Причому так кілька разів на день відбувалося. Як пояснював нам Максим (господар Настасьїно) - це перепади напруги на енергостанції, і тут немає його особистої вини. Терпіть і чекайте. Та гаразд, чого там. Хоча за весь час відпочинку в Лазурному, у різних готелях та пансіонатах, ми вперше стикаємося з подібними перебоями. Навіть трохи здивувалися.
Та й тут махнули рукою. Мій чоловік кілька разів зауважив Максиму з цього приводу, але нічого не змінилося. Усіх влаштовує, фиркнув Максим, а Вас не влаштовує. Та гаразд, знову подумала я, ніщо не повинно зіпсувати нам відпочинок. І всього три індуктивні одинарні плитки на кухні на всіх відпочиваючих, що дуже незручно, і заборона на використання е/чайника і фену в кімнаті, перестановку меблів, і на «повісити хоча б одну мотузку для речей» та багато іншого. «За такі-то гроші! »- Починала заводитися я. Але одразу рахувала до десяти. Заради своїх хлопчиків. Ми все-таки люди неконфліктні, завжди намагаємось домовитися і все вирішити словами. І якби не це злощасне отруєння шашликами, то все було б гаразд. Без конфліктів та претензій. Але, на жаль, так склалися зірки. Значить так треба було.
Чоловік мій стійко і героїчно намагався прибратися в душовий, а вода з такою ж завзятістю не хотіла йти в слив.
Вона потихеньку випливала за межі душової-вбиральні і моментально вбиралася в дошки на підлозі. Я з ганчіркою ловила калюжу в кімнаті, як могла. Намагаючись не розбудити дитину, ми з чоловіком шарудили, як справжні клінери. Тривожити господаря фазенди та його дружину на ніч дивлячись теж не хотілося. Якось не камільфо. Вони теж люди і теж люблять шашлики та кримське вино. Тому впоралися самі. Вже практично усунувши проблему, ми були готові зітхнути з полегшенням. Але тут пролунав тихий голос знизу. Виявилося, що напередодні в кімнаті під нами оселилася сім'я з дітьми, і ми їх топимо. Топимо! ? Ми душ уже хвилин двадцять не вмикаємо. Робочі інструменти -унітаз, умивальник, відро з водою та ганчірки. Виявилося – таки так. Топимо. Вода крізь таку ж хлипку, як і підлогу, дерев'яна стеля капала людям прямо на ліжко. Люди були шоковані, так само як і ми. Несподівано. Про потоп я навіть не подумала. Ну не настільки ж усе діряве.
Таке враження, що із чоловіка Ніагарський водоспад викинувся. І не лише з нього. Начебто ми всією сім'єю стояли і спеціально з трьох душових лійок лили воду на підлогу в кімнаті. Я зібралася бігти до Максима - господаря володінь, але той, як Супермен, вже прибув на місце. Тобто до нашої кімнати. Незважаючи на те, що наш син уже заснув, він врубав у кімнаті світло, розбудивши дитину, і кинувся в туалет з криками та грубою лайкою, що там сталося. Такого добірного матюку я не чула ніде і ні в якому іншому місці, де ми колись відпочивали. Чоловік сказав, що з ним сталася неприємність – він отруївся, йому стало погано. І він зараз робить все можливе і неможливе, щоб прибрати цей апокаліпсис. Але Максим завівся не на жарт. Він кидався від туалету до вхідних дверей і кричав, що викличе поліцію, нас усіх запакують і загребають, вивезуть до чортової матері. Саме наполягав, щоб ми зараз же звільнили номер,
незважаючи на ніч і те, що ми з дитиною. Ми вибачилися, бо самим було дуже неприємно опинитися у такій ситуації. Намагалися (без матів та образ) донести, що власноруч ліквідуємо наслідки аварії. Проте Максима не допускало. Кримське вино гарячить кров. Чоловік став відстоювати свої права – клієнт завжди має рацію і пояснювати на пальцях, що якби слив був робітник, то такого б не сталося. Чи не допомагало. Я попросила його зупинитися, тому що сперечатися було безглуздо. Та й син присутній у кімнаті. Не викидати ж нам його з кімнати, щоб він усе це не слухав. Були б самі, розмова була б іншою. І ми знову вкотре спробували донести до власника, що ми люди адекватні і що з кожним може статися таке. Але хлопця рвало та несло. Він намагався щось довести чи показати. Що? Невідомо. Звичайно, з огляду на вагову категорію мого чоловіка, Макс міг би відгрібти від нього порядно.
Але ж ми люди нормальні. І підносячись над Максом, як Говерла над Прутом, мій чоловік намагався умовляти його вирішити проблему мирним шляхом. Розумнішим і дружнішим зі своєю головою виявилася Настя, дружина Максима, яка попросила його заспокоїтися, показавши на нашого сина і сказавши: "Макс. Дитина. . . ". А наша прокинута дитина сиділа, стиснувшись у грудку, накрившись з головою простирадлом і затиснувши вуха руками, вислуховуючи, як дорослі вирішують якусь проблему. На прохання вийти з кімнати, щоб наш хлопчик не слухав добірного матюка, і домовити на вулиці, Максим навіть не відреагував. Адже в нього теж діти є. І всяке буває у цьому житті. Настя порадила нам включати душ "на всю". І Максим зрештою, зрозумівши, що сусіди мирні і не скандальні (за що їм окремий респект), розсудився, перестав істерити і пішов, порадивши насамкінець вирішувати проблему з сусідами знизу. Ми, звичайно, вирішували. Чоловік триста разів вибачився перед людьми
, запитав, чим ми можемо компенсувати їхнє хвилювання і незручності, заподіяні нами в такий пізній час. Також запропонував допомогти у прибиранні, на що люди відповіли: "З ким не буває. Самі приберемо". Ніхто ні на кого не сердився. Адже ми є всі адекватні люди. Я ще раз повторюю це. І я впевнена на всі 100%, що подібний епізод у Настасіно не перший і не останній. Але щоб таке надалі не повторювалося, власникам необхідно напружитися і довести побудоване до розуму. Такі навіщо? Адже простіше навернути, нагнути і поставити в неприємну ситуацію людей, ніж зробити все, як належить. Швидке будівництво – швидке лаве.
Підсумок епопеї. До третьої ночі мої хлопці не могли заснути. У сина був нервовий стрес, бо він сильно розпереживався, що дядько справді виселить нас уночі надвір і нас забере поліція. У нього розболілася голова, і довелося давати таблетки. Ледве заспокоїли дитину. Я до світанку переварювала всі мати Максима і вирішувала,
Навіщо новий скандал у дорогу? Розповіла вже в машині дорогою додому. Він спитав, чому я не покликала його. Він би йому наостанок… Отож і не покликала. Ми ж нормальні люди. «А загалом відпочили чудово! »- бадьоро сказав чоловік. Хто б сперечався. А ми із сином погодилися. Адже нічого не могло зіпсувати нам гарне враження про відпочинок на морі! Загоріли, наплавалися, напірали, піца, атракціони, сувеніри – все за повною програмою. А осад? Та чого там. Піде і забудеться. Хоча перед дитиною Максу варто було б перепросити. Непорядно як виходить.
Ось така історія. Кожен собі може зробити з неї свій висновок. Вирішити для себе, хто правий, хто не правий. Саме тому, що ми адекватні люди, мій чоловік не давав Максимові «лящів». Так, по-батьківському, щоб знав, як з дорослими розмовляти і при дітях поводитися. Хоча не завадило б точно. А те, що там відгуків багато хороших, то це радує.
Нехай у людини все буде гаразд. Хоча де і звідки беруться ці відгуки, я добре знаю. Були б гроші – відгуки можна купити в необмеженій кількості.
Поганих людей у житті багато трапляється, тому нічого не дивує. Слава Богу, добрих та адекватних більше на шляху зустрічається. Думаю, Максимові треба залишити шанс на "подумати".
Ось такий був наш досвід відпочинку в Настасьїному.
У пошуках, де б цього літа знову відпочити у смт. Лазурному, що на Чорному прекрасному морі, як завжди переглянула все, що можна в инете. Готелі, пансіонати, бази відпочинку, відгуки, умови та ціни. Знайшла!
Переглядаю чудові добрі відгуки від людей, які відвідали та відпочивали в різний час у приватному секторі "Настасьїно". Душа радіє, коли читаєш і розумієш, що є все-таки хороші люди, здатні прийняти гостей, як рідних, і забезпечити незабутній відпочинок у дружній обстановці та в чудових умовах для проживання. Та ще й знижка на проживання! Мама дорога! Джек-пот просто. Коли скрізь кімната з вигодами здається за 250-300 грн з особи за добу, а тут аж за 200. Підкуповує! ! ! Дзвоню, домовляюся, чесно перераховую броню за кімнату, тому що довіряю людям, виключно позитивним відгуками і вирушаю в дорогу. Сім'я задоволена,
все в очікуванні теплого моря і майбутньої відмінної відпустки. Після прибуття на місце перед хвірткою приватного будинку зустрічає нас молодик на ім'я Максим, він же господар володіння «Настасьїне». Проводить у номер, показує, де-що, до чого, і до кого звертатися у разі чого. Стандартні процедури. "Ой, вибачте, шторка порвалася-прямо лазівка для кота! ". Другий поверх, не важливо, звикнемо. Хоча дуже не люблю ці круті сходи, але треба було цікавитись одразу. Принаймні місце непрохідне, що нам з чоловіком дуже сподобалося. Вхід окремий – самі собі господарі на час перебування тут. Класно! Зручності є! Душ-вбиральня – те, що треба. Після солоного моря та спеки та в прохолодний душ – саме воно! Навскидку все чудово. З рештою обживемося. Все начебто добре. Настрій чудовий. Купаємось, засмагаємо, насолоджуємося морем вдень, увечері-атракціонами та піцеріями-кафешками. Все чудово і чудово,
чудовий настрій. Відпочиваємо та розслабляємось. Поки не приходить Він - цей випадок під назвою "Форс-мажор". Який, немов лакмусовий папір, виявляє всі переваги та недоліки, все те, що може побачити та почути одна сторона, але так хотів би приховати інший. Ні для кого не секрет, що люди різні. І обставини також бувають різні. І з кожним у певний момент відбуваються різноманітні непередбачувані події - як хороші, так і погані. І головне в таких ситуаціях намагатись залишатися людьми, нормальними адекватними людьми.
Історія наша банальна як світ. І знайома більшості до чортиків. Курорт, спека, чудова компанія, жирна їжа, шашлики-шаурми, кримське вино. Я з чоловіком і сином відпочивали разом зі старими друзями-де б ми ще зустрілися, як не в Лазурному. Свіже морське повітря, шум прибою, дитячий гомін – краса! Шашличок вдався на славу, йшов як по маслу. Ніхто навіть не припускав,
самостійний та господарський. Слава Богу полегшало, подумала я, і рушила спати. Син, нагулявшись вдосталь на свіжому морському повітрі, вже спав. І тут розпочався апокаліпсис. Справа в тому, що коли «Настасьїно», як і багато інших "фазенди" на курорті, проектувалося, ніхто, мабуть, не перевіряв на практиці, як працюватимуть ті чи інші комунікації. У нашій кімнаті, наприклад, сам душ, якщо його можна так назвати, був представлений у вигляді душової лійки зі шлангом і шторки, що ледве тримається. Зазвичай такі я бачила у туалетах та душових, що знаходяться на території баз відпочинку, а не всередині кімнати. Або у громадських лазнях. Як такого піддону чи кабіни немає взагалі. Вода стікає в зливний отвір, вбудований прямо в підлозі, викладеній кахлем. Тобто, коли одна людина сидить на горщику, а інша миється (не виключено просто), то плаваєте або тонете обидва. Ще один нюанс-підлога в кімнаті дерев'яні рейкові.
Хоча і це теж нормально, так багато хто будує. Але якщо слив постійно забивається, а вода починає раптом витікати з туалету-душової, де немає навіть мінімального порога до кімнати, то що маємо? Правильно – потоп! Коли вперше забився слив, я паніці попросила чоловіка викликати господаря Настасьино – Максима. Хлопець прийшов за півгодини, побубнів, але усунув проблему. Я розумію, що якби ми відрами носили пісок із моря і засипали його в слив, тоді, звичайно, до нас могли б бути претензії. А тут такий нюанс. Мене насторожив зараз. І треба сказати не дарма. Щодня, я після кожного прийому душа старанно прибирала по собі та своїх хлопчиків, щоб, не дай Боже, вода не текла за межі вбиральні-душової. Хоча функціонувало все саме таким чином. Незручно було щоразу смикати Максима. У нас руки не гаки, самі впораємося. Хоча за оголошеними правилами,
ми претендували на щоденне прибирання в кімнаті на вимогу. Вдома не намилася підлога, то тут підвезло. Але я не нарікала особливо, намагаючись не звертати уваги на дрібні негаразди та непродуманість господарями деяких будівельних моментів при організації свого бізнес-проекту. Навіть той факт, коли повернувшись з моря додому в очікуванні прохолодного прісного душу ти заходиш у душову, починаєш митися, і намилив голову, розумієш, що вода-то скінчилася ненароком, - теж не псувала нашого відпочинку. Через якийсь час з'явиться. Літо – обсохнемо триста разів. Потім дімося. Причому так кілька разів на день відбувалося. Як пояснював нам Максим (господар Настасьїно) - це перепади напруги на енергостанції, і тут немає його особистої вини. Терпіть і чекайте. Та гаразд, чого там. Хоча за весь час відпочинку в Лазурному, у різних готелях та пансіонатах, ми вперше стикаємося з подібними перебоями. Навіть трохи здивувалися.
Та й тут махнули рукою. Мій чоловік кілька разів зауважив Максиму з цього приводу, але нічого не змінилося. Усіх влаштовує, фиркнув Максим, а Вас не влаштовує. Та гаразд, знову подумала я, ніщо не повинно зіпсувати нам відпочинок. І всього три індуктивні одинарні плитки на кухні на всіх відпочиваючих, що дуже незручно, і заборона на використання е/чайника і фену в кімнаті, перестановку меблів, і на «повісити хоча б одну мотузку для речей» та багато іншого. «За такі-то гроші! »- Починала заводитися я. Але одразу рахувала до десяти. Заради своїх хлопчиків. Ми все-таки люди неконфліктні, завжди намагаємось домовитися і все вирішити словами. І якби не це злощасне отруєння шашликами, то все було б гаразд. Без конфліктів та претензій. Але, на жаль, так склалися зірки. Значить так треба було.
Чоловік мій стійко і героїчно намагався прибратися в душовий, а вода з такою ж завзятістю не хотіла йти в слив.
Вона потихеньку випливала за межі душової-вбиральні і моментально вбиралася в дошки на підлозі. Я з ганчіркою ловила калюжу в кімнаті, як могла. Намагаючись не розбудити дитину, ми з чоловіком шарудили, як справжні клінери. Тривожити господаря фазенди та його дружину на ніч дивлячись теж не хотілося. Якось не камільфо. Вони теж люди і теж люблять шашлики та кримське вино. Тому впоралися самі. Вже практично усунувши проблему, ми були готові зітхнути з полегшенням. Але тут пролунав тихий голос знизу. Виявилося, що напередодні в кімнаті під нами оселилася сім'я з дітьми, і ми їх топимо. Топимо! ? Ми душ уже хвилин двадцять не вмикаємо. Робочі інструменти -унітаз, умивальник, відро з водою та ганчірки. Виявилося – таки так. Топимо. Вода крізь таку ж хлипку, як і підлогу, дерев'яна стеля капала людям прямо на ліжко. Люди були шоковані, так само як і ми. Несподівано. Про потоп я навіть не подумала. Ну не настільки ж усе діряве.
Таке враження, що із чоловіка Ніагарський водоспад викинувся. І не лише з нього. Начебто ми всією сім'єю стояли і спеціально з трьох душових лійок лили воду на підлогу в кімнаті. Я зібралася бігти до Максима - господаря володінь, але той, як Супермен, вже прибув на місце. Тобто до нашої кімнати. Незважаючи на те, що наш син уже заснув, він врубав у кімнаті світло, розбудивши дитину, і кинувся в туалет з криками та грубою лайкою, що там сталося. Такого добірного матюку я не чула ніде і ні в якому іншому місці, де ми колись відпочивали. Чоловік сказав, що з ним сталася неприємність – він отруївся, йому стало погано. І він зараз робить все можливе і неможливе, щоб прибрати цей апокаліпсис. Але Максим завівся не на жарт. Він кидався від туалету до вхідних дверей і кричав, що викличе поліцію, нас усіх запакують і загребають, вивезуть до чортової матері. Саме наполягав, щоб ми зараз же звільнили номер,
незважаючи на ніч і те, що ми з дитиною. Ми вибачилися, бо самим було дуже неприємно опинитися у такій ситуації. Намагалися (без матів та образ) донести, що власноруч ліквідуємо наслідки аварії. Проте Максима не допускало. Кримське вино гарячить кров. Чоловік став відстоювати свої права – клієнт завжди має рацію і пояснювати на пальцях, що якби слив був робітник, то такого б не сталося. Чи не допомагало. Я попросила його зупинитися, тому що сперечатися було безглуздо. Та й син присутній у кімнаті. Не викидати ж нам його з кімнати, щоб він усе це не слухав. Були б самі, розмова була б іншою. І ми знову вкотре спробували донести до власника, що ми люди адекватні і що з кожним може статися таке. Але хлопця рвало та несло. Він намагався щось довести чи показати. Що? Невідомо. Звичайно, з огляду на вагову категорію мого чоловіка, Макс міг би відгрібти від нього порядно.
Але ж ми люди нормальні. І підносячись над Максом, як Говерла над Прутом, мій чоловік намагався умовляти його вирішити проблему мирним шляхом. Розумнішим і дружнішим зі своєю головою виявилася Настя, дружина Максима, яка попросила його заспокоїтися, показавши на нашого сина і сказавши: "Макс. Дитина. . . ". А наша прокинута дитина сиділа, стиснувшись у грудку, накрившись з головою простирадлом і затиснувши вуха руками, вислуховуючи, як дорослі вирішують якусь проблему. На прохання вийти з кімнати, щоб наш хлопчик не слухав добірного матюка, і домовити на вулиці, Максим навіть не відреагував. Адже в нього теж діти є. І всяке буває у цьому житті. Настя порадила нам включати душ "на всю". І Максим зрештою, зрозумівши, що сусіди мирні і не скандальні (за що їм окремий респект), розсудився, перестав істерити і пішов, порадивши насамкінець вирішувати проблему з сусідами знизу. Ми, звичайно, вирішували. Чоловік триста разів вибачився перед людьми
, запитав, чим ми можемо компенсувати їхнє хвилювання і незручності, заподіяні нами в такий пізній час. Також запропонував допомогти у прибиранні, на що люди відповіли: "З ким не буває. Самі приберемо". Ніхто ні на кого не сердився. Адже ми є всі адекватні люди. Я ще раз повторюю це. І я впевнена на всі 100%, що подібний епізод у Настасіно не перший і не останній. Але щоб таке надалі не повторювалося, власникам необхідно напружитися і довести побудоване до розуму. Такі навіщо? Адже простіше навернути, нагнути і поставити в неприємну ситуацію людей, ніж зробити все, як належить. Швидке будівництво – швидке лаве.
Підсумок епопеї. До третьої ночі мої хлопці не могли заснути. У сина був нервовий стрес, бо він сильно розпереживався, що дядько справді виселить нас уночі надвір і нас забере поліція. У нього розболілася голова, і довелося давати таблетки. Ледве заспокоїли дитину. Я до світанку переварювала всі мати Максима і вирішувала,
Навіщо новий скандал у дорогу? Розповіла вже в машині дорогою додому. Він спитав, чому я не покликала його. Він би йому наостанок… Отож і не покликала. Ми ж нормальні люди. «А загалом відпочили чудово! »- бадьоро сказав чоловік. Хто б сперечався. А ми із сином погодилися. Адже нічого не могло зіпсувати нам гарне враження про відпочинок на морі! Загоріли, наплавалися, напірали, піца, атракціони, сувеніри – все за повною програмою. А осад? Та чого там. Піде і забудеться. Хоча перед дитиною Максу варто було б перепросити. Непорядно як виходить.
Ось така історія. Кожен собі може зробити з неї свій висновок. Вирішити для себе, хто правий, хто не правий. Саме тому, що ми адекватні люди, мій чоловік не давав Максимові «лящів». Так, по-батьківському, щоб знав, як з дорослими розмовляти і при дітях поводитися. Хоча не завадило б точно. А те, що там відгуків багато хороших, то це радує.
Нехай у людини все буде гаразд. Хоча де і звідки беруться ці відгуки, я добре знаю. Були б гроші – відгуки можна купити в необмеженій кількості.
Поганих людей у житті багато трапляється, тому нічого не дивує. Слава Богу, добрих та адекватних більше на шляху зустрічається. Думаю, Максимові треба залишити шанс на "подумати".
Ось такий був наш досвід відпочинку в Настасьїному.
Подобається
Вам подобається
• 10
Показати інші коментарі …
