В этом году, как и в прошлом, мой отпуск получился в формате «соло». Желания ехать за границу не было – ведь в Украине столько замечательных мест! Я поняла, что соскучилась по Крыму и стала искать город, куда бы ходили прямые поезда из Киева (чтобы не делать пересадку в Симферополе в жару с чемоданом). После некоторых раздумий была выбрана Феодосия. Я была там еще ребенком, поэтому кое-что помнила.
Долго бороздила просторы Интернета в поисках подходящей гостиницы – чтобы цена не была заоблачной, но при этом был нормальный уровень комфорта и недалеко от моря. Нашла несколько вариантов, кое-куда позвонила... В конечном итоге забронировала одноместный номер в гостинице «Хелена» (чуть ниже расскажу о ней подробнее). Я была готова отправлять предоплату, думая, что в сезон мест наверняка не хватает, но мне сказали: «Не нужно, рассчитаетесь на месте». Приятно, когда тебе доверяют.
Из Киева в Феодосию ходят два поезда – №205 и №214. Я выбрала 214-й (на него билеты несколько дороже) и не ошиблась: все-таки условия там получше, чем в обычных украинских поездах, удобные купе с лесенками для подъема на вторую полку, кондиционер, чистота и порядок, замечательно вежливая проводница. Разумеется, было очень жарко – ну, а как иначе, лето все-таки. Как ни удивительно, мне повезло с соседями по купе: это были три глухонемые женщины среднего возраста (одна из них, правда, могла немного говорить и, похоже, слышала). Между собой они общались постоянно, но, поскольку их разговор был беззвучным, мне они абсолютно не мешали, а, самое главное – по понятной причине они не навязывали мне свою компанию! Это то, что меня всегда бесит в железнодорожных поездках – когда соседи по купе, посторонние люди, пытаются во что бы то ни стало втянуть меня в разговор. При этом все три дамы были вежливы и обходительны. Словом, мечта, а не соседки.
Зато в соседних купе ехали люди с маленькими детьми, где-то от 2 до 5 лет. На протяжении целого дня эта орава (из 5-6 детей) носилась по вагону, кричала, топала ногами, валялась по полу – и так с семи часов утра до десяти вечера… Меня просто поражает поведение сопровождавших их взрослых. Если вы уже отправляетесь в далекий путь с маленьким ребенком, то нужно позаботиться заранее о занятиях для него, чтобы ему не было скучно и он не мешал окружающим – взять с собой детские книги, раскраски, тихие игрушки, настольные игры и тому подобное, организовать какую-то спокойную игру. Но современным родителям часто безразлично, что их ребенок, не зная, чем себя занять, нарушает чей-то покой в и без того нелегкой из-за жары поездке.
Прибыв в Феодосию, я немного поблуждала по приморским улицам в поисках гостиницы, попутно отражая атаки таксистов и агентов по найму жилья. Гостиница оказалась светлым двухэтажным зданием на Земской – одной из пешеходных улиц в самом центре города, очень близко к железнодорожному вокзалу, картинной галерее И. К. Айвазовского, городскому пляжу. Меня поселили в уютный, достаточно просторный одноместный номер на первом этаже. На окне решетка и жалюзи. В комнате – кондиционер, холодильник, электрочайник, минимально необходимый набор посуды, телефон, телевизор, санузел с нормально работающей сантехникой и круглосуточной подачей горячей и холодной воды (последнее для меня – критерий номер один в выборе гостиницы). Удобная широкая кровать, мебель, даже картина с морским пейзажем на стене – все подобрано со вкусом, аккуратно и ненавязчиво.
На рецепции три администратора, работающие посменно. Пользуясь случаем, выражаю всем им благодарность за искреннее доброжелательное отношение – всегда готовы помочь, но при этом лишний раз беспокоить не станут. И администраторы, и охрана постояльцев знают в лицо, так что никаких дурацких ситуаций типа «стой, кто идет» не было ни разу.
В гостинице нет ни ресторана, ни бара, ни детской площадки, ни бассейна. Лично для меня это было плюсом – нет неприятных кухонных запахов, музыки до утра, пьяных отдыхающих и детских криков. Тихо и спокойно. Вокруг нет дискотек, железную дорогу, вопреки моим ожиданиям, тоже не было слышно. Отдыхающих вообще за все две недели в гостинице было немного, и это порадовало. Побеспокоить могли разве что разговоры прохожих за окном – но я не обращала на это внимания. Вообще, у меня сложилось впечатление, что «Хелена» не предназначена для семейного отдыха, скорее, для командированных или таких туристов, как я, для которых самый лучший сервис – это когда меня оставляют в покое: )
Сама Феодосия производит неоднозначное впечатление. С одной стороны, я очень люблю приморские города, с их особенным воздухом, пропитанным бризом и запахом цветов. Феодосия – очень древний город. Во дворе местного краеведческого музея (кстати, очаровательное местечко с неповторимой энергетикой) можно увидеть остатки античных построек и скульптур. Замечательная картинная галерея, где выставлены работы не только Ивана Константиновича Айвазовского, но и других художников. Еще очень понравился Морской сад (небольшой, но красивый и тенистый парк), а чуть дальше – очень-очень старая армянская церковь и рядом с ней – могила Айвазовского и его жены, а вокруг – хвойные деревья, цветы и тишина... Интересен фонтан Айвазовского, а фонтан-памятник «Доброму гению» вообще тронул почти до слез. Имя знаменитого мариниста звучит везде, и это не может не радовать – людям не безразлично их культурное наследие.
Но с другой стороны, очень жаль было местами наблюдать бедность и какую-то запущенность города: плохие дороги, давно не знавшие ремонта здания, страшненькие корпуса еще советских санаториев, отсутствие нормального общественного транспорта. Обидно.
Параллельно набережной с ее развлечениями идет длинная аллея, где продаются всевозможные сувениры и картины местных художников. Там каждый сможет найти что-то для себя интересное. Я обычно везу из Крыма травяные сборы, изделия из можжевельника, масла, керамику, сухую лаванду, а также вина – но о них чуть ниже.
Один раз съездила на целый день на интереснейшую экскурсию к Судакской крепости и на винный завод. Нас провезли по Феодосийскому району, по горному серпантину среди виноградников. По пути гид много и интересно рассказывала об истории Феодосии, о знаменитых людях, которые в разное время здесь жили: Иване Константиновиче Айвазовском, Максимилиане Волошине, князе Голицине и других исторических фигурах.
Затем мы прибыли в Судак. Осмотрели снаружи знаменитую, хорошо сохранившуюся генуэзскую крепость XIV века, потом спустились к причалу и погрузились на катер. Прогулка вдоль бухт Нового Света – Синей, Зеленой и Голубой – была замечательной. Мы увидели можжевеловую рощу, растущую прямо в наклонных скалах над водой (в который раз я поразилась силе жизни растений), тропу Голицина, которая когда-то вела по горам в вырубленные в скалах винные погреба князя Голицина – владельца нескольких поместий в Крыму и знаменитого винодела. В Голубой бухте катер сделал остановку для купания в открытом море. Я тоже решилась на это впервые в жизни, предварительно надев спасательный жилет (без него ни за что не отважилась бы спуститься за борт! )
После морской прогулки нас повезли на винный завод, который, оказывается, является первым из предприятий объединения «Массандра». Экскурсию там проводила дама, много лет проработавшая на заводе по производству вин, хорошо знавшая и любившая свое дело. Нам показали винные подвалы, где хранятся бочки с вином, мадерную площадку, где на солнце в течение пяти лет готовится мадера – «дамский коньяк», рассказали о технологии изготовления вин, об истории постройки завода и вообще виноделия в Крыму. Я в который раз почувствовала гордость за свою страну, за то, что мы сумели сохранить за собой Крым, эту сокровищницу, которая с каждым визитом не перестает меня удивлять.
Следующим пунктом экскурсии была дегустация вин. Мы прошли в чудесный светлый зал, стилизованный под античную Грецию. На стенах были изображения греческих богов и изречения поэтов и философов о вине. Стены и мебель – белые с позолотой. Я ожидала, что вино для дегустации подадут в пластиковых стаканах и была приятно удивлена, увидев перед собой изящный стеклянный подносик с восемью бокалами, в каждый из которых было налито немного вина. Дегустация оказалась невероятно интересной, поскольку экскурсовод Ирина Ивановна много и увлекательно рассказывала о каждом из вин, приводила цитаты из поэзии по теме. Под конец я немного опьянела. Вина, которые я попробовала, разительно отличались от тех, которые мы обычно покупаем в Киеве. Думаю, что впредь я буду более тщательно выбирать вина к праздникам и в подарок, не стану экономить и постараюсь приобрести действительно натуральный продукт.
После дегустации все экскурсанты посетили фирменный магазин при винзаводе. Многие покупали по несколько литров вина и коньяка. Подумав, я остановила свой выбор на одном из самых дорогих мускатов (ко дню рождения любимого человека в сентябре) и двух видах десертных вин на разлив.
Дорога обратно тоже принесла удовольствие – я любовалась видами из окна, хотя уже одолевала сонливость. Впечатление от поездки было замечательным.
В Феодосии несколько пляжей. Ближайший к моей гостинице был первый городской или «Камешки» — длинный, галечный. Я ходила на него по вечерам из-за того, что недалеко, хотя вообще-то терпеть не могу гальку. Второй городской – немного дальше, смесь гальки и песка, мне там не понравилось, тесно. Песчаные пляжи находились далеко центра города, до них мне нужно было ехать на маршрутке. Езда по городу даже в ранний час очень тяжелая: маршрутки забиты до отказа, сильная жара и духота, потерявшие терпение граждане постоянно ругаются... Но это все стоит стерпеть ради замечательного пляжа с чистой водой и крупным ракушечным песком. Особенно хорош пляж «117 километр», он находится уже за чертой города, там чистая вода и чудесный золотой песочек. Людей там меньше, чем на городских пляжах, и в основном они приезжают на собственных автомобилях. Еще есть пляж «Жемчужный» (он же называется почему-то «40 разбойников»), находится он в городе, остановка «Пляжная», недалеко от автостанции. Разумеется, на городских пляжах было очень много людей – все-таки пик сезона. Я приходила на пляж до семи утра, а в десять уже уходила – становилось жарко и тесно. Середина дня – невероятная жара, нужно прятаться либо в номере с кондиционером, либо в тени парка. Второй раз за день выходила к морю уже к шести часам вечера. Думаю, мое тело благодарно мне за такой режим – я ни разу не обгорела на солнце, не перегрелась. Море оптимальной глубины – не так, что «за буйки не заходить»: ), но и не пропасть. Вода достаточно чистая, сами пляжи тоже убирают. Множество аттракционов, начиная от батута для детей и караоке и заканчивая полетами на парашюте за катером и фотографированием в сценических костюмах. На мой взгляд, набережная слишком шумная, но народу, похоже, нравилось. На пляжах предлагаются напрокат пластиковые шезлонги (30-40 грн/день), стационарные зонты (15 грн/день), кое-где пляжный душ (5 грн), камеры хранения вещей (10 грн/день), кабинки для переодевания (к счастью, пока что бесплатные).
Немного о питании. В Феодосии множество столовых (они так и называются – столовые, хотя нам уже стало привычным название «бистро»). Они популярны среди отдыхающих. Я была один раз только в одной из них, «Гринвич» – в общем, неплохо. Хотя, наверное, чтобы дать объективную оценку, нужно было посетить несколько заведений и неоднократно – а такой цели у меня не было. Летом питаюсь, в основном, легкой пищей, поэтому еду покупала на кооперативном рынке – овощи, фрукты, сыр. Цены чуть ниже киевских. Во многих гастрономах есть отделы кулинарии, несколько раз покупала там готовые блюда на развес – качество нормальное. Много киосков со свежей выпечкой. Цены колеблются: чем ближе к центру, тем дороже, но незначительно. Возле пляжа продаются креветки, мидии, копченая рыба – я все это очень люблю, но покупать не рискнула –опасно есть морепродукты, хранящиеся без холодильника . Из супермаркетов есть только «АТБ», причем, в отличие от киевского, довольно неплохой, работает круглосуточно.
Пару слов об обслуживании и отношении людей. Часто слышны нарекания туристов, что, дескать, в Крыму «ужасный» сервис. Делюсь лично своим опытом: ни в этот раз за все две недели, ни в свои предыдущие приезды в Крым (в разные годы на разные курорты) я, слава Богу, ни с чем «ужасным» не столкнулась. Никто мне не грубил, не обманывал, ни разу не попадались некачественные продукты или товары. Условиями проживания очень довольна. Море – прекрасно всегда, даже если вокруг много народу. Цены – разные, всегда можно найти то, что будет устраивать. Если и есть на что посетовать на курортах – так это на поведение собратьев-отдыхающих. Но, опять-таки, не может же в разгар сезона на морском курорте быть пустынно! А сами крымчане – в большинстве своем замечательные люди, легкие в общении, с юмором и достоинством. В их поведении нет посыла «Чего изволите? », а есть «Будьте как дома, но не забывайте, что вы – в гостях! ». Подозреваю, что как раз последнее-то и злит некоторых недовольных отдыхом на родных просторах. Есть товарищи, уверенные, что, стоит им приехать куда-то отдыхать, как все местное население автоматически должно стать их личной прислугой, расшаркиваться, подобострастно улыбаться и выполнять самые глупые капризы. К счастью, я к таким не отношусь, поэтому не скупилась на вежливость и доброжелательное отношение к продавцам в магазинах и на рынке, экскурсоводам, сотрудникам гостиницы – и мне всегда отвечали тем же. Крым – это хорошее место для людей, понимающих, что качество их отдыха зависит только от них самих, от готовности заплатить соответствующие деньги за достойное качество, и, конечно, главного – позитивного настроя.
Цього року, як і минулого, моя відпустка вийшла у форматі «соло». Бажання їхати за кордон не було – адже в Україні стільки чудових місць! Я зрозуміла, що скучила за Кримом і почала шукати місто, куди б ходили прямі потяги з Києва (щоб не робити пересадку в Сімферополі у спеку з валізою). Після деяких роздумів було обрано Феодосія. Я була там ще дитиною, тож дещо пам'ятала.
Довго бороздила простори Інтернету у пошуках відповідного готелю – щоб ціна не була захмарною, але при цьому був нормальний рівень комфорту та недалеко від моря. Знайшла кілька варіантів, де-не-де подзвонила. . . Зрештою забронювала одномісний номер у готелі «Хелена» (трохи нижче розповім про неї докладніше). Я була готова відправляти передоплату, думаючи, що в сезон місць, напевно, не вистачає, але мені сказали: «Не потрібно, розрахуєтеся на місці». Приємно, коли тобі довіряють.
З Києва до Феодосії ходять два потяги – №205 та №214. Я обрала 214-й (на нього квитки дещо дорожчі) і не помилилася: все-таки умови там кращі, ніж у звичайних українських поїздах, зручні купе з драбинками для підйому на другу полицю, кондиціонер, чистота та порядок, чудово ввічлива провідниця. Зрозуміло, було дуже жарко - ну, а інакше, літо все-таки. Як не дивно, мені пощастило із сусідами по купе: це були три глухонімі жінки середнього віку (одна з них, щоправда, могла трохи говорити і, схоже, чула). Між собою вони спілкувалися постійно, але, оскільки їхня розмова була беззвучною, мені вони абсолютно не заважали, а найголовніше – зі зрозумілої причини вони не нав'язували мені свою компанію! Це те, що мене завжди дратує в залізничних поїздках – коли сусіди по купе, сторонні люди, намагаються будь-що втягнути мене в розмову. При цьому всі три жінки були ввічливі і ввічливі. Словом, мрія, а чи не сусідки.
Натомість до сусідніх купе їхали люди з маленькими дітьми, десь від 2 до 5 років. Протягом цілого дня ця орава (з 5-6 дітей) носилася по вагону, кричала, тупала ногами, валялася по підлозі – і так з сьомої години ранку до десятої вечора… Мене просто вражає поведінка дорослих, що їх супроводжували. Якщо ви вже вирушаєте в далеку дорогу з маленькою дитиною, то потрібно подбати заздалегідь про заняття для неї, щоб їй не було нудно і він не заважав оточуючим – взяти з собою дитячі книги, розмальовки, тихі іграшки, настільні ігри тощо, організувати якусь. спокійну гру. Але сучасним батькам часто байдуже, що їхня дитина, не знаючи, чим себе зайняти, порушує чийсь спокій у і без того нелегкій через спеку поїздці.
Прибувши до Феодосії, я трохи поблукала по приморських вулицях у пошуках готелю, попутно відбиваючи атаки таксистів та агентів по найму житла. Готель виявився світлою двоповерховою будівлею на Земській – одній з пішохідних вулиць у самому центрі міста, дуже близько до залізничного вокзалу, картинної галереї І. К. Айвазовського, міський пляж. Мене поселили у затишному, досить просторому одномісному номері на першому поверсі. На вікні грати та жалюзі. У кімнаті – кондиціонер, холодильник, електрочайник, мінімально необхідний набір посуду, телефон, телевізор, санвузол з нормально працюючою сантехнікою та цілодобовою подачею гарячої та холодної води (останнє для мене – критерій номер один у виборі готелю). Зручне широке ліжко, меблі, навіть картина з морським пейзажем на стіні – все підібрано зі смаком, акуратно та ненав'язливо.
На рецепції три адміністратори, які працюють позмінно. Користуючись нагодою, висловлюю їм подяку за щире доброзичливе ставлення – завжди готові допомогти, але при цьому зайвий раз турбувати не стануть. І адміністратори, і охорона постояльців знають в обличчя, тож жодних безглуздих ситуацій на кшталт «стій, хто йде» не було жодного разу.
У готелі немає ресторану, ні бару, ні дитячого майданчика, ні басейну. Особисто для мене це було плюсом – немає неприємних кухонних запахів, музики до ранку, п'яних відпочиваючих та дитячих криків. Тихо і спокійно. Навколо немає дискотек, залізницю, всупереч моїм очікуванням, теж не було чути. Відпочиваючих взагалі за всі два тижні у готелі було небагато, і це порадувало. Потурбувати могли хіба що розмови перехожих за вікном, але я не звертала на це уваги. Взагалі, у мене склалося враження, що «Хелена» не призначена для сімейного відпочинку, скоріше, для відряджених або таких туристів, як я, для яких найкращий сервіс – це коли мені дають спокій: )
Сама Феодосія справляє неоднозначне враження. З одного боку, я дуже люблю приморські міста, з їх особливим повітрям, просоченим бризом та запахом квітів. Феодосія – дуже давнє місто. На подвір'ї місцевого краєзнавчого музею (до речі, чарівне містечко з неповторною енергетикою) можна побачити залишки античних споруд та скульптур. Чудова картинна галерея, де виставлені роботи не лише Івана Костянтиновича Айвазовського, а й інших художників. Ще дуже сподобався Морський сад (невеликий, але красивий і тінистий парк), а трохи далі - дуже стара стара вірменська церква і поруч з нею - могила Айвазовського та його дружини, а навколо - хвойні дерева, квіти і тиша. . . Цікавий фонтан Айвазовського, а фонтан-пам'ятник «Доброму генію» взагалі торкнувся майже сліз. Ім'я знаменитого мариніста звучить скрізь, і це не може не тішити – людям не байдужа їхня культурна спадщина.
Але з іншого боку, дуже шкода було місцями спостерігати бідність і якусь занедбаність міста: погані дороги, які давно не знали ремонту будівлі, страшненькі корпуси ще радянських санаторіїв, відсутність нормального громадського транспорту. Прикро.
Паралельно набережною з її розвагами йде довга алея, де продаються всілякі сувеніри та картини місцевих художників. Там кожен зможе знайти щось цікаве для себе. Я зазвичай везу із Криму трав'яні збори, вироби з ялівцю, олії, кераміку, суху лаванду, а також вина – але про них трохи нижче.
Одного разу з'їздила на цілий день на найцікавішу екскурсію до Судакської фортеці та на винний завод. Нас провезли Феодосійським районом, гірським серпантином серед виноградників. По дорозі гід багато і цікаво розповідала про історію Феодосії, про знаменитих людей, які в різний час тут жили: Івана Костянтиновича Айвазовського, Максиміліана Волошина, князя Голіцина та інших історичних постатей.
Потім ми прибули до Судака. Оглянули зовні знамениту генуезьку фортецю XIV століття, що добре збереглася, потім спустилися до причалу і занурилися на катер. Прогулянка вздовж бухт Нового Світу – Синьої, Зеленої та Блакитної – була чудовою. Ми побачили ялівцевий гай, що росте прямо в похилих скелях над водою (вкотре я вразилася силі життя рослин), стежку Голіцина, яка колись вела по горах у вирубані в скелях винні льохи князя Голіцина – власника кількох маєтків у Криму та знаменитого винороба . У Блакитній бухті катер зробив зупинку для купання у відкритому морі. Я теж зважилася на це вперше в житті, попередньо вдягнувши рятувальний жилет (без нього нізащо не наважилася б спуститися за борт! )
Після морської прогулянки нас повезли на винний завод, який є першим із підприємств об'єднання «Масандра». Екскурсію там проводила дама, яка багато років пропрацювала на заводі з виробництва вин, добре знала і любила свою справу. Нам показали винні підвали, де зберігаються бочки з вином, мадерний майданчик, де на сонці протягом п'яти років готується мадера – «дамський коньяк», розповіли про технологію виготовлення вин, історію спорудження заводу та взагалі виноробства в Криму. Я вкотре відчула гордість за свою країну, за те, що ми зуміли зберегти за собою Крим, скарбницю, яка з кожним візитом не перестає мене дивувати.
Наступним пунктом екскурсії була дегустація вин. Ми пройшли в чудову світлу залу, стилізовану під античну Грецію. На стінах були зображення грецьких богів та висловлювання поетів та філософів про вино. Стіни та меблі – білі з позолотою. Я очікувала, що вино для дегустації подадуть у пластикових склянках і була приємно здивована, побачивши перед собою витончений скляний піднос з вісьма келихами, у кожну з яких було налито трохи вина. Дегустація виявилася неймовірно цікавою, оскільки екскурсовод Ірина Іванівна багато та захоплююче розповідала про кожну з вин, наводила цитати з поезії на тему. Під кінець я трохи сп'яніла. Вина, які я спробувала, дуже відрізнялися від тих, які ми зазвичай купуємо в Києві. Думаю, що надалі я більш ретельно вибиратиму вина до свят і в подарунок, не заощаджуватиму і постараюся придбати справді натуральний продукт.
Після дегустації всі екскурсанти відвідали фірмовий магазин при винзаводі. Багато хто купував по кілька літрів вина та коньяку. Подумавши, я зупинила свій вибір на одному з найдорожчих мускатів (до дня народження коханої людини у вересні) та двох видах десертних вин на розлив.
Дорога назад теж принесла задоволення - я милувалась видами з вікна, хоча вже долала сонливість. Враження від подорожі було чудовим.
У Феодосії кілька пляжів. Найближчим до мого готелю був перший міський або «Камінці» — довгий, гальковий. Я ходила на нього вечорами через те, що недалеко, хоча взагалі терпіти не можу гальку. Другий міський – трохи далі, суміш гальки та піску, мені там не сподобалося, тісно. Піщані пляжі знаходилися далеко від центру міста, до них мені потрібно було їхати на маршрутці. Їзда по місту навіть у ранню годину дуже важка: маршрутки забиті вщерть, сильна спека і задуха, громадяни, що втратили терпіння, постійно лаються. . . Але це все варто стерпіти заради чудового пляжу з чистою водою і великим черепашковим піском. Особливо гарний пляж «117 кілометр», він знаходиться вже за межею міста, там чиста вода та чудовий золотий пісочок. Людей там менше, ніж на міських пляжах, і переважно вони приїжджають на власних автомобілях. Ще є пляж «Перлинний» (він же називається чомусь «40 розбійників»), він знаходиться в місті, зупинка «Пляжна», недалеко від автостанції. Зрозуміло, на міських пляжах було дуже багато людей – пік сезону. Я приходила на пляж до сьомої ранку, а о десятій вже йшла - ставало жарко і тісно. Середина дня - неймовірна спека, потрібно ховатися або в номері з кондиціонером, або в парку. Вдруге за день виходила до моря вже о шостій годині вечора. Думаю, моє тіло вдячне мені за такий режим – я жодного разу не обгоріла на сонці, не перегрілася. Море оптимальної глибини – не так, що «за буйки не заходити», але й не пропасти. Вода досить чиста, пляжі теж прибирають. Безліч атракціонів, починаючи від батута для дітей та караоке та закінчуючи польотами на парашуті за катером та фотографуванням у сценічних костюмах. На мій погляд, набережна дуже галаслива, але народу, схоже, подобалося. На пляжах пропонуються напрокат пластикові шезлонги (30-40 грн/день), стаціонарні парасольки (15 грн/день), подекуди пляжний душ (5 грн), камери зберігання речей (10 грн/день), кабінки для перевдягання (на щастя). , поки що безкоштовні).
Небагато про харчування. У Феодосії безліч їдалень (вони так і називаються – їдальні, хоча нам вже стала звичною назва «бістро»). Вони є популярними серед відпочиваючих. Я була один раз тільки в одній із них, «Грінвіч» – загалом, непогано. Хоча, напевно, щоб дати об'єктивну оцінку, треба було відвідати кілька закладів і неодноразово – такої мети в мене не було. Влітку харчуюсь, в основному, легкою їжею, тому їжу купувала на кооперативному ринку – овочі, фрукти, сир. Ціни трохи нижчі за київські. У багатьох гастрономах є відділи кулінарії, кілька разів купувала там готові страви на вагу – якість нормальна. Багато кіосків зі свіжою випічкою. Ціни коливаються: що ближче до центру, то дорожче, але незначно. Біля пляжу продаються креветки, мідії, копчена риба – я все це дуже люблю, але купувати не ризикнула – небезпечно їсти морепродукти, що зберігаються без холодильника. З супермаркетів є лише «АТБ», причому, на відміну від київського, досить непоганий, працює цілодобово.
Пару слів про обслуговування та відношення людей. Часто чути нарікання туристів, що, мовляв, у Криму «жахливий» сервіс. Ділюсь особисто своїм досвідом: ні цього разу за всі два тижні, ні у свої попередні приїзди до Криму (в різні роки на різні курорти) я, дякувати Богу, ні з чим «жахливим» не зіткнулася. Ніхто мені не грубіянив, не обманював, жодного разу не траплялися неякісні продукти чи товари. Умовами проживання дуже задоволені. Море – чудово завжди, навіть якщо довкола багато народу. Ціни – різні, завжди можна знайти те, що влаштовуватиме. Якщо і є на що поскаржитися на курорти - так це на поведінку побратимів-відпочиваючих. Але, знову-таки, не може ж у розпал сезону на морському курорті бути безлюдно! А самі кримчани – здебільшого чудові люди, легкі у спілкуванні, з гумором та гідністю. У їхній поведінці немає посилу «Чого зволите? », а є «Будьте як удома, але не забувайте, що ви – у гостях! ». Підозрюю, що саме останнє і злить деяких незадоволених відпочинком на рідних теренах. Є товариші, впевнені, що варто їм приїхати кудись відпочивати, як усе місцеве населення автоматично має стати їхньою особистою прислугою, розшаркуватися, улесливо посміхатися і виконувати найдурніші примхи. На щастя, я до таких не належу, тому не скупилася на ввічливість та доброзичливе ставлення до продавців у магазинах та на ринку, екскурсоводів, співробітників готелю – і мені завжди відповідали тим самим. Крим – це гарне місце для людей, які розуміють, що якість їхнього відпочинку залежить тільки від них самих, від готовності заплатити відповідні гроші за гідну якість, і, звичайно, головного – позитивного настрою.
