Люблю я кататься на горных лыжах.
Увлечение это пришло ко мне не очень давно - всего каких-то несколько лет назад. Живу я в городе Львове - « маленьком Париже» , как его называли когда-то в бывшем уже СССР. От него до украинских Карпат рукой подать. Но как-то не приходило мне в голову, что и зимой можно очень даже неплохо проводить время там, катаясь на горных лыжах, а не просиживать все зимние месяцы в четырёх стенах у телевизора.
Но, всему своё время! « Встал» и я на лыжи. Получилось это не сразу, конечно. Пришлось затратить немало сил, набить немало шишек и набраться синяков, прежде чем начало что-то получаться.
А потом отправился я с моей дорогой супругой, которая и сагитировала меня попробовать наполнить свой досуг новыми, совершенно бесподобными впечатлениями, покорять свои первые лыжные трассы!
Есть такая поговорка среди любителей этого досуга, живущих в Украине, что тот лыжник, ещё не лыжник, если он не катался на Тростяне в Карпатах. Высота этой горы - 1234 м. Не очень высокая гора, конечно, если сравнить её с высочайшей вершиной украинских Карпат, Говерлой (высота - 2061 м). У её подножья расположен известнейший с советских времен горнолыжный курорт Славское.
И скажу я вам откровенно: Тростян - совершенно замечательная гора! Это одна из самых известных карпатских вершин. Замечательна она, прежде всего тем, что именно на её склонах находятся лыжные трассы, подобных которым, по сложности, не сыщешь в других « лыжных мекках» этого региона. Эти слова, которые кому-нибудь могут показаться очень даже удивительными, тем не менее, подтверждаются хотя бы тем фактом, что именно здесь готовились к выступлениям на « зимних» олимпиадах в 1960-1970-е г. г. советские горнолыжники. От тех времён у подножия « самой любимой горы в Карпатах» (так прямо и указано на « персональном» сайте Тростяна её « горячими» поклонниками) осталась база спортобщества « Динамо» . А также несколько ещё весьма добротных и исправно работающих, невзирая на свой « дедушкин» возраст, горнолыжных подъёмников.
Я не раз бывал на Тростяне. И тоже всем сердцем полюбил эту гору! Когда мы едем зимой в Славское, непременно стараемся там побывать, покататься на склонах нашей любимой горы. Хотя, вообще-то, Славское представляет собой небольшую « лыжную страну» в стране с почти десятком гор, « покрытых» лыжными подъёмниками и на склонах которых каждый лыжник найдёт себе трассу, как говорится, по вкусу.
Но, повторюсь, бывал я на Тростяне только зимой. Каков он в другие времена года, этого я не знал. И вот, осенью 2018 года, этот досадный « пробел» был, наконец, восполнен!
Невзирая на занятость разными делами, наличием присутствия разных проблем (быт есть быт, что поделать! ) несколько дней из, и так весьма непродолжительного, отпуска в сентябре на нашем « семейном совете» было решено провести в Карпатах. Именно в Славском - у Тростяна.
И вот об одном дне, который мы провели на его склонах, и будет мой рассказ.
Когда я вспоминаю этот день, он предстаёт перед моим « мысленным взором» , как череда этаких своеобразных « кадров» - запечатлённых моей памятью подробностей из проведенного там времени. Там - на, необычно безлюдных в тот день, склонах Тростяна.
Итак, прокручу я эту « киноленту» для вас! И для себя тоже.
« Кадр» за « кадром» …
Кадр 1 - « По подножью»
В маленькой семейной гостинице, которую мы выбрали в качестве пристанища на эти трое суток в Славском мы - единственные постояльцы. Пусто! Ведь на дворе уже, становящаяся всё более и более холодной, осень. А не зима и не лето, когда в Карпатах гостей, желающих « вкусить от их щедрот» всегда хватает.
Собравшись утром, выходим, пока сентябрьское солнышко ещё не начало, тем не менее, припекать. Денёк, на наше счастье, выдался весьма тёплый и чрезвычайно ясный. Подножье горы начинается буквально в нескольких десятках метров от нашей гостиницы. До места, откуда мы начнём настоящий подъём на « крутизну» Тростяна, нам нужно пройти несколько километров. Немаленькое подножье у Тростяна! Этот, не очень крутой ещё, путь я про себя называю « автоподъёмник» . Здесь зимой днём, ни на минуту не прекращается движение. Местные жители неплохо зарабатывают в это время, подвозя всех желающих лыжников к подъёмникам главного склона Тростяна на своих автомобилях повышенной проходимости марки УАЗ (армейских и « буханках» или « фермерах). Только мощная машина пройдёт по дороге с таким уклоном. УАЗ-ы идеально подходят для этой цели. Дорога эта представляет собой вполне заурядную сельскую улицу, посыпанную гравием, но имеющую, весьма привычную для карпатских сел, немалую крутизну, на которую обычная « легковушка» не выберется.
А сегодня на этом подъёме необычно тихо. Никого вокруг. Ни машин, ни людей, как поётся в одной старой песне! И не выглянет никто из хат на шум наших шагов. Будний день! Все поселяне заняты своими делами, им не до нас. Так мы и прошагали все эти « автокилометры» , не увидав почти ни одной живой души.
И вот мы подходим к старым бугельным подъёмникам центрального лыжного склона Тростяна - « Центра» на « слэнге» завсегдатаев этой горы.
Небольшая необходимая справка
Все склоны Тростяна в просторечии лыжников, любящих здесь кататься, имеют краткие названия - в зависимости от того, в какую сторону света « глядит» склон. Посему на Тростяне катаются на « Севере» , « Западе» и « Центре» . Южный склон горы для катания на лыжах непригоден, он слишком сильно порос лесом . « Центр» находится на восточной стороне горы, называется он так, потому что именно эта трасса - наиболее сложная, здесь наибольший уклон. Именно здесь тренировались когда-то советские лыжники-олимпийцы. Если « Центр» Тростяна покорился вам - « респект вам и уважуха! » . Так говорят лыжники в таких и подобных им случаях.
И здесь никого нет! Только скрипят на ветру тросы подъёмников да ярко светит осеннее солнышко - даже припекает неплохо так! Посему, поскольку кожа у меня нежная, как у девушки и « сгорает» на солнце моментально, обматываю шею прихваченным с собой полотенцем и стараюсь снимать с головы кепку только в случае крайней необходимости.
На лавочках у подъёмников устраиваем небольшой привал с « перекусом» . Пока жуём бутерброды, любуемся любимым склоном. Он - « крутенький» такой! В лыжный сезон, когда начинаешь подниматься по нему на бугеле, надо быть очень осторожным. Иначе сорвёшься и, под хохот всей остальной очереди к подъёмникам, покатишься кубарем вниз! И денежки за один подъём потеряны! Извольте становиться снова в хвост очереди!
https://www.turpravda.ua/newimg/3/1200x800/00/02/48/80/2488022.jpg
Но сейчас, в сентябре, здесь ни души. Подъёмники стоят. По склону, ещё зеленеющему травой, никто не бродит, собирая чернику. « Черничный» сезон тоже закончен. С этой черникой, вернее с вареньем из неё, местные жители потом зимой делают вкуснейшие налистники и продают их здесь же, на склонах горы, туристам-лыжникам. Отведали и мы их! Помню-помню, как это было здорово! Накатаешься, решишь сделать « пит-стоп» и прямо на вершине горы за совсем небольшие деньги купишь кружку ароматнейшего карпатского травяного чая и тарелку налистников, да и начинаешь наслаждаться жизнью! И так и хочется, вслед за героем одного известного фильма, промолвить что-нибудь этакое радостно философское: « Жить, как говорится, хорошо! » .
На склоне появляется движущаяся вниз точка. Идёт кто-то. Минут через пятнадцать мимо нас проходит подтянутый дяденька лет пятидесяти, одетый по-походному, с рюкзаком. Разговаривает по мобильному. Хоть бы посмотрел в нашу сторону…
Ну-с, ладно, перекусили, отдохнули малость и двигаем дальше - на склоны, к вершине! Мы же сегодня хотим посмотреть на Славское сверху-вниз!
И мы это сделаем!
Кадр 2 - « Карпатский « йог »
Начинаем подъём. Мы идём не прямо по поросшему травой склону между бугелями, а выходим на тропу, которая начинается справа от них. Эта тропинка серпантином вьётся по склону Тростяна, время от времени исчезая в лесу, а потом, повыше, снова выныривает из него.
Проходим мимо хаты, на которой установлена веб-камера, с которой изображение подножья горы и обстановки у нижних станций бугелей « Центра» в зимнее время передаётся в сеть Интернет. Работает ли она сейчас? Вряд ли.
https://www.turpravda.ua/newimg/3/1200x800/00/02/48/80/2488027.jpg
А подъём-то довольно « крутоватенький» . Идти становится труднее. Но для нас это не проблема. Мы же - лыжники! А солнце греет очень даже здорово, не по-осеннему как-то. Жарко!
https://w
ww. turpravda. ua/newimg/3/1200x800/00/02/48/80/2488077.jpg
Наконец, входим в первую рощицу на нашем пути. Проходим её и по прогалине поднимаемся вверх к небольшой поляне, расположенной уступом на склоне.
До того, как мы выходим туда, я чувствую чьё-то присутствие, хотя никаких звуков спереди не слышно. Чутьё у меня, как у зверя, что ли, появилось? Или это то самое « шестое чувство» сработало? И точно - моё чутьё меня не подводит. Только мы взбираемся на этот своеобразный уступ, как обнаруживаем там сидящего в позе « лотоса» мужчину. Незнакомец молод. У него доброе, даже благообразное лицо. Усы, борода, длинные волосы перехваченные лентой, как у наших предков из фильмов о временах Киевской Руси. Разулся, разделся до пояса - видать для более полного единения с природой! Рядом на траве лежат его старый рюкзак и верхняя одежда. На нас он не обращает ровным счётом никакого внимания, целиком погружён в себя. Медитирует, наверное, гражданин! Очевидно, последователь какого-то восточного философского учения. Или занимается одним из видов восточных единоборств. Там медитация тоже очень даже приветствуется.
Мы не хотим мешать человеку и, поглядев на панораму гор, всё более разворачивающуюся перед нами, а также на Славское внизу, под нами, тихо идём дальше.
А я думал мы так никого и не встретим сегодня! Ан нет! Не мы одни, значит, любим бродить по Карпатам в будний день… Кого-то ещё мы встретим?
Кадр 3 - « Вверх по « серпантину»
Ну-с, двинулись дальше. То-есть - выше. Солнце начинает припекать. Становится жарковато идти. Но это ничего! Потеть полезно, как говорят « люди в белых халатах» .
https://www.turpravda.ua/newimg/3/1200x800/00/02/48/80/2488012.jpg
Подходя к следующей полянке-террасе, слышим девичьи голоса. И точно - выйдя туда, видим двух совсем молоденьких девушек, сидящих на растеленном на траве одеяле, попивающих « Пепси» и щебечущих о своём, о девичьем. И совершенно не обращающих на нас внимание. Да мы что - невидимками стали, что ли? !
И тут же родилась у меня тогда ещё одна мысль. Для меня лично в чём-то очень поразительная. А для вас, дорогие читатели, возможно, и смешная даже. Пришло мне в голову вот что - сколько мы ни бывали в Карпатах, а никто из случайно встреченных нами там людей, и местных и таких же туристов, как мы, не относился к нам враждебно и зла нам делать не хотел. Наоборот, если мы к кому-то обращались с просьбой или вопросом, все были доброжелательны к нам и старались нам помочь. Может, это так горы на людей влияют? И всё зло нашего мира остаётся, где-то там, внизу - на равнинах и в низинах? И потому тех симпатичных девчушек нисколько не напряг тот момент, когда из кустов вдруг перед ними появилась моя физиономия - не очень-то симпатичная, признаюсь.
Да и не зря же, как известно, горцы в своей повседневной жизни, в отличие от нас, горожан, когда идут куда-то, смотрят обычно вверх - в небо. Они к нему ближе, чем мы. Может в этом всё дело?
Продолжаем наше восхождение. Тропинка серпантином вьётся вверх по склону.
https://www.turpravda.ua/newimg/3/1200x800/00/02/48/80/2488017.jpg
Через несколько сот метров от полянки, где, верно, продолжают дальше беспечно щебетать юные « феи» , подходим к черничнику, растянувшемся метров на 50 вдоль нашого пути. Под листиками кое-где ещё видим ягодки. Что ж, сделаем перерыв на чернику! Почему бы и не воспользоваться лесным даром? И пяти минут не проходит, как пальцы рук у нас обоих становятся сине-фиолетовыми.
Ну-с, « перекусили» и пора идти дальше. Выбираемся из черничника и тут же чуть не наступаем на гадюку, греющуюся на солнце на, посыпанной в этом месте песочком, тропинке! Вот так ещё встреча!
После того, как первое, вполне понятное большинству человечества, отнюдь не радостное , волнение улеглось (ведь по статистике только 1% населения Земли относится к симпатией к змеям), несколько минут внимательно рассматриваем лежащее перед нами пресмыкающееся. Длина змеи – сантиметров двадцать. Цвет – тёмно-серый. Лежит спокойно. Жена делает несколько снимков. Потом просит меня побеспокоить « аборигенку» - хочет увидеть воочию, как она будет извиваться. И заодно сделает несколько снимков в движении. Осторожно топаю ногой рядом - никакой реакции. Заснула, что ли? Аккуратно трогаю её палочкой. Наконец-то! Задвигалась-заизвивалась красавица! И юркнула в траву.
Идём дальше.
До вершины уже недалеко. А вот и верхние станции « Запада» - западного склона Тростяна. Так необычно шагать здесь средь высокой ещё травы, тогда как когда-то зимой катался здесь же на лыжах.
https://www.turpravda.ua/newimg/3/1200x800/00/02/48/80/2488047.jpg
Здесь есть небольшие деревянные стол и лавочка. Не упускаем случая присесть и передохнуть. Конечно же, любуемся панорамой гор! И слушаем их « музыку» ! Её аккорды приносит задувающий несильно ветер…
https://www.turpravda.ua/newimg/3/1200x800/00/02/48/80/2488052.jpg
Чу - слышно шум мотора! Это ещё кто там за нами изволит ехать? ! Будет нам ещё мешать слушать, мало нам машин в городе здоровье портят… Появляется небольшой джип с польскими номерами. Проезжает мимо. Два сидящих в нём бритоголових здоровяка даже не глядят в нашу сторону. Мы - невидимки? И тут машина застревает в огромной луже, которая разлилась прямо поперёк дороги. Ну, сразу подумалось мне, сейчас пойду помогать гостям из соседней страны. Но нет, джип « сдаёт» назад, берёт разгон, преодолевает препятствие и исчезает за ближайшим поворотом дороги.
Встаём с лавочки и продолжаем движение к вершине. Она уже скоро!
Там и познакомимся, видать, с нежданными попутчиками. Польский язык я знаю. Мои далёкие предки родом из Речи Посполитой. Вот и попрактикуюсь заодно - давно уже « не розмавялэм по-польску» !
Кадр 4 - « Пустая « лыжная деревенька» на вершине»
И вот мы выходим на вершину горы.
Сначала перед нами появляются домики « лыжных» кафе, в которых зимой для всех покорителей тростяновских лыжных трасс готовят и продают всевозможные « разносолы» . Здесь мы и пили тот самый ароматнейший карпатский чай и заедали его налистниками с черничным вареньем из ягод, собирающихся здесь же, на Тростяне, летом. Таких « точек-обжорочек» тут с десяток. Целая маленькая деревня из них на вершине образовалась! В зимний короткий день здесь просто бурлит жизнь. А сейчас - пустота… Никого, ничего.
Все эти « хатки» заперты на висячие замки. Ветер перекатывает разную мелочь из конца в конец опустевшей « деревеньки» . Гудят тросы бугелей « Центра» и « Севера» , сходящихся здесь. Всё это так необычно для меня, бывавшего здесь только зимой… Даже как-то не по себе становится.
https://www.turpravda.ua/newimg/3/1200x800/00/02/48/80/2488037.jpg
Оглядываясь по сторонам, проходим по улочкам « деревеньки» .
https://www.turpravda.ua/newimg/3/1200x800/00/02/48/80/2488067.jpg
Видим оставленные кем-то весьма неплохие горные лыжи. Правда - без палок. Но брать ты их « не моги» ! Ты же в горах, а здесь не воруют!
https://www.turpravda.ua/newimg/3/1200x800/00/02/48/80/2488072.jpg
Стоп, а где тот джип, что за двадцать минут до этого чуть не увяз в грязи на наших глазах? Не видно нигде ни него, ни его « седоков» . Вот те на! Куда же это они подевались? В параллельное измерение, что ли, провалились? А те, кого мы уже встретили раньше потому нас и не замечали, потому что они тоже оттуда - из « зазеркалья» ? Чудеса сегодня какие-то с нами происходят да и только…
https://www.turpravda.ua/newimg/3/1200x800/00/02/48/80/2488032.jpg
Мы сразу направляемся к центральному склону Тростяна. Ведь оттуда вид на горы самый лучший! Сейчас мы будем любоваться Карпатами! Вдыхать чистейший горный воздух! Слушать ту самую бесподобную « музыку гор» , которая здесь слышна лучше всего!
И классных фотографий понаделаем, которыми потом будем наслаждаться долгими тихими зимними вечерами в нашей весьма небольшой, но очень уютной квартирке во Львове.
Сейчас, вот уже сейчас! !
Кадр 5 - « Долгое созерцание гор под их « музыку»
Подходим к верхней станции « Центра» , откуда перед нами должен открыться великолепный вид на окрестности Тростяна и снова слышим девичьи голоса. Но, сначала, конечно же, наши взгляды приковывает к себе развернувшаяся перед нами потрясающая панорама Карпат!
https://www.turpravda.ua/newimg/3/1200x800/00/02/48/80/2488082.jpg
После чего смотрим вниз и видим, что навстречу нам, прямо по крутому склону, на котором зимой катаются только лыжники с немалым опытом, поднимаются две девчонки лет 16-17. Не те, которых мы встретили на « серпантине» подъёма. Эти решили покорить гору иначе и пошли другим путём, более коротким, но и, в то же время, более трудным. По « серпантину» подниматься лучше. Хоть путь и длиннее выходит, зато гораздо больше впечатлений! А пробираться по склону в полусогнутом положении, уткнув в него свой нос, менее интересно, как по мне. Ну, это, как говорится - кому что нравится.
Обе незнакомки, едва глянув в нашу сторону, сразу же устраивают взаимную фотосессию, начав снимать друг дружку на фотокамеры своих смартфонов. А мы, постояв несколько минут в полном молчании, наглядевшись на окружающую красоту и « надышавшись» ею, направляем свои стопы к старому кресельному подъёмнику, который уже многие десятки лет служит людям. Моя жена совершила на нём немало подъёмов в своей студенческой юности. Не раз она мне говорила о том, что этот подъём может даже считаться некоторой формой « экстрима» . Эта кресельная дорога - старенькая ведь. И, бывает, останавливается в самый неподходящий момент. А так как она одноместная, то поэтому не очень-то весело, бывает, « зависнуть» на ней на полчасика, а то и больше. Один раз пришлось моей « половинке» примерно такое время провести именно так. И мороз был неплохой да ещё и ветер, к тому же. А до земли в том месте было расстояние равное, где-то так, высоте девятиэтажного дома. Вот это был экстрим - точнее и не скажешь!
И решили мы пофотографироваться поочерёдно на одном из кресел этого « исторического объекта» , которое, на наше счастье, замерло почти у самой « точки высадки» , и на это сиденье, подтянувшись, можно было без особых проблем « взгромоздиться» .
https://www.turpravda.ua/newimg/3/1200x800/00/02/48/80/2488042.jpg
https://www.turpravda.ua/newimg/3/1200x800/00/02/48/80/2488057.jpg
Пока мы так « увековечивались» , на вершине появилась влюбленная парочка, потому как первое, что они сделали, выйдя на край вершины - это нежно поцеловались. После чего сразу направились к нескольким стоящим невдалеке старым деревянным столам и скамейкам, которые здесь используются для « перекуса» , наверное, круглый год. Как там говорится в одной пословице: любовь-любовью, а кушать хочется всегда! На нас они тоже, если и глянули, то только краем глаза, не более.
Тут одна из юных покорительниц Тростяна подзывает меня и просит сфотографировать её с подружкой. Ну, слава Богу - значит не стали мы невидимыми! И я охотно выполняю просьбу коллег по покорению горы…
После чего мы тоже отправляемся к столам, уже освобождённым влюблёнными, которые, наскоро перекусив, тоже занялись фотографированием.
Но не столько для того, чтобы поесть-попить (этого нам не особо и хочется), а для того, чтобы сесть и слушать « музыку гор» !
И мы слушаем-слушаем-слушаем…
И мы никуда не спешим! Мы же - в горах!
Кадр 6 - « Спуск бегом - для пользы дела! »
Но всему на этом свете когда-то приходит конец…
Вот и для нас наступает такой момент. Пора возвращаться. Вечереет. До темноты нам надо вернуться на нашу базу. Да и радушная хозяйка нашей гостиницы обещала приготовить нам ужин. Нельзя же заставлять ждать хорошего человека!
На вершине Тростяна уже только мы одни. Другие любители Карпат, которых мы встретили тут, уже ушли. И девчонки, и парочка избрали один и тот же обратный путь в Славское - вниз по лыжному склону « Центра» .
Мы же, бросив ещё один взгляд на панораму гор, отправляемся назад той же дорогой, по которой пришли. Проходим через пустую « деревеньку» из лыжных « кафёшек» и входим в лес. Ветер шумит в вершинах деревьев всё сильне. Становится всё прохладнее и прохладнее.
Когда мы выходим к верхней станции « Запада» , издалека слышим какое-то тарахтение, которое становится всё слышнее и слышнее. Это ещё кому покоя нет карпатским осенним вечером и ещё хочется разъезжать по тёмным горным тропам? Наконец, из-за поворота тропы вдали показывается мотоциклист в шлеме. Едет прямо на нас. Одет в камуфляж. Лица не видно – щиток шлема опущен. Что ещё за « воин гор» такой? Ещё на поединок вызовет! Это нам не очень ко времени и месту! Моя-то прекрасная дама, на глазах которой можно совершить подвиг, со мной, а вот насчёт доспехов и оружия - с этим похуже. Дубину, что ли наскоро выламывать из ближайшего кустарника? !
Ладно, это всё шутки, ребята! Мы же в горах, а здесь люди, как я уже додумался раньше, ближе к небу. И потому, наверное, гораздо добрее и душевнее.
И мы спокойно провожаем незнакомца глазами, когда он проезжает мимо нас. А тот даже голову в нашу сторону не повернул.
Спускаемся дальше. На полянках, где мы встретили юных « карпатских фей» и « йога» , уже никого нет. Становится как-то грустновато на душе…
И тут моя жена, которая терпеть не может долго грустить, вообще, и очень не любит те моменты нашей совместной жизни, когда у её супруга почему-то кислый вид, в частности, предлагает, для повышения общего настроения в нашей « походной группе» и для пользы здоровья, преодолеть оставшуюся часть пути бегом! Мол, давай, муженёк, потренируемся! Мы же спортсмены - побежали! И подаёт мне пример, не слушая моих протестов. Что ж поделать - надо следовать за супругой! Бегу вдогонку!
Сто метров вот так мы пробежали… Двести… Триста… И тут сзади послышалось знакомое тарахтение. Возвращается « карпатский воин» ! Да кто он такой, интересно? Может, охранник какой, отправившийся, по сигналу сигнализации, проверить « объект» на вершине? Но мы же там ничего не трогали, не « ломились» в запертые двери… Кричу жене, чтобы перешла на шаг. Не хочется конфуза! Вдруг ещё подумает дядя, что это мы от него удираем? ! В общем, переходим на шаг, переводим дух. « Воин» осторожно проезжает мимо, опять же даже не посмотрев в нашу сторону.
https://www.turpravda.ua/newimg/3/1200x800/00/02/48/80/2488062.jpg
А впереди уже видно нижнюю станцию бугелей « Центра» . Через несколько минут мы подходим к ней.
Всё!
Обязательная программа выполнена!
Кадр 7 - « Пока, Тростян! »
На следующий день стало ощутимо холодно, небо заволокло тучами, пошёл дождь. Пришла настоящая осень…
Несколько часов, что остались до прихода электрички, которая должна была вернуть нас во Львов, мы провели у окна нашей комнаты, глядя на вершину горы, на которой мы побывали вчера.
Пора была возвращаться…
Но зимой мы обязательно вернёмся к тебе, Тростян!
Мы же - из того « населения» , что оживляет твои склоны в это время года!
Александр - автор текста,
Лидия - автор фотографий
г. Львов, сентябрь 2018г.
P. S. Уважаемые мои читатели! Многие из вас, прочёв мой рассказ, возможно сочтут его название несколько несоответствующим его сути. Ведь людей-то мы, всё же, встретили на склонах нашей любимой горы. Но, поверьте мне, это так ничтожно мало по сравнению с теми замечательными зимними морозными деньками, когда жизнь здесь просто кипит! Так что не так уж я был не прав, назвав склоны Тростяна в этот день безлюдными…
Люблю я кататися на гірських лижах.
Захоплення це прийшло до мене не дуже давно - всього кілька років тому. Живу я у місті Львові – «маленькому Парижі», як його називали колись у колишньому вже СРСР. Від нього до українських Карпат рукою подати. Але якось не спадало мені на думку, що і взимку можна навіть непогано проводити час там, катаючись на гірських лижах, а не просиджувати всі зимові місяці в чотирьох стінах біля телевізора.
Але, усьому свій час! "Встав" і я на лижі. Вийшло це не одразу, звичайно. Довелося витратити чимало сил, набити чимало шишок та набратися синців, перш ніж почало щось виходити.
А потім вирушив я з моєю дорогою дружиною, яка й агітувала мене спробувати наповнити своє дозвілля новими, абсолютно незрівнянними враженнями, підкорювати свої перші лижні траси!
Є така приказка серед любителів цього дозвілля, які живуть в Україні, що той лижник ще не лижник, якщо він не катався на Тростяні в Карпатах. Висота цієї гори – 1234 м. Не дуже висока гора, звичайно, якщо порівняти її з найвищою вершиною українських Карпат, Говерлою (висота – 2061 м). Біля її підніжжя розташований найвідоміший із радянських часів гірськолижний курорт Славське.
І скажу я вам відверто: Тростян - чудова гора! Це одна з найвідоміших карпатських вершин. Чудова вона, насамперед тим, що саме на її схилах знаходяться лижні траси, подібних до яких, за складністю, не знайдеш в інших «лижних мекках» цього регіону. Ці слова, які комусь можуть здатися дуже дивними, проте підтверджуються хоча б тим фактом, що саме тут готувалися до виступів на «зимових» олімпіадах у 1960-1970-ті роки. радянські гірськолижники. Від тих часів біля підніжжя «найулюбленішої гори в Карпатах» (так прямо і вказано на «персональному» сайті Тростяна «гарячими» шанувальниками) залишилася база спорттовариства «Динамо». А також ще дуже добротних і справно працюючих, незважаючи на свій «дідусь» вік, гірськолижних витягів.
Я неодноразово бував на Тростяні. І теж усім серцем полюбив цю гору! Коли ми їдемо взимку до Славського, неодмінно намагаємось там побувати, покататися на схилах нашої улюбленої гори. Хоча, взагалі-то, Славське є невеликою «лижною країною» в країні з майже десятком гір, «покритих» лижними витягами і на схилах яких кожен лижник знайде собі трасу, як кажуть, до смаку.
Але, повторюся, бував я на Тростяні лише взимку. Який він в інші пори року, цього я не знав. І ось, восени 2018 року, ця прикра «пробіл» була, нарешті, заповнена!
Незважаючи на зайнятість різними справами, наявністю присутності різних проблем (побут є побут, що вдієш! ) кілька днів із, і так вельми нетривалої, відпустки у вересні на нашій «сімейній раді» було вирішено провести в Карпатах. Саме у Славському – у Тростяна.
І ось про один день, який ми провели на його схилах, і буде моя розповідь.
Коли я згадую цей день, він постає перед моїм «думкою», як низка таких собі «кадрів» - зображених моєю пам'яттю подробиць з проведеного там часу. Там – на, незвичайно безлюдних того дня, схилах Тростяна.
Отже, прокручу я цю «кінострічку» для вас! І для себе також.
«Кадр» за «кадром»…
Кадр 1 - «По підніжжю»
У маленькому сімейному готелі, який ми вибрали як притулок на ці три доби у Славському ми – єдині постояльці. Порожньо! Адже на дворі вже, що стає все більш холодною, осінь. А не зима і не літо, коли в Карпатах гостей, які бажають «смакувати від їх щедрот», завжди вистачає.
Зібравшись вранці, виходимо, поки вересневе сонечко ще не почало, проте, припікати. День, на наше щастя, видався дуже теплий і дуже ясний. Підніжжя гори починається буквально за кілька десятків метрів від нашого готелю. До місця, звідки ми почнемо справжній підйом на крутість Тростяна, нам потрібно пройти кілька кілометрів. Чимале підніжжя у Тростяна! Цей, не дуже крутий ще шлях я про себе називаю «автопідйомник». Тут взимку вдень ні на хвилину не припиняється рух. Місцеві жителі непогано заробляють у цей час, підвозячи всіх бажаючих лижників до витягів головного схилу Тростяна на своїх автомобілях підвищеної прохідності марки УАЗ (армійських та «буханках» або «фермерах»). Тільки потужна машина пройде дорогою з таким ухилом. УАЗи ідеально підходять для цієї мети. Дорога ця є цілком пересічною сільською вулицею, посипаною гравієм, але має, дуже звичну для карпатських сіл, чималу крутість, на яку звичайна «легковик» не вибереться.
А сьогодні на цьому підйомі надзвичайно тихо. Нікого довкола. Ні машин, ні людей, як співається в одній старій пісні! І не вигляне ніхто з хат на ґвалт наших кроків. Будній день! Усі поселяни зайняті своїми справами, не до нас. Так ми й пройшли всі ці «автокілометри», не побачивши майже жодної живої душі.
І ось ми підходимо до старих бугельних витягів центрального лижного схилу Тростяна - «Центру» на «сленгу» завсідників цієї гори.
Невелика довідка
Всі схили Тростяна в просторіччі лижників, які люблять тут кататися, мають короткі назви - залежно від того, в який бік світла «дивиться» схил. Тому на Тростяні катаються на «Північі», «Заході» та «Центрі». Південний схил гори для катання на лижах непридатний, він дуже поріс лісом. Центр знаходиться на східному боці гори, називається він так, тому що саме ця траса - найбільш складна, тут найбільший ухил. Саме тут тренувалися колись радянські лижники-олімпійці. Якщо «Центр» Тростяна підкорився вам – «респект вам та поважуха! ». Так кажуть лижники у таких і подібних до них випадках.
І тут нікого нема! Тільки скриплять на вітрі троси підйомників та яскраво світить осіннє сонечко – навіть припікає непогано так! Тому, оскільки шкіра у мене ніжна, як у дівчини і «згоряє» на сонці моментально, обмотую шию прихопленим із собою рушником і намагаюся знімати з голови кепку лише у разі нагальної потреби.
На лавках біля підйомників влаштовуємо невеликий привал із «перекушуванням». Поки жуємо бутерброди, милуємось улюбленим схилом. Він – «крутенький» такий! У лижний сезон, коли починаєш підніматися ним на бугелі, треба бути дуже обережним. Інакше зірвешся і, під регіт всієї черги до підйомників, покотишся стрімголов вниз! І гроші за один підйом втрачені! Дозвольте ставати знову в хвіст черги!
https://www.turpravda.ua/newimg/3 /1200x800/00/02/48/80/2488022.jpg
Але зараз, у вересні, тут ні душі. Підйомники стоять. Схилом, що ще зеленіє травою, ніхто не бродить, збираючи чорниці. «Чорничний» сезон теж закінчено. З цією чорницею, вірніше з варенням з неї, місцеві жителі потім узимку роблять найсмачніші налистники і продають їх тут же, на схилах гори, туристам-лижникам. Покуштували й ми їх! Пам'ятаю, як це було здорово! Накатаєшся, вирішиш зробити піт-стоп і прямо на вершині гори за зовсім невеликі гроші купиш кухоль ароматного карпатського трав'яного чаю і тарілку налистників, та й починаєш насолоджуватися життям! І так і хочеться, слідом за героєм одного відомого фільму, промовити щось таке радісно філософське: «Жити, як то кажуть, добре! ».
На схилі з'являється точка, що рухається вниз. Іде хтось. Хвилин через п'ятнадцять повз нас проходить підтягнутий дядечко років п'ятдесяти, одягнений по-похідному, з рюкзаком. Розмовляє по мобільному. Хоч би глянув у наш бік…
Ну-с, гаразд, перекусили, відпочили трохи і рухаємось далі - на схили, до вершини! Ми ж сьогодні хочемо подивитись на Славське згори-вниз!
І ми це зробимо!
Кадр 2 - «Карпатський йог»
Починаємо підйом. Ми йдемо не прямо по порослому травою схилу між бугелями, а виходимо на стежку, яка починається праворуч від них. Ця стежка серпантином в'ється по схилу Тростяна, час від часу зникаючи в лісі, а потім знову виринає з нього.
Проходимо повз хату, на якій встановлена веб-камера, з якої зображення підніжжя гори та обстановки біля нижніх станцій бугелів «Центру» в зимовий час передається до мережі Інтернет. Чи працює вона зараз? Навряд.
https://www.turpravda.ua/newimg/3/1200x800/00/02/48/80/2488027.jpg
А підйом-то досить «крутуватий». Іти стає важче. Але нам це не проблема. Ми ж – лижники! А сонце гріє дуже здорово, не по-осінньому якось. Спекотно!
https://www.turpravda.ua/newimg/3/1200x800/00/02/48/80/2488077.jpg
Зрештою, входимо до першого гайка на нашому шляху. Проходимо її і по прогалині піднімаємося вгору до невеликої галявини, розташованої уступом на схилі.
До того, як ми виходимо туди, я відчуваю чиюсь присутність, хоча жодних звуків попереду не чути. Чуття в мене, як у звіра, чи з'явилося? Чи це саме «шосте почуття» спрацювало? І точно – моє чуття мене не підводить. Тільки ми підіймаємося на цей своєрідний уступ, як виявляємо там чоловіка, що сидить у позі «лотоса». Незнайомець молодий. У нього добре, навіть благообразне обличчя. Вуса, борода, довге волосся перехоплене стрічкою, як у наших предків із фільмів про часи Київської Русі. Роззувся, роздягнувся до пояса - мабуть для повнішого єднання з природою! Поруч на траві лежать його старий рюкзак та верхній одяг. На нас він не звертає рівним рахунком ніякої уваги, цілком занурений у себе. Медитує, мабуть, громадянин! Очевидно, послідовник якогось східного філософського вчення. Або займається одним із видів східних єдиноборств. Там медитація також дуже вітається.
Ми не хочемо заважати людині і, подивившись на панораму гір, що все більше розвертається перед нами, а також на Славське внизу, під нами, тихо йдемо далі.
І відразу народилася в мене тоді ще одна думка. Для мене особисто в чомусь дуже вражаюча. А для вас, дорогі читачі, можливо, навіть смішна. Прийшло мені на думку ось що - скільки ми не бували в Карпатах, а ніхто з випадково зустрінутих нами там людей, і місцевих і таких самих туристів, як ми, не ставився до нас вороже і зла нам робити не хотів. Навпаки, якщо ми до когось зверталися з проханням чи запитанням, усі були доброзичливі до нас та намагалися нам допомогти. Може це гори на людей впливають? І все зло нашого світу залишається, десь там, унизу – на рівнинах та в низинах? І тому тих симпатичних дівчаток аж ніяк не напружив той момент, коли з кущів раптом перед ними з'явилася моя фізіономія - не дуже симпатична, зізнаюся.
Та й не дарма ж, як відомо, горяни у своєму повсякденному житті, на відміну від нас, городян, коли йдуть кудись, дивляться зазвичай нагору – у небо. Вони до нього ближчі, ніж ми. Може в цьому вся річ?
Продовжуємо наше сходження. Стежка серпантином в'ється вгору схилом.
https://www.turpravda.ua/newimg/3 /1200x800/00/02/48/80/2488017.jpg
Через кілька сотень метрів від галявини, де, мабуть, продовжують далі безтурботно щебетати юні «феї», підходимо до чорничника, що розтягнувся метрів на 50 уздовж нашого шляху. Під листочками подекуди ще бачимо ягідки. Що ж, зробимо перерву на чорниці! Чому б і не скористатися лісовим даром? І п'яти хвилин не минає, як пальці рук у нас обох стають синьо-фіолетовими.
Ну-с, «перекусили» і настав час йти далі. Вибираємося з чорничника і відразу ледь не наступаємо на гадюку, що гріється на сонці на посипаній тут пісочком, стежці! Отак ще зустріч!
Після того, як перше, цілком зрозуміле більшості людства, аж ніяк не радісне, хвилювання вляглося (адже за статистикою лише 1% населення Землі належить до симпатії до зміїв), кілька хвилин уважно розглядаємо плазуне, що лежить перед нами. Довжина змії – сантиметрів двадцять. Колір – темно-сірий. Лежить спокійно. Дружина робить кілька знімків. Потім просить мене потурбувати «аборигенку» - хоче побачити, як вона буде звиватися. І заразом зробить кілька знімків у русі. Обережно тупаю ногою поряд – жодної реакції. Заснула, чи що? Акуратно чіпаю її паличкою. Нарешті! Засувалась-завивалась красуня! І шмигнула в траву.
Йдемо далі.
До вершини вже недалеко. А ось і верхні станції «Заходу» – західного схилу Тростяна. Так незвичайно крокувати тут серед високої ще трави, тоді як колись взимку катався на лижах.
https://www.turpravda.ua/newimg/3 /1200x800/00/02/48/80/2488047.jpg
Тут є невеликий дерев'яний стіл і лавка. Не втрачаємо нагоди сісти і перепочити. Звичайно ж, милуємось панорамою гір! І слухаємо їхню «музику»! Її акорди приносить сильний вітер…
https://www.turpravda.ua/newimg/3 /1200x800/00/02/48/80/2488052.jpg
Чу - чутно шум мотора! Це ще хтось там за нами дозволить їхати? ! Буде нам ще заважати слухати, мало нам машин у місті здоров'я псують… З'являється невеликий джип із польськими номерами. Проїжджає повз. Два бритоголові здоров'яки, що сидять у ньому, навіть не дивляться в наш бік. Ми – невидимки? І тут машина застряє у величезній калюжі, що розлилася прямо поперек дороги. Ну, одразу подумалося мені, зараз піду допомагати гостям із сусідньої країни. Але ні, джип «здає» назад, бере розгін, долає перешкоду та зникає за найближчим поворотом дороги.
Встаємо з лавки і продовжуємо рух до вершини. Вона вже скоро!
Там і познайомимося, мабуть, із несподіваними попутниками. Я знаю польську мову. Мої далекі пращури родом із Речі Посполитої. Ось і попрактикуюсь заодно - давно вже «не розмав'ялем польською»!
Кадр 4 - «Порожнє «лижне село» на вершині»
І ось ми виходимо на вершину гори.
Спочатку перед нами з'являються будиночки «лижних» кафе, в яких взимку для всіх підкорювачів лижних трас готують і продають всілякі «різносоли». Тут ми й пили цей ароматний карпатський чай і заїдали його налисниками з чорничним варенням з ягід, що збираються тут же, на Тростяні, влітку. Таких «точок-ненажер» тут з десяток. Ціле маленьке село з них на вершині утворилося! У зимовий короткий день тут просто вирує життя. А зараз – пустка… Нікого, нічого.
Всі ці хатки замкнені на висячі замки. Вітер перекочує різну дрібницю з кінця в кінець спустілої «деревини». Гудять троси бугелів «Центру» і «Північ», що сходяться тут. Все це так незвичайно для мене, який бував тут лише взимку… Навіть якось не по собі стає.
https://www.turpravda.ua/newimg/3 /1200x800/00/02/48/80/2488037.jpg
Оглядаючись на всі боки, проходимо вуличками «села».
https://www.turpravda.ua/newimg/3 /1200x800/00/02/48/80/2488067.jpg
Бачимо залишені кимось дуже непогані гірські лижі. Щоправда – без палиць. Але брати їх «не моги»! Ти ж у горах, а тут не крадуть!
https://www.turpravda.ua/newimg/3 /1200x800/00/02/48/80/2488072.jpg
Стоп, а де той джип, що за двадцять хвилин до цього мало не ув'язнив у бруді на наших очах? Не видно ніде ні його, ні його «сідоків». Ось ті на! Куди ж вони поділися? У паралельний вимір, чи що, провалилися? А ті, кого ми вже зустріли раніше, тому нас і не помічали, бо вони теж звідти – із «дзеркалля»? Дива сьогодні якісь з нами відбуваються та й годі…
https://www.turpravda.ua/newimg/3 /1200x800/00/02/48/80/2488032.jpg
Ми одразу прямуємо до центрального схилу Тростяна. Адже звідти вид на гори найкращий! Зараз ми милуватимемося Карпатами! Вдихати найчистіше гірське повітря! Слухати ту саму незрівнянну «музику гір», яку тут чути найкраще!
І класних фотографій наробимо, якими потім насолоджуватимемося довгими тихими зимовими вечорами у нашій дуже невеликій, але дуже затишній квартирці у Львові.
Зараз, ось уже зараз! !
Кадр 5 - «Довге споглядання гір під їхню «музику»
Підходимо до верхньої станції «Центру», звідки перед нами має відкритися чудовий вид на околиці Тростяна і знову чуємо дівочі голоси. Але, спочатку, звичайно ж, наші погляди приковує до себе приголомшлива панорама Карпат, що розгорнулася перед нами!
https://www.turpravda.ua/newimg/3 /1200x800/00/02/48/80/2488082.jpg
Після чого дивимося вниз і бачимо, що назустріч нам, прямо по крутому схилу, на якому взимку катаються тільки лижники з чималим досвідом, піднімаються дві дівчинки років 16-17. Не ті, яких ми зустріли на серпантині підйому. Ці вирішили підкорити гору інакше і пішли іншим шляхом, коротшим, але й, водночас, важчим. «Серпантином» підніматися краще. Хоч шлях і довше виходить, зате набагато більше вражень! А пробиратися схилом у напівзігнутому положенні, уткнувши в нього свій ніс, менш цікаво, як на мене. Ну, це, як то кажуть - кому що подобається.
Обидві незнайомки, тільки-но глянувши в наш бік, відразу ж влаштовують взаємну фотосесію, почавши знімати один одного на фотокамери своїх смартфонів. А ми, постоявши кілька хвилин у повному мовчанні, надивившись на навколишню красу і «надихавшись» нею, спрямовуємо свої стопи до старого підйомника крісла, який вже багато десятків років служить людям. Моя дружина зробила на ньому чимало підйомів у своїй студентській юності. Не раз вона мені говорила про те, що цей підйом може навіть вважатися деякою формою екстриму. Ця крісельна дорога - адже старенька. І, буває, зупиняється в самий невідповідний момент. А оскільки вона одномісна, то тому не дуже весело, буває, «зависнути» на ній на півгодини, а то й більше. Одного разу довелося моїй «половинці» приблизно такий час провести саме так. І мороз був непоганий та ще й вітер, до того ж. А до землі там була відстань рівна, десь так, висоті дев'ятиповерхового будинку. Ось це був екстрим – точніше і не скажеш!
І вирішили ми пофотографуватися на одному з крісел цього «історичного об'єкта», яке, на наше щастя, завмерло майже біля самої «точки висадки», і на це сидіння, підтягнувшись, можна було без особливих проблем «видертися».
https://www.turpravda.ua/newimg/3 /1200x800/00/02/48/80/2488042.jpg
https://www.turpravda.ua/newimg/3 /1200x800/00/02/48/80/2488057.jpg
Поки ми так «увічнювалися», на вершині з'явилася закохана парочка, бо перше, що вони зробили, вийшовши на край вершини – це ніжно поцілувалися. Після чого відразу попрямували до кількох старих дерев'яних столів і лавок, які тут використовуються для «перекушування», мабуть, цілий рік. Як там говориться в одному прислів'ї: любов-любов'ю, а їсти хочеться завжди! На нас вони теж, якщо й глянули, то краєм ока, не більше.
Тут одна з юних підкорювань Тростяна кличе мене і просить сфотографувати її з подружкою. Ну, дякувати Богу - значить не стали ми невидимими! І я охоче виконую прохання колег із підкорення гори…
Після чого ми теж вирушаємо до столів, які вже звільнені закоханими, які, нашвидкуруч перекусивши, теж зайнялися фотографуванням.
Але не стільки для того, щоб поїсти-попити (цього нам не дуже й хочеться), а для того, щоб сісти та слухати «музику гір»!
І ми слухаємо-слухаємо-слухаємо…
І ми нікуди не поспішаємо! Ми ж – у горах!
Кадр 6 - "Спуск бігом - для користі справи! "
Але всьому на цьому світі колись приходить кінець…
От і для нас настає такий момент. Час повертатися. Вечірніє. До темряви нам треба повернутись на нашу базу. Та й привітна господиня нашого готелю обіцяла приготувати нам вечерю. Не можна ж змушувати чекати на хорошу людину!
На вершині Тростяна вже тільки ми самі. Інші шанувальники Карпат, яких ми зустріли тут, уже пішли. І дівчата, і парочка обрали той самий зворотний шлях у Славське - вниз лижним схилом «Центру».
Ми ж, кинувши ще один погляд на панораму гір, вирушаємо назад тією ж дорогою, якою прийшли. Проходимо через порожню "деревину" з лижних "кафешок" і входимо в ліс. Вітер шумить у вершинах дерев усе сильніше. Стає все прохолодніше та прохолодніше.
Коли ми виходимо до верхньої станції «Заходу», здалеку чуємо якесь тарахтіння, яке стає все чутнішим і чутнішим. Це ще кому спокою немає карпатським осіннім вечором і ще хочеться роз'їжджати темними гірськими стежками? Нарешті, через поворот стежки вдалині показується мотоцикліст у шоломі. Їде прямо на нас. Одягнений у камуфляж. Особи не видно – щиток шолома опущений. Що ще за «воїн гір» такий? Ще на поєдинок викличе! Це нам не дуже до часу та місця! Моя прекрасна дама, на очах якої можна зробити подвиг, зі мною, а ось щодо обладунків і зброї - з цим гірше. Дубину, чи нашвидкуруч виламувати з найближчого чагарника? !
Добре, це все жарти, хлопці! Ми ж у горах, а тут люди, як я вже здогадався раніше, ближче до неба. І тому, напевно, набагато добріший і душевніший.
І ми спокійно проводжаємо незнайомця очима, коли він проїжджає повз нас. А той навіть голову у наш бік не повернув.
Спускаємось далі. На галявинах, де ми зустріли юних «карпатських фей» та «йога», вже нікого немає. Стає якось сумно на душі…
І тут моя дружина, яка терпіти не може довго сумувати, взагалі, і дуже не любить ті моменти нашого спільного життя, коли її дружина чомусь кислий вигляд, зокрема, пропонує, для підвищення загального настрою в нашій «похідній» групі» і для користі здоров'я, подолати решту шляху бігом! Мовляв, давай, муженьку, потренуємось! Ми ж спортсмени – побігли! І дає мені приклад, не слухаючи моїх протестів. Що ж вдієш - треба слідувати за дружиною! Біжу навздогін!
Сто метрів ось так ми пробігли. . . Двісті. . . Триста. . . І тут ззаду почулося знайоме торохтіння. Повертається "карпатський воїн"! Та хто він такий, цікаво? Може, охоронець який, який вирушив, за сигналом сигналізації, перевірити «об'єкт» на вершині? Але ж ми там нічого не чіпали, не «ломилися» в зачинені двері. . . Кричу дружині, щоб перейшла на крок. Не хочеться конфузу! Аж раптом подумає дядько, що це ми від нього втікаємо? ! Загалом переходимо на крок, переводимо дух. «Воїн» обережно проїжджає повз, знову ж таки навіть не подивившись у наш бік.
https://www.turpravda.ua/newimg/3 /1200x800/00/02/48/80/2488062.jpg
А попереду вже видно нижню станцію бугелів «Центру». За кілька хвилин ми підходимо до неї.
Обов'язкова програма виконана!
Кадр 7 - "Поки що, Тростян! "
Наступного дня стало відчутно холодно, небо заволокло хмарами, пішов дощ. Настала справжня осінь…
Кілька годин, що залишилися до приходу електрички, яка мала повернути нас до Львова, ми провели біля вікна нашої кімнати, дивлячись на вершину гори, на якій ми побували вчора.
Настав час повертатися…
Але взимку ми обов'язково повернемося до тебе, Тростяне!
Ми ж - з того «населення», що пожвавлює твої схили в цю пору року!
Олександр - автор тексту,
Лідія - автор фотографій
м. Львів, вересень 2018р.
P. S. Шановні мої читачі! Багато хто з вас, прочитавши моє оповідання, можливо вважати його назву дещо невідповідним його суті. Адже людей ми все-таки зустріли на схилах нашої улюбленої гори. Але, повірте мені, це так мало мало в порівнянні з тими чудовими зимовими морозними днями, коли життя тут просто кипить! Так що не так уже я не мав рації, назвавши схили Тростяна цього дня безлюдними…
