Різдвяні канікули, або Як дівки колядували

17 Січня 2022 Час поїздки: з 06 Січня 2022 до 09 Січня 2022
Репутація: +4764
Додати до друзів
Написати листа

Наближались різдвяні свята. Дуже кортіло вдихнути свіжого повітря зимових Карпат, підзарядитись енергією, набратися сил та бадьорості. Дощ та мряка за вікном підбурювали та спонукали… Мрії переносили до Львову, міста, що закохує з першого погляду, створює романтичний настрій та захоплює своїм шармом та вишуканістю.

Але відстань  до краю  мрій цілих 800 км. І якщо ви бажаєте потрапити в ранкову різдвяну казку міста Лева, Свят вечір будете вимушені провести в дорозі, або подорожувати на машині часу. Так як Кулібіних серед нашої команди не виявилось, обрали перший варіант і надвечір 6 січня рушили. Ніщо не може спинити жіночу рішучість якщо їй щось дуже кортить. Нам кортіло. Та й святкували як то має бути, з неодмінними атрибутами – кутею, смаколиками, і навіть гарячим глінтвейном.

Не біда, що святковий стіл ми накривали на заправках, головне, ми хотіли, ми бажали, ми прагнули, а отже  їхали до міста зі смаком кави, містичністю старовини та  фльором романтики.


Час минав непомітно, і о сьомій  ранку саме у день Різдва ми опинились у казці. Ранкова година сприяла відсутності товпищ  народу та метушні, надавши змогу прогулятися його центральними вулицями та помилуватися популярною у туристів площею Ринок.

Локації для фотосесії притягували вільними місцями, а яскраві візерунки не давали змогу пройти повз. Тому фотозйомка затягнулася.

Але ж  Рідзво! Отже конче необхідно потрапити  на святкове богослужіння. Рушили до Домініканського Собору, який вважається одним з найкращих приходів  міста. Знадвору людей небагато...

…але зазирнувши всередину зрозуміли, що службу ми будемо слухати за дверима з тієї сторони. Зайти туди було неможливо в зв’язку з наповненістю Собору, як то кажуть під зав’язку. Ну що ж  поробиш? Робимо світлину верхньої  половини храму.

Одна пані з нашого вертепу заявила, що поки вона не скуштує вишневої наливочки, нікуди далі не піде.

Але… вивіска сповіщала, що наливатимуть тільки з 10-ї години, отже йдемо пити каву. Спочатку заходимо до музею...

…де вам повідають, що кава зростає не на плантаціях, а в львівських підземеллях. Ну то звичайно, хто б сумнівався.Однак її дійсно видобувають в львівських шахтах. Не скуштувати каву з глибоких копалень – це моветон, тому «чашку кофію я собі улюбленій наллю».

Комусь прикормило  ще й погадати на кавовій гущі, так ми доторкнулися ще й до різдвяної магії.  Взагалі  то Львів займає серед моїх кавових вподобань перше місце за рейтингом. Саме тут кава зведена в культ, їй співають дифірамби і складають оди. Всюди безліч кав’ярень, від зовсім крихітних, де за пошарпаними дверцятами ви побачите дійсне шоу і спробуєте палаючу або «запаяну» каву...

...до більш помпезних. Припустимо, в цій кав’ярні , ви зможете скуштувати найдорожчу каву Лювак. Не знаю, хто перший дотумкав  виробляти каву з екскрементів маленького звірка, але чомусь саме цей сорт визнано найвишуканим в світі.

Є навіть кав’ярні-музеї:

І шоколадниці, які є моєю слабкістю. Не можу я пройти повз таких смаколиків. Та й що може бути кращим презентом зі Львову ніж кава та шоколадка?


Але кавова ейфорія влаштовувала далеко не усіх, і ми знов попрямували у «П’яну  вишню» по наливочку. Тут вже утворилася чимала черга, але обслуговували доволі швидко. Дози різні – від 150 до 300 грамів, ми взяли по 225, щоб зберегти правило «золотої середини».

Потроху з’являлись колядники. Яких персонажів ми тільки не зустрічали. Тут відбувалося ціле шоу з піснями, жартами і танцями. Колядував навіть сам міський бургомістр, який розповів історію середньовічного Львову, весь час повторюючи, що  «ці руки нічого не крали».

Потім вони з Мойшею виясняли хто кому більше винен, і хто де має торгувати.

Біля церкви колядував сам барон жебраків, який нам по секрету розповів, як можна у Львові отримати ліцензію на жебрацтво. Він навіть пропонував охочим навчити їх своєму ремеслу і підказував як стати мільйонером, не сплачуючи податків.

А потім провів нас до покровителя всіх жебраків Львова – художника Нікіфора  Дровняка. Митець був дуже бідний, але всі свої малюнки не продавав, а дарував. Його й по сьогодення вважають наївним генієм українського живопису.

Побавив нас і місцевий чернець, котрий відпускав усім індульгенцію.

Коротше, оця коляд, коляд, колядниця швидко спустошувала наші кармани, і ми зрозуміли, що ще пару зустрічей з не зовсім тверезими батярами, і ми залишимось голодними. Тут знов наша пані висунула новий ультиматум, що ми обов’язково повинні потрапити на обід до середньовічного ресторану «Реберня під Арсеналом», щоб скуштувати смачні реберця. Інша заволала, що вона неодмінно хоче з’їсти пів метра ковбаси в ресторані  Української Повстанської армії «Криївка». Ще одна намагалася потягти нас до «Гасової лампи», їй прямо конче  необхідно було  саме сьогодні прослухати історію винайдення гасу. Коли я почула «А може підемо в кафе «Під золотою розою»? адже там нема цін і відвідувачі можуть торгуватися, а отже зможемо трохи зекономити», я зрозуміла, що потрібно щось  швидко вирішувати, поки не надійшли нові пропозиції. Пішли шляхом найменшого спротиву, обравши  заклад, який знаходився ближче до нас. Ним виявився середньовічний ресторан «Реберня під Арсеналом».


Зранку на фото зйомці там ще нікого не було. Та на момент відкриття черга створилася метрів зо  двісті. Але рухалась доволі швидко, і ось ми в середньовіччі, де на пательні смажаться апетитні реберця.

Спочатку офіціант намалює вам уявну тарілку та виделку, потім нап’ялить на вас  паперове простирадло з графічними ребрами і прийме замовлення.

Ми звичайно замовили реберця на грилі (вартість порції – 190 гривень) та місцеву медовуху, ще якісь овочі, хтось замовляв пиво. Реберця виглядали доволі апетитно, офіціант на ім’я Ромчик так завзято махав сокирою, рубаючи ті реберця, що я вже занепокоїлась, аби він помилково не порубав і наші ребра. Але то була віртуозна робота профі і перед нами опинилася смачна їжа з середньовіччя.

Можу зазначити, що це дуже смачно! Так що я рекомендую, хто у Львові ще не куштував цю смакоту, обов’язково скористайтеся нагодою та завітайте до «Реберні  під Арсеналом».

Для поціновувачів кальяну є незвичний бар «Гаряча чаша». Знаходиться він на вулиці Руській між банком Львів та вовком.

Потрапити туди не так вже й просто. Спочатку заходите в якийсь коридорчик і вже потім за вказівками, приймаючи участь у квесті, знаходите те, що вам потрібно. Але я не такий вже фанат кальяну, тому квест проігнорувала.

Для ще більш вишуканих любителів гастрономічної екзотики  рекомендую кафе «Мазох», що знаходиться по вулиці Сербській. Це мабуть найскандальніший заклад харчування у Львові. Біля дверей стояла палиця, мабуть перед тим як зайти, потрібно як слід відлупцювати  тим гачком чи то себе, чи то компаньйона. Цей ритуал був мені зовсім не до вподоби. Зайти до кафе ми не ризикнули, кажуть, що офіціант, перед тим як прийняти замовлення, відшмагає вас батогом.

А зустрічає поціновувачів садо-мазо сам фон Захер-Мазох. У цього пам’ятника є свій сюрприз. Якщо залізти до нього в карман, ви намацаєте його чоловічу гідність.

Але мені більш до вподоби  кондитерські, де можна скуштувати справжній львівський пляцок. Худих людей легше викрасти, тому їжте десерти, та залишайтесь в безпеці.

Любителі пінного можуть скуштувати смачний напій ось тут:

Є навіть «Пивний театр»:

Коротше, оця гаряча розпуста галицької алхімії у Львові повсюди:


Безперечно, що все за один день відвідати неможливо. А хочеться все ж таки побачити якомога більше Львівських архітектурних пам’яток. З цією метою здійснюємо подорож на туристичному автопоїзді. Сідаємо в такий от симпатичний паровозик, обладнаний аудіо гідом і рушаємо у подорож.

Дуже цікава розповідь крізь призму старовинни, тобто до історії Львову ми також доторкнулися.

Наприкінці подорожі поїзд зупиняється в самісінькому центрі і ми йдемо милуватися різдвяним ярмарком.

Хто не достоявся в шалених чергах до закладів харчування, можуть скуштувати різдвяні смаколики на ярмарці, тим більш, що все виглядає доволі апетитно.

Потрібно зауважити, що у Львові майже виконується масковий режим:

Можна навіть з головою поринути в Середньовіччя, сівши в карету, і два білих коні понесуть вас у далеку зимову далину…

Але моя подруга мала бажання потрапити на екскурсію до оперного театру. Переконати  її в тому, що сьогодні Різдво, і це – абсурд проводити екскурсійні заходи під час свят, було неможливо. Тому попрямували до місцевої «Гранд Опера». Звичайно, що двері були зачинені, тому світлина тільки театрального фасаду.

Час минав непомітно. Вечоріло. Потрібно було їхати до готелю. Але Львів у вечірніх вогнях був ще загадковішим:

Намилувавшись вечірнім містом Лева таки вирушили на ночівлю до готелю.

Різдвяні канікули, або Як дівки колядували (продовження, воно ж і закінчення)) >>>

Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді
Схожі розповіді
Коментарі (30) залишити коментар
Показати інші коментарі …
аватар